Мрія – дерев’яний літак

Share this...
Facebook
Twitter

У грудні 1903 року в небо здійнявся перший у світі моторний літак. Це був біплан «Флаєр-1», сконструйований винахідниками-самоуками братами Райт. Його політ тривав усього 12 секунд, однак саме з цієї події почався відлік нової ери в авіації.

Сторіччя потому, у 2003 році, Леонід Ковальчук — літакобудівник із Буковини — теж узявся власноруч майструвати біплан. Прототипом обрав британський літак «Де Гевілленд», матеріалом — карпатську сосну. Нині його творіння майже готове. Залишилося закріпити крила, встановити двигун — і можна сідати за штурвал.

Біпланом називають літак із двома крилами, що розташовані одне над одним. Особливістю цього повітряного судна є те, що воно досить маневрене та не потребує великої швидкості для зльоту та посадки.

На території України перший біплан здійснив політ у 1910 році на іподромі в Києві, щоправда на той час це була територія Російської імперії. Літак назвали на честь його розробника Олександра Кудашева, конструктора та професора Київського політехнічного інституту. Він сам підняв літак у повітря, а в одному з тогочасних журналів Кудашева назвали першим авіатором Російської імперії.

Появою першого чотиримоторного біплана авіація завдячує Ігореві Сікорському, українцеві за походженням. Ще будучи студентом Київського політехнічного інституту, він спроектував кілька моделей гелікоптерів і літаків. Саме під час будівництва його біплана «Ілля Муромець» вперше в світовій практиці було спроектовано суцільний фюзеляж. А літак згодом поставив низку рекордів: вантажопідйомності, числа пасажирів, часу та висоти польоту.

Зрештою однією з найвідоміших моделей біплана є розроблений у Київському конструкторському бюро АН-2, який у народі називають «кукурудзяник». 1950 року було розгорнуте його серійне виробництво, а згодом АН-2 став наймасовішим у світі одномоторним біпланом за всю історію авіації.

Авіатор за покликанням

Леонід Ковальчук працював над створенням повітряних суден в Африці, навчав не одне юне покоління авіамоделюванню, а в сорок років здійснив дитячу мрію — сам опанував пілотування. Нині йому 59. І ось уже 15 років Леонід власноруч майструє дерев’яний біплан.

Роботу над своїм літаком Леонід Ковальчук розпочав у 2003 році. Прототип повітряного судна — британський двомісний біплан «Де Гевілленд». Його ще у 1925 році розробив англійський конструктор Джеффрі де Гевілленд. І це був один із перших літаків для приватного використання, та ще й дуже популярний у ті часи:

— За 10 років його виробництва в Англії було випущено близько 8 тисяч штук, розбіглися вони по цілому світі, випускалися в Канаді, в Австралії. Характеристики, які заклав Джеффрі, виявились настільки вдалими, що на цьому літаку почали виконувати і величезні перельоти, наприклад, Англія — Австралія, Англія — Японія. І сьогодні багато екземплярів літає.

Усі деталі Леонід виготовляє власноруч. Основний матеріал — карпатська сосна та спеціальна авіаційна фанера. Пригадує, що над кожною деталлю трудився не один день, а то і місяць, тож і не дивно, що робота розтягнулась на роки й стала справою всього його життя.

Сьогодні літак на фінальній стадії виробництва. Залишилось зібрати докупи деякі запчастини, полакувати та закріпити крила, встановити двигун. Це буде «Опель Астра 1.7» — турбодизель японського виробництва. За словами Леоніда, у Німеччині саме таку модель аматори використовують понад 10 років:

— Сюди добавиться радіатор, редуктор і повітряний винт теж напоготові. Вже на землі запускали — працює гарно… Про всяк випадок є ще в нас, як запасний варіант, «Хонда 2.0» — дванадцятиклапанний алюмінієвий.

Свій літак Леонід будував відповідно до авіаційних канонів і правил. Радився з професійним конструктором із Харкова, якого називає своїм ідеологічним куратором. Йому ж возив окремі частини літака, так би мовити, на схвалення. До речі, коли конструкція біплана на 80 відсотків уже була готова, авіатор ненароком натрапив у інтернеті на оригінальні англійські креслення Де Гевілленда. Роздрукував, співставив зі своїми і дуже зрадів, бо чи не все співпало. Тож ще раз переконався, що рухається у вірному напрямку.

Розклав крила і полетів

Загальна злітна вага літака не перевищуватиме 700 кілограмів — це менше, ніж легковий автомобіль. Ще будуть невеличкі 15-дюймові колеса. Леонід упевнений: його літак буде багатофункціональним. Приміром, може бути тренувальним, бо тут парашутист запросто може вийти з передньої кабіни на крило та здійснити стрибок. Можна і поранених бійців перевозити, якщо буде потреба. Бо саме така авіація добре показала себе під час Другої світової війни:

— Радянський У-2, може ви знаєте, По-2. А в Америці широко застосовувалися «Пайпер Каб», 60 кінських сил, на 2 особи. Після демобілізації з армії ці всі військові пішли в приватне використання і десь літають ще з Другої світової війни. Цих пайперів було більше 20 000 випущено, і до сих пір випускають іншими фірмами з більш потужними моторами, дуже вдала конструкція.

Ще один величезний плюс — літак дуже компактний. Свого часу розробник заклав у його конструкцію чудову властивість — займати мало місця, бо крила біплана можуть складатись, як у метелика. Тож це дасть змогу без зайвих клопотів перевозити його автошляхами. А коли треба — «розклав крила і полетів». Тим паче цьому повітряному судну знадобиться лише 50 метрів злітної смуги, щоб розпочати політ, і метрів 100, аби приземлитися. А в якості аеродрома можна використати будь-який шмат дороги.

На своєму біплані Леонід Ковальчук хоче встановити потужний паливний бак, аби можна було сміливо долати великі відстані в небі. Запланував, що при використанні 7 літрів дизельного пального на годину вдасться пролетіти до 1300 кілометрів без дозаправки. Уже навіть намітив маршрут першого польоту — з Чернівців у Суми. Його авіатор здійснить наодинці:

— Бо ж літак експериментальний, тож піддавати ризику інших людей не маю права.

Сам тимчасом вмощується в ще не добудований літак і починає мріяти:

— Ну от, ноги на педалі, вліво-вправо, ручка керування, погляд вперед. Вже всі прилади є, все є, часу нема.

Окрім браку часу, каже, на заваді може стати місцева влада. Леонід уже чув натяки, що на місці його майстерні збираються будувати дитячий садочок. Тому вагається, чи встигне добудувати літак.

З України до Австралії

Є у Леоніда Ковальчука ще один шалений задум — вирушити у подорож на своєму літаку:

— Англія, Австралія. «I wanna fly across the world, around the world. I have a dream», — співав колись Джон Леннон. Слова такі Джона Леннона знаєте? В альбомі «Imagine».

Головна мрія авіатора — повторити політ Емі Джонсон. Вона в 1930 році стала першою пілотесою, яка здійснила одиночний переліт із Великої Британії до Австралії (на двомісному біплані «Де Гевілленд DH.60G Джіпсі Мот»):

— Дівчина, яка доказала, що жінки могли б бути не гіршими авіаторами, ніж чоловіки. На легкомоторному літачку Емі Джонсон пролетіла 800 миль по компасу. Останній пункт її був Дарвін, Австралія. З островів Малайзії, Філіппін вона летіла. Отакий політ над морем здійснила. І я так подумав, шо дівчина в 23 роки змогла полетіти, а я досвідчений дядько 58 років, чому б мені не пробувати це здійснити. Чим я гірший?

Мрія дитинства

За освітою Леонід Ковальчук — економіст. І хоч вступити до авіаційного училища в юності йому не вдалось, та мрії стати пілотом Леонід не полишив:

— 7 квітня 2000 року пілот-інструктор вийшов із кабіни і сказав: «Ти готовий летіти». Ну ось. 41 рік життя — мрії збуваються. Бажаю і вам, щоб ваші мрії збувались!

Так Леонід Ковальчук пригадує одну з найщасливіших митей свого життя — коли отримав посвідчення приватного пілота. Каже, авіацією «захворів» ще в дитинстві:

— Був шестирічним пацаном, з батьком ішли, батько — агроном, і тут раптом з неба АН-2 сідає. Майданчик заправляє хімікатами. І от ця іскра Божа попала в голову і всьо. З того всього та бадяга і почалася.

Леонід Ковальчук розповідає, що в часи його молодості вся авіація в Радянському Союзі належала військовим. Каже, чув історію про винахідника, який теж власноруч побудував літак, та зостався ні з чим. Бо одного дня його повітряне судно без жодних пояснень конфіскували. Забрали навіть креслення, ще й пригрозили, мовляв: «Будеш щось патякати, будеш мати проблеми» .

Та й з самим Леонідом і його колегами-ентузіастами якось сталась неприємна історія. Вони саме працювали над літаком американської моделі «Пайпер Каб», як отримали «запрошення» від Служби безпеки України. Бо, мовляв, не мають права будувати повітряні судна:

— А ми йому (чиновнику — авт.) на стіл книжку «Самолеты строим сами». А ще в Малинці є чоловік, який сім літаків сам зробив — пастух Іван Андрійович. Можете собі уявити? То він такі очі великі зробив: «Шо? Самі робите літаки?»

Тоді їм вдалось отримати українську реєстрацію на повітряне судно і навіть навчитись пілотувати, щоправда без посвідчення пілота. Та згодом колектив розпався, а кожен із його учасників пішов далі своїм шляхом.

Знову взявся за літакобудування Леонід Ковальчук аж у 2009 році. Авіатори з Москви запропонували йому контракт у столиці Судану — Хартумі. Там саме зароджувалась авіаційна промисловість, зокрема почали виготовляти літаки «Пайпер Каб». На той час Леонід уже сам закінчив Міжнародний Авіаційний Центр Підготовки в Києві та отримав посвідчення пілота. В Африці ж навчав місцевих фахівців, які хоч і були з авіаційною освітою, та практики геть не мали. Пригадує, що досвід був цікавий, а от сама країна не надто сподобалась через прокомуністичні погляди місцевих і страшенні злидні.

Гурток

Гурток повітряних зміїв, моделювання та конструювання транспортної техніки в палаці творчості дітей та юнацтва — це ще одна пристрасть Леоніда Ковальчука. Уже 35 років разом із учнями він робить прості паперові літачки, які запускаються в небо зі слінг-шутера — так називають невелику рогатку. Тут же навчає дітей майструвати моделі човнів, пароплавів, автомобілів, танків і вітрильників. Цього року серед його учнів аж 15 новачків:

— Ви собі напевно думаєте: «Шо цей дядько, замість того шоб гроші заробляти, з дітлахами бавиться?»

Серед експонатів у майстерні є модель першого в світі рейсового автобуса, а ще копії відомих ретрокарів — кабріолета «Вандерер» та «Діксі». До них у Леоніда особлива любов, каже, в таких автомобілях відчувається дух епохи. Кожен виріб Леонід Ковальчук з учнями відтворюють до найдрібніших деталей. До прикладу, у моделях автомобілів знімається капот, можна побачити двигун, коробку передач, навіть свічки у фарах.

Є у колекції і улюбленець Леоніда Ковальчука — «Де Гевілленд 60». Модель — літаюча. Матеріалом для деталей слугували будівельний пінопласт і хазяйські мисочки для м’яса.

Ще з більшим захватом Леонід показує зменшену копію трьохпалубного пароплава «Вестерн рівер» 1860-го року, точнісінько такий курсував річкою Міссісіпі:

— Це повністю дерев’яний макет. Парові машини, а колінчастим валом являлось ось це колесо, яке оберталось. Ви бачите тут шатун і колінчастий вал. Він рухався зі швидкістю 5 км на годину. От як людина йде, так він і рухався. Ось тут були каюти, а тут, де подвійні двері, то був ресторан. Тут була розпуста — танці, вживання алкогольних напоїв. А ось церква, там священик вже гріхи відпускав. Все в комплексі. А тут був капітан. Виходив на балкончик сюда, бив у дзвін, і рушали в подорож. Це такий макет в масштабі 1:50. Справжній же мав ширину 6 метрів і 40 метрів в довжину.

Тепер у гуртку візьмуться за роботу над макетом радянського літака АНТ-20 «Максим Горький». Свого часу це було найбільше повітряне судно. З розмахом крил у 63 метри і фатальною історією:

— Вісім моторів, цільноалюмінієвий, на борту типографія, радіовузол, кінозал. На кожних два мотори був свій механік. Ну, але трагічно закінчилась його доля. Він над Червоною площею летів, і льотчик рішив зробити мертву петлю навколо його крила. Врізався в крило, він вже трохи відлетів від Червоної площі. Тоді загинуло 28 людей.

А ще Леонід — пластун, і щороку в Карпатах у пластунському курені передає свою неймовірну любов до неба молодому поколінню. Це вважає не менш важливим завданням, аніж завершити будівництво свого літака. Тим паче, в задумах є створення ще одного — тренувального планера, на якому вчитиме льотній справі юнаків і дівчат.

Як ми знімали

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Надія Куриляк

Редакторка тексту:

Таня Родіонова

Продюсерка проєкту:

Ольга Шор

Фотограф:

Василь Салига

Оператор:

Михайло Слободян

Олег Сологуб

Режисерка монтажу:

Анна Воробйова

Режисер:

Микола Носок

Звукорежисер:

Павло Пашко

Більдредактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Вікторія Волянська

Слідкуй за експедицією