У проєкті «Амбасадори» відомі та творчі особистості з різних міст України перетворюються на неформальних екскурсоводів та показують не зафіксовані у путівниках місця. У сьомій історії музиканти з гурту «Brunettes Shoot Blondes» Андрій Ковальов і Роман Соболь познайомлять з Кривим Рогом. Побачити, чим тепер живе місто, разом із хлопцями вирушив засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.
Розкажіть, як ви познайомились?
— Роман: Ой, я не знаю, як ми познайомились. Я думаю, ми знали один одного завжди. Не знались як друзі, але я знав, що є Андрій. Ну, мабуть, «ШELTER+» нас об’єднав. Це такий культурний острівець Кривого Рогу, де можна черпати натхнення: музика, творчість, все там.
На початку 2000-х років у Кривому Розі брати Роман і Юлій Морозови, заручившись підтримкою друзів, перетворили закинутий дитячий садочок на культурно-громадський центр «ШELTER+». У центрі є студія звукозапису та репетиційна база, спортзал, кілька альтернативних навчальних клубів, театральних студій та багато іншого. Роман Морозов пригадує, як звідси стартував гурт «Julia Sleeps At The Kitchen», який потім трансформувалися в «Brunettes Shoot Blondes», та пояснює, чому важливо взаємодіяти для досягнення цілей: «Концепція «ШELTER+» така, що ми хотіли зробити щось в місті самі для себе. І, роблячи для себе, для своїх потреб, хотіли активно ділитися з іншими людьми. Багато всього, що ми робимо, не зовсім вписується в криворізькій контекст. Але це наша свідома позиція — залишатися тут, не їхати. Це наше покликання, і ми щасливі бути частиною Кривого Рогу».
— Як ви дізналися про «ШELTER+»?
— Андрій: Я взагалі взнав про «ШELTER+» через свій перший гурт («Julia Sleeps At The Kitchen» — ред.), наш барабанщик там проводив час і запропонував, щоб ми там зробили наш перший концерт. Ну і взагалі, це місце, де кожен міг спробувати себе в чомусь, відкривати якісь свої таланти.
— Пам’ятаєте свої перші виступи на сцені «ШELTER+»?
— Андрій: Пам’ятаю, як я вийшов з гримерки, і тут стояли десь 15 панків, неформальна молодь криворізька. Я дуже сильно злякався, взяв гітару, зіграв три пісні і швидко втік.
— Це місце стало для вас таким собі опорним пунктом?
— Роман: Наші перші лайви «Brunettes Shoot Blondes» ми тут записали. Це таке промо (аудіо- або відеозаписи, які поширюються, як правило, з метою просування запису — ред.), яке ми уже могли надсилати на усілякі майданчики, де грали. І люди казали: «Вау, клас!». Ми тут класно відзняли! На той момент це, мабуть, було дуже важко — знайти таке середовище, таке приміщення.
Неформали
Загальне визначення для представників різних субкультурних молодіжних рухів, які мають систему власних цінностей, що кардинально відмінні від загальноприйнятих.
— Де ви жили в Кривому Розі?
— Андрій: Театр Шевченка — це центральне місце у Кривому Розі. Тут недалеко я жив, коли був малий, і це було місце, де збиралися завжди криворізькі неформали. Така була тусовка, а зараз тут проходять триб’юти [гурту] «Арія».
— Романе, ти теж тут жив?
— Роман: Я жив на [житловому масиві] КРЕС. Мабуть, це географічний центр міста. Там гарно, екологічно чистий район, але мені що в одну, що в другу частину міста далеко було [їздити].
— «Далеко» в межах Кривого Рогу — це скільки?
— Андрій: Я не знаю, як це пояснити, бо коли ти тут живеш, то начебто це не далеко. Немає ніяких заторів, ти швидко доїжджаєш. Хоч і 20 кілометрів треба їхати, але [у Кривому Розі] це швидко.
— Ви з дитинства були неформалами? У Кривому Розі це було складно?
— Андрій: Ну так, досить складно. Біля театру Шевченка була така «мекка» неформалів, тому що там завжди збиралися скейтери, графітчики, БМХ-ри і взагалі всі, хто хотів чимось вирізнитись від натовпу. Я пам’ятаю, як я один раз поїхав до Києва (у мене там жив брат), пішов в якийсь магазин типу Staff (український бренд молодіжного одягу — ред.) купити собі скейтерські кросівки. Я купив шнурки різних кольорів: одні були зелені, другі — сині. І це був такий досить відважний крок. Гуляючи по Кривому Розі, навіть в самому центрі міста, ти завжди привертав увагу, тому що це взагалі щось небачене, і було часами тяжкувато. Особливо, у більш пізній час доби. Але зараз я бачу, що все вже якось змінилося. Я думаю, що новим поколінням не зрозуміти цього азарту і страху. І це добре!
— А що це за історія була з війнами між районами Кривого Рогу?
— Роман: Це були такі банди, «бігуни» називалися. Коли кажеш: «А ти знаєш наших криворізьких бігунів?» і скажеш: «Так, вони так гарно бігають, такі спортсмени!», а це про других бігунів. Були банди у кожному районі, і там була велика кількість молодих хлопців, розділених за поколіннями. Молодші — 10 років, старші — 14 років. І ще старші. У кожного з них була своя задача: хтось робив вибухівки, пістолети, хтось ще чимось займався. У них були тренування з боксу, карате, і потім вони робили наліт на другі райони. Завжди були якісь такі війни. Багато хто з цих хлопців отримав якісь поранення, у когось там пальці відірвало від вибухівки, когось вбили, хтось почав наркотиками займатись, хтось в бандити записався — так покалічили долі людей.
— І це ніяк не контролювалося?
— Роман: Були правила! Якщо ти йдеш з дівчиною — тебе чіпати не можна. І, як правило, ти зустрічаєшся з дівчиною з чужого району. Ти йдеш її проводжати, всі на тебе дивляться, не чіпають, а як ти будеш уже йти назад, то це вже твої проблеми. Багато таких історій, як ми через дах, через підвал [поверталися додому].
— Яка ж тоді музика переважає у Кривому Розі?
— Роман: Дуже багато якихось «металевих» гуртів. Тут [їх] полюбляють. Навіть рок-клуб є, і там завжди концерти проходять, якісь рок-групи [виступають].
— Тобто постійно з’являються нові гурти?
— Андрій: Наскільки я бачу, у Кривому Розі за цей час чомусь не з’явилося гуртів, що грають у Києві чи десь по Україні. Є просто музиканти, які або з музичного училища, або хтось десь грає. Вони самі приєднуються до якихось груп або просто грають у зірок, але якихось нових творчих проєктів дуже мало.
— Ви обоє навчалися у Криворізькому обласному музичному коледжі?
— Андрій: Я вчився [в коледжі] грати на гітарі, етюдам різним, джазовим стандартам, а Рома приходив і ми разом грали. Там проходили одні з наших перших репетицій з Ромою, там вчилися грати рок-н-рол. З цього музичного училища дуже багато повиходило крутих музикантів, вони всі грають і з «Океаном Ельзи», і за кордоном. Ну такі «зірки-зірки»!
— Андрію, в тебе до «Brunettes Shoot Blondes» була ще якась група?
— Андрій: У мене була група, називалась «Julia Sleeps At The Kitchen». Тоді ще було актуально, тому що Юля була в тренді в цей момент. Перша група, мабуть, що була більш «old school», рок-н-рольна, а Рома тоді грав у своїй групі, що була більш рокова. І коли ми почали грати разом, то зійшлись на такому інді-поп-рок [жанрі], щось таке «і нашим, і вашим».
— Ви багато кому нагадуєте музичний жанр k-pop!
— Андрій: Можливо. Для мене це такий трохи дивний стиль. Мені подобається азіатська культура, японська поп-культура і корейська, але мені чомусь здається, що в комбінації із західною поп-музикою вона трохи дивно виглядає. В сенсі музичному, а візуально — дуже прикольно, мені подобається.
К-рор
Абревіатура від англ. «Korean pop» — музичний жанр, який охоплює безліч стилів поп-музики та бере початок у Південній Кореї.
— Вас упізнають у Кривому Розі?
— Андрій: Так. Мене постійно плутають з Меловіном, з Дантесом (українські співаки — ред.). Такі: «Дякую, Дантес». Я кожного разу мовчу і [кажу]: «Немає за що, без проблем!».
— Ви зорганізувались в 2010 році і що, жодного повноцінного альбому?
— Роман: Зараз альбоми ніхто не слухає, зараз слухають якісь підбірки.
— Вам здається, що вже немає сенсу випускати альбоми?
— Андрій: Ні, є сенс! Зараз таке перевантаження інформацією і, звичайно, якісь великі зірки можуть тримати якесь excitement (англ. хвилювання — ред.). Вони можуть тримати таку інтригу, що ми випустимо альбом за 2 роки або за 3 — і слухайте зараз всі. Для таких виконавців, як ми, краще частіше нагадувати [про себе]: якась пісня нова, якийсь відеокліп, дуже багато чого.
Згідно з легендою, перше поселення на місці Кривого Рогу, заснував кривий (без одного ока або кульгавий) козак Ріг. Прообразом для такої легенди міг стати козак Іван Ріг, який в 60-70-х роках ХVII століття обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. За іншою версією, урочище Кривий Ріг значилося ще до того, як виникло постійне поселення під цією назвою. Між річками Саксагань та Інгулець, на місці, де вони зливаються, утворився довгий кривий мис, який дуже нагадує ріг.
— Легенда про козака — це одна із легенд походження назви?
— Андрій: Так, є ще друга. У нас є дві річки: Саксагань та Інгулець, і вони утворюють такий ріг географічний. Тому це друга легенда, але мені особисто більше подобається про козака.
— Є ще якісь місцеві легенди, які тепер розвінчуються?
— Андрій: Взагалі ходять легенди, що Кривий Ріг у довжину — 120 кілометрів, але я пам’ятаю, коли в нас можна було зайти на Яндекс.Карти, там був такий інструмент як лінійка і можна було заміряти. У мене вийшло 65 кілометрів. Просто Кривий Ріг так влаштований, що є місто, а є ще окреме місто — Інгулець. Якщо я правильно розумію, між цією частиною міста і Інгульцем є простір. І якщо підсумувати початок цієї основної частини і Інгульця, то буде кілометрів, можливо, 70-80.
— Є якісь криворізькі слова? Або якісь криворізькі вирази?
— Роман: Так, точно є. «Мотор» у Кривому Розі — це таксі. «Давай викличемо мотор».
— Ви зараз живете в Києві?
— Роман: Так, живемо в Києві. З того моменту, як ми зняли наш, так скажемо, перший кліп «Knock knock», ми вже й переїхали до Києва. Це було 5 або 6 років тому.
— Це хіба не другий ваш кліп був?
— Роман: Ми вважаємо першим, тому що це ми вже знімали. Ми вважаємо це початком.
— Ви відчуваєте, що Кривий Ріг за останні років 5 змінився?
— Роман: За 5 років все змінилось. Я бачу зміни, але не в усіх районах. В центральних тільки.
Індустріалізація в Кривому Розі утворила гори за півстоліття, тоді як природі на це знадобилися мільярди років. Південний гірничо-збагачувальний комбінат (ПівдГЗК) є одним з одинадцяти діючих кар’єрів міста. Завдяки формі та розмірам його прозвали «залізним» серцем України. Через необхідність добувати руду у твердій породі тут періодично лунають вибухи, а починаючи з 1953 року видобули 1,55 мільярдів тон залізорудної сировини. Так звані відвали — склади пустої породи — тепер використовують з туристичною метою, організовуючи прогулянки та екскурсії.
— Ви бачили криворізький кар’єр раніше?
— Андрій: Я взагалі там не був. Багато чув і бачив фотографії, але я не думав, що це насправді таке грандіозне місце, масштабне.
— Які тепер враження від кар’єру?
— Роман: Очима це важко зрозуміти, тому що це якась яма, де копошаться машинки. А коли «машинка» ближче під’їжджає, і вона [виявляється] як п’ятиповерховий будинок, — оце так!
Скелі МОДРу, розташовані в долині річки Інгулець, належать до однієї з природоохоронних зон регіону. Таке найменування вони отримали через близьке розташування до житлового масиву МОДР, назва якого походить від комуністичної організації «Міжнародна організація допомоги борцям революції». Пагорби, відомі як «лисі гори», привертають увагу скелелазів, які організовують тут тренування та змагання. А на річці Інгулець, що протікає між скелями, періодично проводять сплави на байдарках.
— Як вам відчувалася екологія у Кривому Розі?
— Роман: Взагалі Кривий Ріг — дуже зелене місто, тут багато дерев. Мабуть, якби не було [дерев], то це була б якась печаль-біда. У мене друзі, які тут в центральних районах живуть, біля заводів, кажуть, що білизну не вивішують на балкон, тому що вона одразу чорна робиться.
Фортепіано, яке з’явилося у відео до пісні «Houston», хлопці з «Brunettes Shoot Blondes» створили за власним задумом. Мультифункціональний інструмент поєднав у собі маримбу, бубон, цимбали і навіть кастаньєти, а спеціальні механічні пристрої дозволили відтворювати звуки віолончелі, скрипки та органу. Саме з цією піснею та роялем гурт брав участь у національному відборі на музичний конкурс Євробачення-2019.
слайдшоу
— Що сталося з фортепіано, яке було у вашому кліпі до пісні «Houston»?
— Андрій: Нічого, зараз ми його ще тримаємо. Ми ж шоу-група і беремо шоу-елементами.
