Лисичанськ — місто гірників, що розкинулося на березі Сіверського Дінця. Одне з найстаріших міст на Слобожанщині. У минулому — великий промисловий центр, де працював відомий нафтопереробний комбінат. 2014-го року в Лисичанськ прийшла війна. Вона забрала частину підприємств, інші ж припинили працювати ще за мирних часів. Сьогодні місто поступово відроджується завдяки соціальним та культурним ініціативам його жителів.
За непримітними зовні стінами міського кінотеатру «Дружба» розгорнувся спортивний осередок місцевої молоді — справжній скейт-парк. Його відкрили ще в серпні 2017-го, а зараз парк оновили й на його основі створили молодіжний центр. Місцевий активіст Максим Трунов уже називає його «дуже важливим для майбутнього дітей».
Кілька років тому команда «Коду Міста», яка діє в рамках проекту «Метамісто: Схід», приїхала в Лисичанськ досліджувати міський простір та реалізовувати культурні ініціативи. Одразу натрапили на хлопців, які каталися на BMX (англ. Bicycle motocross, вид велосипедів для занять однойменним спортом — ред.) на центральній площі. Але підлітків ганяли звідти, бо ті стрибали фонтаном та сходами. Відтак організація почала шукати місце, де молодь могла би вільно тренуватися. Найбільше підійшло одне з приміщень кінотеатру:
— Вони пішли до мера і запиталися: а чи можна його хлопцям взяти? Так буває, насправді. Це наш скейт-парк. Це таке немаленьке приміщення, і ми намагаємося з нього зробити місце, як ми проголошуємо простором неформальної атлетичної культури.
Уже в жовтні 2018-го в просторі провели дводенний фестиваль урбанкультур за підтримки «Коду Міста» та харківського проекту «Street culture». Також тут відбуваються ді-джейські вечірки. У планах зробити майданчик для скалодрому, але, оскільки фінансування на це ще немає, то розраховують лише на власні сили. Максим уже знає, де в них буде кільце для стрітболу, ворота для футболу та інші мобільні конструкції:
— Для того, щоб скейтери, ролери та BMX-ери могли займатися теж. Десь відвідують скейт-парк за тиждень близько 100-150 людей. Бо BMX- культура, вона трохи задорога за обладнанням. Спочатку це був у нас скейт-парк, а зараз ми вже домовилися з мером, і буде в нас такий міський молодіжний центр. І хочемо, щоб це був заклад комунальний, бо тоді значно легше з поточними витратами.
Максим родом із Лисичанська — тут живе й планує жити надалі. 2005-го року почав викладання у гірничому технікумі. Тоді й зрозумів, що підліткам немає чим займатися в рідному місті. Кілька років потому чоловік створив громадську організацію, яка підтримує молодь. Максима мотивують люди, які хочуть розвивати себе й своє місто. А скейт-парк та молодіжний центр — це саме про таких людей:
— Це сім дівчат, хлопців, які приречені до BMX. Вони є фанатами цієї справи. Вони кожного дня тренуються і хочуть бачити в місті якийсь розвиток. Насправді тут було багато дуже роботи і долучалися волонтери, люди, які працювали під гаслом «Будуємо собі дім».
На другому поверсі приміщення планують зробити коворкінг — до 15-ї години, поки діти на навчанні, а після — вільний простір для всіх. Тут відбуватимуться заняття з 3D-друку, різноманітні навчальні програми, будуть доступними кіноклуб та лаунж-зона.
— Я їм показую якісь канали в Telegram про можливості. Кажу: «Дивіться: стажування, обмін, волонтерство, на рік у Іспанію, наприклад» — і так далі.
— У нас також тут будуть вечори української мови, бо я зараз з вами спілкуюся українською, а в повсякденному житті я спілкуюсь російською. Так само тут, окрім українських вечорів, будуть English клуби, бо вже є людина сертифікована, яка каже: «Робимо! Мені подобається. Я хочу».
слайдшоу
Через війну люди втратили роботу — багато бізнесу та зв’язків було саме з Луганськом. Місцеві називають цей процес так: «найшвидша деіндустріалізація в світі — це Луганська область». Із дозвіллям у місті ситуація не краща: «найцікавіше» місце, де можна відпочити, — це кав’ярні, але й вони зачиняються рано, тож вечори немає де проводити. Поїхати на розваги до Сєверодонецька — теж не варіант: маршрутки ввечері не ходять, а на таксі часто не поїздиш. Тому запити місцевої молоді спонукають шукати нові можливості:
— В нас існує конкуренція між Лисичанськом і Сєверодонецьком, я вам так скажу. Сєверодонецьк — обласний центр, купа якихось неурядових громадських організацій, якісь активності, щось проходить, щось там відбувається. Через річку — Лисичанськ і тихо, і нема нічого. Розумієте? І це вже конкуренція. Коли ти вже тут живеш і не плануєш нікуди від’їжджати, чому б не спробувати зробити щось цікаве. Місцева влада підтримує, дуже їй дякую. Молодці.
На Сході зараз створюють чимало громадських просторів. Люди самотужки намагаються організувати своє дозвілля, роблять фестивалі, створюють щось нове:
— Мене надихає Вільха – «Вільна хата» в Краматорську, дуже надихає. Сама атмосфера така, самі люди, які наповнюють цю атмосферу. Наприклад, мій племінник. Вони переселенці з Горловки і живуть у Краматорську. І коли вони міняли місце проживання, проїздили локально по Краматорську, і він каже: «Мамо, одна умова: щоб я міг добиратися до Вільхи, щоб це було зручно». Коли таке виникає, це, як на мене, такий показник, що там життя вирує.
