Share this...
Facebook
Twitter

Культурні ініціативи через повномасштабну війну здебільшого змінили свою діяльність так, щоб допомагати військовим і цивільним. Але незмінною залишається їхня місія — продовжувати творити. Так мистецтво стає особливою зброєю, що підтримує дух людей у складні часи й допомагає наближати перемогу. Митцівня «Модуль» у місті Дніпро — один із яскравих прикладів, коли люди мистецтва допомагають одразу на кількох фронтах.

Митцівня «Модуль» відкрилася у 2016 році у Дніпрі. Це культурний простір, де активно займалися аудіовізуальним мистецтвом. У митцівні були свої студії звукозапису, саундлабораторія, продакшн-студія, концертний майданчик, кінозал, бар, веганське кафе та магазин. Також команда мала діджейську школу та музичний лейбл Dnipropop. Згодом «Модуль» переїхав на інше місце у Дніпрі, а з початком повномасштабної війни команда організовує благодійні концерти та волонтерить. Вони шиють плитоноски, сумки для аптечок, наколінники, а також ремонтують машини для ЗСУ.

Як з’явилася митцівня «Модуль»

Євген Гончаров, який зараз артдиректор митцівні, організовував вечірки та фестивалі ще у 2005 році. Він привозив у Дніпро іноземних артистів та ініціював виставки сучасного мистецтва. Пізніше разом із Микитою Козачинським, теж дніпрянином, вирішили шукати своє місце для таких подій. Так з’явилася ідея заснувати митцівню, але у 2014 році розпочалася Революція Гідності та російсько-українська війна. До своїх планів Євген із Микитою повернулися за кілька років, відкривши простір на місці колишньої друкарні.

«Модуль» своєю діяльністю підтримував електронну музику й альтернативні стилі виконання. Засновники розповідають, що саме слово «митцівня» найкраще описує їхню діяльність: простір об’єднує артистів, тобто митців, а саме слово звучить оригінально й дуже по-українськи. Воно легко гуглиться та не має російського відповідника.

На початку 2022 року команді довелося за сім днів з’їжджати з орендованого приміщення, де розташовувався «Модуль». Забудовник викупив усю ділянку, щоб там будувати офісний центр чи паркінг. Після цих подій команда «Модуля» планувала взяти паузу — поїхати відпочити на Драгобрат, а вже потім шукати нове приміщення для митцівні. Але розпочалося повномасштабне вторгнення, тому плани довелося відкласти до перемоги.

«Модуль» і велика війна

Митцівня об’єднала навколо себе активних людей, які з початком повномасштабної війни змогли швидко організувати волонтерський процес і підтримувати ЗСУ. Багато людей зі спільноти «Модуля» пішли воювати, а решта допомагає їм із найрізноманітнішими запитами. Євген Гончаров зараз називає «Модуль» віртуальним ком’юніті, де є приблизно 100 людей у чаті. Вони збирають допомогу на фронт тим, хто був хоч якось причетний до «Модуля»: гардеробники, саундінженери та інші. Така взаємопідтримка зараз дуже важлива:

— Будь-яку потребу пишемо в чат і вона закривається за 10–15 хвилин. Усі залучені, усі намагаються чимось допомогти. Хтось грошима, хтось звʼязками, хтось гуглить, знаходить все необхідне, далі хтось їде на тачці забирати це необхідне, звозять все додому. Ми жартуємо, що мій дім — як база НАТО: все звозиться туди, а потім відправляється вже до хлопців.

За словами Євгена, Дніпро з 24 лютого 2022 року почало жити інакше. Майже все місто стало поринуло у волонтерство, люди гуртуються і допомагають одне одному майже цілодобово. Свою роботу реорганізували чимало громадських організацій і благодійних фондів, з’явилися нові корисні ініціативи, що допомагають людям адаптуватися до нових реалій життя в умовах війни. На це вплинув досвід містян у 2014 році, адже Дніпро було і є близьким до фронту містом:

— Волонтерський рух у Дніпрі став, на мою думку, більш професійним. Всі працюють як одна велика родина або як одна велика компанія. Ну тобто це дуже структуровано і дуже професійно. Якщо є культурний осередок, то дуже багато шансів, що ця спільнота, яка гуртується навколо цього культурного осередку, почне волонтерити, допомагати армії або закривати якісь інші потреби.

Спорядження для армії

На початку повномасштабної війни артдиректор митцівні звернувся із запитом пошити плитоноски для захисників із «Модуля» до Катерини Родичевої. За словами дівчини, вони знайомі з Євгеном давно, ще в «Модулі» разом стіни фарбували. Її мама, Алла Родичева, працює в майстерні, де раніше займалися обшивкою меблів, а тепер — організували пошив плитоносок, сумок для аптечок і наколінників для військових. Катерина розповідає, що в перші дні було особливо важко, адже її телефон розривався від дзвінків, бо контакт люди швидко передавали одне одному.

— Деякі люди по три тижні ждали. Потім також за допомогою нашого ком’юніті ми зібрали на першу швейну машинку, потім Саня (директор цеху. — ред.) знайшов (їх) іще, іще, іще. І якщо спочатку зайнятих кімнат було близько двох-трьох, то потім це став повний поверх людей, які приходили на волонтерській основі просто шити. Ну і так от об’єми все збільшувалися, збільшувалися. Зараз трошки пішов спад — всі одягнені, але стабільно два-три рази на тиждень мені хтось пише, комусь щось треба. Нікому не відмовляємо.

Швейні машинки приносили з собою й волонтери, які вирішили допомагати шити. Дехто дав в оренду на час війни. А ще на кілька нових організували збір коштів. Загалом зараз у користуванні є понад 10 швейних машин. Катерина каже, що спочатку була проблема з тканинами. Діставали матеріали, де тільки могли. Наприклад, шукали рулони вогнетривкого брезенту по складах. Мама Катерини — технологиня виробництва плитоносок. Жінка розповідає, що створюють все з урахуванням побажань військових.

— Ми приклада ніде не брали. Отакі моделі, що ми зробили, їх більше ніхто не робить. Тому що це ми самі розробили її (плитоноску. — ред.). До нас приходили військові, вони брали їх на полігон, вони в них ходили, казали: «Отут треба оце помінять. А це ось зробить».

Але Катерина зазначає, що перш ніж досягти таких результатів, вони їздили по інших цехах, дивилися, як роблять подібні речі інші. Так вони переконалися, що у себе все роблять правильно.

Майстрині розповідають, що військові просять, наприклад, зробити кишені під гранати або «молі» — специфічні системи кріплення спорядження, щоб на них можна було повісити рацію. До побажань швачки прислухаються, тож у результаті, після різних вдосконалень, виходить якісна продукція.

Свою невтомну мотивацію Алла пояснює тим, що хоче захистити військових своєю роботою, як вони захищають усіх українців. Каже, що пошиття такого спорядження — ще й відповідальна річ, адже під час боїв, звісно, у тих виробах нічого не поправиш. Тому дівчата все шиють совісно. Кожна розуміє: ця плитоноска може потрапити чийомусь брату, чоловіку, сину, сестрі, доньці чи матері. Тому майстрині ретельно враховують всі коментарі й побажання тих, хто вже користувався їхнім спорядженням. Катерина разом із мамою серйозно ставляться до перевірки якості плит:

— У мене є відгуки від військових, від тероборонівців, і якщо я десь в чомусь сумніваюся, в мене є місце, де я можу відвезти плити (плитоноски. — ред.) і мені перевірять: тримає воно чи ні. Але з початку війни до сьогодні жодного дорікання не було, тільки гарні відгуки.

Катерина згадує, як відразу з перших днів повномасштабної війни люди приходили та допомагали. Волонтери збирали стрічки, які залишалися після крою, та плели з них маскувальні сітки. Долучався хто на скільки міг, хоч на кілька годин:

— До нас навіть приходила жінка після операції з паличкою (ціпком. — ред.). Просила, щоб ми теж дали їй якусь роботу.

Ремонт автівок для ЗСУ і джаз

Спільнота з «Модуля» активно допомагає ремонтувати автомобілі для ЗСУ та збирає кошти на їхню купівлю. Лагодить автівки товариш Євгена — Роман Коробкін, який любив приїздити в дворик «Модуля» з друзями на велосипедах.

— Наші хлопці сказали, що їм потрібні машини, щоб бути мобільними та мати змогу пересуватися з точки «А» в точку «В». Ми в той же момент почали збирати на них гроші, зв’язалися з людьми, які приганяють машини з Польщі, Латвії та інших країн, попросили знайти нам машини під наші потреби. Звичайно, це не нові тачки, тому вони потребують додаткового ремонту, і саме цей ремонт робить Роман.

Ремонт автівок — це постійний процес. Євген однією їде, щоб передати її бійцям, а іншу, вже зламану, забирає назад, щоб полагодити. Євген розповідає, що важливо обирати такі автівки, до яких в Україні можна знайти необхідні деталі. Також машини потребують маскувального фарбування. За його словами, один із членів комʼюніті — дизайнер Гоша постійно донатив на фарбування (щоб перефарбувати одну машину потрібно 10–12 тис. гривень), а також розробив логотип, який зараз хлопці на передовій використовують як шеврон свого підрозділу.

— Найбільш підходяща модель — це, звісно, Land Rover. Їхні деталі досить швидко можна знайти та швидко полагодити. Ще пікапи Mitsubishi. І ще остання тачка, яку ми купили — це був Mitsubishi гібрид. Чому гібрид? Тому що наразі дуже складна ситуація з пальним, і електромобілі виконують дуже важливу роль хоча б там на ті 40 км, які вони можуть проїхати на акумуляторі. Ці 40 км можуть врятувати життя,коли закінчиться бензин.

Гібридне авто
Автівка із системою «електродвигун — двигун внутрішнього згорання», тобто може рухатися як завдяки заряду електроакумулятора, так і пальному.

За словами Євгена, ще більше розуміння важливості будь-якої допомоги приходить тоді, коли сам побуваєш біля лінії фронту. Каже, що в Дніпрі та інших містах війна відчувається по-іншому.

— Саме знаходячись там, на фронті, є змога зрозуміти всі процеси, як це все відбувається. Ти постійно чуєш постріли, вибухи, навчаєшся розуміти, де виліт ракети, де приліт. І саме це дає тобі розуміння, наскільки це важка праця, наскільки це все небезпечно. І як важко цим хлопцям, які захищають нас на передовій.

«Комендантський джаз»

Попри таку активну допомогу військовим на фронті, команда митцівні «Модуль» не полишає мистецтво. Просто тепер вони використовують його здебільшого як потужний інструмент фандрейзингу. Люди можуть і емоційно розрядитися, і зробити добру справу на користь України.

Разом із Андрієм Палашем, директором DCCC (Dnipro Center for Contemporary Culture), Євген організовує вечірки, які допомагають зібрати кошти на потреби військових. Зокрема, гроші на ремонт автівок для ЗСУ отримують завдяки тому, що почали організовувати музичні заходи — «Комендантський джаз» чи події в Tea House. Євген каже, що вже після першого місяця повномасштабної війни вони зрозуміли: людям потрібно «давати культуру». Це допомагає відвідувачам концертів трохи відволікатися та відновлювати моральні сили. У DCCC була вільна площа, у «Модуля» — апаратура.

— Ставимо вінілові платівки, граємо музику. Приходять люди, вони донейтять і завдяки цьому ми збираємо гроші. Це офлайн. Якщо онлайн, то постійно пишемо пости, зв’язуємося з дніпрянами, які давно покинули Дніпро та проживають десь у Європі, і вони донейтять. Ми приблизно рахували, що вже, мабуть, зібрали десь біля півтора мільйона гривень. І за оці всі кошти в нас є змога допомагати хлопцям та дівчатам (на фронті).

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

На цих вечірках люди слухають сучасну музику, зустрічаються з друзями, купують напої та збирають гроші на допомогу ЗСУ. Так вдалося провести вже понад 10 таких подій. Спочатку до них залучали митців із Дніпра, а зараз залучають артистів із інших міст. Євген додає, що хлопці на фронті теж просять їх скидати якусь музику, відео, щоб бачити як живе мирне місто:

— Їх це бадьорить, їм це подобається. Неодноразово можна прочитати пости, де вони кажуть: «Поки ви живі, поки є змога — тусіть, веселіться, не накручуйтесь. Робіть все так, ніби це останній день вашого життя». Кожного дня може щось «прилетіти», все може закінчитися. Так навіщо сидіти і боятися, якщо можна діяти і при цьому допомагати хлопцям?

Коли «Модуль» знову запрацює у новому місці, Євген хоче повісити там український прапор, який підписали його друзі з фронту. І продовжувати далі боротися за свою країну.

Творча спільнота митцівні «Модуль» постійно спілкується з різними артистами, просить їх не забувати про Україну та кенселити російську культуру, тобто відмовлятися споживати й популяризувати будь-який контент країни-агресорки. Саме так, на думку Євгена, кожен потроху робить маленьку справу. І рано чи пізно ці зусилля стануть потужним ударом, що здолає імперію зла.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Дарина Киричок

Шеф-редакторка:

Аня Яблучна

Редакторка:

Леся Богдан

Продюсерка,

Інтерв’юерка:

Христина Кулаковська

Більд-редактор,

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Оператор:

Роман Климчук

Режисерка монтажу:

Надія Мельниченко

Режисер:

Микола Носок

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Кольорокоректорка:

Лана Степанова

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик