Шито червоними нитками: магічне мислення і війна

Разом із «Куншт» пояснюємо, що таке магічне мислення, як воно працює і чому в умовах війни може як допомагати, так і шкодити.

«Як людина, яка три роки писала гороскопи, я в гороскопи не вірю», — розповідає в одному зі старих інтерв’ю Олександр Сидоренко, більш відомий як Фоззі з музичного гурту ТНМК. «Я їх вигадував», — зізнається він в іншій розмові.

Магічне мислення оточує нас всюди: від застережливої фрази родичів «сплюнь тричі через ліве плече» до розділів гороскопів в онлайн-медіа чи більш як 20 телесезонів «Битви екстрасенсів». Після початку повномасштабного нападу Росії на Україну ситуація лише загострилася: на телемарафоні поряд із воєнними експертами регулярно з’являються астрологи, які пророчать смерть Путіну чи блискавичну перемогу Україні. А на ютубі інтерв’ю з екстрасенсами набирають сотні тисяч переглядів, завдяки чому постійно потрапляють у тренди. 

Чому нам притаманне магічне мислення і як воно впливає на людей під час війни?

Магічне мислення — це природно

Витоки магічного мислення сягають глибокого минулого — первісного суспільства, коли людина знала про світ надзвичайно мало. Перші відомі сучасним ученим ритуальні практики відбувалися ще 70 тис. років тому: наші предки, Homo sapiens, на території сучасної Ботсвани в пустелі Калахарі облаштували місце для поклоніння пітону, який досі відіграє значну роль у віруванні бушменів — корінних жителів цієї території.

На кожному кроці первісних людей чигала небезпека, а світ був повний невідомого: звідки взявся дощ, чому вдарила блискавка чи стався неврожай? На всі ці питання раціональних відповідей іще не було, тож довколишній простір вважали живим, а сили природи — такими, на які можна впливати чи з якими можна домовитися. Наприклад, наші пращури були переконані, що пітон допоможе знайти воду в пустелі.

В українській культурі, безперечно, також є елементи давніх традицій і вірувань, базовані на магічному мисленні. Скажімо, ворожіння на свято Андрія чи пускання вінків по воді на Івана Купала. Ці та інші дохристиянські традиції ми зберігаємо й сьогодні.

Релігієзнавець Віталій Щепанський розповідає про зв’язок магічного мислення та уявлень давніх українців із нашим повсякденням у подкасті «До ворожки не ходи»:

— Ми можемо постукати тричі по дереву, коли намагаємося відвести від себе негатив. Це елемент магічного мислення. Чи коли ми в хаті ставимо дідух на різдвяні свята. Уявлення, наприклад, про міфологічний бестіарій, тобто магічних істот, повпливали на модерну літературу, як, наприклад, «Лісова пісня» Лесі Українки, яка досі актуальна.

Навіть те, що ми звертаємося до неживих предметів як до істот (наприклад, сердимося на ноутбук: «Працюй давай!») — це також відгомін магічного мислення.

Один із дослідників, який у XIX ст. найґрунтовніше вивчав магічне мислення, британець Джеймс Фрейзер виокремлював два основні типи магії, які досі актуальні серед науковців і практиків. Соціологиня Наталія Отріщенко пояснює ідеї Фрейзера:

— Перший із них — імітаційний. В основі цього типу магії лежить віра в те, що подібне викликає подібне. Скажімо, якщо ви носитимете в своєму гаманці якусь купюру, вона нібито має «притягувати» інші купюри. Або ж якщо якісь ритуали з водою покликані, щоб з’явився дощ, якого довго не було, це теж нагадування про зв’язки води і дощу.

Другий тип магії проявляється вже з артефактами, тобто конкретними речами. Наприклад, ворожки просять принести фото, якусь побутову дрібничку (найчастіше елементи одягу чи прикраси) або волосся людини, над якою потрібно провести ритуал:

— Нібито речі, які були пов’язані між собою у минулому, зберігають зв’язок. Тут ми можемо думати про низку оголошень, які свого часу з’являлися в медіа, на зразок «Розкажу майбутнє вашого чоловіка по його сорочці». Тобто зв’язок між людиною і предметами, пов’язаними з нею.

