Методи російської окупації

21 червня 2022
Share this...
Facebook
Twitter

Упродовж багатьох років РФ окуповує частини інших незалежних країн. Так з часів розпаду СРСР вона брала участь у створенні таких невизнаних та самопроголошених утворень, як «Придністровська Молдавська Республіка» (законна частина Молдови), «Республіка Абхазія» (законна територія у складі Грузії), «Республіка Південна Осетія» (Цхінвальський регіон Грузії), «Луганська народна республіка» та «Донецька народна республіка» (законні території України), «Республіка Крим» (також створена на тимчасово окупованій українській території).

Країна-агресорка не вигадала нічого нового й загарбує території методами, які успадкувала від більшовицької Росії та Радянського Союзу. Вона стверджує, що визволяє, захищає або об’єднує території, але результат завжди однаковий — окуповані утворення перестають розвиватися, майже повністю ізолюються від світу та занепадають.

Під час повномасштабного вторгнення в Україну РФ використовує всю ту ж методичку, веде гібридну війну, а також замилює очі своїм громадянам інформаційною пропагандою. Розгляньмо детальніше інструменти, якими агресорка намагається задовольнити свої імперські апетити.

Вторгнення в іншу державу із метою «захисту прав» російськомовного населення

Молдова

Після розпаду СРСР на території незалежної Молдови виникла самопроголошена держава — «Придністровська Молдавська Республіка». На її території ще з 1956 року розміщувалася російська 14-та армія, яка охороняла склади озброєнь і боєприпасів. Саме вона під командуванням російського генерала Олександра Лєбєдя в 1992 році разом із сепаратистськими угрупуваннями вступила в конфлікт із незалежною Молдовою, який переріс у Придністровську війну.

Однією з причин зіткнення була нібито мовна проблема, а саме закон Республіки Молдова «Про державну мову», який визнавав єдиною державною мовою молдовську. Незнання державної мови могло стати причиною для звільнення з держпосад. Проте російськомовне населення відмовлялась опановувати молдовську мову і послуговуватися нею у всіх сферах, та заявило, що такі дії та закон є дискримінаційним.

Молдовська мова
Одна з двох назв румунської мови в Республіці Молдова.

Риторика про дискримінацію російськомовних з боку Молдови присутня в російських ЗМІ досі. Уже після початку повномасштабного вторгнення в Україну заступник командувача військ Центрального військового округу РФ генерал-майор Рустам Міннекаєв розповів, що контроль над півднем України — це ще один вихід у Придністров’я, де нібито досі притісняють російськомовне населення.

Грузія

За таким же сценарієм росіяни діяли в Грузії. Після розпаду СРСР про свою незалежність заявили такі частини колишньої Грузинської РСР, як «Абхазія» та «Південна Осетія». У відповідь на ці дії Грузія ввела свої війська на ці території, однак там їх зустріли військові, серед яких були сепаратистські угруповання, а також російські та чеченські найманці.

Росія нібито зберігала нейтралітет у цій сутичці, однак її спецслужби насправді допомагали абхазьким сепаратистам військами і технікою. Активні бойові дії тривали з 1991 до 1993 року та закінчилися контролем Росії над самопроголошеними державами у складі Грузії.

У 2008 році відбулася російсько-грузинська війна. 8 серпня російські війська відкрито вторглися на територію Грузії вже поза межами невизнаних республік. Вони назвали свої дії «операцією примусу Грузії до миру». Бойові дії тривали до 12 серпня та завершилася поразкою грузинських військ. Росія ж заявила, що її дії були вимушеною відповіддю на вбивство російських миротворців та російських громадян, які проживають на території «Південної Осетії». Напади на миротворців із Росії не були зафіксовані чи підтверджені жодними міжнародними організаціями, зокрема Human Rights Watch та IIFFMCG (Independent International Fact Finding Mission on the Conflict in Georgia).

Чечня

Після розпаду СРСР Чечня (республіка на півночі кавказького регіону) проголосила свою незалежність. У серпні 1991 року чеченський політик Джохар Дудаєв повалив місцевий комуністичний уряд і створив антиросійську автократичну державу — Чеченську Республіку Ічкерія. Такі дії та прагнення до автономії не вподобав російський уряд, адже вважав, що Чеченська Республіка є частиною РФ.

У 1994 році збройні сили російської армії почали наступ на столицю держави Грозний. Війна тривала два роки, однак закінчилася поразкою Росії та підписанням мирної Хасав’юртської угоди 1996 року.

Свою фактичну незалежність Чеченська Республіка зберігала до 1999 року. 23 вересня тодішній президент РФ Борис Єльцин підписав указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контртерористичних операцій на території Північно-Кавказького регіону Російської Федерації». У вересні Росія вторглася в Чечню вдруге та назвала свої дії «контртерористичною операцією».

Володимир Путін, який обійняв посаду президента в січні 2000 року, заявив, що російські військові захищають чеченський народ від бандитів і терористів, які здійснюють у Чечні страшні злочини.

Україна

Фото: Максим Дондюк.

На завершальному етапі Революції гідності в Україні російські військові без знаків розрізнення вторглися на територію Криму та захопили урядові будівлі. Вони також встановили контрольно-пропускні пункти вздовж смуги, що з’єднує півострів із материковою Україною, та взяли під контроль два кримські аеропорти, фактично відрізавши Крим від решти країни.

Революція гідності
Масові протести українців, що розпочалися у 2013 році та завершилися взимку 2014-го поваленням режиму Януковича.

Такі свої дії Путін пояснив наміром захистити від українських націоналістів територію Криму та людей, які там проживають. Президент РФ також додав, що ситуація в Україні розгорнулася таким чином, що вони просто змушені розпочати роботу з повернення Криму до складу Росії.

Фото: Marko Djurica для Reuters.

Така ж ситуація була і на сході України (в окремих районах Донецької і Луганської областей — ОРДЛО). Наявність російських військ на цій території РФ називала «вимушеною мірою для відстоювання інтересів російськомовного населення, яке проживає на Донбасі».

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року російська риторика не змінилась. Путін заявив, що так звана спеціальна операція має мету — захистити російськомовне населення України, яке нібито постійно зазнає утисків. Окрім того, президент та інші російські держдіячі й пропагандисти стверджують, що владу в Україні захопили наркомани, неонацисти та націоналісти.

Порушення законів і норм міжнародного права

Росія бреше не лише у своїх зверненнях, а ще й в офіційних домовленостях. Країна-агресорка неодноразово здійснювала воєнні злочини та порушувала міжнародні закони і права людей.

Під час війни в Грузії російські війська здійснювали повітряні бомбардування та артилерійські атаки, зокрема на школи та лікарні, використовували касетні боєприпаси, обстрілювали, грабували та ґвалтували цивільне населення. Після закінчення війни в серпні 2008 року Росія та Грузія підписали угоду за посередництвом ЄС, яка зобов’язувала кожну сторону припинити воєнні дії та вивести свої збройні сили на довоєнні позиції. Однак Російська Федерація не дотрималася домовленостей і продовжила нарощувати свою військову присутність у незаконних утвореннях («Абхазії» та «Південній Осетії»).

Після окупації міста Грозний та інших районів Чечні поведінка російських військ щодо мирного населення залишилася жорстокою та корумпованою. Російські сили проводили арешти та незаконні затримання, обстрілювали населені пункти, катували та вбивали мирне населення. Цивільних заарештовували під надуманими приводами, допитували, били, а іноді кидали у ями та вимагали хабарі від родичів.

В 1999 році на саміті ОБСЄ російський уряд нарешті погодився на виведення військ із Придністров’я. Домовленості зафіксували в декларації Стамбульського саміту, однак у результаті Росія не виконала зобов’язань.

Окупувавши Крим у 2014 році, Росія порушила 487 договорів з Україною — із них 407 двосторонніх і 80 міжнародних. Ввівши свої війська на територію Донецької та Луганської областей, Росія знову порушила територіальну цілісність і суверенітет України. Окрім того, з початку війни на сході Україна неодноразово укладала з Росією домовленості про припинення вогню, однак країна-агресорка постійно їх порушувала. А визнавши незалежність так званих «ДНР» та «ЛНР» 22 лютого 2022 року, Росія порушила ще й Мінські домовленості.

Після повномасштабного вторгнення в Україну кількість заяв про злочини, які коїть Росія, значно зросла. Військовослужбовці вбивають, катують і ґвалтують цивільне населення; створюють гуманітарні катастрофи; розстрілюють журналістів, лікарів і священнослужителів; знущаються з військовополонених; застосовують заборонену зброю, а також нищать і крадуть культурні цінності України.

Псевдореферендуми

Ще один характерний метод російської окупації — це організація незаконних референдумів на території квазіутворень.

З грудня 1989-го до листопада 1990 року в Придністров’ї відбувався референдум щодо утворення Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. У ньому нібито взяли участь 79 % населення території, а «за» проголосували 95,8 %. Однак такі міжнародні організації як Рада Європи, ЄС та ОБСЄ визнали референдум незаконним, а всі країни-члени ООН вважають Придністров’я юридичною частиною Республіки Молдова. Не визнала суверенність «Придністровської Молдавської Республіки» й сама Росія. У той же час між окупованими Росією квазіутвореннями виникла певна коаліція та неформальне об’єднання, що має назву Співдружність невизнаних держав (СНД-2). До нього входять так звані «Абхазія», «Нагірно-Карабаська Республіка» (невизнана держава на Південному Кавказі), Гагаузія (автономне територіальне утворення у складі Молдови), «Придністровська Молдавська Республіка» і «Південна Осетія».

Ідентичні референдуми відбувалися і в Грузії («Південна Осетія» — в 1992 і 2006 роках, «Республіка Абхазія» — в 1999-му). Росія допомагала сфальсифікувати результати голосувань, які досі не визнані міжнародно. 30 березня 2022 року «Південна Осетія» заявила, що до кінця поточного року планує організувати референдум про приєднання до Росії.

У 2014 році псевдореферендуми пройшли в Криму та в Донецькій і Луганській областях. Так зване «волевиявлення» проходило з порушеннями: ООН, СНД, ЄС та ОБСЄ не надсилали своїх офіційних спостерігачів, у певних містах були відсутні списки, а бюлетені видавали всім охочим на вулиці, явка на дільниці була завищеною тощо. Крім того, Конституція та законодавство України передбачають зміну територіального устрою країни лише через всеукраїнський референдум.

Фото: Dan Kitwood для Getty Images.

Під час повномасштабного вторгнення в Україну росіяни користуються ідентичними методами та планують провести референдуми на нещодавно захоплених територіях Таврії, Приазов’я, Подніпров’я і Запоріжжя та навіть в ущент зруйнованому Маріуполі. Росія готує агітаційні матеріали та бланки та збирає персональну інформацію людей під час видачі гуманітарної допомоги, щоби сфальсифікувати результати. Окрім того, вона заздалегідь шукає колаборантів на окупованих територіях та призначає їх на керівні посади, щоб створити видимість роботи місцевої влади.

Паспортизація та введення в обіг своєї валюти

Після проведення референдумів на окупованих територіях РФ поступово починає видавати російські паспорти. У такий спосіб країна-окупантка підкреслює свій контроль над цими регіонами, адже усіляко «допомагає» їхнім жителям і «захищає» їх.

У так званій «Придністровській Молдавській Республіці» російські паспорти станом на 2014 рік мають близько 200 тисяч жителів (загальна кількість населення на 2020 рік — 465 тисяч жителів). На окупованих територіях Грузії масова видача російських паспортів почалася у 2002 році після прийняття закону, згідно з яким колишні жителі СРСР можуть обміняти радянський паспорт на російський. У 2021 році Путін підписав законопроєкт угоди з «Південною Осетією» про подвійне громадянство та спрощене отримання громадянства Росії. Також після визнання Росією незалежності самопроголошених «Абхазії» та «Південної Осетії» з окупаційною адміністрацією обох утворень у 2008 році були укладені договори про дружбу. Документ передбачає, що РФ вживатиме ефективних заходів для підтримки та функціонування фінансової системи республік, оскільки платіжним засобом на їхніх територіях є російський рубль.

Наявність на окупованих територіях громадян із російським паспортом — це також одна із причин, якою російський уряд може виправдовувати свою агресію. Так у 2019 році Путін підписав указ про спрощення процедури видачі паспортів жителям так званих «ДНР» та «ЛНР». За 3 роки російські документи за прискореною процедурою отримали близько 720 тисяч людей.

Однак не всі жителі змінюють паспорти добровільно. Після анексії Криму вимушену паспортизацію пройшли 2,5 млн людей. Так само вимушено жителі півострова мусили перейти на російську валюту, яка увійшла в обіг уже в березні 2014-го, буквально за тиждень після псевдореферендуму.

Насадження своєї валюти — ще один окупаційний метод, який створює залежність від Росії та відрізає всі шляхи до країни, яка законно володіє територіями. Так само з початку повномасштабного вторгнення рубль намагаються впровадити на окупованих територіях півдня України.

Нищення проявів ідентичності

На окупованих територіях Росія утискає етнічне населення та насаджує свій культурний простір.

Після проголошення незалежності Молдова відмовилася від використання молдовської мови з кириличною системою письма, та прийняла офіційною румунську мову з її природним алфавітом — латинкою. У Придністров’ї ж офіційними визначили три мови — молдовську з кирилицею, українську та російську. Попри цю розмаїтість, навчальна програма в самопроголошеній державі на 90 % побудована на основі російської, а школи румунської мови називають «іноземними».

Обмежений доступ до навчання рідною мовою мають і етнічні грузини, які проживають в окупованій Абхазії. Ще в 1990-х роках майже в усіх школах регіону програма складалася грузинською мовою. З 1995 року абхазька окупаційна адміністрація запровадила основною мовою навчання російську. Це створило перешкоди в отриманні освіти, оскільки більшість дітей шкільного віку взагалі не розмовляли російською.

Політику знищення етнічної самосвідомості громадян Росія проводить і в Криму. Ще за часів СРСР корінні жителі півострова кримські татари пережили масову депортацію. Зараз же Росія штучно переселяє в Крим громадян РФ і примусово виселяє з півострова громадян України, які не отримали російський паспорт. Після російської окупації підтверджена маса злочинів саме за етнічною ознакою — влада переслідує, викрадає, незаконно затримує та катує кримських татар.

Окрім того, окупанти намагаються сформувати в кримської молоді російську мілітаризовану ідентичність і пропагують «світле майбутнє» в армії чи у ФСБ. Освітні заходи формують згідно з указами Міноборони РФ.

З початку 2017 року свою активну діяльність на окупованих територіях Криму та ОРДЛО почав спеціальний фонд «Русский центр». Організація проводила «інтеграційні» заходи та намагалася впроваджувати російські стандарти освіти, насаджувати викривлені історичні факти, відправляти дітей до військово-патріотичних російських таборів. Влітку 2020 року раніше двомовні самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» оголосили російську єдиною офіційною мовою.

Такі методи росіяни застосовують і під час повномасштабного вторгнення в Україну. На тимчасово окупованих територіях півдня України деякі школи примушують переходити на російськомовну програму. Окупанти проводять пропагандистські заходи, змінюють українські вивіски на російські, наново встановлюють пам’ятники Леніну та нищать підручники з історії України.

Створення залежності

Спільною рисою для всіх аналізованих квазідержав є також підтримка Росії на зовнішньополітичному напрямку та економічне поглинання. Приміром, на сьогодні Росія — це найбільший торговельний партнер «Абхазії» та практично єдиний партнер для «Південної Осетії». Згідно зі звітом Міжнародної кризової групи, 80 % всіх споживчих товарів у «Абхазії» імпортуються з Росії. Ще одне дослідження свідчить, що 64 % абхазького імпорту (переважно паливо та харчові продукти) у 2011 році були з Росії.

Економічна діяльність Росії в «Республіці Абхазії» не обмежується торгівлею. В останні роки основні місцеві економічні та інфраструктурні активи були передані у власність чи контроль Росії, і в різних аспектах економіка «Абхазії» поступово інтегрується з російською. Схожа ситуація в Придністров’ї: деякі російські політики інвестують у промисловість «ПМР», а багато придністровських фірм належать російським компаніям. Зовнішньоекономічні зв’язки самопроголошеної республіки ускладнені міжнародною невизнаністю, а основним торговельним партнером є Росія.

Внаслідок цієї залежності від Російської Федерації нові держави починають занепадати. Так, у Криму лише за перші три місяці після окупації показник експорту впав у 19,9 раза, а імпорту — у 15,5 раза. В ОРДЛО вже через рік після окупації економіка становила приблизно 20-50 % від колишнього рівня. Схожу ситуацію бачимо і під час повномасштабної війни Росії проти України. Економіка на тимчасово окупованих територіях сходу і півдня призупинена, тамтешні фермери вимушені просто викидати товари, які вони власноруч вирощують, адже їх нікому продавати.

Ізоляція незалежних джерел інформації та пропаганда

Пропаганда та перекриття доступу до інформації — важіль впливу на народ та інструмент інформаційної війни. Саме тому основними новинними джерелами на окупованих територіях є російське телебачення.

