Share this...
Facebook
Twitter

Родина політичного та громадського діяча, одного з лідерів кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва пережила розкуркулення у 1930-х і дві депортації з рідного Криму. За політичні погляди Мустафу свого часу відрахували з вишу, а згодом неодноразово судили. П’ятнадцять років він провів у місцях позбавлення волі. З часів незалежності України Мустафа Джемілєв бере активну участь у її політичному житті та є автором десятків законопроєктів. Через російську окупацію всесвітньо відомий правозахисник вже кілька років не може приїхати на півострів.

У лютому 2014 року в Криму з’явилися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили стратегічні об’єкти півострова. 16 березня 2014 року відбувся не визнаний більшістю країн світу «загальнокримський референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу.

У цей період кримські татари, захищаючи територіальну цілісність України, брали участь у мітингах та висловлювались проти поглиблення інтеграції з Росією. Через виправданий страх переслідувань від початку російської окупації десятки тисяч кримських татар покинули Крим. Крім тиску на людей, які чинять опір окупації, РФ свідомо переміщує на півострів людей з Росії, щоб змінити демографію Криму.

Міжнародні організації засудили тимчасову окупацію Криму Російською Федерацією. Понад 40 країн запровадили економічні санкції, спрямовані на припинення агресії Росії проти України.

У серії «Рідний Крим», створеній спільно з Українським інститутом, герої за допомогою віртуальної реальності спостерігають за знаковими для них місцями в Криму, діляться думками та історіями про рідний півострів.

Фото: Олег Переверзєв.

Мустафа

Мустафа Джемілєв (крим. Mustafa Cemilev) народився 1943 року у Криму, коли півострів перебував під німецькою окупацію. Після приходу радянських військ навесні 1944 року, Мустафу та його родину разом з усім кримськотатарським народом депортували до Узбекистану.

— Вперше я повернувся до Криму 1989 року, в роки перебудови, коли вже не карали за повернення на Батьківщину, але не давали можливості прописатися. Тоді там, у Криму, почався так би мовити другий фронт нашого національного руху. Люди купували будинки, потім домагалися прописки. Мітинги, протести, голодування — ось таким шляхом освоювалися.

1991-го на скликаному вперше після 1917 року національному з’їзді кримськотатарського народу — Курултаї — Мустафу Джемілєва обрали першим головою Меджлісу кримськотатарського народу. Меджліс — подібний до парламенту представницький орган кримських татар, який ставить за мету подолання наслідків геноциду кримськотатарського народу, відновлення прав і національно-територіальне самовизначення. Сьогодні головою Меджлісу кримськотатарського народу є Рефат Чубаров.

— Відповідно до нашого статуту, голова обирається на п’ять років, але мені весь час продовжували термін, і я аж до 2013 року очолював Меджліс кримськотатарського народу. Ну і одночасно я брав участь в політичному житті України.

У роки до окупації Мустафа Джемілєв як народний депутат половину часу працював у Києві, а коли не було сесій — повертався до Криму. Востаннє він був у Криму 19 квітня 2014 року. Коли виїздив з півострова на чергову сесію Верховної Ради, на одному з постів, що відокремлюють Крим від материкової України, російський офіцер зачитав Мустафі розпорядження про заборону в’їжджати на територію Російської Федерації протягом п’яти років.

— Там ні підпису, ні печатки не було, просто з принтера витягли папірець. Я запитав: «А чому це ви вирішили забороняти мені в’їзд на територію вашої країни?». Хоча після депортації і повернення до Криму я не приїжджав в цю вашу Росію, і взагалі б не приїжджав. А вони кажуть: «Крим — теж Росія». Я сказав: «Тоді ви дуже великі оптимісти, якщо думаєте, що протягом п’яти років ви тут будете».

Мустафа Джемілєв згадує: тоді він дійсно думав, що окупація не триватиме так довго. Але от вже сьомий рік він не може потрапити на півострів.

— Там, в Криму, — майже всі мої родичі, величезна кількість друзів, не тільки кримських татар. За ці шість років дуже багато моїх близьких померло там, а я не зміг поїхати на похорон. Ми впевнені, що ця окупація обов’язково скінчиться, тому що інакше бути не може. Це великий виклик взагалі світопорядку, але, мабуть, питання часу. Я думаю, що вже після повернення багато чого буде по-іншому в Криму.

Фото: Олег Переверзєв.

Як правозахисник, учасник дисидентського руху і політичний в’язень Мустафа Джемілєв добре знайомий з радянською репресивною машиною та її методами. Хоча у незгодних з тодішньою владою проводили численні обшуки, а то й розстрілювали, способи переслідування кримських татар в окупованому з 2014 року Криму в чомусь перевершують навіть сталінські часи: таємні викрадення і вбивства, оточення будинку людьми в масках і без ордерів на обшук тощо.

— Проводять обшук з максимальним нанесенням матеріальних збитків і приниженням людської гідності. У всіх наших співвітчизників складається таке враження, що вони спеціально провокують на якийсь опір для того, щоб виправдати потім більш жорстку реакцію з їхнього боку.

Мустафа Джемілєв упевнений: кримські татари можуть зберегтися як етнос тільки на своїй землі, тому незалежно від політичних поглядів їх об’єднує ідея повернутися на свою батьківщину. А для цього потрібно, по-перше, звільнитися від окупантів і, по-друге, відновити свою національно-територіальну автономію в складі Україні, де гарантуватимуться збереження і розвитку мови, культури і традицій киримли.

— Колись значна частина України була в складі Кримського ханства, тепер ми — в складі України. Ми час від часу змінюємося статусами, а якщо відділимося, то Україна для нас буде втрачена, тому ні в якому разі. Ми будемо в складі України. Ми (корінні народи) є основоположниками, частиною української держави, тому в Україні ми бачимо все наше, своє.

Мустафа Джемілєв біля в'їзду в село, Ай-Серез, 2005 рік.

Ай-Серез. Батьківський будинок

Ай-Серез (крим. Ay Serez, із 1945 року — Міжріччя) — село у Південно-Східному Криму, неподалік міста Судак. Це родове село Мустафи Джемілєва, де жило кілька поколінь його пращурів. У 1930-ті роки його батьків розкуркулили і депортували з рідного села на Урал.

— У них там були виноградники свої, кілька корів, а це вважалося розкішшю. Вони (з Уралу) благополучно втекли, але повертатися до Криму одразу не стали, приїхали в Мелітополь. А потім перебралися все-таки до Криму, але не в рідне село, тому що могли повідомити НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ у СРСР. — ред.). Вони оселилися у Фрайдорфському районі, це північний Крим, село Бозкой. І я там народився. І в 1944 році депортували нас із Криму саме з цього села.

Після повернення до Криму 1989 року Мустафа Джемілєв не повернувся до Ай-Сереза. Як лідер кримськотатарського національного руху він мав жити у центрі Криму. Тому спочатку придбав маленький будинок неподалік Сімферополя, а потім переселився до Бахчисараю. Родове село навідував щороку:

— З моменту масового повернення кримських татар до Криму встановилася традиція: у кожному селі в певний день (зазвичай, неділю) відзначали день цього села. У цей день односельці та їхні нащадки робили все можливе, щоб приїхати в це село, разом відсвяткувати. І я практично щороку приїздив в Ай-Серез, зустрічався з співвітчизниками і відвідував будинок своїх батьків.

Мустафа Джемілєв біля батьківського будинку, Ай-Серез, 2012 рік.

Share this...
Facebook
Twitter

Батьківський будинок, Ай-Серез, 2012 рік.

Share this...
Facebook
Twitter

Мустафа Джемілєв захотів викупити будинок, що належав батькові до депортації. Але оскільки Джемілєв на той час вже був публічною особою, тодішний власник зажадав досить високу ціну — близько 50 тисяч доларів. Будинок довго не могли викупити, але зрештою зібрали на нього кошти через благодійну організацію «Фонд Крим».

— Будинок наче непоказний, але за часів розкуркулення, мабуть, вважалося, що він дуже великий, десь півтора поверхи. За радянськими мірками це вважалася велика розкіш, тому розкуркулений був.

Родинний будинок Джемілєвих планували відреставрувати і зробити базу відпочинку. Однак російська окупаційна влада наклала на будинок арешт, як і на все майно благодійної організації «Фонд Крим».

— Зараз цей будинок в такому «підвішеному» стані. Ми не можемо там щось зробити, і влада якось не наважується його конфіскувати. Бо, мабуть, розуміють, що Європейський суд з прав людини, який дуже стежить за приватною власністю, може прийняти рішення. Те ж саме стосується офісу Меджлісу кримськотатарського народу. Вони його закрили, запечатали, але залишити за собою не можуть. І потихеньку ця будівля руйнується.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Алім Алієв

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Катерина Полев'яненко

Авторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Олена Логвиненко

Інтерв’юерка:

Карина Пілюгіна

Оператор 360,

Режисер монтажу:

Сергій Коровайний

Оператор:

Олег Сологуб

Михайло Шелест

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Анна Лукасевич

Вікторія Сипухіна

Яна Рубашкіна

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик