Крістоф Лакарен. Вино всупереч усьому

Хоча виноград вирощують майже на всіх континентах, кілька регіонів мають особливий потенціал для створення по-справжньому прекрасних вин.

Сприятливими для виноградників територіями вважаються паралелі між 30° і 50° північної та південної широти. Це пов’язано з тим, що в холодних умовах виноград не дозріє, а за високої температури ягоди дозрівають занадто швидко й мають специфічний смак.

Вважається, що робити найкращі вина можна саме на 45-й паралелі. Її називають «паралеллю вина». На цій широті розташовані такі знамениті виноградарські регіони, як французькі Бургундія й Бордо, а також італійський П’ємонт.

Але клімат є лише одним із чинників, важливих для вирощування якісного винограду. Загалом вино — це продукт своєї місцевості. У виноробстві для цього існує спеціальний термін — теруар. Він означає поєднання таких природно-географічних факторів, як клімат, тип ґрунту, рельєф, інші рослини, що ростуть на місцевості. Усе це впливає на смак винограду й самого вина. Протягом століть винороби шукають місцевості з винятковим поєднанням усіх необхідних природних факторів.

Шабо

Разом із Нижнім Подніпров’ям, Закарпаттям та Кримом, Бессарабія є одним із виноробних регіонів України. Одним із центрів виноробства на Бессарабії є село Шабо. Розташоване воно на березі Дністровського лиману, неподалік від місця, де той впадає у Чорне море; за 8 км від Білгород-Дністровського та за 70 км від Одеси.

Шабо віддавна вважали сприятливим для виноробства місцем, адже село розташоване між «виноградарськими» 46 та 47-ю паралелями. Окрім того, Шабо має м’який клімат, тепле степове повітря та піщаний ґрунт, а отже — ідеальні умови для вирощування та дозрівання винограду.

Історія Шабо почалася 500 років тому, коли турецько-татарські кочівники заснували тут село й назвали його Аша-Абаг, що з турецької перекладається як «Нижні сади». У 19 ст. переселенці з франкомовного кантону Во на заході Швейцарії приїхали сюди в пошуках ідеального місця для створення вина. Через особливості вимови французи спочатку називали своє поселення Шаба, а згодом уже зовсім на французький манер — Шабо.

Першим переселенцем і засновником колонії був швейцарський ботанік і винороб Луї Тардан. Він прибув на ці землі в 1822 році, що і вважається офіційною датою заснування французького поселення із назвою Шабо.

Поступово на виноградний масив перетворилась уся прибережна смуга Дністровського лиману.

Крістоф

Крістоф Лакарен — аристократ із діда-прадіда. По материній лінії він носить титул маркіз де Фаб’яні. Основним бізнесом родини Лакарен був випуск товарів для фото- та кіноіндустрії. Окрім цього, Крістоф із дитинства працював на сімейній фермі, де навчився поратися з худобою, водити трактор, вирощувати тютюн і — що природно для виноробного регіону Бордо, звідки він родом — робити вино. Лакарен отримав економічну освіту. Згодом він придбав збанкрутілу фабрику з виробництва товарів для фотозйомки й через сім років продав її вже як успішне, прибуткове підприємство. Це й дозволило маркізу заробити основний капітал.

Крістоф винайшов свій перший аромат, коли йому було всього 10 років, змішавши два флакони маминих парфумів. Мама тоді дуже розсердилась, згадує Лакарен. Але свого захоплення чоловік не покинув. Він упродовж трьох років пропрацював у парфумерній компанії в Парижі, де створював нові аромати. Як партнер Лакарен працював і з фахівцями Львівської косметичної фабрики, де за півтора роки створив 21 аромат. Кожен аромат називався іменем із «донжуанського списку» Олександра Пушкіна: Анна, Марія, Єлизавета, Наталія… Ідея створення такої колекції з’явилась у Лакарена після відвідин музею Пушкіна в Одесі.

Уперше Крістоф Лакарен приїхав до України у 2001 році на запрошення друга — французького мецената, який організовував у Тернополі конкурс трубачів. Там маркіз познайомився з концертмейстром Одеської консерваторії, піаністкою Маріанною — своєю майбутньою дружиною.