— Ви плануєте його ще десь використовувати?
— Роман: Будемо використовувати його на сольному концерті у Києві. Зробимо феєричне шоу. Як просять на тєліку: «Скажіть, це щось таке феєричне, це щось таке amazing (англ. дивовижно — ред.)!».
— А де ви його взяли?
— Роман: Ми його купили в Дрогобичі. Коли з’явилася ідея щось зробити з роялем, [взяти] якийсь інтересний інструмент, то одразу залізли в OLX (сервіс оголошень — ред.), знайшли найдешевший в Дрогобичі. Так склалось, що нам його швидко звідти привезли. Він у нас їздив по цехах, студіях і гаражах, поки ми його робили. Нам казали: «Давайте ми зробимо його роботизованим, електроніки туди напхаємо!». І який в тому сенс? Реально можна «Casio» (японський виробник електронних пристроїв, у тому числі цифрових піаніно — ред.) купити. Нам потрібно було все механічне. Виявилось, що простіше зробити це з роботами усілякими.
— Але ви все одно зробили його таким, яким задумали?
— Андрій: Пробували знайти різних людей, хто зміг би нам допомогти зробити з рояля супермашину, щоб вона грала як 20 інструментів. Усі дуже дивувалися такій ідеї і казали: «Так, купіть «Casio!». До кінця було цікаво, чи взагалі можливо зробити так, щоб грати як на клавішах, але звучить взагалі інакший інструмент: скрипки, віолончель.
— Ви брали участь у національному відборі на музичний конкурс Євробачення-2019. Які відчуття?
— Роман: Після першого разу [у 2016 році] ми сказали: «Та ні, ми взагалі не будем йти туди більше, ми не будемо брати участь!». Тепер ми жартуємо, що раз на три роки беремо участь, тому наступний раз буде в 2022 році. В принципі все може бути.
— Щось змінилося після участі у відборі на Євробачення-2019?
— Андрій: Нас почали багато запрошувати на якісь фестивалі, івенти, музику брати більше на реклами або саундтреки. Були ми, була ця музика, але не було платформи, щоб про неї розповісти. Я думаю, що відбір на Євробачення — це, на жаль, зараз єдиний спосіб якось донести свою музику в маси.
— У багатьох українських гуртів є величезна проблема з англійською мовою. У вас цього не відчувається взагалі. Яким чином?
— Андрій: Я, мабуть, з початку слухав багато цієї музики, британської, американської, і дуже хотілося імітувати ці звуки. Для музиканта це є трошки легшою задачею, ніж для інших людей, бо якщо в тебе є музичний слух, ти можеш копіювати. Я думаю, що у наступного покоління такої проблеми вже не буде, тому що зараз всі ростуть з цією музикою, з Youtube, зі стрімінг-платформами (ресурси, які дозволяють проводити трансляції у режимі реального часу — ред.). Мені здається, що такий зараз загальний вектор на те, щоб робити щось європейське.
Івент
від англ. event - подія
Метротрам — це побудована відповідно до стандартів метрополітену транспортна система, яка використовує трамвайний рухомий склад. Якщо у світі це звичний міський транспорт, то для Кривого Рогу — ще й візитівка. Проєкт розробили 1972 року, і вже за два роки розпочали будівництво. Через часті затоплення тунелів ґрунтовими водами й фінансову кризу швидкісний трамвай у Кривому Розі запустили лише наприкінці 1986 року.
З набуттям Україною незалежності лінію підземного трамваю вирішили розширити. Попри складне економічне становище, будівництво продовжили за стандартами метрополітену. Сьогодні лінія має протяжність 18 кілометрів та стала єдиною в країні транспортною системою, для якої було узаконено лівосторонній рух.
— Ви знаєте історію будівництва криворізького метро?
— Роман: Я не знаю! Завжди думав, що це швидкісний трамвай. Потім, коли дізнався, що він буває ще й, як ти кажеш, словом «метро», і потім, коли мені казали: «А як це у вас у метро їздять трамваї?», я [відповідав]: «А що тут такого?».
— Але ж це унікальне місце в Кривому Розі і на всю Україну, чи не так?
— Андрій: Є ще в Росії якесь місто (Волгоград — ред.), де такий феномен є. В Україні — це така єдина точка, де можна побачити [трамвай у метро]. Але буває таке, що ти заходиш, і він порожній.
— Криворізьке метро можна вважати одним з туристичних місць Кривого Рогу?
— Андрій: Це обов’язкова програма! Це як піднятися на Ейфелеву вежу в Парижі, так треба і на трамвайчику проїхатись у Кривому Розі.
