Як у Львові реабілітують поранених: екосистема Unbroken

Unbroken («Незламні») — це започаткована 2022 року екосистема проєктів у Львові для переселенців, поранених бійців і цивільних. На її базі людям надають тимчасове житло, лікування, ментальну підтримку. Благодійний фонд Unbroken збирає кошти на проєкти, що направлені на допомогу тим, хто постраждав від війни.

Прийняти тисячі поранених

Реабілітаційний центр — один з основних проєктів екосистеми Unbroken. Це переобладнаний під нові потреби семиповерховий корпус поліклініки, відкритий у квітні 2023 року. У корпусі є відділення хірургії, ортопедії, реабілітації та психологічної підтримки. Також на базі центру налагодили власне виробництво протезів і навчають відповідних фахівців.

Мер Львова Андрій Садовий розповідає, що Львів приймав на лікування бійців ще з 2014 року, але з початком повномасштабного вторгнення 2022 року кількість поранених значно збільшилася, тож довелося змінювати систему й будувати нові приміщення. Центр реабілітації Unbroken облаштовували на базі Першого медичного обʼєднання Львова, тож він інтегрований до великої багатопрофільної лікарні. Станом на липень 2024 року центр прийняв більш як 17 тис. поранених.

Навколо реабілітаційного центру планується ціла інфраструктура задля повноцінного досвіду реабілітації пацієнтів, каже мер:

— Фізична реабілітація без психологічної не має жодного ефекту. Тобто [важливий] розвиток ментального здоров’я. А велика його частина — це є мистецтво, тому що воно лікує дуже багато хвороб, станів…Також є питання спорту для людей, які вже отримали протез. Значить, потрібен Unbroken Sport, Unbroken Art. Після реабілітації треба думати, де людина буде жити, працювати, отримувати послуги, як пересуватиметься вулицями на кріслах колісних. Власне, ось це все є пазлами екосистеми людяності Unbroken.

Будівництво реабілітаційних відділень та інших проєктів екосистеми фінансово підтримують міжнародні донори. Наприклад, надають кошти міста-партнери (Фрайбург, Вільнюс, Варшава), бізнеси (IKEA, Nestle, Philips), організації та фонди (Товариство Червоного Хреста України, USAID), посольства різних країн.

Місто вже розробляє нові проєкти — наприклад, сучасний хірургічний корпус для реабілітаційного центру з підземними поверхами й вертолітним майданчиком. Також частиною реабілітаційної екосистеми має стати заклад для людей старшого віку, де планують зробити, зокрема, басейн, зону для ігор, спортивну залу.

Андрій Садовий зазначає, що важливо надавати гроші на армію і Львів виділяє на це велику частину бюджету. Але не менш важливо піклуватися про поранених і вразливі групи населення:

— Ми інвестуємо в інновації, в мілітарне виробництво, тому що Росія була, є і буде нашим ворогом і завжди їх треба буде лупити або бути готовим лупити. Це є важливим. Медицина — це святе в часі війни. Тому що кожен, хто дістав поранення, має отримати допомогу й можливість якісного життя, наскільки це є можливо.

Реабілітаційний центр Unbroken нині — одна з найбільших лікарень подібного профілю в Україні. У ній передбачено 300 ліжок. 2024 року відкрили також відділення дитячої реабілітації Unbroken Kids, де допомагають відновлюватися пораненим під час війни дітям з усієї країни.  

Заклад покликаний показати приклад, як можна комфортно проходити лікування й реабілітацію. Центр планують розширювати й удосконалювати. Андрій Садовий додає:

— Також ми хочемо тут будувати спеціальний кампус, де можна буде на етапах реабілітації проживати спільно з родиною. Тобто все, що з погляду здорового глузду має бути, ми плануємо й будуємо. І в нас термін від ідеї до реалізації мінімальний. 

Мер розповідає, що бачить у Львові перспективу для нових сучасних проєктів і уявляє Львів після війни сучасним, заможним містом. Такими самими він бачить і Харків, Миколаїв, Дніпро, Київ та інші українські міста. Але жителям і владі міст важливо бути проактивними, знаходити ідеї для розвитку й утілювати їх.

Восени 2023 року британські міста Манчестер і Ліверпуль разом зі Львовом заснували спільноту незламних міст (Unbroken Cities Network). Ця мережа, до якої доєднуватимуться й інші європейські міста, надаватиме технічну та іншу підтримку Львову й іншим постраждалим українським населеним пунктам. Основний напрям роботи — розвиток реабілітації. Андрій Садовий вважає, що прикладом львівських проєктів можуть надихатися й інші українські громади.

— Коли вони приїжджають сюди й бачать, як якісно це зроблено, то кажуть: «Слухайте, це можливо в Україні?». Я відповідаю: «Так, це можливо в Україні. Треба мати бачення і йти вперед». Тому ми в динаміці, ми розвиваємо, ми прогресуємо.

Як працювати з травмами війни

Відновлення психічного здоров’я — невіддільний складник комплексної реабілітації, тому цьому напряму присвячений окремий спеціально обладнаний поверх центру. Нині тут застосовують різні підходи, зокрема когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), EMDR-терапію, арттерапію. КПТ базується на роботі з негативними думками й патернами поведінки, які сприяють розвитку психічних розладів. EMDR — метод, що використовує рухи очей, подібні до тих, які відбуваються під час сну. Це допомагає усвідомити та пропрацювати травму. Арттерапія базується на творчості, зокрема малюванні, ліпленні, танцях. Завдяки таким активностям людина концентрується на своїх почуттях та уяві.

Станом на липень 2024 року у відділенні працює 40 психотерапевтів, а за два роки послуги ментальної підтримки отримали тисячі постраждалих під час війни людей.

Керівник напряму психологічної та психосоціальної реабілітації Unbroken Олег Березюк розповідає про технології, які використовують у відділенні. Серед них один з найновіших апаратних методів — нейрофідбек. Він базується на контрольованому навчанні нейронів головного мозку. Пацієнту роблять електроенцефалограму, яка показує електричну діяльність нейронів. Лікар ставить пацієнту певні завдання, і в такий спосіб відбувається «навчання» нейронів, що має терапевтичний ефект. Ці процедури дають змогу змінити поведінку нейронів і усунути або полегшити певні розлади.

— От, наприклад, пацієнт, який був ізольованим, агресивним, стає комунікативним, проявляє менше агресії. Пацієнт, який ніколи не любив риболовлі, раптом купив вудку й насолоджується спостереженням за тим, як ловиться риба. Каже: «Такого зі мною ніколи не було». Тобто травма забрала в нього [можливість отримувати] насолоду від споглядання, а дала тривогу й агресію. Якісна робота з корою головного мозку спеціальними вправами дає йому змогу повернути здатність спостерігати за світом.

Олег розповідає про ткацький станок, який використовують як інструмент лікування після контузії. Щоби працювати на станку, потрібно майже одночасно натискати на чотири педалі, рухати руками, продумувати дизайн килима й добирати нитки. Через 10–15 хвилин роботи пацієнт потрапляє в медитативний стан, під час якого задіюється кора головного мозку та нормалізується її робота.

— До того ж це додає естетизму й задоволення. І це є нейропсихологічні вправи, і треба їх так розглядати, і треба їх популяризувати, тому що це дозволяє людині покращити функціонування головного мозку, покращити мисленнєві процеси, бути здоровим, адаптуватися до життя й бути продуктивним для себе, для друзів, для сім’ї, для дітей.

Також у цій лікарні використовують транскраніальну магнітну стимуляцію. Процедура дає змогу стабілізувати, нормалізувати діяльність кори головного мозку, як це робить ткацтво. Її використовують при резистентних депресіях, тобто таких, які не можуть лікувати, при посттравматичних станах і фантомному болю.

Поза всіма техніками й методиками, які практикують у центрі, пацієнтам важливо, що тут вони можуть отримати увагу й піклування, вважає Олег:

— Хлопці й дівчата, які повертаються з фронту, хочуть мати відчуття, що хтось їх чекає і хоче про них дбати. І це дуже сильний лікувальний інструмент. Просто чекати і дбати, де би це не було. Чи це в лікарні, чи в поліклініці, чи в магазині, чи в таксі, чи просто на вулиці. Це відчуття, що про мене дбають, робить чудеса. Треба кожному з нас це зрозуміти і робити, просто дбати.

Однак Олег каже: лікарі ще достеменно не знають, як лікувати багато ментальних травм, і треба час, щоб дослідити це.

— Треба багато навчання в галузі ментального здоров’я. [Треба налагоджувати] стосунки з нашими закордонними колегами, які не мають досвіду, але мають знання, і ми це поєднуємо.

Через радянську окупацію психологія та психіатрія довгий час належно не розвивалися в Україні. Тож на початку повномасштабного вторгнення працівникам довелося переймати досвід в американських та ізраїльських колег для якісної допомоги нашим громадянам. Завдання дослідників у психотерапії — відновлювати цю галузь і досліджувати інструменти, за допомогою яких можна зменшити вплив травм. У багатьох людей є непропрацьовані травми, яких вони не усвідомлюють, але ті впливають на їхнє ментальне здоров’я. У центрі розробляють протокол експозиційної терапії із залученням арттерапії. Наприклад, пацієнт, що пережив полон і тортури, завдяки такому підходу може побачити ситуацію збоку й почати пропрацьовувати її.

Майже кожен пацієнт з важкими розладами проходить арттерапію. Вона структурована, складається з 5–7 занять. За умов якісного терапевтичного супроводу пацієнт доволі швидко осмислює свої травми. 

На столі в кабінеті психотерапевта й арттерапевта розкладені фото малюнків пацієнтів. Олег розповідає про зображення зруйнованого будинку в Миколаєві. 

— У пацієнтки, яка побачила цей жах, актуалізувалася її травма дитинства. Тобто з якою вона жила і яка була несвідомою. І це, власне, вона себе візуалізує в кубі льоду. І терапевт, працюючи з актуальною травмою війни, доторкнувся до травми дитинства й, пропрацювавши її, пропрацював травму війни. Це мистецтво в прямому розумінні цього слова.

Допомагати побратимам після власної реабілітації

Пацієнти центру, які мають за плечима успішну реабілітацію й наснагу ділитися досвідом з іншими, можуть залишитися як ментори. Наприклад, таке рішення для себе ухвалив ветеран Володимир Рудковський. Чоловік народився на Поліссі в місті Сарни. Служив у Збройних силах України й дістав поранення під час виконання бойового завдання на запорізькому напрямку. У лікарні Львова йому зробили ампутацію, і згодом Володимир потрапив у реабілітаційний центр.

Завершивши реабілітацію, Володимир став ментором для військовиків, щоби підтримувати побратимів і допомагати їм проходити шлях до одужання.

— Я розумів, що мене хлопці набагато більше чують, ніж деяких реабілітологів і лікарів. Є такий психологічний бар’єр, коли військовослужбовець потрапляє до лікарні чи до реабілітаційного центру, йому дуже важливо, щоб людина, яка доносить інформацію, хоча б трішки була в контексті.

Ще поки Володимир був пацієнтом, він допомагав іншим. Розповідає, що завжди був активною, комунікабельною людиною, керував багатьма соціальними проєктами. І так органічно, після комунікації з пацієнтами та реабілітологами, вирішив залишитися й підтримувати побратимів.

Володимир зустрівся з нами в холі. Він каже, що проведення часу тут, а не в палаті, допомогло йому реабілітуватися. У холі з кав’ярнею, куди приходили звичайні відвідувачі, можна спостерігати за простим життям. І це має терапевтичний ефект.

Також на території центру є каплиця. Сюди будь-коли можуть прийти як пацієнти, так і відвідувачі.

— І коли я був тут (у холі. — ред.), пив каву, бачив людей, я наповнювався енергією, я оживав. І кожного разу, коли до мене приїжджали провідати друзі з різних куточків України, вони казали: «Вау, ми такого ніде не бачили». І я розумів, чого вони так кажуть, бо я такого ніде не бачив.

У центрі є бігові доріжки, доріжки з перешкодами та інші тренажери. Тут багато спортивних залів з обладнанням, яке дає змогу людині адаптуватися до навколишнього середовища в нових умовах: після ампутації, протезування, втрати зору тощо. Основний принцип реабілітації — пристосовуватися до предметів довкола, а не використовувати постійно спеціальне обладнання. Тобто пацієнти мають навчитися жити зі своїми новими руками й ногами в повсякденних умовах.

— Тут є спеціальна зона з перепадами, багатофункціональні доріжки з дерев’яними різними історіями, де людина, яка має, наприклад, ампутацію кінцівок, могла б навчитися в реальному житті злазити з тих перепадів, бо ми живемо не в ідеальному світі, такі наші реалії. І от тут є можливості це все опанувати, тому кожен ранок наші реабілітологи проводять такі заняття з хлопцями, де вони вчаться бути й жити в реальному світі.

Щоби потрапити на реабілітацію в центр Unbroken, людині потрібно зателефонувати за номером на сайті й поділитися своїм діагнозом і контактами. Цю інформацію занесуть у базу даних. А далі треба почекати. Список постійно рухається, але час очікування може становити і два тижні, і місяць, а іноді навіть два. Центр приймає на лікування всіх постраждалих українців: і військовиків, і цивільних.

Володимир наголошує, що важливо ділитися своїм досвідом, коли вже пройшов реабілітацію, адже комусь це може стати поштовхом і реальною допомогою.

— І я всюди кажу всім, хто якось дотичний до Збройних сил, що ми не маємо ніякого морального права, пройшовши процес реабілітації, не ділитися тим досвідом, який здобули під час реабілітації, з іншими.