Маланка в Поповій Греблі

До маланкарського гурту Попової Греблі входять Стара, Старий, Старший Синок і Синки. Вони водять за собою Маланку — хлопця 6–7 років, якого наряджають у кожух, довгу спідницю й фартух. На голові зав’язана хустка, а обличчя нафарбоване: червоні щічки та підведені очі. У руках Маланки — кужель (шматок прядива чи вовни) на палиці чи веретено. Вона — центральний персонаж, який «циганська сім’я» має оберігати й захищати від крадіїв. Раніше селяни викрадали Маланку та інших молодших персонажів, ховали в льоху й не віддавали, доки «сім’я» не дасть добрий викуп.

«Циганська сім’я»

За традицією в Циганах ходять лише неодружені чоловіки, тому і в Старого, і в Стару перевдягаються молодики. В обох на спині під кожухом або шубкою підкладені подушки, щоб персонажі здавались горбатими. Через плече звисає коров’ячий ріг. Раніше рогом сповіщали про загрозу, коли викрадали Маланку чи когось із персонажів оточували селяни. Нині Старі трублять у ріг для забави, щоби наробити галасу.

Володимир Балановський, керівник народного ансамблю духових інструментів «Подоляни» у Поповій Греблі, наряджався на Циган за молодих років, а тепер вболіває за свою вулицю як глядач. Чоловік згадує, як раніше односельці викрадали молодших Циган:

— Закидали у погріб Циганів. У Старого і Старої був ріг, вони в нього трубили, скликали на загрозу, а вже в Синків немає [рогів], то вони кричали. Таке слово вони кричали: «Шулима!». Це якби загроза.

У Старої на мотузці, крім рогу, прив’язана також лялька, яка символізує її найменше дитя.

Старі тримають файду — батіг із кизилу з дерев’яною ручкою та шайбою на кінці. Нею Цигани дражнять перехожих або відбиваються, коли на них нападають. За правилом, Цигани можуть користуватися файдою лише з закритим обличчям, у масці. Шайбу файди роблять із підручних матеріалів, переважно з кількох шарів тканини. А от Володимир ділиться іншим способом виготовлення:

— Заморожували столовий буряк. Я дуже пам’ятаю хорошо цей буряк, бо один раз я по плечах тоже відхватив. Однокласник мене вгрів. Та тоді було так, а тепер беруть джинс, штани, на полоски ріжуть хлопці, і вони там якось перемотують його.

Ще один важливий атрибут — палиця-ключка. Коли «сім’я» вже готова до святкового обходу хат, Стара та Старий «перепускають» Синків, тобто освячують їх у Цигани. Старі стають по різні боки дороги і зчіплюють палиці-ключки одна з одною. Синки перестрибують через палиці, а Старі б’ють їх файдою по спині. Етнограф Олександр Курочкін стверджує, що цей обряд має архаїчні елементи карнавальної ініціації, тобто освячення парубків у інших, міфічних істот. Наступного дня, 14 січня, вони знову перестрибують через умовний кордон, повертаючись до людського світу.

Володимир Балановський розповідає про ще один обряд, який у Поповій Греблі називають «Чи затанцює Стара в чотири дюрки?»: на землю кладуть навхрест ключку та файду, між якими Стара має танцювати, не зачепивши їх ногою. Поки персонажка танцює, інші співають:

— «Ой, на горі жито — сидить зайчик, він ногами чеберляє». І дальше мелодія починається чуть-чуть швидше, і він повинен швидше танцювати: «Якби такі ніжки мала, то б я ними чеберляла, як той зайчик, як той зайчик». Оце якщо він [хлопець в образі Старої] не зачепив — значить, молодець.

Усі Цигани носять на обличчях маски. Коли Володимир ходив у Циганах, то маски робили з рогози (очерету). Нині, крім Маланки, всі персонажі одягають маски з хутра чи чорної тканини, яку верхнім краєм пришивають до яскравих головних уборів, прикрашених квітами та стрічками. Вирізи для очей і рота обшиті червоною тканиною.

— Ніс — це качан з кукурудзи обшитий. А то ще було, що зуби робили або з буряка, або із кукурудзиння.

Якщо костюм Старих — це кожух навиворіт, то Синки вбрані в шинелі або плащі, схожі на шинелі. Ця деталь нагадує про часи панування Російської імперії, де військові носили шинель.

Наша Маланка народжена

Попова Гребля ділиться на п’ять вулиць, кожна з яких представляє свою Маланку. Окремо від Циган формують групу колядників. Це переважно дорослі одружені чоловіки, тому їм не дозволено перебиратися (наряджатися). Їхнє основне завдання — колядувати. Маланка та «циганська сім’я» супроводжують колядників, бешкетують і розважають перехожих. У колядницькому гурті є головний — Береза, він збирає наколядоване й відповідає за святковий стіл для колядників після обходу хат.

Зранку 13 січня і колядники, й Цигани сходяться до заздалегідь вибраної хати, де вони готуються до свята, перевдягаються. Цигани пригощають колядників, щоб ті добре заколядували. Спершу «циганська сім’я» йде до перехрестя, де зустрічаються всі п’ять Маланок. Дорогою Цигани співають, гучно кричать, «перепускають» Синків, дражняться з перехожими і трублять у коров’ячий ріг. За ними йдуть старші колядники й малі діти, яким цікаво бути серед химерних галасливих персонажів.

У центрі села Цигани з різних вулиць вітаються, підкидаючи один одного догори чи підсаджуючи на файду чи ключку. Перед щедруванням перебрані стають на коліна, Маланки — у першому колі, за ними — інші персонажі, і співають про Маланку під звуки дзвонів.

Ця пісня ще не раз лунатиме вночі на 14 січня на вулицях Попової Греблі. Проспівавши разом, Цигани з гуртами колядників розходяться. Від хати до хати вони колядують, щедрують, вітають із Маланкою, народженням Христа й приходом нового року. «Добрий вечір! Будьте здорові! З Маланкою! З Новим роком!» — скандують перебрані й підкидають господинь і їхніх дітей догори.

Береза носить із собою пластикову пляшку на мотузці, куди господарі кидають гроші. Їх може отримати або колядник, або Маланка. Циганам дозволено лише посівати зранку 14 січня. Та вони можуть заробити іншим способом. Часом господарі дають їм завдання: наприклад, залізти на акацію, за що обіцяють грошову винагороду. Коли Береза кричить «Направлєніє!», значить, гурту час іти до іншої хати.

Боротьба Старих. Максим

14 січня, на Василя, персонажі, яким вдалося кілька годин поспати, ходять із сумками, повними зерна. Молоді хлопці зупиняють машини, вітають із Новим роком і посівають у дворах. До обіду Цигани з колядниками ще вітають тих, до кого не встигли зайти вночі. Та головна подія цього дня — боротьба, пояснює Володимир:

— Виходять, боряться два чоловіки, два Старих. Допустім, Левурдянка-Слобода і Івашківська (назви вулиць. — ред.). Хто там виходить в перше місце, значить, цей хлопець считається на цей рік самий сильніший парубок в селі. І так само Стара, і так само Старші Синки.

У січні 2022 року уродженець Попової Греблі Максим Шепель у боротьбі захищав честь вулиці Стратіївської. Тоді був його шостий рік у Циганах і він грав роль лідера — Старого. Хлопець зізнається, що ходити в Циганах непросто й виснажливо, але щороку приїжджає в село і перебирається у Цигана:

— Це дійсно важко, і фізично воно втомлює за весь день, за всю ніч. І потім ще ближайших 4–5 днів ти замучений ходиш: руки, ноги, шия — все болить. А коли ти згадуєш ці емоції, коли ти виходиш 13–го ввечері на перехрестя, коли от той дух переповнюється Цигана, виходиш на боротьбу, коли всі скандують твою вулицю, твоє ім’я — воно того варте.

Перед боротьбою гурти вибирають незалежного суддю. Жителі села та «циганські сім’ї» збираються на галявині й утворюють коло, в якому боротимуться головні персонажі. Суддя виходить на середину кола, викликає Старого й Стару з кожної вулиці, знайомиться з учасниками й оголошує перший бій. Батько Максима розповідав йому, що за день до боротьби суддя мав побачити обличчя учасників, щоб ті в день боротьби не змінилися:

— Ніхто з інших вулиць не знав, хто за кого одягається. У нас є на перехресті будка, біленька така. Вже тоді, коли заходили у будку, один одному піднімали маску. Тобто суддя бачив, хто за кого одягається з інших вулиць. Якщо ти вже одягнувся — ти вже вирішив захистити честь і силу своєї вулиці, то вже до кінця маєш це пройти: і проколядувати, і відборотися.

Глядачі скандують назви вулиць, персонажі яких борються. За правилами, кожна пара борців має три раунди. Чий Старий чи Стара перемагає, мешканці тієї вулиці підбігають до нього і підкидають догори. Боротьба триває аж до пізнього вечора. Максим і його суперник виходять на імпровізований ринг і зчеплюються руками. Два рази поспіль вони звалюють одне одного з ніг, але суддя не зараховує раунди, адже потрібно покласти суперника на лопатки. Третій раз — вирішальний. Максим поступається перемогою іншій вулиці, але тримається гідно, усміхається й вітає іншого Старого.

— Рік-два-три — вже буде в мене своя сім’я, швидше за все. Якщо я даже не буду жити в цьому селі, я знаю, що я буду кожен рік приїжджати на це свято просто, щоб мої діти це бачили. Так я буду їм любов прививати як мінімум до колядок, до щедрування, бо це дуже гарно.