«Вільна хата»
креативний простір для неформальної освіти
Максим каже, що зараз дуже легко знайти собі можливості за кордоном, живучи в Лисичанську. Або реалізуватися в Україні. Як-от місцеві жителі: Сашко займається 3D-принтом, Анатолій програмує ігри та продає їх на американському ринку, а Роман Данільченко з Сєверодонецька виготовляє дамаську сталь:
— У людей відбувається трансформація свідомості. Вони шось починають робити. Я, навпаки, підштовхую хлопців своїх до того, щоб вони їздили взагалі по світу, по країні. Я кожного тижня гавкаю їм, кажу: «Хто ще не оформив біометричний?». Зараз, наприклад, в Словаччину поїхати, бюджет 2000 гривень туди й назад. Всьо. А це досвід, можливість щось побачити.
Два ОСББ
У Лисичанську два ОСББ на все місто. Максим — голова одного з цих об’єднань. Він переконаний, що наші люди ще не дуже готові до такої системи, хоча зміни вже є — помалу вчаться довіряти та вірити:
— У нас в людей немає поваги до приватної власності, і моє приміщення закінчується моїм порогом. Вже на третій рік змінюється у людей ставлення. Наприклад, ми міняли водогін у під’їзді. 10 квартир замінили за 1 вечір, бо люди на роботі були. І ось до 2-ї ночі працювали. Зробили. На наступний день, на наступний тиждень всі ходили дякували. Вони не вірили, що з них не взяли гроші і що все було куплено за рахунок ОСББ, і роботи виконані за рахунок ОСББ. Вони здивовані були.
Максим хоче, щоб молодь зрозуміла основне: можливості поруч. І вміла цим користувалася:
— На тому тижні були хлопці, наприклад. Одна із можливостей, я дітям кажу: «Реєструйтеся в Couchsurfing». Вони кажуть: «Навіщо? Хто сюди поїде?». В мене вже було два хлопці з Швейцарії тиждень тому. Вони під таким враженням поїхали додому.
Дитячий центр
2017-го року в Лисичанську з’явилася громадська організація, яка опікується дитячим садком «Росинка». Він у Лисичанську — найбільший у місті, має аж 12 груп. У цей садочок ходить дитина Ольги Ботвіної — активістки, яка вирішила питання збору та звітності батьківських коштів:
— Це кошти, які сплачують батьки. Все, що ви бачите на території: поліпшення, якийсь десь трошечки ремонт, якісь, як то кажуть, покращення, — то всьо робиться за рахунок батьківських коштів. Це все робиться, не так як раніше, [гроші] давалися казначеям, якійсь людині, яка була в садочку. А це тепер все робиться через розрахунковий рахунок в банку. Ми вже зареєстровані в Міністерстві юстиції, діємо на підставі статуту. Тобто вся наша робота є офіційною, легальною, і всі кошти підзвітні повністю.
Основне завдання такої діяльності — покращити умови перебування дітей у садочках. Тому важлива відкритість та відсутність недоброзичливих розмов серед батьків:
— У деяких групах встигли змінити ліжечка двоповерхові, які ще були з радянських часів. Тепер у нас уже такі новітні, добротні ліжечка. В групах робляться ремонти, робляться поліпшення території, ті ж самі дитячі майданчики — всьо це робиться за батьківські кошти. Закупаються канцелярські товари, закупаються миючі, чистячі засоби для садочку, для того, щоб проводити всю дезінфекцію, щоб було чисто, прибрано, гарно, і дітям було добре находитися в дитячому садочку.
слайдшоу
Громадська організація планує залучати до своєї діяльності й інші садочки, центри, школи та технікуми. Адже наразі така організація — єдина в місті. Схожі є в Сєверодонецьку, Києві, Харкові. Ольга вірить, що в Лисичанську живуть добрі люди, тому разом — зможуть:
— Хотілося, щоб це місто розвивалося, щоб це місто було, знаєте, як то кажуть, не просто на словах «колыбелью Донбаса», а насправді. Хочеться, щоб люди жили, працювали і раділи, що живуть в рідному місті, а не були змушені десь виїхати, покинути свої домівки, свої родини, своїх близьких та рідних людей.
Street-культура
Андрій Харьковський — студент, який їздить на BMX-велосипеді вже 3 роки. Раніше катався на вулиці, зараз уже приходить до скейт-парку. Увесь свій вільний час Андрій проводить там — разом з іншими активістами постійно над чимось працюють та планують, як далі організовувати діяльність:
— Я на цьому нічого не заробляю, воно мені просто задоволення приносить, мені хочеться цим займатися. Якщо тут буде відбуватися щось цікаве, то буде приваблювати більше людей. Ну, для молоді це дуже допомагає. Більше людей стало приходити, менше вулицями вештатися будуть.
слайдшоу
За словами Андрія, зараз у Лисичанську чимало BMX-ерів. Раніше був популярним даунхіл (англ. downhill, вид спорту, швидкісний спуск на гірському велосипеді — ред.) Проте таке заняття завдає травм, тому молодь пересіла на BMX. Лисичанські BМX-ери зараз мріють поїхати в Європу — побачити місцеві парки та покататися там. Та Андрій вірить, що колись за такими ж враженнями приїздити будуть до них, у Лисичанськ:
— Мені здається, що сам Лисичанськ вже не змінити. Треба змінювати людей, які в ньому живуть. Щоб це було унікальне місто, щоб сюди приїздили з усіх великих міст. Можна, щоб і з Європи cюди прилітали. Щоб всі хотіли до нас потрапити. Все реально. Якщо до чогось прагнути — все вийде.