Теоретики ХІХ ст., які досліджували магічне мислення, припускали, що воно притаманне тогочасним незахідним культурам: мовляв, ті ще недостатньо розвинулися, щоб сприймати світ раціонально. Однак час показав, що вчені помилялися.

Справді, існує певний зв’язок між рівнем освіти, особливостями культури та впливом магічного мислення на людей. Проте він значно менший, ніж вважали дослідники ХІХ ст. І в Британії, і в Чилі, і в Україні люди однаково схильні до магічного мислення, навіть якщо вважають себе раціоналістами.

Що простіше, то краще

Не збагну, чому таке мало скоїтися з твоєю ногою. 
За що нас спіткало таке лихо, що ми такого зробили? 
Ернест Гемінґвей, «Сніги Кіліманджаро» 

Війна в Україні почалася мільярди років тому — на зорі цивілізації. А можливо, й раніше, коли Марс «воював» із Венерою. Це дві сили, які просто змінюють своє обличчя, але борються від початку часів.
Ні, це не фактологічні фантазії авторів і редакторів цього тексту і навіть не чергова публічна заява Путіна. Так пояснив повномасштабне російське вторгнення в Україну мольфар Степан Овен у сюжеті новин «ТСН». Якщо залишити поза увагою факт, що такі судження виходять в ефірі одного з найпопулярніших в Україні телевізійних мовників, то ці думки мольфара можуть задовольнити певну авдиторію і, до слова, таки чималеньку: станом на 05 вересня 2022 року цей ролик на ютуб-каналі ТСН переглянуло більш як 1,2 млн глядачів, у той час як випуски новин чи окремі фрагменти з них у середньому набирають 3–15 тис. переглядів.

Людям властиво будь-що знайти пояснення всьому. З еволюційної точки зору це давало більше шансів на виживання: що краще первісні люди розуміли причинно-наслідкові зв’язки, то більшою була ймовірність не повторити помилку в майбутньому. Скажімо, якщо наші пращури з’їдали ягоду і труїлися нею, ці події пов’язували й надалі обходили такий продукт десятою дорогою.

Щось схоже відбувається й зараз. Звісно, у цій неспровокованій нами великій війні ми теж намагаємося зрозуміти, наче процитована в епіграфі персонажка Гемінґвея, за що нас спіткало таке лихо, як запобігти смерті та страждань надалі. І дехто охоче пропонує прості пояснення, навіть роблячи з цього бізнес. Наші бажання шукати зв’язки (подекуди там, де їх немає) і любов до історій завзято використовують прихильники теорій змови. Скажімо, деяким американцям важко думати про трагедію 11 вересня як про сплановану терористичну атаку на Всесвітній торговий центр (більше відомий як вежі-близнюки), а не як акт немотивованого зла. І це допомагає знайти той інформаційний пазл, якого бракує: якщо причину подій складно або взагалі не вдається зрозуміти, то тут «руку допомоги» подають теоретики змов і конспірологічних теорій. Так у 2021 році кожен шостий американець вважав, що адміністрація тодішнього президента США Джорджа Буша заздалегідь знала про теракт, але нічого не зробила, щоб запобігти трагедії.

В Україні (як і в усьому світі) прихильність до теорій змови надзвичайно яскраво проявилася під час пандемії коронавірусу COVID-19. Скажімо, у червні 2020 року 7 із 10 українців вірили, що коронавірус створили штучно. Магічне мислення швидко «проростає» там, де накульгує просвіта. Якщо немає раціональних аргументів, людям простіше та зручніше вдаватися до містифікацій, покладатися чи звинувачувати «вищі сили».

Водночас людині важливо мати хоч якусь упевненість не лише в минулому, а й у майбутньому: це дає відчуття контролю і дозволяє передбачити, які дії треба виконати наступними, щоб вижити та бути в безпеці. Зокрема тому сьогодні надзвичайно популярні астрологи та мольфари, яким медіа надають майданчики для діяльності (до слова, деякі з них — «випускники» 20-сезонної «Битви екстрасенсів»), або «психологи», які пророчать завершення війни за 2–3 тижні, до посту, до кінця літа тощо. Є вони і в новинах на українських телеканалах.

Проте ілюзія контролю може завадити контролю реальному: люди не оцінюють ризики, можуть перекладати відповідальність за своє життя й учинки на вищі сили, відкладати дії чи рішення. Під час великої війни з РФ, це, як би іронічно не звучало, — гра в російську рулетку. Скажімо, небезпечними для життя можуть бути рішення не ходити в укриття, адже, як думають деякі люди, їх убережуть вершителі доль нагорі. Або ж відкладати евакуацію з «гарячих точок», бо екстрасенси передбачили, що все от-от завершиться. У такий спосіб суспільство загалом чи окрема особистість стає більш пасивним: не бере відповідальність за себе і за ситуацію, що складається довкола.

Ба більше, та сама жага до пояснення світу й пошуку зв’язків змушує людей піддаватися апофенії, тобто пов’язувати цілковито випадкові дані. Апофенія має безліч проявів: від переконання затятого картяра, що він знайшов тенденцію у ставках, до вбачання облич святих чи відомих українських діячів у кронах дерев, калюжах чи хмарах. Це явище — дуже давнє, і в сучасних українських медіа такий контент тримається не одне десятиріччя. Люди так часто помічають обриси облич там, де їх немає, що для цього явища навіть вибрали окрему назву, підвид апофенії, — парейдолія. Тож хмари, схожі на Ісуса Христа чи Тараса Шевченка, — це радше особливість нашого мозку, «заточеного» на пошук і розпізнавання знайомих образів, а не диво. До речі, під час повномасштабної війни люди активно поширювали соцмережами фото хмари у формі України. Підхопили це і деякі медіа, додавши: «навіть небо знає, що Крим — це Україна». Таке послання з «небесної канцелярії» люди сприймають як символічний знак, що врешті обіцяє повернення Україні всіх територій, які зараз тимчасово окуповані РФ.

Професор психології з Лондонського університету Кріс Френч пояснює, що таке смислове та символічне пов’язування розрізнених фактів чи явищ допомагало первісним людям виживати. На його думку, одна з причин успіху людини як виду — вміння знаходити патерни в тому, що відбувається довкола. Але інколи людина може перестаратися: 

— Ми думаємо, що бачимо щось важливе, коли насправді це не так. Один із найпоширеніших прикладів — ми бачимо обличчя там, де їх насправді немає. Люди повідомляють, що бачать обличчя на підгорілій тортильї, на булочці з корицею абощо.

Віра в надприродне, чудернацьке, необґрунтоване та фантастичне — цілком нормальна стадія розвитку людини. В дитинстві чимало хто вірив у домовиків, яких слід задобрювати молоком, вигадував уявних друзів тощо. Пік такого «магічного» періоду припадає на вік 6–7 років, хоча переважно триває довше. Однак згодом дитина починає знаходити пояснення багатьом явищам і раціоналізувати уявлення про світ.

Дорослих, більш піддатливих до магічного мислення, вважають «схильними до фантазування». Цей термін запропонували американці Шерлі Вілсон і Теодор Барбер у 1981 році. На їхню думку, такі люди — звичайні та здорові члени суспільства, але часто їм важко відділити уяву від реальності. Вони легше піддаються гіпнозу, їм частіше ввижаються духи, привиди, НЛО тощо.

У граничних випадках схильність до магічного мислення може бути симптомом захворювання, але це радше рідкість, ніж правило. Втім, його вказують серед симптомів психічних захворювань, наприклад, шизофренії (психічне захворювання, внаслідок якого втрачається єдність психічних процесів людини, такия як мислення, емоцій тощо, внаслідок чого вона може хибно інтерпретувати реальність. — ред.) та біполярного розладу (психічний розлад, що спричиняє дуже різкі перепади настрою та рівнів енергії людини. — ред.). А наявність хворобливих ритуалів, без виконання яких, на думку людини, все в житті піде шкереберть, — ознака обсесивно-компульсивного розладу.

«Магічна» сторона війн на різних фронтах

«Війни, депресії та катастрофи приносять нам процвітання», — у 1976 році так про людей «магічних» професій висловився американський медіум Ламар Кін, який згодом написав книжку про «синдром істинного вірянина» — людини, яка не припиняє вірити в щось, навіть якщо це спростували науковці. Кін вважав, що цей синдром — одна з основних причин успіху медіумів, екстрасенсів і провидців.

Періоди війни, криз і непевності справді найбільш сприятливі для поширення магічного мислення. Невизначеність майбутнього, страх за своє життя та інші небезпеки підштовхують шукати прості рішення, які б зробили життя контрольованим і передбачуваним. І це стосується не лише прогнозів про перемогу України чи смерть Путіна. Люди можуть вважати, що певні їхні дії — від червоної нитки на руці до замовлянь — наближають кінець війни чи вберігають їх від смерті.

Дехто вдало користується моментом: астрологи, нумерологи та інші представники цієї так би мовити магічної індустрії набирають популярності, працюючи з великою авдиторією через медіамайданчики, щоб згодом глядачі приходили до них вирішувати  особисті проблеми за гроші, — пояснює психолог-психотерапевт Володимир Станчишин. Чимало таких «магічних» послуг тепер можна знайти у соцмережах, адже це один із найдоступніших і водночас найефективніших шляхів знайти свою авдиторію будь-якого віку та соціального статусу.

Такі, здавалось би, невинні забавки можуть приносити реальну шкоду. Вони не лише відволікають від справді важливих подій, а й вводять в оману. А ще створюють додатковий інформаційний шум.

Наприклад, один із найбільш медійних астрологів Влад Росс за понад 10 років кар’єри не передбачив жодної важливої події в житті України та людства, а його прогнози щодо завершення повномасштабної війни «пересуваються» з кожним місяцем (як раніше щороку чи навіть щомісяця кардинально змінювалися передбачення про завершення війни на Сході). Водночас Росс на своєму сайті пропонує цілу низку консультацій: від натальних карт («віщують» долю за розташуванням планет у день народження людини) і гороскопів на місяць до вибору імені дитині та навіть медичної астрології, яка нібито допоможе визначити слабкі місця в організмі та вкаже на необхідність операції. Ціни не зазначені — пропонує зв’язатися телефоном.

Звісно, є й значно менші гравці астрологічного ринку. Наприклад, в астрологині Альбіни Пономаренко лише 1,5 тис. підписників на ютубі (для порівняння, у Влада Росса — 76 тис.). Зате в неї є відео із промовистою назвою «Прогноз спрацював!», що вже натякає на те, що здійснення таких віщувань — радше виняток, аніж правило. У цьому відео Альбіна Пономаренко розповідала, що передбачала візит знаменитої жінки на друге липня. Ніхто з відомих жінок так і не відвідав Україну того дня, але те, що звільнена з полону волонтерка Тайра дала перше інтерв’ю, астрологиня теж вважає здійсненням передбачення.

Те, що люди більш схильні до магічного мислення у період стресу та непевності, вчені почали помічати давно. Одне з класичних досліджень магічного мислення — книга польського антрополога Броніслава Малиновського «Магія, наука і релігія». У ній він зокрема описує, як вивчав поведінку островитян Меланезії. Вчений помітив, що ті не проводили магічні ритуали, коли рибалили неподалік від берега за хорошої погоди. А от якщо збиралися під час шторму у відкрите море, то намагалися убезпечити себе магією. На думку Малиновського, це показує: небезпека та непередбачуваність ситуації впливають на схильність до магічного мислення. Це підтвердили і дослідження в лабораторних умовах інших учених.

Наразі невідомо, наскільки зросла популярність ворожок, екстрасенсів і магів із початком повномасштабного нападу Росії на Україну. Так чи інакше — такий значний і постійний інтерес до «магічних інфопослуг» серед авдиторії мав б підштовхнути дослідників детальніше вивчити це явище, адже це допоможе краще зрозуміти тенденції життя суспільства. Зате є дослідження про війни та кризи минулого. Наприклад, американські вчені дослідили публікації в німецьких газетах за 1918–1941 роки та виявили значне збільшення інтересу до астрології в 1936–1939 роках. Дослідники пов’язують це з підвищенням рівня безробіття та початком Другої світової війни.

Масове зацікавлення нераціональним і магічним спостерігалося й останніми роками, коли набирала обертів пандемія ковіду. Передумови ті самі: невизначеність майбутнього, економічна нестабільність і страх за здоров’я й життя. Антрополог Г’ю Густерсон зауважує, що в цей час одним із найбільших проявів магічного мислення була схильність до народної медицини та забобонів, адже ні вакцин, ні ліків спершу не було. Скажімо, на Шрі-Ланці був поширений міф, ніби від вірусу захищають білі хустинки, а на Філіппінах вірили, що допоможе вулканічний попіл. Не потрібно подорожувати далеко — згадаймо про пораду самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка про профілактику вірусу алкоголем. В Ірані теж ширилися чутки, ніби від ковіду захищає спирт. Як наслідок, близько 700 людей в цій країні померло від вживання метанолу. В Україні ж популярними нетрадиційними методами боротьби з вірусом стали лимон, часник та імбир.

Добро чи зло?

У 1905 році у Східній Африці спалахнуло повстання: народ матумбі, який проживав на територіях сучасних Бурунді, Руанди і Танзанії, наважився скинути німецьких колонізаторів, які наприкінці ХVIII ст. відібрали їхні землі та змушували вирощувати нереалістичні обсяги бавовни на експорт. Згодом бунт поширився й на інші території. Повстанці були погано озброєні. Один із духовник наставників матумбі — Кінджікітіле Нґвале — заявив, що має «військові ліки», які нібито перетворюють кулі німців на воду. Насправді це була просто вода, змішана з касторовою олією та насінням проса. Звісно, якщо випити таку суміш, то вона нічим не допоможе, а лише дасть примарну надію на перемогу. Ймовірно, саме вона і стала причиною смерті не одного повстанця. Конфлікт так і назвали — повстання Маджі-Маджі, де «маджі» перекладається як «вода».

Це один із найвідоміших прикладів шкоди магічного мислення у період військового протистояння, коли надмірна надія на магію може призвести до поразки та втрати життя десятків людей. В нинішніх українських реаліях повномасштабної війни на це теж варто зважати, адже покладання лише на «вищі сили» може обернутися трагедією не тільки для однієї людини, а й цілої спільноти. Звісно, стаття 35 Конституції України визнає за кожним українцем право самостійно обирати світогляд і віросповідання, однак ефективніше витратити час на навчання стрільбі чи тактичній медицині, ніж піти до віщуна в соцмережі, щоб він розповів, на якій ділянці фронту буде найактивніший наступ російських військових.

Так само проблемою можуть стати недоказові методики лікування хвороб. Адже якщо людина надає перевагу альтернативній медицині замість доказової, це може напряму впливати не тільки на її стан здоров’я, а й її побратимів чи посестер, якщо, скажімо, така особа приймає критично важливі рішення як керівник чи просто опинилася в ситуації, коли треба надати будь-яку домедичну допомогу. Дані дослідників досить переконливі, щоб відкласти народну медицину щонайменше на час ведення війни. Наприклад, використання методів альтернативної медицини для різних типів раку в середньому збільшує ризик смерті у 2,5 раза, якщо порівнювати з традиційним лікуванням.

У тилу магічне мислення теж може шкодити: відволікати від  реального лікування, фінансової допомоги військовим, волонтерства тощо. Надія на те, що все вирішиться у магічний спосіб, дозволяє людині бути більш пасивною, як пояснює психотерапевт Володимир Станчишин. А висловлення таких тверджень у публічному просторі може звучати як нівеляція подвигу всіх тих, хто протистоїть натиску Росії.

Водночас деякі заспокійливі «ритуали» можуть принести певну користь, адже вони допомагають повернути відчуття контролю та знизити рівень тривожності. Вони вмикають копінговий механізм — психологічні дії, які допомагають впоратися зі стресовою ситуацією. Низка гарвардських досліджень 2016 року показала, що тривожність суттєво впливає на продуктивність та ефективність виконання завдань. Тож якщо ритуали не заважають повноцінному щоденному життю, то вони можуть бути прийнятними.

Під час великої війни такими «ритуалами» можуть бути справді продуктивні речі. Скажімо, можна виробити звичку щоранку надсилати 10–20 гривень волонтерам і ЗСУ (навіть малі донати роблять велику справу) чи щотижня збиратися з друзями, щоб плести маскувальні сітки і ділитися своїми актуальними новинами чи відчуттями. Чимало досліджень показують, що альтруїстична поведінка також підвищує рівень щастя (хоч і ненадовго). Це відображається і в опитуваннях, і в мозковій активності людей. В експерименті 2017 року з’ясували, що під час таких добрих вчинків для інших людей сильніше активується смугасте тіло мозку — важливий елемент у біологічній системі винагород.

Так само ритуали допомагають впоратися з тяжким відчуттям втрати, зокрема дому чи людини. У стані скорботи люди досить часто звертаються до магічного мислення. Наприклад, коли помирає хтось із близьких, людина може залишати ввімкненим світло або не зачиняти двері, щоб померлий «повернувся». Такі практики — нормальні для нормалізації стану людини, однак важливо, щоб із часом вона прийняла реальність.

Те, що для нас шкідливо, «корисно» для ворога. Росіянам надзвичайно притаманне магічне мислення. Наприклад, 63 % з них вірять у щонайменше одну теорію змови (і це за російськими ж опитуваннями). Тому «знаки» на зразок затонулого крейсера «Москва», вихід із ладу танка прямо на параді, чи десятки створених зображень із палаючою вежею Кремля — те, що може суттєво підірвати моральний дух росіян.  

Намагання означити майбутнє, як-от спрогнозувати перемогу, звільнення певного міста чи свої шанси на виживання, допомагає зменшити відчуття тривоги. Канадський поведінковий спеціаліст Джейкоб Гірш у 2012 році запропонував ентропійну модель невизначеності, що визначає зв’язок між відчуттям непевності та тривогою. Гірш виокремив кілька принципів цієї моделі, зокрема такі:

– невизначеність — це критична адаптаційна проблема для будь-якого організму, тому люди прагнуть контролювати цю невизначеність;

– наявність чітких цілей і переконань допомагає боротися з невизначеністю;

– невизначеність суб’єктивно сприймається як тривожність.

Відповідно, відчуття визначеності, яке дає магічне мислення, допомагає впоратися з тривожністю. Однак наскільки це здорово, у кожному випадку варто визначати індивідуально. Головний критерій — щоб це не заважало повноцінному життю та реальній роботі на досягнення цілей.

Магічні ритуали, гороскопи, ворожки, амулети, заклинання, привороти чи ляльки вуду Путіна можуть бути джерелом для гумору, взаємопідтримки, зняття стресу й боротьби з тривожністю. Але важливо не послуговуватися інформацією від магічних «інфобізнесменів» для ухвалення важливих рішень. А побачивши тих, хто наживається на природній схильності людей до магічного мислення, краще скаржитися відповідним регуляторам. І пам’ятати, що насправді ефективно наближати перемогу можна тільки посильними для себе діями: волонтерством, фінансовою допомогою та (або) службою у війську.