Попри цинічні заяви російської пропаганди, російські військові систематично обстрілюють українські лікарні. За два місяці повномасштабної війни пошкоджено понад три сотні медичних закладів. Та навіть у таких важких умовах лікарні продовжують працювати, а лікарі і лікарки часом буквально живуть на роботі. Медичні працівники облаштовують бомбосховища, підтримують здоров’я людей, консультують онлайн. А ще знаходять можливість помріяти з маленькими пацієнтами про їхні плани після перемоги.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» (Охорона матері та дитини) у Києві приймає поранених дітей і дорослих, а часом навіть цілі сім’ї, які потрапили під російські обстріли.
Вранці 16 березня лікарня здригнулася від ракетного обстрілу. Одна з ворожих ракет влучила в будівлю у 300 метрах від лікарні. Вибуховою хвилею в одному з корпусів пошкодило вікна, підлогою розлетілися уламки снарядів. Та команда лікарів продовжила свою роботу.
24 лютого дитяча неврологиня Галина Федушка була на чергуванні. Вона вирішила не евакуюватись і залишитись на роботі, відтак стала прикладом для решти лікарів.
Медики «Охматдиту» перший місяць війни і працювали, і відпочивали, і жили у лікарні. Окрім координування доставки ліків, з якими на початку були великі проблеми, лікування хворих та поранених у стаціонарі, лікарі надають консультації онлайн. Галина розповідає, що медики активно діляться номерами своїх телефонів з тими, хто не може дістатися до лікарні.
Ще допомагають колегам, які працюють на передовій. Галина як неврологиня склала список препаратів та їхніх замінників, які медики на фронті можуть призначати при струсах головного мозку, головних болях, запамороченні. І регулярно контактує з військовими медиками через месенджери.
Галина розповідає, що ці випробування ще більше згуртували команду лікарні.
До повномасштабної війни жінки складали 83 % медичних працівників в Україні. І зараз вони продовжують відігравати центральну роль у реагуванні на виклики війни, борючись за здоров’я людей.
Завдяки сміливості та професіоналізму таких жінок, як лікарки столичного «Охматдиту», в Україні підтримується життя.
за підтримки
Ukraїner розповідає історії жінок-лідерок під час повномасштабної війни в межах проєкту «Як не ми, то хто?» спільно з ООН Жінки в Україні, а також Міністерством закордонних справ Канади та Урядом Данії. Проєкт має на меті розповісти про жінок, які працюють над прискоренням перемоги України. Це історії про українок, які кожна у своїй сфері захищає землю та свободу. Вони залишаються до останнього на робочому місці, щоб рятувати життя, волонтерять, забезпечуючи армію і цивільних людей найнеобхіднішим. Їхні історії заслуговують бути розказаними, а голоси — почутими задля подальшого розвитку України.