Протягом року Крістоф жив між Львовом та Одесою. Своє перше знайомство з Одесою він пам’ятає так добре, ніби це було вчора:

— Пам’ятаю Одесу у 2002 році. Ранок. Таксі — стара машина «Побєда». Я запитую водія: «Скільки років вашій машині?» Він каже: «Я не рахував, скільки їй років, але знаю, що вона 1953 року випуску». Тоді я подумав, що це прекрасний знак!

Зрештою Крістоф переїздить до Одеси, вони з Маріанною одружуються і створюють сім’ю. Зараз подружжя виховує двох доньок: старшу Софію та молодшу Марію. Загалом Крістоф Лакарен має сімох дітей від різних шлюбів.

Фонтани з парфумами

2004 року, за ініціативою Лакарена, у міському саду Одеси встановили фонтан, який, окрім води, в теплу пору року розпиляв парфуми. Його Крістоф задумав як подарунок Одесі з нагоди 210-річчя міста, а також на честь своєї коханої Маріанни. Автором скульптурної композиції «Фонтан кохання — живий фонтан» став художник Олександр Токарєв. Скульптура зображала чоловіка та жінку, а під ними — чашу з водою, куди щодня додавалось 250 мл парфумів.

Аромат для фонтану шляхом голосування обирали самі одесити. Тестування представлених Лакареном ароматів організував музей імені Пушкіна. Дружина Крістофа Маріанна з колегами організувала музичний супровід цього дійства. Зрештою вибором одеситів став варіант із нотками моря й акації.

Подейкують, що на створення такого фонтану Крістофа Лакарена надихнула поема Олександра Пушкіна «Бахчисарайський фонтан». І не дарма, бо наступні два фонтани — «Фонтан кохання» та «Кримська надія» — Лакарен створив у Бахчисараї. В основі першого парфумованого фонтану був пряний аромат, а для другого обрали аромат кримської лаванди.

Навесні 2008 року ще один фонтан Лакарена запрацював у Приморському парку Алушти. Він зображував русалку, біля якої були прикріплені три великі мушлі. Для цього фонтану обрали парфуми із солодкуватим ароматом.

Сьогодні жоден із цих фонтанів не функціонує.

Шато

Крістоф Лакарен часто їздив машиною довкола Одеси — оглядати пам’ятні місця. Одного разу, прочитавши поему Пушкіна «Виноград», він вирішив поїхати до села Шабо:

— Я побачив таку чудову землю. Тут прекрасний клімат і таке свіже повітря! Менше ніж за тиждень я вже вирішив тут щось робити.

Лакарен з’ясував, що частину виноградників, що раніше належали радгоспу імені Леніна, хочуть вирубати. Почувши, що там збереглася лоза рідкісних сортів винограду, Крістоф був шокований і вирішив узяти ці землі в оренду. Пайовики віддали йому в оренду 150 га й маркіз почав обробляти виноградники.

На орендованих Лакареном землях були винні погреби, їдальня, стайні й сарай, де колись розташовувалася тракторна бригада. Крістофа зацікавив той факт, що будівлю цього сараю збудували ще швейцарські колоністи у 1822 році. Фактично, це один із перших будинків у селі, що стоїть на історичній землі. У своєму господарстві маркіз сам організував водопостачання й каналізацію.

Крістоф показує винарню — приміщення, де виготовляють та зберігають вино. Тут роблять вино за давніми французькими рецептами. Окрім того, Лакарен робить вино екологічно чистим способом, принципово не застосовуючи жодних хімічних домішок.

У господарстві в Шабо відбувається повний цикл виробництва вина: збір винограду, виготовлення напою, розлив, витримка, пакування й доставка майже по всій Україні. Такі вина в Європі називають «замковими». Це означає, що продукт від початку й до кінця виготовили в одному виноробному господарстві — шато (фр. сhateau).

Строк витримки вина в Шабо — мінімум 9 місяців. Маркіз показує погріб із пляшками 2013–2015 років. Залежно від сорту і виду осаду вино на різних етапах виробництва зберігають у різному положенні та під різним кутом. Окремі пляшки треба прокручувати по кілька разів на день.

Виноробне господарство Крістоф Лакарен започатковував скоріше як хобі, ніж як бізнес. Для нього це — великий творчий експеримент:

— Кожного разу треба думати, що можна зробити краще.

Лакарен вирощує 14 сортів винограду, серед яких 7–8 основних: каберне, совіньйон, ркацителі, шардоне, одеський чорний… У господарстві в нього є собаки, коти, кури, вівці, кози тощо.

Бізнесові пастки

Упродовж кількох років Лакарен подавав документи і здавав проби вина, щоб узаконити його виробництво й отримати ліцензію на продаж. На початку 2016 року фіскальна служба звинуватила Лакарена в незаконній торгівлі алкологем. У маркіза вилучили обладнання та опечатали склад готової продукції. Коли почали розбиратися в ситуації, виявилося, що для виготовлення і продажу вина Лакарену треба мати мінімум 14 дозвільних документів.

Навесні 2016 року Крістоф Лакарен отримав ліцензію й акцизну марку на виготовлення вина ручним способом, а згодом і ліцензію на експорт. Окрім того, у 2016 році парламент скасував ліцензію в півмільйона гривень на оптову торгівлю вином із сировини власного виробництва.

Але на цьому проблеми маркіза не закінчились. Загострилися його відносини з орендодавцями, з якими були укладені договори про суборенду землі. Наприкінці того ж 2016 року на полях, які орендує Лакарен, невідомі люди на бульдозерах намагались знищити виноградники. Зокрема, зловмисники стали викрадати бетонні стовпці з виноградних плантацій. Лакарен звернувся до поліції, але ні крадіїв, ні тих, хто псував виноградники, не покарали:

— В Україні не люблять конкурентів. Це монополістична система. Окрім того, корупція… На жаль, я маю сказати, що корупція — це генетична складова не лише України, а взагалі регіону. Історично так склалося, коли у 30-х роках минулого століття були розкулачення, колективізація. Люди не мали на що жити, харчуватися. Щоби вижити, можна було тільки красти.

Крістоф Лакарен вважає, що для подолання цієї проблеми треба підвищувати зарплатню, щоби людям вистачало на життя й не було стимулу красти:

— Пам’ятаю травневі заворушення 1968 року (тоді у Франції відбувались студентські демонстрації, масові заворушення, і майже 10-мільйонний страйк, що привів до зміни влади й до змін у французькому суспільстві загалом — ред.). Це був колосальний бардак. Що робить держава? Мінімальна зарплатня росте на 60 %. Була й інфляція, але загалом це був найоптимальніший шлях пережити кризу. Не можна сказати, що якщо так підняти зарплати, бізнеси збанкрутують. Компаніям треба вчитися працювати більш продуктивно і якісно. Тоді можна продавати дорожче, експортувати.

Скажу чесно, я думав поїхати з України в грудні 2013 року, коли почались заворушення. Я відчував, що відбувається щось недобре для країни. Я запитував поради — мені казали, що все буде добре. Ми сподіваємося, що не завтра, але через кілька років Україна може стати кращою. Я вважаю, що є певні реформи, бачу бажання змін структури країни. Не бути як Європа або як США, а бути справжньою Україною, з меншою корупцією.

Історія Крістофа Лакарена де Фаб’яні продовжує розвиватися завдяки його бурхливому романтичному характеру, бажанню експериментів і відкриттів. І чого точно можна навчитися в маркіза окрім його численних талантів — це вмінню радіти життю.

— Життя — це не лише робота, розумієте? Не треба думати лише про гроші. Потрібне щастя. Я насолоджуюсь життям навіть тоді, коли є проблеми з адміністрацією, орендодавцями, державою. А проблеми є в будь-якій країні, навіть дуже успішній.

Як ми знімали

Про наші відвідини Одеси, шлях до господарства Лакарена у Шабо та руки, що пахнуть раками дивіться у відеоблозі: