Крива Лука. Розвивати зелений туризм

Share this...
Facebook
Twitter

У селі Крива Лука на Слобожанщині розвінчують міфи про індустріальний регіон. У 2014-му з початком війни на Сході України сюди переїхали активні мешканці Донецька. Разом із місцевою громадою вони розбудовують інфраструктуру села та регіону, вивчають спадщину, розвивають екотуризм та відкривають українцям іншу Донеччину. Чи радше ту, якою вона є насправді.

Крива Лука — село за 130 км на північ від Донецька. Разом із іншими населеними пунктами Лиманської ОТГ воно охоплює посмуговані крейдою ландшафти,тисячі гектарів лісів, більшу частину Національного природного парку «Святі Гори», заповідник «Крейдова флора», багато заказників, річку Сіверський Донець та чимало озер. На цій території практично відсутні шкідливі для людини та навколишнього середовища виробництва, саме тому Лиманщину називають «легенями Донбасу».

2014 року біля Кривої Луки точилися бої, внаслідок яких проросійські сили були розбиті. З початком війни у Криву Луку приїхали багато жителів окупованих територій. Крім ведення сільського господарства, вони також займаються облаштуванням села та розвитком туризму у регіоні.

Так з’явився проєкт «Туристична Лиманщина». Його мета — створити якісний туристичний продукт, який приваблюватиме подорожувальників з різних міст України. Туристичним серцем Лиманщини автори називають село Крива Лука.

Туристичне село. Яна

Керівниця проєкту «Туристична Лиманщина» Яна Синиця переїхала до Кривої Луки з Донецька у 2014 році. До війни Яна також займалася туризмом, мала у Донецьку власну агенцію, яка спеціалізувалася переважно на внутрішньому туризмі.

— На той час (2004 рік. — ред.) це виглядало дуже смішно. Потім, чим ближче було до Євро (чемпіонату Європи з футболу 2012 року, фінальна частина якого відбулася в Україні та Польщі. — ред.), тим більше уваги вже почали приділяти і прийому (гостей), і вже почали якісь там документи розроблятися, дороги будуватися, готелі підтягуватися. І вже в 2012 році нікому не було смішно, хто як розвиває туризм, а в нас уже досвід був дуже багатий.

Яна згадує, що у Донецьку тури були розписані на пів року вперед: на вихідні мандрівників возили навколишніми місцинами, а на триваліші свята організовували поїздки до інших регіонів України.

— У нас був такий клуб мандрівників, і вони чекали завжди чогось новенького. Я вимушена була їздити областю, я шукала щось цікаве, бо містянам було цікаво побачити це, коли привозили до села, і вони там занурювалися, брали участь в якомусь місцевому заході.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Проєкт «Туристична Лиманщина» розпочався з меншого проєкту «Крива Лука — туристичне село», що виграв грант від Програми розвитку ООН. Яна залучила до проєкту своїх колег, експертів та краєзнавців. Згодом стало зрозуміло, що Кривою Лукою проєкт не обмежиться, тому вирішили розширити географію на всю Лиманщину.

— Зараз у мене амбітні плани вийти на регіональний туристичний продукт, на північ Донеччини. Але воно все отак послідовно, знизу догори. З мого досвіду це працює краще, ніж централізовані якісь плани.

Вірменка за національністю, Яна Синиця народилася і до 11-ти років жила в столиці Азербайджану — Баку (читайте також Вірмени України. Хто вони?). У зв’язку з подіями у Нагірному Карабасі 1988 року вона з батьками переїхала до бабусі і дідуся, які мешкали на той час під Донецьком. Яна розповідає, що до 2014 року не бачила потреби спілкуватися чи листуватися українською.

— Я себе українкою не дуже й відчувала до певного часу, не задумувалася навіть про це. А потім, коли прийшов час зрозуміти, хто ти, що ти і в якій країні ти живеш, вже питання відпали.

Яна мала у Кривій Луці дачу і часто приїздила сюди відпочивати. З 2014 року це місце стало її домом, хоча спершу жінка ще сподівалась повернутися у Донецьк.

— Я себе тут відчуваю дуже спокійно, затишно. А то був час, коли хотілося сховатися і пересидіти, нікого не бачити, не чути. І це був ідеальний такий варіант. Бізнес там, все там (у Донецьку. — ред.). Я масштаби не одразу оцінила, тому спочатку чекала 1 вересня, потім 31 грудня. Були сподівання, що можна буде спокійно повернутися.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Невдовзі після переїзду Яна продовжила займатися улюбленою справою — розвитком туризму. Вона вважає, що Донеччина — унікальний та малодосліджений туристичний напрямок, де умови для подорожей створила сама природа: красиві ландшафти біля берегів річки Сіверський Донець, крейдові гори, унікальні геологічні породи, флора та фауна.

— Донеччина — терра інкогніта для туристів. Ніхто не може сказати, що знає її. І якщо навіть українське тут шукати і вишукувати, етнографію, культуру і генетичні такі риси, тут їх можна побачити навіть виразніше, ніж у регіоні, де цього природно більше. Тому що їх мало, але вони сильніше виглядають.

У Яни Синиці є ще безліч ідей для розвитку села та регіону. Вона хоче почати співпрацю з туристичними фірмами та туроператорами, щоб популяризовувати локацію та збільшити приплив туристів. Також шукає екскурсоводів, що так само сильно закохані в Слобожанщину, як вона. Знає, що попереду ще дуже багато роботи, але пишається тим, що вже зроблено.

— У когось побудовано або облаштовано на 90 відсотків, у когось на 80. А ми починали з нуля. І наш рух до 100 відсотків ще дуже тривалий. Якщо від 100 відсотків відштовхуватися, то зроблено, може, і замало. А якщо від нуля, то для нас це дуже… Ми жодного дня не сиділи, склавши руки.

Крейдова флора та Сіверський Донець

Поруч із Кривою Лукою, між селами Закітне та Пискунівка, розташований заповідник «Крейдова флора» — єдина значна за розміром заповідна ділянка крейдяної флори в Україні. Це понад тисячу гектарів лісів і крейдових схилів з рідкісною флорою, яка може рости у таких умовах.

Заповідник було створено у 1988 році, хоча ще з 1928-го науковці звертали увагу на унікальність рослинного світу цієї місцевості. Він функціонує лише з природоохоронною та науково-дослідною метою, тому вхід на його територію заборонено.

Влітку 2014 року, під час боїв за Красний Лиман заповідник сильно постраждав від воєнних дій. Значну його територію було розрито снарядами та випалено внаслідок пожеж. І хоча українські військові звільнили ці землі в червні 2014 року, працівники заповідника продовжують знаходити снаряди. Як і «Меотида» у Приазов’ї, на час воєнних дій «Крейдова флора» була залишена без уваги фахівців.

Попри всі заборони багато людей прагнуть потрапити до «Крейдової флори» та на власні очі побачити ці ландшафти. Саме через великий попит Яна Синиця з колегами розробили маршрут «Криволуцька екостежка». Він огинає село Крива Лука, проходячи якраз його межею із заповідником. Таким чином туристи можуть щонайближче познайомитися з місцевістю, не заподіючи шкоди при цьому природоохоронним територіям та не порушуючи режим заповідника.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Якщо раніше Крива Лука асоціювалася лише із заповідником, то тепер у селі та околицях є ще багато інших активностей. Учасники проєкту «Туристична Лиманщина» наново відкривають визначні місця регіону та роблять їх цікавими для сучасного туриста.

Наприклад, Щурова гора біля села Закітного перетворилася ще й на місце споглядання зоряного неба у супроводі знавців астрономії.

— Мені хочеться ці узбережжя Дінця показати, цікаві краєвиди, історію, археологічні знахідки. Щурова гора ж набула сенсу в останні кілька місяців, коли знайшли її назву на картах XVIII століття. Придумали подію, провели, й вона нібито своїм життям, та Щурова гора, зажила. Мені місцеві телефонували, кажуть, що навіть не знали, що вона так називається.

Крива Лука розташована в одному із вигинів Сіверського Дінця — головної водної артерії Сходу України. На мапі річка нагадує звивистого змія, який простягнувся на тисячу кілометрів Східноєвропейською рівниною і впадає у Дон. Саме закрути Сіверського Дінця роблять Криву Луку і навколишні села гарними місцями для сплавів на байдарках чи катамаранах. Недарма ця атракція є улюбленою серед подорожувальників, адже таке явище як сплави є не дуже характерним для регіону. Учасники «Туристичної Лиманщини» розробили маршрути, щоб познайомити мандрівників із заповідними берегами цієї річки.

Крім цього, команда «Туристичної Лиманщини» постійно вишукує різні цікавинки у своєму регіоні, проводить тематичні зустрічі, розробляє авторські маршрути та екскурсії.

— Зараз туризм — це креативна індустрія, де ти маєш придумати щось незвичайне. Дуже багато прикладів, коли в селі нічого нема, а придумують якийсь фестиваль і збирають там тисячі людей один раз на рік, але так гучно, що з усієї України збираються.

Веломаршрути

Крива Лука — знахідка для велосипедистів, ідеальне місце для мандрівки, враховуючи туристичні послуги, що тепер має село. Почувши про діяльність Яни, засновники велоклубу «Тор» Віталій Рибалко та Юрій Соколов вирішили співпрацювати з нею. Вони оглядають місцевість і планують авторські веломаршрути. Кажуть, що добре бути велотуристом, бо їм завжди всі раді, куди б не приїхали.

— З 2014 року ми вже дізнались, хто є хто, дізнались про тих людей, що так само люблять Україну. Сама ідея велоклубу — це для тих людей, які люблять свій край. І вона несе такий український характер.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Велоклуб працює з 2015-го у Слов’янську. З початком війни на Сході України прийшло розуміння того, що для єдності необхідно любити та пізнавати. Тому учасники клубу прагнуть пізнавати Україну, показувати мешканцям Сходу історичні місця та красиві локації регіону.

Основна діяльність Східноукраїнського велоклубу «Тор» — розвиток велоінфраструктури в регіоні та Україні загалом, розробка веломаршрутів, організація фестивалів та мандрівок. Наразі клуб налічує 60 дійсних членів. 2020 року вони вже створили власну громадську організацію.

— Велосипед — це свобода руху. Немає обмежень вибору, куди хочеш – туди їдеш. Завжди ти мобільний. Велосипед — це спілкування, нові знайомства, цікаві подорожі, це якісь навчання навіть можуть бути.

Бджоли. Фото. Леонід

Фотограф Леонід Довгий разом із Яною Синицею організовують у селі фотовиставки, краєзнавчі та геологічні конференції, пишуть проєкти, які виграють міжнародні гранти.

Леонід з дружиною Людмилою переїхали до Кривої Луки з Донецька. Тут подружжя оселилося на ділянці друзів.

— Ми доїхали до он тієї хати, а далі пішли пішки, тому що трава була вище пояса. Ну, нічого. Прийшли, подивилися. Гарний запах тут, все гарно пахне. Ну що, думаємо, подивимося, спробуємо. Раптом вийде що.

Згодом друзі Леоніда та Людмили подарували їм ділянку. І подружжя активно взялося до роботи: розібрали стару глиняну хату, організували кемпінг «Під горою», зробили пасіку та висадили великий сад і город.

До 2014 року Леонід викладав криміналістику в Донецькому юридичному інституті МВС України та фотопрактику журналістів у Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса. Він також мав власну фотошколу у рідному Донецьку, організовував виставки та фототури регіоном. Леоніду довелося швидко перекваліфікуватися з викладача та фотографа на агронома та фермера.

— Трошечки для мене несподівана така переорієнтація. Будемо казати, сільське господарство в мене було тільки в дитинстві, коли я їздив до бабусі. Але воно все пішло, перестроївся, і все нормально.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

За 6 років проживання в Кривій Луці Леоніду вдалося переобладнати відпочинково-дачну ділянку на кемпінг з усіма зручностями для туристів: встановили санвузли, спорудили наметове містечко, організували кухню і відпочинкову зону. Поруч з кемпінгом виростили сад, де можна прогулятися, сховатися від сонця та досхочу наїстись фруктами і ягодами.

— Це невеличка плантація малини. Моя мама завжди каже: «Навіщо стільки багато ти посадив?». Я кажу: «Ну я не люблю мало!». Якщо дерев, то 60. Якщо малини, то 6 рядків.

На ділянці Леонід посадив сосни, щоб можна було у цьому ж місці збирати гриби. Як і насаджені ягоди, вони мають бути доступними для гостей кемпінгу.

Незабаром селяни визнали хист Леоніда до сільського господарства та навіть почали запитувати у нього поради. А сам Леонід продовжує вивчати нові шляхи втілення своїх ідей і охоче ділиться своїми здобутками та досвідом.

— Я тут уже чим тільки не займався! І бройлерами, і качок тримав. Мені так було смішно, коли приїхав місцевий батюшка і каже: «Леонід Миколайович, хочу завести одну породу качок, мені сказали, що тільки ви тут спеціаліст». Думаю, ну як це в селі я спеціаліст. Я тут з 14-го року тільки почав жити. Але з другої сторони, я ж багато читаю, все-таки викладач. Я завжди звик, що якщо чимось займаєшся, треба підтягнути літературу — і все буде тоді нормально і зрозуміло.

Свою пристрасть до фотографії Леонід не полишає. Постійно знімає пейзажі, адже переконаний, що ця місцина найкраща для пейзажних фото. Планує проводити заняття та майстер-класи з фотографії не лише для професійних фотографів, а й для всіх охочих.

Леонід хоче організувати виставку дитячої фотографії, адже один з напрямів, яким він завжди займався, — це фотозйомка дітей. Також мріє започаткувати фотопроєкт «Люди нашого села», щоб вкарбувати обличчя мешканців Кривої Луки.

— Хочу познімати кожну сім’ю, от приходити і фотографувати людей у них на подвір’ї, в їхній хаті. Зробити такі групові портрети. Люди, на жаль, відходять, а пам’ять не залишається. Ми потім кидаємося, шукаємо якісь фотографії, а нічого не можемо знайти.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Ще до війни Леонід організовував безліч фототурів на Слобожанщину. Він з фотографами об’їздив увесь регіон та був щиро зачарований красою Кривої Луки.

— Я привозив з Донецька фотографів, і ми тут знімали. Я об’їздив всю Донецьку область і скажу, що тут найкраще, саме таке гарне місце.

Леонід є автором фотокниги «Мальовничі місця Донбасу», місія якої — показати людям не індустріальну Донеччину, без диму, заводів та териконів. Фотокнига містить роботи з виставки Леоніда, для якої він збирав матеріал протягом років. Для оформлення постійної виставки у сільському клубі Леонід виграв грант від Програми розвитку ООН, і Донеччину його очима побачили безліч українців та іноземців.

— Цю нашу виставку уже подивилися делегації з різних регіонів України. Дуже багато. Я, чесно кажучи, сам не думав, що стільки людей буде до нас приїздити сюди в Криву Луку.

Крім фотопроєктів, у Леоніда є ще безліч ідей. Він планує замінити намети в кемпінгу на дерев’яні будиночки та облаштувати басейн для комфортного відпочинку. Екскурсії, трекінг, сплави по Дінцю, різноманітні виставки – усе це частинки великої мрії Леоніда Довгого.

— Уже нікуди їхати, чесно кажучи, не збираюсь. 61 рік, ну що ж бігати? Буду доводити це місце до нормального стану, щоб воно тут все було.

Вивчати історію села. Лідія та Ніна

У межах проєкту «Туристична Лиманщина» Яна Синиця з колегами-краєзнавцями та місцевими мешканцями досліджують околиці, вишукують цікаві історичні факти та природні особливості. Вони створили карту місцевості, на яку нанесли всі потенційно привабливі для туристів об’єкти. Розробили сайт, де розмістили всі туристичні атракції Лиманщини, прогулянкові маршрути та історію регіону.

— Не можна запрошувати до себе в гості, коли ти не маєш що показати, не маєш що розказати, що головне. От я завжди кажу, що гостинність — це не стульчик, шкафчик, гарна там мебля. А це якась традиція, емоція… Те, чим родина живе і що вона може показати. Це ми і намагаємося зробити.

Жительки Кривої Луки Лідія Корсун та Ніна Потримай допомагають Яні організовувати проєкти та налагоджувати зв’язки з місцевими мешканцями. Вони називають Яну своєю натхненницею і кажуть, що завдяки їй змогли розгледіти красу свого дому.

— Наше покоління звикло, щоб нас хтось підштовхував, щоб вів попереду. От Яна ініціатіву проявила — ми пішли за нею.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

З 2018 року у Кривій Луці проводять краєзнавчу конференцію «Криволуцькі читання». Щороку захід має свою тему, а загальна мета — мотивувати учасників досліджувати історичні джерела невеликих населених пунктів, щоб зберегти інформацію про особливості побуту, ремесел та обрядів. Краєзнавці перевіряють і доповнюють зібрану інформацію, щоб видавати на її основі збірки.

Лідія Корсун також бере участь у цих конференціях і вивчає історію села. Вона працює з архівними документами: вивчає переписи населення та церковні метричні книги, складає родоводи.

— Мене зацікавило наше село, скільки жителів проживало, які дома були, історія самого села. І того я стала займатися. Ми займалися відновленням старих будинків, де вони стояли. А тоді согласно старих будинків ми розписали сім’ї, які там проживали.

В одній книзі Лідія збирає інформацію про всі родини, що проживали в Кривій Луці з початку минулого століття. До неї часто звертаються з проханнями допомогти при складанні родоводів та встановленні походження.

— Хтось колись, може, поцікавиться своїми родословними. Це моє бажання, хоть уже й возраст такий, хочеться щось зробить для людей.

Лідія народилася у Берліні після Другої світової війни, а в Криву Луку її родина переїхала, коли Лідії було 5 років. Тут жив її дідусь. У 2014 році вона та її мама знову стали свідками війни.

— У подвалах відсиділи. Ось тут я маму спустила, їй було 90 років, вона війну пройшла. Тільки спустила, отут прямо БТР летить на всьом ходу, на БТРі повно солдат сидить, я швидше пулі влетіла в підвал. Було страшно, канєшно, перепортили мені город, но мама каже: «Слава Богу, що ми живі осталися». Мама ніколи не бачила, як стріляють «Гради». Вони тут стояли у нас і коли мама побачила «Гради», каже: «Це шо вже, с “Катюш” стріляють?». Так шо ми вже це пережили, тепер вже нам не страшно нічого.

Ніна Потримай часто приїздила до Кривої Луки відвідати родичів чоловіка, а постійно проживає тут з 2014 року. З рідного міста Миколаївка, що неподалік Слов’янська, її змусила переїхати війна. Ніна, як і більшість жителів Кривої Луки, займається сільським господарством та фермерством, стежить за благоустроєм села та приймає у себе гостей.

— Ми тут якось зібралися однодумці, легкі на підйом. Яна тільки свисне, ми уже з тяпками стоїмо, треба значить треба. Чи фото, чи допомогти в етнодворі, суботник зробити — будь ласка. Хочемо, щоб було в кожному селі так гарно, щоб хотілося всім приїхать до нас, подихать, відпочити, поспілкуватися. Накормим обізатєльно і чаєм, і борщем, і ще й вареничка дамо.

Справжнє захоплення Ніни — опера. Вона регулярно збирає односельчан і возить їх у Харків слухати оперні співи. У селі Ніну називають психологом, адже їй добре вдається залагоджувати конфлікти та підтримувати добру атмосферу. Ніна мріє, щоб усі жителі села долучалися до ініціатив у селі, та всіма силами сприяє цьому.

— Раніше я приїжджала, наклонилась і працювала. Я не бачила, що вокруг мене красота така. А потім Яна показала фото, ми подивились навколо себе і побачили те, що ми маємо. Говорю: «Яна, а шо це за фото? Де ти такі взяла гарні?». А вона каже: «Та це ж наш звідти вид». І я стала потихеньку, туда гляну… Боже, і чого ж я цього не бачила.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Марта Слобода

Редакторка:

Наталія Понеділок

Коректорка:

Олена Логвиненко

Продюсерка:

Наталка Панченко

Карина Пілюгіна

Фотограф:

Павло Пашко

Юрій Стефаняк

Оператор:

Павло Пашко

Назар Салабан

Режисерка монтажу:

Надія Мельниченко

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибатор:

Тарас Березюк

Транскрибаторка:

Діана Стукан

Аліна Кондратенко

Христина Архитка

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Шеф-редакторка:

Євгенія Сапожникова

Інтерв’юерка:

Дарина Шегда

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Лідія Буляк

Вікторія Кравчук

Юлія Безпечна

Анастасія Бондаренко

Слідкуй за експедицією