Приміром, в «Абхазії» майже відсутній доступ до грузинського телебачення, а місцеві ЗМІ повністю контролюються російською владою. У «Південній Осетії» майже неактивні ЗМІ, крім державного мовлення та інформаційного агентства, які транслюють новини здебільшого російською мовою. Найпоширенішими тут є московські телерадіоканали.

У «Придністров’ї» молдовські канали взагалі заблоковані. Відомі також випадки, коли окупаційна адміністрація переслідувала незалежні газети та журналістів самопроголошеної держави.

Підтверджені утиски журналістів і в Криму: після окупації тут суворо обмежена свобода пересування журналістів, поширені свавільні та незаконні затримання, утиснення кримськотатарських ЗМІ та необґрунтоване звинувачення в тероризмі/екстремізмі.

А от медіа ОРДЛО поширюють не лише пропагандистські російські меседжі, а ще й відверту брехню. Так у 2019 році ГО «Інститут масової інформації» виявив, що кожна п’ята новина про Україну містила фейки чи сумнівні факти. Про російську владу ці ресурси писали переважно позитивно.

Росія перекриває доступ до незалежної інформації, щоби впливати на місцеве населення та «промивати мізки» пропагандистськими меседжами. Це ми бачимо й під час повномасштабного вторгнення в Україну. На тимчасово окупованих територіях росіяни вимикають українське ефірне мовлення, а також мобільний зв’язок та інтернет, щоб повністю ізолювати території інформаційно та спробувати знизити рівень спротиву. В інформаційному просторі російські ЗМІ транслюють наративи про те, що «Херсон — уже не Україна», «на мітинги виходить усе менше людей», а «Херсонщину нарешті звільнили від нацистів».

Репресії та каральний апарат

Одна із характерних рис РФ як країни-агресора — це необмежений вплив апарату примусу, значний контроль поліції та спецслужб над суспільством. Росія ще за часів СРСР послуговувалася жорсткими методами для контролю населення. Зараз же спадкоємиця «великої імперії» не вигадала нічого нового й далі вирішує все силою.

Війна 2008 року призвела до вигнання грузинських органів місцевого управління та багатьох цивільних етнічних грузинів зі своїх територій. Багато затриманих описували жорстоке поводження під час затримання, передачі під варту та під вартою. Людей утримували в підвалах, змушували працювати, копати могили та ховати тіла, а також очищати вулиці від будівельного сміття від бойових дій.

В «Абхазії» етнічні грузини й далі стикаються з дискримінацією, як-от переслідування з боку поліції та нерівний доступ до освіти та державних послуг. Наприкінці 2019 року там внесли зміни до Кримінального кодексу, згідно з якими громадян можуть позбавити волі до 15 років за «діяння проти суверенітету Абхазії» та обговорення «антиконституційних угод» щодо політичного статусу «Абхазії».

Необмежений контроль спецслужб поширений і в Чечні: лише в 2017-2020 роках чеченські силовики заарештували, ув’язнили та закатували понад 150 осіб. Більшість із них були імовірними геями чи бісексуалами. Росія відмовляється розслідувати ці злочини.

У тимчасово окупованому Криму із 2014-го року задокументовані тисячі порушень прав людини, серед яких рейди та несанкціоновані обшуки російськими силовиками, викрадення та політичні ув’язнення.

Після повномасштабного вторгнення в Україну на тимчасово окупованих територіях росіяни викрадають колишніх правоохоронців і колишніх співробітників спецслужб, деяких чиновників, громадських діячів, незалежних журналістів та активістів, переслідують їхні родини. Людей привозять у так звані «фільтраційні табори», тримають в ізоляторах у нелюдських умовах, допитують, б’ють та катують. Окрім того, із територій України масово вивозять та всиновлюють дітей, у яких є живі батьки. Путін навіть підписав спеціальний указ про спрощений порядок надання російського громадянства дітям-сиротам з України і територій, контрольованих незаконними угрупованнями «ДНР» і «ЛНР».

Росія давно відпрацьовує технології загарбання територій за однією методичкою. На жаль, історія постійно повторюється, адже країна-агресорка не бачить перед собою істотних перепон і продовжує руйнувати інші держави. Саме тому Україна та весь світ мають чинити опір цій необґрунтованій агресії та докласти максимальних зусиль, аби зупинити її раз і назавжди.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Збір інформації:

Елеонора Чорноморченко

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Катерина Легка

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик