Шукати нові шляхи для експорту українського зерна 

Повномасштабна війна суттєво ускладнила експорт українського зерна. До її початку частка України у світовому експорті пшениці становила 10 %, ячменю — понад 15–20 %, соняшникової олії — більш ніж 50 %. У середньому наша країна постачала за кордон 50 мільйонів тонн сільськогосподарської продукції, і, за словами першого заступника міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького, знайти альтернативу таким обсягам майже неможливо. Через війну порти, розташовані на окупованих південних територіях України, опинилися під контролем РФ, а решта змушені працювати у складних умовах через пошкодження й постійні обстріли. Усе це вплинуло на продовольчу ситуацію у світі. Зокрема, із початком повномасштабної війни підвищилися ціни на продукти, що зумовило нестачу харчів у багатьох країнах і, як наслідок, поширення голоду. Особливо відчутно обмеження експорту вдарило по африканських країнах, де на продовольство з України існує великий попит. 

Поліпшити ситуацію мала Чорноморська зернова ініціатива (зернова угода), підписана в липні 2022 року. Вона містила дві окремі угоди за участю Туреччини: між Україною та ООН, а також між Росією та ООН. Завдяки цим документам вдалося створити безпечні умови для експорту українського зерна та знизити ціни на продовольство у світі. Утім, 17 липня 2023 року Росія вийшла із зернової угоди. Прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що країна повернеться до ініціативи, коли будуть виконані російські умови зернової угоди. Це, зокрема, перепідключення «Россільгоспбанку» до SWIFT, розблокування транспортної логістики та страхування, реанімування аміакопроводу «Тольятті-Одеса» та розморожування активів російських компаній.

Уже за два дні після виходу із зернової угоди РФ обстріляла морські порти «Чорноморськ» та «Одеса». Країна-агресор також почала завдавати атак альтернативним експортним маршрутам по річці Дунай, якими продовольство переправляють до Румунії. Через це українські компанії вимушені швидко шукати нові, більш безпечні способи збуту продукції.

Із такою проблемою стикнулася й компанія «Нібулон». Попри складні умови, спричинені повномасштабним вторгненням, вона не лише продовжила свою діяльність, а й почала шукати альтернативні шляхи роботи й розвиватися далі. Підприємству вдалося забезпечити такий рівень організаційних і технічних можливостей, щоб відновити стосунки з усіма партнерами й бути конкурентним на ринку.

Директор із торгівлі «Нібулона» Володимир Славінський розповів, які кризові рішення довелося ухвалювати компанії, щоб ефективного працювати під час війни, як вони намагалися повернути колишній успіх і для чого створили власний департамент розмінування.

Про перші дії після повномасштабного вторгнення

«Нібулон» заснували ще 1991 року підприємець із Миколаєва Олексій Вадатурський спільно з угорською (Kombiseed KFT) та британською (Meridian Commodities Ltd) фірмами. Штаб-квартира підприємства розташувалася у Миколаєві. Із часом «Нібулон» відкрив філії у майже всіх регіонах України. До повномасштабного вторгнення компанія мала власний флот із 82 суден, понад 76 тис. гектарів посівних земель і 6 тисяч співробітників. Транспортувала зерно 4,5 тис. приватних українських фермерів та експортувала товари до більш ніж 75 країн. Сьогодні «Нібулону» доводиться будувати нові логістичні шляхи через відсутність доступу до Чорного моря, і це призводить до значних транспортних витрат.

Володимир розповів, що незадовго до початку нової фази наступу росіян їхня компанія усвідомлювала й оцінювала можливі ризики для своєї діяльності, а тому події 24 лютого сприйняла досить спокійно, продовжуючи працювати у звичному режимі. Зазначає, що особливу увагу «Нібулон» приділяв своїм підрозділам на Донеччині, поблизу зони розмежування.

— Було достатньо багато інформації (про ймовірний новий наступ росіян. — ред.), ми всі це добре пам’ятаємо. Були різні можливі сценарії того, що буде відбуватись, і ми зробили певні організаційні, технічні міри для того, аби знизити ризики для компанії.

Володимир пояснив, що бізнес такого масштабу, як «Нібулон» неможливо зупинити за один день, бо компанія має низку зобов’язань, які повинна неухильно виконувати. Щоб поставити роботу підприємства на паузу, знадобилося б щонайменше 3–4 місяці, тому «Нібулон» не спиняв своєї звичної діяльності:

— 23–24 лютого в нас продовжувались навантажувальні роботи в порту Миколаїв. До нашого терміналу в Миколаєві пришвартувалось судно під турецьким прапором. У нас вантажилось судно для єгипетської державної агенції закупівлі зерна на зовнішньому рейді порту Очаків, були представники цієї єгипетської урядової агенції у нас у Миколаєві.

Окрім цього, компанія продовжувала надавати можливість своїм постачальникам і фермерським господарствам, які були їхніми партнерами, реалізовувати їхнє зерно. Також «Нібулону» вдалося терміново евакуювати судно, що було на зовнішньому рейді, і вивезти у відносно безпечне місце співробітників, які натоді працювали в Миколаєві. Однак, як каже Володимир, одне судно в порту цього міста все ще (станом на листопад 2023 року. — ред.) заблоковане окупантами.

Унаслідок повномасштабного вторгнення компанії також довелося ухвалити низку кризових рішень, аби втримати свої позиції та вберегти команду. Володимир пояснив:

— У першу чергу [йшлося про] доведення до якогось логічного завершення тих операцій, які були вже в процесі. Тобто це відвантажити, відпустити, оформити все згідно чинного законодавства. Потім це були рішення у сфері безпеки персоналу, в першу чергу на тих територіях, які були найближчими до напрямів наступу ворога, коли вони вже стали зрозумілі ці напрямки. Це схід і південь у нашому випадку.

Наступний етап кризових рішень стосувався юридичних питань і подальшої співпраці із зовнішніми економічними партнерами. Володимир наголошує, що така комунікація в той час була надважливою для України:

— Це був ключ для, скажем так, збереження стабільності певної, збереження перспективи в майбутньому відновити роботу повноцінно і зберегти компанію, що нам, як ми можемо сказати сьогодні, вдалося.

Директор із торгівлі додає, що іноземні партнери до останнього не йняли віри в розпочату Росією повномасштабну війну. Каже, йому довелося запевняти бізнесменів за кордоном, що «Нібулон» готовий працювати далі навіть у таких умовах.

— Ні в кого [з іноземних партнерів] не було, напевно, чіткого й адекватного плану [для] саме того розвитку подій, який стався. Тому доводилося зі свого боку заспокоювати, запевняти, що все нормально, що ми на місці, ми готові працювати, реагувати адекватно.

Серед зовнішніх партнерів Володимир особливо відзначив GASC (англ. General Authority For Supply Commodities) — єгипетську урядову організацію, відповідальну за основну частину імпорту пшениці й інших товарів, необхідних для забезпечення стабільності на внутрішньому ринку продовольства в Єгипті. Директор із торгівлі «Нібулона» розповідає про цікавий випадок під час співпраці з GASC:

— Ми вантажили для них судно (у перші дні вторгнення. — ред.), яке мало бути завантажено 66 тисячами тонн продовольчої пшениці, але ми встигли завантажити лише близько 45 тисяч тонн, і судно в недовантаженому стані вирушило до Єгипту.

Попри те, що «Нібулон» не виконав умови контракту, GASC розрахувалася за товар у доставленому обсязі й не застосувала жодних штрафних санкцій. А ще повернула українській компанії фінансові гарантії, які надавала перед виконанням угоди. Володимир зазначив, що він щиро вдячний GASC за підтримку та розуміння в той момент.

Про відновлення позицій на ринку

За історію свого існування «Нібулон» експортував зернові та олійні товари до більш ніж 75 країн: від Мексики до Японії. Щороку цей список налічував близько 30–35 держав, розповідає Володимир. Це переважно країни Європи, Північної Африки та Близького Сходу. В останні роки українське зерно й олію імпортують також до країн Південно-Східної Азії. Це насамперед Китай, Індонезія, Філіппіни, Таїланд.

Проблеми з експортом українського зерна, що виникли через повномасштабну війну, особливо негативно вплинули на країни Південно-Східної Азії та Північної Африки. Наприклад, у Єгипті склалася скрутна економічна ситуація, яка зберігається й до сьогодні, а в Туреччині значно зріс курс ліри відносно долара США. Країна-агресор скористалася становищем цих країн і запропонувала їм співпрацю за фіксованими цінами, продаючи зерно, яке викрала з окупованих українських територій. Часто Росія змішує поцуплене збіжжя із власним, щоб приховати походження вантажу. Володимир зауважує:

— Росія підтвердила свою репутацію, створила проблему в найбільш чутливій сфері — гуманітарній, сфері харчування, забезпечення продовольчої безпеки. І цю проблему, скажем, вирішила, отримавши для себе якісь додаткові бенефіти (з англ. — переваги) геополітичні.

Директор із торгівлі стверджує, що «Нібулону» під час повномасштабної війни вдалося забезпечити відповідний рівень організаційних і технічних можливостей, щоб повністю відновити стосунки з усіма партнерами та бути конкурентним на ринку. Станом на листопад 2023 року компанія була найбільшим вантажовідправником на Дунаї в ніші зернових та олійних — відвантажувала близько 20 % від усього зерна, яке вантажиться в регіоні. Саме тому підприємство може отримувати оптимальні ринкові умови від партнерів.

Свої ринкові позиції «Нібулон» почав відновлювати вже наступного дня, коли стало відомо про блокаду порту Миколаєва й зупинку річкової навігації на Дніпрі. Володимир зазначає, що ці умови мотивували їх швидко аналізувати ситуацію та шукати альтернативні рішення:

— У нас із географічних причин і розуміння того, що Херсонська область окупована, що частина Миколаївської області окупована, було усвідомлення, що Миколаївський порт не працюватиме в таких умовах. Тому що коли на одному березі Південного Бугу українські війська, а на іншому — війська окупанта, то по річці не пройде цивільне судно, ніхто не дасть гарантій безпеки.

Першою альтернативою «Нібулона» була спроба залізничного відвантаження до Європи. Однак компанія зіткнулася зі значними проблемами в логістичній інфраструктурі ЄС, яка не була готовою приймати суттєві залізничні потоки вантажів з України. Тому, як зазначив Володимир, цей варіант не задоволяв усі їхні потреби в бажаних обсягах відвантажень, їхній регулярності та прогнозованості.

— Ми шукали варіанти вантажити великотоннажні судна в портах, тому що очевидно, що для конкурентності на ринках збуту цей вид транспорту є найкращим — великотоннажний морський транспорт. Треба було зрозуміти, яким чином, у якому порту, яким шляхом ми можемо потрапити якомога швидше і дешевше на велику воду, і вантажити судна.

Співробітники компанії «Нібулон» аналізували порти Латвії, Польщі, Хорватії, Словенії, Румунії і Болгарії, а також логістичні маршрути до цих портів. Вони виявили, що найбільш ефективним й економічно вигідним є порт Констанца в Румунії, тому вирішили доставляти туди вантажі водним транспортом по Дунаю. Володимир розповів, що у квітні 2022 року компанія почала будувати перевантажувальний термінал у місті Ізмаїл. Завдяки цьому проєкту з’явилася можливість ефективно вантажити баржевий флот і доставляти зернові й олійні культури по Дунаю.

— Портова інфраструктура, яка була наявна на той момент у морських портах Ізмаїл і Рені, не могла забезпечити ефективності, вона була перевантажена. І «Нібулон» вирішив, скажем так, іти своїм звичним шляхом, тобто не боятись інвестувати, реалізовувати амбітний проект для забезпечення максимальної гнучкості і контролю над своїми виробничими процесами. Контроль логістики в першу чергу і контролю якості товару.

Володимир пишається тим, що підрозділ в Ізмаїлі працює вже другий рік поспіль, має приголомшливі результати й наразі є основним маршрутом експорту для «Нібулона»:

— На сьогодні ми задоволені виконаною роботою, задоволені ефективністю, яку показує цей об’єкт. Ми маємо змогу до 300 тисяч тонн зернових на місяць вантажити на баржі, нам вдалося вибудувати гарні партнерські відносини з румунськими операторами баржевого флоту, і разом із ними вже встановити, не побоюсь цього сказати, нові бенчмарки і стандарти роботи з рейдової перевалки в порту Констанца. Тому що ті результати, яких ми досягаємо, там раніше ніхто не демонстрував.

Після виходу Росії із зернової угоди «Нібулон» намагається організовувати відвантаження в межах української самостійної ініціативи — з 8 серпня 2023 року в Україні діють тимчасові коридори, якими можуть слідувати цивільні судна до портів Чорного моря. Однак без ризиків не обійшлося: 8 листопада 2023-го на одному з таких логістичних маршрутів цивільне судно в порту «Південний» атакував російський військовий літак. Як наслідок, серед членів екіпажу був один загиблий і кілька поранених. Володимир зауважив:

— Ми вже бачимо суттєвий ріст ставок на страхування таких перевезень, і переконуємся в черговий раз, що Росія спробує завжди використати будь-яку можливість, аби ускладнити життя українцям, не тільки українській армії, але й українському бізнесу, нанести шкоду українській економіці.

Про збитки та найбільшу втрату

Унаслідок нової фази війни частина інфраструктури «Нібулона» опинилася на окупованій території, інша ж була неодноразово атакована російськими військами. Володимир відзначає:

— Безпечність в умовах війни не буває абсолютною ніде на території України.

Чоловік розповів, що ситуація в Миколаєві зараз відносно стабільна: усі підрозділи «Нібулона» працюють із дотриманням норм безпеки, а портовий термінал діє як лінійний елеватор, без можливості відвантаження на воду.

Та додає, що в окупації нині перебуває низка об’єктів компанії: елеватор у Таврії — філія «Голопристанська», елеватор на Подніпров’ї та Запоріжжі — філія «Кам’янка-Дніпровська» і два елеватори на Донеччині — філія «Сватівська» та «Старобільський елеватор», там само розташований і земельний банк, що займає 25,5 тис. гектар землі.

Володимир каже, що елеватори на Таврії значно постраждали внаслідок теракту на Каховській ГЕС, а елеватори на Подніпров’ї та Запоріжжі були неодноразово атаковані з реактивних систем залпового вогню й артилерії:

— Чому? Тому шо окупант атакує цивільні об’єкти. Атакує інфраструктуру сіл, атакує елеватори, атакує транспортну інфраструктуру, до якої може дістати.

Директор із торгівлі зауважив, що Росія прагне в будь-який спосіб заподіювати шкоду, підривати економічний потенціал, руйнувати успішний бізнес, виявляти больові точки України та бити по них. Ізмаїльський порт і саме місто неодноразово перебували під обстрілами, але, за словами Володимира, людських жертв вдавалося уникнути, бо «Нібулон» своєчасно інвестував додаткові кошти в будівництво укриттів для усіх співробітників компанії та водіїв-постачальників.

Станом на літо 2023 року «Нібулон» оцінює свої збитки в більш ніж 400 мільйонів доларів. Значних втрат також зазнав потенціал діяльності компанії, оскільки в неї було багато інвестиційних проєктів, на які значно вплинула нестабільна ситуація в Україні та світі. Володимир зазначив:

— Вплив дійсно доволі серйозний, але головне, що ми змогли на це адекватно відреагувати. Компанія теж суттєво змінилась, підлаштувалась під нові умови. І найбільша зміна, яка, на жаль, відбулась, напевно, це те, що внаслідок російської атаки ракетою було вбито засновника компанії і генерального директора, незмінного Олексія Опанасовича Вадатурського і його дружину.

Олексій Вадатурський разом із дружиною Раїсою загинув 31 липня у спальні власного будинку в Миколаєві, куди поцілила російська ракета. Очільник «Нібулона» залишався в рідному місті від початку повномасштабного вторгнення і щиро вірив у перемогу України. Після його загибелі керівництво компанією перебрав його син — Андрій Вадатурський. Він активно продовжує справу батька і вважає його загибель умисним вбивством через відкриту патріотичну позицію.

Ціна успіхів під час війни

Володимир пишається тим, що попри наслідки повномасштабної війни «Нібулону» вдалося організувати стабільну роботу компанії з глобальним ринком, адже можливість експортувати зернові й олійні сьогодні — основна для виживання агросектора, а отже й виживання економіки та значної частини населення.

— Частка агросектору у експорті на сьогодні близько 30 %. Тобто це одна із основних галузей, яка генерує надходження валютної виручки в країну, яка дозволяє стабілізувати курс гривні, забезпечувати валютними надходженнями потреби українських імпортерів, починаючи від енергоносіїв і закінчуючи споживчими товарами. Тобто роль агросектору на сьогодні ще більш помітна, аніж вона була навіть до 24 лютого 2022 року.

Протягом 2022–2023 років компанії вдалося досягти ринкової частки майже в 6 %. До повномасштабного вторгнення цей показник складав 9–10 %. Володимир вважає результат відмінним, враховуючи складність умов, в яких доводилося працювати. Він переконаний, що це чудовий фундамент для подальшого розвитку компанії.

Сьогодні українське зерно посідає гідне місце серед світових лідерів, вважає Володимир:

— Україна не є по деяким культурам в топі як виробник, але як експортер Україна присутня в топ-5, топ-10 по всіх основних культурах, які споживаються у світі, на продовольчі і фуражні потреби.

На думку Володимира, українці мають завдячувати цим винятковому географічному положенню своєї країни та природнім ресурсам, зокрема структурі ґрунтів. Саме тому Україна може формувати суттєвий профіцит (перевищення доходів над витратами) аграрного виробництва й реалізовувати його на глобальному ринку.

Проте, зауважує Володимир, значні досягнення «Нібулону» у сфері експорту мають частково негативні наслідки для компанії. Йдеться про високу вартість перевезень, зумовлену дефіцитом на логістичному ринку України необхідних ресурсів, зокрема паливних, підвищення цін на них, а також вагання з боку іноземних партнерів, які бояться фінансово підтримувати український бізнес в умовах війни.

— На сьогодні доставка зерна [до] порту коштуватиме близько 50 доларів, перевалка в порту коштуватиме близько 25–30 доларів, і доставка теплоходом із порту «Південний» чи «Чорноморськ» до Єгипту, з урахуванням військових ризиків, страховки судна, вантажу коштуватиме теж близько 50–55 доларів. Тобто сумарно це виходить десь 130–140 доларів. В 2–2,5 рази, [у] 2 навіть, [у] 2,4 рази більше, ніж це було до цього.

Зниження рентабельності агросектора України та відсутність інвестицій у цю галузь призводить до певних структурних проблем. У цьому Володимир бачить значну загрозу, адже якщо українські фермери почнуть обмежувати або й зовсім зупинять свою діяльність, це спричинить ще більш негативні наслідки для галузі. Та директор із торгівлі переконаний, що зарадити цьому можна, якщо забезпечити українським аграріям рівні конкурентні умови з європейцями та надати доступ до фінансування за адекватними ставками:

— Коли фермер у Європі фінансується під 2, 3, 4 % річних, український фермер на сьогодні, навіть якщо йому вдасться отримати кредит, отримає ставку вище 30 %.

Навіщо «Нібулону» власний департамент розмінування

«Нібулон» став першим в Україні підприємством в агрогалузі із власним департаментом розмінування. Компанія отримала всі необхідні сертифікати й ліцензії для цієї діяльності, має кваліфікований персонал і вже має першу машину для знешкодження вибухових пристроїв. Крім того, за власний кошт почала будувати судна для ДСНС, які використовуватимуть для розмінування міжнародних внутрішніх водних шляхів. У перспективі «Нібулон» сподівається заручитися підтримкою держави й донорів, щоб виготовити 15 таких суден, адже наразі в Україні заміновано понад 16 тис. км² акваторії.

Керівництво компанії вирішило створити департамент розмінування після того, як виявило, що їхня філія «Снігурівська», яка пережила окупацію, залишилася замінованою та мала на території вибухонебезпечні предмети. Окрім цього, команда «Нібулона» прагнула зрозуміти, з якими проблемами, спровокованими війною, першочергово зіткнеться український фермер, щоб спробувати допомогти та зберегти партнерство.

— Робота насправді чекає нас всіх титанічна… Території, які необхідно розміновувати, більші за деякі європейські країни, напевно, сукупно, і технічні можливості для якісного виконання цих робіт достатньо обмежені, тому що це небезпечна, кропітка робота, яку не можна робити швидко.

Підсумовує, що основні проблеми, з якими вже зіткнулися приватні фермерські господарства — економічні, замінування прифронтових територій, а також обмежена рентабельність власної роботи.

— Ми співпрацюємо з трьома тисячами аграрних підприємств по Україні, які мають договори з «Нібулоном», і продають нам зерно. Ми цих людей цінуємо і зі свого боку робимо все можливе, щоб разом пройти цей тяжкий шлях, тому що окремо це зробити не вдасться.

Володимир каже, що вдячний геополітичним партнерам, урядовим і міжнародним фінансовим організаціям, які підтримують Україну, а також приватним компаніям-партнерам. Зазнає, що сьогодні на ринку немає упередженості щодо України та її підприємств. Водночас зауважує, що хотів би, аби допомога була більш чіткою та краще сфокусованою на конкретних потребах:

— Українському бізнесу треба трохи більше довіри [з боку іноземних інвесторів], яка б виразилася у можливості отримувати фінансування на запуск і підтримку операційних процесів, інвестиції в те, що на сьогодні необхідно… Не гроші у вигляді донатів, а гроші, які можна було б використати, аби виконати соціальну, бізнесову функцію, заробити й повернути. Український бізнес на сьогодні на це здатен, і ефект від цього був би значним, тому що це був би ефект мультиплікатора, це було б корисно для економіки України, це було б підвищення доходів громадян в непростий період, або хоча б забезпечило відсутність зниження цих доходів.

Стверджує, що зараз основна задача «Нібулона» — виконувати зобов’язання перед партнерами, кредиторами, співробітниками, фермерами й орендодавцями. Володимир підсумовує, що для цього компанія мусила змінитися ментально, організаційно та стратегічно.

— [Треба] зберігати прагматичний погляд і бути якомога більше ефективними в усьому, що ми робим сьогодні. Тому що, в першу чергу, у нас немає часу на помилки, на недопрацювання.