Ми продовжуємо серію, у якій розповідаємо про відомих людей та їхні рідні міста. У третій історії естрадний співак Павло Зібров познайомить зі своїм уже рідним Києвом. Тисячолітня історія не перетворила його на заручника усталених звичаїв, а, навпаки, додала сучасних рис, які гармонійно взаємодоповнюються. Побачити і відчути, яким місто є тепер, разом із «хрещеним сином Хрещатика» вирішив і засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.
— Пам’ятаєте, коли ви вперше приїхали до Києва?
— Літом! Така пора, і мама привезла мене на екскурсію. Був шійсят який там шостий рік. Закінчив я перший клас, здається. «Гарно будеш вчитися, то в Київ повезу, покажу тобі, морозива поїмо, на пароплавчику покатаємось, на катеру по Дніпру і на дитячу залізницю» на вулиці Дорогожицькій. І от привезла мене на дитячу оцю залізницю, як зараз пам’ятаю: покатались ми в вагончиках, а потім зайшли в музичну школу-інтернат для обдарованих дітей.
— Музична школа була там прямо по сусідству?
— Так, хореографічне училище, художнє училище — там комплекс цілий і десятирічка. За три дні десь до першого вересня було. Був директор. «Послухайте хлопчика — ми здалеку приїхали». «Ну добре, давай! Мама побудьте там в коридорчику». П’ять хвилин імпровізований іспит — всьо, я заспівав, вистукав ритм. «А, хороший хлопець — давайте документи, зачисляєм!», — за п’ять хвилин вирішилась моя доля.
— Чим для Вас взагалі є парк Шевченка?
— Я поряд тут живу. Ну жив раніше. Для мене дуже теплий оцей парк, парк Шевченка. Чому? Тому, що тут виросла на руках моя донька Діана. Тоді, коли вагітна в мене була Марина, моя дружина, ми ходили ввечері, годин там в десять-дванадцять ночі. Нікого немає, ніхто тебе не впізнає, ні з ким не треба фотографуватися, автографи давати. Но тоді ше не було мобілок і тоді ше не було оце селфі знаєте, бо зараз в кожного мобілка — і кожен хоче зробити селфі — ну таке життя. Я думаю це велике щастя, коли тебе впізнають. Вот я пам’ятаю в свій час я збрив вуса і мене не впізнавали в 35 років. Ну двічі збривав.
— Це у вас експеримент був такий?
— Експеримент, дурку називається зваляв. Марині хотів сподобатись. Моложавіньким, да. І вона вийшла з поїзда і мене не впізнала. І потім місяць мене не підпускала взагалі до себе. І сказала: «Будеш спати на кухні. Я тебе в ліжко не пущу».
— Яке відношення до сценічного образу та до уваги прихильниць у вашої дружини?
— Ну якби дружина то всьо серйозно сприймала, то вона б уже в дурку попала би. Та, як до робочого моменту. Всьо. Вона вже звикла, ясно шо.
— Що б ви порадили іноземцю, який приїхав в Київ на вікенд? Що варто подивитися насамперед?
— Ясно шо «Софії, Лаври хрести», як в пісні «Хрещатик», вірші Юрія Рибчинського, музика Павла Зіброва — Безсмертний Хрещатик! Саме з цього місця на кабріолеті 20 скільки там років назад, 25-26 років назад на пісню Хрещатик ми знімали кліп. Був в нас кабріолет, але він заглох. Він був старий і поломаний. Кажу: «Хлопці, обережно ви з ним, потому шо, якщо він заглохне ви можете його не завести, тому не зупиняйтесь! Хоча б там п’ять кілометрів, десять їдьте». Він тут заглох. Ми його, оператор і помічник звідси пхнули і так він завівся від своєї, як то кажуть, швидкості. І ми так: «Фуг, Слава Богу!».
слайдшоу
— У кого виникла ідея зняти кліп на пісню «Хрещатик»?
— Тоді мені запропонував зняти кліп «Хрещатик» Пєтя Міхайлов, мій друг, бізнесмен. Крутий бізнесмен був, забудовник, будівельник. Пєтя Міхайлов каже: «Знімаєм! Я фінансую! Повністю!», — отак от!
— На той час дорого було відзняти кліп?
— Для мене знайшовся спонсор. Я не знаю. Ну на ті часи 5-7 тисяч доларів. Це були 5-7 тисяч доларів, як зараз 20 тисяч доларів!
Серед багаточисельних символів Києва є і Бессарабський ринок — одна з найстаріших торговельних локацій столиці. Будівлю початку ХХ століття було збережено майже в незмінному стані. Однак ринок, як живий організм, змінюється весь час. Поряд зі звичними рядами виникають молодіжні заклади та простори, які надають Бессарабці нових сучасних рис.
— Ви любите саме найдорожчий ринок в Києві, правда?
— Справа не в дорогому, а в тому, що тут хороші, якісні товари зі всієї України везуть, і багатьох (продавців — ред.) я знаю просто уже по 20 років!
— Але ж на ринку немає ніде цін?
— Цінників немає ніде! Це ж ринок! І від того, які в тебе очі, який в тебе гаманець, скільки ти будеш брати: оптом, не оптом, як ти комплімєнт зробиш дівчині-жіночці чи нє — від того залежить, як тобі скинуть. Спочатку дають ціну велику, а потім знижки ідуть.
слайдшоу
— Часто зустрічаєте друзів на Бессарабці?
— Ну тут весь бомонд український можна побачити: тут і мер Кличко, і депутати, і міністри, і спортсмени — ну дуже багато відомих людей. Прийдіть сюди в суботу чи в неділю в годин 9-10 зранку і ви побачите всю еліту України тут.
— Ви пам’ятаєте момент, коли вже пішли по Хрещатику і вас почали впізнавати?
— Коли я написав пісню «Хрещатик» — Да! Це вже я відчув себе зіркою, хоча перед цим була «Білий цвіт на калині» пісня така. Заходиш на базар, як на гастролі приїжджаєш і лунають на базарі гучномовці, стоїть такий колокол і звідти пісні сучасні. І тут «Білий цвіт на калині» по кругу через 3-4 пісні знов «Білий цвіт на калині». І там тобі хтось сметану дає безкоштовно. Той — кусок сала, той — кусок м’яса, той — меду, той — варення. Директор через 5-10 хвилин дізнається, шо Зібров приїхав на гастролі, це 90-91-й рік, 89-й — і тебе запрошують в кабінет до директора ринку і ти безумовно в нього вже там снідаєш.
— Така всезагальна популярність не дала вам надії на те, що ви можете піти в політики, президенти? Хоча б в мери Києва?
— Скільки раз мені пропонували йти в народні депутати. Нє, творчим людям там нема шо робити. Ми, музиканти, маєм творити. Ми — творці!
— Ну максимум директор залізниці!
— Да-а, «лова-лова польська залізниця» (слова з пісні «Польська залізниця лова-лова» — ред.). Це кльово!
— Як відреагували на цю пісню в Польщі?
— Вони сказали так: «Ви зараз стали у нас популярним шансоньє. Ми знаєм українських шансоньє. Ще одного — Михайло Михайлович Поплавський». От так от. Хто би там сміявся, не сміявся, ну Михайло Михайлович Поплавський в Польщі досить відомий шоумен.
слайдшоу
— Як Павло Зібров дружить із соцмережами?
— Нормально. Зараз треба бути в соцмережах! Якщо ти нічого не будеш робити, то тебе молодь обійде просто, а деякі просто потопчуться по тобі ножками. Во-от. По шиї дадуть тобі, так шо треба бути зубастим у такому поважному віці як я. В тренді, як то кажуть. Не треба боятися новаторських якихось ідей. От: реп заспівав оперний співак Павло Зібров. Я співаю і оперу, і оперету, і естраду, і шансон.
— Чим можна, чим не можна ділитись?
— Да нормальним своїм життям, но більшість зараз цікавить не так творчість, як ти приготував куліш козацький, рецепт якийсь дав, як ти з собакою гуляєш, рибу — піймав, не піймав. Деяким — як я обрізаю дерева, садок оприскую — ну це ж цікаво народу подивитися.
Київський річковий вокзал, закритий на реставрацію з 2012 року, відкрили для відвідувачів через сім років. Сьогодні, завдяки частковій реновації, перший поверх будівлі перетворили на арт-простір, де відбуваються інсталяції сучасних художників, а збережені елементи модернізму 60-х років вдало поєдналися із сучасним мистецтвом.
— Ви були на річковому вокзалі після того, як він перетворився на арт-простір?
— Я думаю шо це просто хочуть зекономити гроші. Гроші хочуть зекономити на білилах, на цементі і кажуть: «Це арт-простір!». Шось я цього не розумію, канєшно.
— Коли знімався кліп «Хрещатик» в ті всі буремні 90-ті, де тусувалися взагалі? Ще ж тоді там багато місць не було?
— Нічних клубів було обмаль! Перший мій концерт, до речі, був на метро Лівобережна, клуб «Чікаго», нічний клуб. Тримали його рекетири, які, до речі, опікувалися артистами. Треба було «кришу» мати. Я не знаю, ну клубів п’ять. Вот зараз цих клубів прудь-пруді, а на той час їх було дуже і дуже мало.
— А кафешки були, де ви просто зустрічались?
— Ми любили, якщо чесно, ходити один до одного у гості! Я до Ліхути, до Гаріка Кричевського, Гарік до мене. Володя Бебешко, Юра Рибчинський. То єсть ми ходили в закриті (місця — ред.), щоб ніхто не бачив, ніхто не чув. Не любили випєндрюватись, як зараз.
— І все таки, за що ви любите Київ?
— Як тебе не любити, Києве мій? Полюбіть Київ! Приїжджайте в Київ! Ви відкриєте для себе цілий світ емоцій, хороших, добрих, світлих людей — киян.
