Мотобол. Великий м’яч біля фортеці

Люди
Поділля
7 Листопада 2018 17:01
339

Мотобол – винятково європейський вид спорту, який походить із Франції та набув величезної популярності за часів Радянського союзу в Україні. Дотепер мотобольний турнір і декілька команд дожили лише на ентузіазмі гравців, тренерів і нечисленних глядачів. У Кам’янці-Подільському мотобол уже 52 роки і за відсутності успіхів місцевих команд у інших видах спорту, за цей час клуб «Поділля» прославився в Україні. Саме у Кам’янці-Подільському є окремий мотобольний стадіон, а гра у мотобол стала місцевою родзинкою, досі малознаною для численних гостей міста.

Що таке мотобол?

Мотобольний матч проводиться на полі розміром з футбольне, але має невеликі відмінності в розмітці: відсутнє центральне коло, площа воріт має форму півкола. Покриття поля зазвичай асфальтове або з гравію. Асфальт трохи посипають піском для поліпшення маневреності мотоциклів. Грають м’ячем, розміри якого у декілька разів більші футбольного. У кожній команді разом із воротарем – 5 осіб, усі без винятку – на мотоциклах. Англійською мотобол називають також «мотоциклетним поло».

Мотобольний мотоцикл мало відрізняється від звичайного кросового. Відмінності стосуються лише важелів управління. На мотобольний мотоцикл встановлена ​​дублююча лапка заднього гальма зі зворотного боку. Оскільки одна нога мотоболіста зайнята утриманням м’яча, на переднє колесо мотоцикла встановлені дуги для ведення м’яча. А також в передній частині мотоцикла розташовані так звані «плуги», які унеможливлюють потрапляння м’яча під мотоцикл. У деяких мотоциклах даного типу важелі перемикання передач перенесені безпосередньо на кермо, для полегшення управління.

Із мотоцикла за кермо маршрутки

Найстарший мотоболіст і капітан кам’янець-подільської команди Володимир Даниляк колись був затребуваним у багатьох командах, нині ж заробляє на життя керуванням маршрутки. Працює півроку в Києві, а потім, із початком мотобольного сезону, повертається в Кам’янець. Любов Володимира до футболу на колесах із віком лише посилилась.

Колись ще в «Советском спорте» (радянська, а з 1991 року — російська спортивна газета — ред.) писали про «большой матч у стен старой крепости». Це про Кам’янецьку фортецю та мотобол. Місто знали тільки через мотобольну команду й фортецю. Багато глядачів приходили на ігри ще у 2008 та 2009 роках, тоді команда вигравала майже всі матчі:

— Зараз рєзко пішло омоложеніє команди. Потому шо в других командах по два старших чоловіка, ну, а я самий старший вопше на Україні (Володимиру 65 років — ред.). От сьогодні потренувався — получив кайф такий, шо чесне слово. Жінка говорить: «Боже-боже, та ти аж ожив. Очі в тебе почали світитися. Так шо давай. Занімайся». Зараз працюю водієм на маршрутці по Кам’янцю. От цево, я з’їхав з маршрута і потренірувався, і зараз ще поїду на маршрут. За цих останні 7–8 років переробив всі роботи.

1

На вулиці Володимира досі впізнають фанати, але користі з того небагато — із настанням незалежності мотобол більше не приносить грошей:

— Ми при Союзі були на ставках. Хто на двух, хто на трьох ставках. Получалось нормально. І тільки занімались тут. Тому і результат був. Хлопці зараз на роботі, а от після роботи добиратися їм вже, будемо говорити, тяжко.

Мотоболом Володимир почав займатися 68-го року, коли йому виповнилося п’ятнадцять. До цього захоплювався футболом. Старший та середній брати чоловіка — футболісти, тому й він спочатку пішов цим шляхом:

— Був турнір в Києві. Після цього турніра мене повинні були забрати на навчання при школі «Динамо» (Київ). Но батьки не пустили. Кажуть: «Хватить! Два футболісти єсть, третього не треба». От… А потім я перекваліфікувався на мотобол.

3

Тоді діяла всесоюзна програма, яка всіляко заохочувала створення мотобольних команд. Володимир родом зі Стрия, що на Галичині, і так склалося, що багато його товаришів займалися мотокросом, а потім перейшли на мотобол:

— Ну, і я так уже пішов. А в 17 років мене вже запросили у полтавський воєнкомат, ну тогда вже батьки пустили, бо брат вже іграв футбол за Полтаву. Так шо вони вже не переживали. І всьо. Там вже, в Полтаві, як кажуть, мене забрали в армію. В 73-му році в составі полтавського «Вимпелу» ми стали чемпіонами СССР і виіграли кубок СССР. І так у мене з того моменту і пішло. А потім в 79-му році мене запросили сюда, у Кам’янець-Подільський. Так я і живу до сіх пор. Працюю на маршруті. Шо зробиш, життя таке, треба якось виживати.

Мотобол у Кам’янці

У Кам’янці мотобол із 1966 року. Володимир згадує, що тоді діяла така програма, що ледь не в кожному місті була мотобольна команда: привозили мотоцикли й створювали. Більше 30 команд було в Україні.

Спеціальний стадіон під цей вид спорту збудували 1982-го року. Володимир розказує, як вони ще самі з товаришами уторовували там щебінь. Перша гра кам’янецької команди в вищій лізі відбулася 82-го року на стадіоні педінституту, що в центрі міста, а вже друга гра, із новопавлівською командою (Ставропільський край, Російська Федерація), — на новому стадіоні.

5

1998-го та 2000-го роках у Кам’янець-Подільський приїжджала німецька команда «Торнадо» з містечка Кірспе, а 2001-го українці їздили до них. Володимир добре пам’ятає цей турнір — чемпіони Німеччини проти чемпіонів України:

— Нас пригласили. Срібні призери і бронзові — це 4 команди. І ми тоді заняли перше місце, виграли кубок. Тоді німці заінтересувались мною, но я Кам’янець не проміняв. А наш командний механік лишився там. Тепер можна зрівняти — я на маршрутках, він… Ну, тут тоже мерседесовский мотор. Так шо я тоже на «Мерсі».

Володимир каже, у 70-80-х роках було дуже багато пропозицій: і в Москву, і в Ригу; ним цікавилися в країнах Балтії. Однак зізнається, що його за межі України не тягнуло.

В цілом, то так і працюю, і находжу час, щоб з хлопчиками потреніруватися, підсказати їм там, показати. Ну, зато інтєрєсно. Уже пішов 65-ий рік, а я, скажу вам по-чесному, я, тьху-тьху-тьху, цього не ощущаю. Потому шо постоянно з хлопчиками і гасаєш і туда, і сюда.

Найкращий бомбардир

У Кам’янці була мотобольна команда з 66-го року. А 84-го в Кельменцях, що на Буковині, створювали з нуля, Володимир грав із ними. Зібралася молодь, вони лише трохи підсилювали команду, розповідає чоловік. А вже молодий склад цієї команди 87-го року став чемпіоном України серед юніорів:

— Хароша там була команда, но так, як у нас в житті, — всьо розвалюється.

А в Кам’янці, порівняно з минулими роками, хлопці з команди ростуть. Володимир вважає, що потрібно більше тренувань, бо ті, хто лише починає вчитися, мають «впіймати курс», наздогнати тих, хто грає давно:

— Ми пригласили двух хлопців з Ставропольського края і двух — з Вознесєнска. Вони так і до сіх пор живуть. І тоді — 81-ий рік — з тим составом ми, як кажуть, просвистіли. У нас самий маленький счьот був 4:0 в нашу пользу. Це з Волгоградом ми іграли тут на траві, на центральному стадіоні. Тоді ше цього стадіону не було. То болото було. Такий дощ. Тяжко. Воно болото — тяжко. М’яч* *М’ячі для гри в мотобол спеціальні, в Україні такий зараз коштує близько 2500 гривень, їх виробляють за кордоном. Вистачає його на рік — за цей час він стирається. тяжкий. А так по 12 голів за гру і більше. Тоді я і став кращим бомбардіром першої ліги СССР. В мене разом з кубком получилось 106 голів.

Володимир згадує, що за 45 років, упродовж яких він займається мотоболом, було чимало травм: і зв’язки пошкоджував, і переломи були. А на чемпіонаті Європи в Білорусі дістав м’ячем по голові. Каже, прямо з-під мотоцикла полетів у голову, чоловік навіть не встиг зреагувати. Його дружина, яка в цей час сиділа на трибуні, пізніше розповідала: «Ти такий упав і ногами задьоргав, і всьо».

— Потім ще зо два дня ходив, думав: «Де я находжусь». Пройшло. Шо зробиш, такий вид спорта. Ну, зато інтєресно!

«Бойові коні» гравців

Тренер команди Павло Відлацький розповідає, що порівняно зі звичайним байком мотоцикл для гри в мотобол зменшений, вужчий, у ньому є спеціальні дуги:

— Просто мотоцикл сам по собі широкий, на ньому по прямій на пересічонній мєсності їздити. А цей має бути вєрткий на полі, має крутитися.

Після того як відіграють сезон, поршневу мотоцикла треба відразу замінити, бо нікасилове напилення зношується.

8

Павло приєднався до клубу 2013-го року, до того ніколи не був мотоболістом. На ігри його колись водив батько, у 80-х роках це було як матчі футбольного клубу «Динамо» в Києві: усі йшли туди сім’ями. І тоді чоловік захопився мотоболом, та не склалося — армія, потім команда якийсь час не грала… А вже як відродилася, він відразу пішов туди. Відтоді й займається командою:

— Ремонтуємо мотоцикли самі. Короче, при Союзі, коли ми в Києві получали мотоцикли і, считай, там полностью ходову перебирали, переварювали. Мотори, правда, віддавали, тут елєктронний завод тоді працював, там був такий 20-ий цех. Туда віддавали мотори і нам, ну, наші же болєльщики, фанати, вони полностю там робили.

Володимир розповідає, що переробляти мотоцикли нерідко доводилося самотужки:

— Там є такі дуги для ведення м’яча, тоді було вплоть до того, що ми розбирали раму полностю до гола, перерізали і переварювали ті для ведення м’яча дуги. Там і захист, мотоцикл постоянно в столкновєнії, щоб тримався купи. Приходилось всьо переробляти.

Зараз у кам’янецької команди німецькі мотоцикли. Вони вже старенькі, доводиться часто ремонтувати:

— В Союзі це не була проблема. В Союзі, наоборот, просто нав’язували. Ну, випускали «Ковровці» з міста Ковров («Ковровець» — марка дорожніх мотоциклів, які виготовляли на заводі ім. Дегтярьова в місті Ковров (нині Російська Федерація) — ред.), їх виготовляли так масово, шо просто «бєрі — нє хачу», скільки хочеш. Ну, конєшно, зрівняти ті мотоцикли і шо зараз, на даний час, — це земля і небо. По-перше, з цими мотоциклами, якшо новий мотоцикл взяли — його на 5 років хватає. Тільки поршневу міняти і всьо.

Павло показує майстерню, каже, тут і ремонтують мотоцикли, і ховають їх взимку, бо мотоцикли з водяним охолодженням:

— Вот один з двігатєлєй розібраних. Мотоцикл вже, напевно, старший, ніж більшість гравців, десь у півтора рази. Він десь 85-го року народження. Це ше наші бойові коні, які ше, з них може шось вийти, шось може получитися. На ремонтах зараз стоять. Ну, і ше два мотоцикла — сказали, шо хвате, доста. Будемо знову розбирати.

12

Правила та особливості гри

Раніше мотобольний матч тривав чотири періоди по 20 хвилин. Павло згадує, що в 60-х роках усе тільки починалося; тоді ще воротарі стояли з мотоциклами:

— Зараз, це як офіційна версія, в целях економії топліва, то гра триває 4 періода в Україні. Чотири періода по 15 хвилин. В Європі грають 3 періода по 20 хвилин. Напевно того, шо наші, українські правила не адаптовані під європейські.

На думку Володимира, чотири періоди по 20 хвилин було найкраще: вистачало часу, щоб зрівняти рахунок чи навіть витягнути. А зараз 15 хвилин, за новими правилами гри, пролітають дуже швидко. П’ять хвилин — це суттєва різниця: за цей час можна забити ще три голи:

— Там нема такого, як у футболі, — опрєдельонно, скільки чоловік, і всьо. А тут заміна може бути постоянно. А якщо мотоцикл поламався — піднімає руку, там за поле його викачує, і другий заїжджає. Міняються тільки через центр поля. Раньше запасні стояли на центральній лінії за полем, щоб зразу виїхати.

Щоб відіграти один матч, на 8 мотоциклів потрібно 40 літрів бензину. Стільки ж витрачають і на тренуваннях.

Клуб: історія і сьогодення

Президент клубу Сергій Ісаєнко розповідає, що мотобольний клуб «Поділля» створили більше 50-ти. 2013-го року ті, хто залишився в команді, звернулися до них із проханням допомоги.

Сергій її надав: благодійний фонд, який допомагає інтернатам Поділля — а це близько 15 закладів та 2500 дітей — почав привозити дітей на матчі безкоштовно. Окрім того, вони стали підтримувати мотобол фінансово, відновлювати його. Чоловік вважає, що це така ж гордість і слава Кам’янця, як і фортеця:

— Якщо ви були у фортеці, там є той з перших мотоциклів, який був у першої команди, яка з’явилася тут взагалі. От і таким чином ми почали допомагати. Ну, допомога це насправді суттєва, бо річ йде про сотні тисяч гривень. Мотоцикли, які зараз грають, — це ми вже нові придбали для команди. Крім того, в Америці ми замовляли форму Ancer патріотичних кольорів. І, значить, получається, що в 2014 році ми вже тут розігрували кубок України з мотоболу. Я особисто цим займався.

14

За словами Сергія Ісаєнка, влада їм не дуже допомогла — давали 10–20 тисяч на рік, а для команди, яка виїхала в поле, уже за півгодини піде 5 тисяч гривень:

Але це зараз єдина команда на території Західної України. На території семи областей, ми десь порахували, немає жодної команди. Це хлопці виключно кам’янецькі. І ми рахуємо, що більше патріотизму не можна купити за гроші. От вони працюють безкоштовно над тим, щоб команда відновилася і повернула собі ту славу, яка була раніше.

Сергій каже, що вони зробили федерацію мотоболу Кам’янця-Подільського, яка входить у Федерацію мотоболу України. Сам чоловік живе здебільшого в Києві, а в Кам’янець приїжджає працювати, бо тут працює фонд і так простіше взаємодіяти.

Слідами чемпіонів

За словами Павла Відлацького, цей вид спорту потребує капіталовкладень та займає дуже багато часу. У Радянському Союзі було дві ліги мотоболу, кам’янецька команда грала у вищій лізі з 1982-го року. Найбільше досягнення — п’ята позиція в турнірній таблиці:

— Коли розвалився Радянський Союз, команда на протязі 6 років була чемпіоном України, володарем кубка України. Ми зараз їздимо по їхнім слідам. По тій команді, тих чемпіонів. Дуже важко. Кожен хоче «Поділлю» забити якийсь лишній гол, ше шось зробити. Тобіж слава дідів не дає спокою нащадкам.

Останні кілька років кам’янецька команда нижче 5-го місця не опускається — постійно в першій половині турнірної таблиці. Кажуть, команда в них молода, із 2014-го року. Розпочинали нову команду хлопці, яким зараз 21 рік. Та щороку хтось іде, хтось приходить новий. Тренер розповідає, що вони відвідують навчальні заклади, проводять лекції та шукають охочих грати. Від потенційних гравців треба лише бажання, а решту — мотоцикл, паливо, форму — їм нададуть:

— Тут команда іменно заграла, появилась у 81-му році, з того часу перерв фактично не було, постійно мотоболом хтось занімався — якось підтягував. Були занепади, були всплєски, було всьо. Починаючи з 2007-го року не грали тільки один рік. А так, по-моєму, перерва, якшо я не ошибаюсь, була з 2002-го по 2007-ий. Шо іменно команда не виступала в чемпіонаті України. В 2013-му ця команда, шо зараз за підтримки фонду почала своє відродження, скажем так.

Цьогоріч у збірну України не потрапив ніхто з кам’янецьких мотоболістів, а ще торік там був їхній воротар. Утім, які б труднощі не стояли на шляху, команда своїм прикладом показує, що головне — не опускати рук і займатися улюбленою справою.

Як ми знімали

У цьому влозі ми потрапимо до Кам’янця-Подільського, побачимо як літають кулі над фортецею, познайомимось із переселенцем з Криму Миколою Шлапаєм, подивимось, чим живе Кам’нець-Подільський замок, потрапимо на тренування з мотоболу, відвідаємо Отроків і садибу Сцибор-Мархоцького, а наприкінці – потрапимо до Великої Яромирки, де фантастичний чоловік Серафим Лесько створив власний музей.

Над матеріалом працювалиАвторка:Ірина ЖукевичАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Катерина ЛегкаКоректорка:Марія ПрохоренкоПродюсерка:Ольга ШорФотографиня:Поліна ЗабіжкоОператор:Павло ПашкоОператор:Олександр ПортянМонтажерка:Ліза ЛитвиненкоРежисер:Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибатор:Пирч Юрій

7 Листопада 2018 17:01