Чим є Мистецький арсенал?

Просторі зали, масивні колони, високі арки — знайоме багатьом приміщення, яке має щораз нове наповнення. Мистецький арсенал — це мультидисциплінарне середовище, де проходять фестивалі, лабораторії сучасного мистецтва, різноманітні виставки, освітні програми тощо. Цей унікальний простір містить в собі не лише активну сучасність, але й давню історію. За час свого існування Мистецький арсенал пройшов безліч трансформацій, щоби зрештою стати місцем, де живе і розвивається культура.

Перед тим, як стати одним із найпотужніших культурних осередків країни, територія нинішнього Мистецького арсеналу слугувала місцем для жіночого монастиря, а згодом — оборонної споруди, збройних майстерень та складів.

До Мистецького арсеналу. Історія

У XVII столітті навпроти Києво-Печерської лаври розташовувався Вознесенський жіночий монастир. Головна його споруда, кафедральний Вознесенський собор, був на тому місці, де зараз внутрішнє подвір’я будівлі Арсеналу. До розбудови, фінансування та навіть управління монастирем була дотична родина гетьмана Івана Мазепи. За їхні кошти збудувано кам’яні церкви на території монастиря замість дерев’яних. Крім того, мати Івана Мазепи Марина (у чернецтві — Марія Магдалина) певний період була ігуменею цього монастиря.

Коли російський імператор Петро І наказав у 1707 році звести на місці монастиря Печерську фортецю, більшість черниць переселили до Флорівського монастиря на Подолі. За словами Ольги Мельник, історикині й керівниці відділу музейної справи Мистецького арсеналу, ігуменя Марія на той час уже відійшла від керівництва через поважний вік та свою хворобливість.

Звичний нам Арсенал з’явився на території фортеці вже за російської імператриці Катерини ІІ. Імперія тоді загрузла у війнах, тому правителька мала демонструвати велич держави навіть в архітектурних рішеннях. Тому у 80-тих роках XVIII століття імператриця звеліла побудувати споруду Арсеналу.

— Це дуже показово в плані історичного контексту. У середовище барокового Києва втручається абсолютно новий, чужий за своєю стилістикою об’єкт. Потужний, структурований класицизм, важкий на тлі барокових орнаментованих брам Києво-Печерської лаври, звісно, виглядає трохи чужим і агресивним.

Проєкт розробив архітектор Карл Шпекле. Ольга Мельник розповідає про історичний, недоступний для відвідувачів, головний в’їзд до Арсеналу. Тут є ніші над входом, куди колись встановлювали гармати з ядрами, які мали свідчити про перемоги російської зброї у війнах. Перед головним фасадом був величезний плац, де час від часу проводили паради. Найбільш гучний відбувся 1850 року на честь приїзду російського імператора Миколи І до Києва. Тоді тут влаштували цілу експозицію зброї. Але такі події відбувалися рідко, більшу частину часу в Арсеналі виготовляли та ремонтували зброю.

Архітектурно споруда Арсеналу була унікальною для свого часу. Вона була більшою за інші аналогічні будівлі на теренах Російської імперії. Ольга Мельник розповідає, що таке рішення мало чіткий політичний контекст:

— Арсенали в Петербурзі та Нижньому Новгороді, наприклад, значно менші за своїм розмахом. І ми маємо всі підстави припустити те, що київський Арсенал виконував не лише стратегічну військову функцію, але певною мірою стверджував імперську присутність на колишніх теренах Гетьманщини. Будівництво споруд саме такого штибу робило наголос на тому, хто є господарем на цих теренах. Аби ніхто не міг згадувати про колишні історичні перемоги й колишню велич Гетьманщини.

Важливим джерелом інформації про історію місцевості, де стоїть Арсенал, є археологічні знахідки. Археологиня, провідна наукова співробітниця музейного відділу Олена Оногда, каже:

— Для історичної частини Києва це просто унікальна територія. Адже на більшості території історичного центру археологічні шари сильно пошкоджені пізнішими забудовами, численними перекопуваннями та рухами. А тут усе наче законсервувалося з XVII сторіччя під шаром асфальту.

Олена Оногда до приєднання до колективу Мистецького арсеналу брала участь у архітектурно-археологічних експедиціях Інституту археології. У межах такої археологічної експедиції у 2005 році жінка й потрапила до Мистецького арсеналу і стала однією з перших, кому пощастило досліджувати цю територію. Олена розповідає, що більша частина знахідок з арсенальських розкопок — це кераміка. Окрім того, вдалося віднайти залишки кам’яної монастирської архітектури, фундаментні рови головного храму Вознесенського монастиря, а також багато залишків підземних споруд.

Археологам також пощастило натрапити на побутові речі монахинь: елементи посуду, прикраси, різноманітні хрестики. Олена Оногда розповідає про свою улюблену знахідку:

— Це кістяні шахові фігурки кінця XVI століття. Вони дуже-дуже такі маленькі, дуже тендітні, і таких в Україні відомо буквально декілька взагалі на всій території. Одна з моїх улюблених історій стосується моїх фантазувань, коли намагаюсь уявити, як черниці якимись зимовими вечорами сиділи й розкладали такі шахові партії. Мені здається, що це було щось прекрасне.

Поява культурної інституції

На початку 2000-х Арсенал був одним із багатьох занедбаних господарських приміщень, і його використовували для військово-промислових потреб.

Історія ж культурної інституції розпочинається 2005 року, коли будівлю передали міській владі Києва, щоби створити там культурно-мистецький центр. Єдиного бачення нової установи тоді ще не було. Від самого початку Мистецький арсенал коливався між кількома концепціями. Одна була пов’язана з музеєм сучасного мистецтва — це була приватна ініціатива. Друга ідея мала більш державницький характер — вона передбачала національну експозицію, яка представляла би скарби різних українських музеїв. Одним із найбільших прихильників та промоутерів другої ідеї був тодішній президент України Віктор Ющенко. Однак повністю втілити в життя такий проєкт було фактично неможливо, за словами генеральної директорки Мистецького арсеналу Олесі Островської-Лютої.

— Експозиція мала представити найбільші скарби, які зберігають українські музеї, і створити такий начебто мегамузей. Багато музеїв, звичайно, протестували проти об’єднання. Вони відмовлялися надавати свої твори на постійне експонування новій інституції. Але в результаті цього «Арсенал» накреслив власну траєкторію. Він стрімко рухався в площині цих двох концепцій.

У перші кілька років свого існування Мистецький арсенал використовували переважно як локацію для культурних заходів. Тут проводили, наприклад, ГОГОЛЬFEST у 2007–2009 роках, який, однак, не був продуктом цієї інституції та її команди. І лише згодом Арсенал почав формувати свою програму діяльності.

Першим проєктом Мистецького арсеналу була виставка українського пластичного мистецтва De Profundis («З глибин») 2009 року. Далі рік за роком проводилися виставки українських і закордонних митців, експонувалися твори XVI—XX століть.

Паралельно існував вагомий музейний компонент. На 2021 рік колекція Мистецького арсеналу нараховує понад чотири тисячі одиниць зберігання. Колекція є абсолютно різноплановою, найбільші частки її складають археологічні артефакти, твори мистецтва й ужиткові речі.

У 2011 році відбувся перший міжнародний фестиваль «Книжковий арсенал», який за кілька років свого існування став однією з наймасштабніших та найвідоміших подій української культурної сфери. У 2019 році він отримав нагороду Лондонського книжкового ярмарку International Excellence Awards у номінації «Літературний фестиваль». Щороку понад 150 українських видавництв презентують свої видання на виставці-ярмарку.

За десять років активної діяльності команда Мистецького арсеналу втілила в життя близько пів сотні найрізноманітніших проєктів, про які чули і в Україні, і за кордоном. З початку свого створення інституція змінила чотирьох керівників. Нині свою другу каденцію в ролі генеральної директорки розпочала Олеся Островська-Люта.

— У той момент, коли я почала працювати, Арсенал уже мав свою історію: багато вже відбулося, чимало було зроблено, уже існував, наприклад, «Книжковий арсенал», який усі любили. Уже була команда, яка мала досвід у вагомих проєктах. Чого мені бракувало в той момент — це інституційної спроможності і сталості, аби вся ця інституція і всередині була структурована, були зрозумілі взаємозв’язки в команді, зрозуміло, хто за яку ділянку відповідає, яким чином ці команди між собою співпрацюють.

Кожен новий проєкт, який можна побачити, почути чи відчути в Мистецькому арсеналі, проходить довгий шлях від ідеї до події. Для того щоби визначити, що дійсно потрібно аудиторії, що вдасться втілити в життя починаючи від логістики та виготовлення і закінчуючи фінансовим складником в «Арсеналі», є Програмна Рада. Директорка називає її внутрішнім тілом музейного комплексу:

— З певною періодичністю ми всі разом сідаємо та збираємо всі ідеї, які виникають у команд, які приходять до нас ззовні. Усе це проговорюємо і вирішуємо, яким буде ескіз програми на наступний період. Звісно, з пандемією стало важче укладати такі програми на майбутнє, до того ж ескіз може змінюватися через певні обставини, як от пошук фінансування.

Як працює Мистецький арсенал?

Сьогодні робота Арсеналу нагадує живий організм, у якому кожен має свою зону відповідальності й робить усе, аби й інші члени команди функціонували справно.

— Мистецький арсенал — це інституція мультидисциплінарного типу, що поєднує різні культурні практики, різні жанри, різні підходи до мистецтва. Таким чином структурована і наша команда.

Загалом у Мистецькому арсеналі дев’ять відділів, серед них деякі мають вузьку спеціалізацію, наприклад, освітній відділ, який займається проєктом «NEOсвітній арсенал», чи відділ книжкової справи, найбільшим проєктом якого є, відповідно, «Книжковий арсенал». Деякі ж відділи мають бути залучені до кожного проєкту. Це, наприклад, комунікаційний, юридичний та бухгалтерський відділи, а також відділ інформаційно-технологічного забезпечення (ІТ), який забезпечує медійну складову роботи Арсеналу.

Відділ сучасного мистецтва опікується проєктом лабораторії сучасного мистецтва в Малій галереї Мистецького арсеналу, а також мистецькою складовою інших, більших, проектів, як наприклад «Книжковий арсенал».

Відділ партнерств і послуг для відвідувачів налагоджує комунікацію з іншими організаторами, донорами і переймається тим, як Мистецький арсенал бачать відвідувачі та учасники подій і виставок. Господарські відділи опікуються будівлею, простором, аби усе там працювало і було в належному стані.

Відділ інформаційно-технологічного забезпечення контролює процес встановлення та роботу обладнання для виставок, а також відповідає за обладнання всередині офісу, інтернет-зв’язок, сервер.

Функцію технічного директора проєктів Арсеналу нині виконує Сергій Діптан, розповідає Олеся Островська-Люта.

— Задача технічного директора — бути інженерним зв’язком між творчою і технічною командою. Це та людина, котра бере творчу ідею і переписує її в інженерний спосіб для того, щоб той, хто буде монтувати виставку, зрозумів, що саме треба зробити. Досить виразний приклад — це виставка Андрія Сагайдаковського у 2020 році, де частиною інсталяції були стіни, які треба було побудувати з гіпсокартону, тобто з такого не дуже міцного матеріалу. У ці стіни за задумом художника мав влучати м’яч і м’яч може влучати з різною силою. Задача Сергія полягала в тому, щоби виміряти силу, з якою м’яч має влучати в стіну, описати це в технічному завданні так, аби стіна витримувала певний тиск.

Також є відділ дизайнерів, які працюють над усіма візуальними репрезентаціями: від картинок у соціальних мережах до дизайну виставок.

— Відділ комунікації у нас має подвійну функцію. Це класичні комунікації в сенсі «піар» плюс (як стало зрозуміло з початку 2020 року) такий трошки як продюсерський центр, коли йдеться про зв’язок з нашими аудиторіями не через фізичний простір, а через інтернет. Цей відділ підлаштовує наші програми під онлайн-вимір, працює над створенням 3D-турів наших виставок.

Охоронний відділ, за словами директорки, має величезне значення для інституції, адже це не лише охорона відвідувачів та учасників під час проведення заходів, а й постійна охорона усіх предметів з колекції Мистецького арсеналу та мистецьких об’єктів, що експонуються в Арсеналі.

Мистецький арсенал не має гарантованого сталого фінансування. Під кожен проєкт команда має шукати кошти та завжди мати чіткий кошторис витрат. Тут стають у пригоді різноманітні грантові програми:

— Величезною допомогою в попередні роки був Український культурний фонд. Але така співпраця також зобов’язує нас до чіткості — ми маємо розуміти свою програму на наступний рік ще у вересні попереднього року, тому що орієнтовно в жовтні й до кінця листопада маємо написати проєктну заявку.

Розповідаючи про основні проєкти Мистецького арсеналу, директорка зосереджується на найбільш знакових на її думку.

— Мені видається дуже цінною наша лінійка, яка пов’язана з вагомими постатями в історії українського мистецтва останніх тридцяти років, того, що згрубша в Україні визначається як сучасне мистецтво. Це ті постаті, які часто були «недо»: показаними, проговореними, описаними, оціненими. Я маю на увазі Олега Голосія, Андрія Сагайдаковського, про якого була величезна виставка другої половини 2020 року. Ці постаті були не дуже помітними на офіційному рівні в попередні десятиліття, але вони мали величезний вплив на розвиток мистецтва, його сьогоднішнє обличчя.

Друга лінійка, яку згадує Олеся Островська-Люта, — це проєкти, пов’язані з 1920-ми роками. Тут фігурують постаті, про яких, за словами директорки, багато людей знають доволі поверхнево. Такими проєктами були, наприклад, виставки «Курбас: нові світи», «Бойчукізм. Проект «великого стилю»». Цю серію продовжить проєкт «Футуромарення» про футуризм, яку команда «Арсеналу» готує на кінець 2021 року. Ця лінійка, за словами директорки, розвиває феномен нашого попереднього культурного злету — до Голодомору, Другої світової війни та розгрому української інтелігенції на початку 70-х років.

Реставрація та розвиток

Сьогодні, паралельно з проведенням виставок триває реставрація приміщень та ведеться робота зі створення сучасного музейного комплексу, який представлятиме історію українського мистецтва від давнини до сучасності, прийматиме колекції шедеврів із провідних світових музеїв, стане потужним осередком розвитку творчих ініціатив.

— Найближчі п’ять років на Арсенал очікує інтенсивний розвиток: необхідно завершити будівельні роботи, реставрацію самого Арсеналу. Якщо це все зможе втілитись у життя, він стане завершеним. Люди зможуть побачити всі чотири поверхи, кожен із яких матиме свою концепцію, відповідатиме різним потребам та історичним культурним подіям України.

Відвідувачі Арсеналу є не лише глядачами, а й учасниками мистецьких подій, які тут відбуваються. З настанням пандемії стало очевидно, наскільки люди потребують фізичного контакту із середовищем, із творами, з іншими людьми. І Арсенал є місцем, яке дає можливість цього контакту, проводить через різні формати взаємодії до глибокого занурення в контекст.

— Мистецький арсенал має величезний потенціал залучати людей до культури. Ми робимо величезні зусилля, щоби постійно цим займатися. Це не так легко, особливо в кризові періоди, вимагає сміливості часом робити щось складне, до чого важко залучити людей. Ми маємо робити складні речі і намагатися ці складні речі донести до якомога більшої кількості членів суспільства. Це робимо великою мірою і для людини окремо, і для суспільства загалом. Культура — це те, що нас робить людьми, те, що нас, можливо, піднімає над біологічним життям, це наша здатність оперувати ідеями, здатність уявляти ідеї і здатність проєктувати майбутнє, уявляти, яким воно може бути.