40 років будувати Луцький дім з химерами

Волинь
Експедиція
Мистецтво
Перетворення просторів
Професії
3 Травня 2019 20:55
1682

Скульптор Микола Головань створює свій дім уже впродовж чотирьох десятиліть, не зупиняючись і досі. Його будинок, прикрашений кам’яними скульптурами різних стилів – одна з найпопулярніших туристичних принад міста Луцька. Його називають луцьким будинком із химерами, хоча химерними скульптури видаються на перший погляд. Розташований цей дім у старій частині міста, неподалік замку Любарта й костелу Петра і Павла. Скульптор Головань уже став легендою Луцька, біля його дому постійно можна помітити туристичні групи, яким розповідають про самого скульптора як правдиві, так і прикрашені легендами оповідки.

Скульптор розповідає, що його дім — не просто споруда, а життєва історія й спосіб світобачення.  На це натякає фронтон будинку, де розміщений барельєф із зображенням усіх членів родини Миколи Голованя: зліва діти, справа дружина, а він — посередині, як митець, Атлант, який тримає все на собі. Чоловік вважає, що це найкраща його робота. Каже, що кожну скульптуру створює в різних психологічних станах, тому й сприймати їх можна філософськи.

Народився скульптор у селі Теремно, що під Луцьком, у 1943 році. Там і провів свої дитячі роки. Батьки хотіли, щоб їхній син став художником, тому одразу після школи він успішно склав вступні іспити до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша (з 1993 року — Львівський державний коледж декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша. — ред.).

— Мені пощастило, що я навчався у Львові. Там мав прекрасних викладачів та можливість бачити ті ландшафти: будинки, пластику, прекрасні можливості того величного міста Західної України. Надихався скульпторами епохи Відродження — це основа. Безумовно, Європа, Франція. У Львові, у костелі кларисок — виставка Пінзеля, майстра XVII століття, картина Лукаса Гасселя «Святий Ієронім» — у Львівській галереї мистецтв. Багато книжок збирав хороших, перегортав сторінки і кожен раз захоплювався. Це була серйозна наука, і, можливо, саме Львів дав поштовх на будівництво цього будинку. Мистецька хата-вернісаж, як я її називаю.

Скульптор пробував себе в різних професіях: працював і вантажником, і в цирку, але про скульптуру старався не забувати. Регулярно надсилав свої рисунки в пресу, де їх охоче друкували.

Перші роботи почав створювати в батьківській хаті. Через деякий час її знесли, а він отримав хрущовку. Відтоді й виникла мрія знайти клаптик землі та збудувати свій дім. Для цього Микола Головань багато працював на благо міста, не беручи за це грошей. Зокрема, зробив двадцять дві скульптури для Центрального парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, за що місцева влада виділила нарешті трошки землі на території нинішнього історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», де в 1980-х роках було болото. Свою мрію чоловік взявся втілювати разом із сином. Кожен камінчик пройшов через їхні руки. Микола Головань продовжує творити свій будинок і зараз.

Часто питають: «Коли ото ви все закінчите?». А мене це дратує, наче я якийсь обиватель: побудував паркан, кімнати, щось ще, і все навколо блищить. Я і сам хочу, щоб був якийсь затишок, привабливість. Але пам’ятник — це не тільки архітектура малих форм, а й філософія. Якщо він вдалий — має наштовхнути людину на роздуми. І я, як скульптор, хочу виразити ті емоції, щоб людина не заходила у глухий кут.

За багато років у дворику митця вже назбиралося чимало скульптур, а він і далі створює нові, знаходячи їм із часом місце в чудернацькому саду. Чоловік зізнається, що попри свою майстерність і досвідченість все одно потребує допомоги фахівців, які могли б під його наглядом «довести» будинок. Відчуває він потребу й у фінансовій підтримці, щоб оплатити роботу, наприклад, сантехніків і зварювальників.

Мені лікар років шість тому казав, що можна піднімати тільки кружку чая. А я після того тоннами все подіймав. А в молодості був дужий, добряче м’язи качав, міг працювати за двох. Падав і піднімався, і знову падав, і знов піднімався. Знов падаю і знов піднімаюся. Було багато важких моментів, вистражданих таких, трагічних. Але вважаю, якщо зупинюсь, буду відчувати себе за бортом, відділеним від того життя. Тому стараюся себе тримати у формі. Руки працюють, голова працює в повному розумінні просторового мислення. Я не загубив той здоровий глузд, відчуття змісту життя.

Луцький скульптор каже, що здоров’я вже не те, тож від замовлень останнім часом відмовляється. Але є й винятки — зробив пам’ятник батькові режисера Олеся Саніна (фільм «Поводир»), у Берестечку поставив хрест пам’яті загиблим козакам. Але віднедавна Головань далеко не вибирається. Пригадує, як колись із сином бував на пленерах у Польщі, Франції. Разом вони брали участь у мистецьких проектах: реставрували на замовлення пам’ятки по всій Україні, а також створювали творчі роботи на міжнародних пленерах.

— Багато їздити світом КГБ не давало (КДБ — Комітет державної безпеки. — ред.) через мою надмірну допитливість.

— Як кажуть, збираю каміння: час був розкидувати, а зараз я збираю. Ну, в хорошому розумінні цього слова. Готую виставку пам’яті сина.

Син, який пішов стопами батька, залишив світ зовсім молодим:

— Мій син був особливим, багатогранним та талановитим. Займався ковальством, скульптурою, багато малював, любив музику: грав гард-рок. Навіть і вірші писав вкінці. За своє коротке життя він залишив багато своїх робіт. Але головне, що залишив — онука, якому вже двадцять років. Взяв працездатність у мене, діда, приходить сюди, допомагає. Сподіваюсь, продовжить справу родини Голованів.

Помешкання Миколи Голованя приваблює туристів з усього світу. Він із задоволенням приймає екскурсії й зізнається, що в нього вже побувала вся Європа й Америка.

Багато народу сюди приходить. Приїжджають не тільки з України, а й з-за кордону. Бачать в інтернеті і спеціально приїжджають сюди подивитися. Це дуже важливо для митця, бо дає розуміння, що не дарма це роблю. Цей вернісаж діючий, дає можливість діалогу.

Дім скульптора Голованя — атмосферний, тому не дивно, що він постійно приваблює відвідувачів. Кожен знайде тут щось своє, відшукає власні смисли, бо в оздобленні будинку гармонійно поєднуються різні архітектурні стилі й форми. Готичні горгулії й античні красуні, барокові святі й сучасні діви дивовижним чином створюють цілісний ансамбль.

Віднедавна прикрашають помешкання вмуровані різнокольорові пляшки — нове захоплення скульптора. Все тут має своє місце й значення, кожна деталь — окрема історія. Як от присвячений родинним спогадам задній дворик, де під покровом старого каштана — сумний ангел і мадонна з немовлям, а також ціле зібрання творів Голованя-молодшого.

Скульптор каже, що постійний процес створення будинку дає йому відчуття потрібності самому собі й людям.

— А ідея яка? Творити. Тому шо мене вчили тому. Якщо б я того не робив би, то де б я творив, у підвалах? А тут, тут же велика справа.

Над матеріалом працювалиАвторка:Ольга СтоноженкоАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Аня ЯблучнаКоректорка:Ольга ЩербакПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Олександр МайоровФотограф:Павло ПашкоОператор:Павло ПашкоОператор:Олег СологубМонтажер:Павло ПашкоРежисер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Поліна Бондарук

3 Травня 2019 20:55