В’ячеслав Гуденок став відомим завдяки американському фестивалю Burning Man, на якому в 2017 році він показав свою вогняну скульптуру, що символізувала перехід України в новий час. Після фестивалю в пустелі В’ячеслав повернувся у Нікополь із ідеєю продовжувати фестивальну традицію там. Разом із Тетяною Максимчук вони створили арт-майстерню, що об’єднує молодь і трансформує міський простір.
2011 року керівник швацького підприємства В’ячеслав Гуденок та викладачка художньої школи Тетяна Максимчук зустрілися в Нікополі. Разом вони заснували арт-майстерню «Африка», яка об’єднує творчу молодь та дає можливість розвиватися, позбавляючи рамок, які, на думку митців, нав’язують класичні школи мистецтв. Разом з учнями В’ячеслав і Тетяна не бояться експериментувати та використовувати світовий культурний досвід у власній творчості.
Арт-майстерня «Африка» — це універсальний майданчик для реалізації творчих ідей. Окрім навчання в майстерні також організовують мистецькі заходи. Митці «Африки» не обмежуються власним містом — вони беруть участь у фестивалі Burning man. та його регіональній частині — Precompression Kyiv.
Burning man
Щорічний фестиваль незалежного мистецтва, що відбувається у пустелі Блек-Рок (штат Невада, США).
Тетяна та В’ячеслав пояснюють, що майстерня підтримує всіх творчо активних людей:
— У нас своєрідний світ із доброзичливою атмосферою, в якому панує безпосередність і нестандарт.
Основний принцип, за яким митці працюють з учнями — підкреслення унікальність кожного:
— Наша головна концепція — це самореалізація, а оскільки людина індивідуальна як особистість, ми даємо можливість цій індивідуальності проявитися.
Початок
Ідея створення арт-студії виникла як відповідь на вузькі рамки академічних художніх закладів.
На той час Тетяна викладала в художній школі та давала приватні уроки. Утім школа мистецтв у традиційному її розумінні не дозволяла вийти за межі певних норм та умовностей, які, на думку Тетяни, не давали сповна реалізуватися творчій особистості:
— Не вистачало польоту, матеріалів, можливостей, які є в майстерні. У школі є свій «дрес-код»: фарбою не фарбуємо, глину не ліпимо. Чому? Тому що, мовляв, брудно.
Тетяна переконана: творча людина не може реалізуватися, коли є обмеження. Саме через це жінка вирішила робити свій формат. Так з’явилася «Африка»:
— Тут ми можемо робити все: і глину ліпимо, і фарбуємо не тільки полотна, а й одяг прикрашаємо.
Тетяну захоплює процес роботи з дітьми, подобається «вести їх за собою». Свій вибір вона зробила давно і ніколи не мала сумнівів щодо обраного шляху творчості.
А от з В’ячеславом усе було інакше. Творчий шлях він почав торувати порівняно недавно і доволі неочікувано для себе. У 2011 році чоловік приїхав до Нікополя з Києва у справах. На той момент діяльність В’ячеслава мала до мистецтва максимально опосередковане відношення — чоловік працював керівником швацького підприємства. Та саме по роботі у Нікополі В’ячеславу необхідно було створити дизайн приміщення, і йому порадили звернутися до Тетяни:
— Так ми познайомилися. Я дізнався, що ми поділяємо погляди, і також те, що вона творча людина і розвиває це в дітях. Я зрозумів, що мені цікаво з нею спілкуватися. Так почався наш союз.
Тетяна навчала В’ячеслава малювати, і пізніше учень та викладач об’єдналися у творчий дует і стали експериментувати. В’ячеслав пробував працювати в різних техніках:
— Мені хотілося займатися скульптурою. Це те, що мені дійсно подобалося.
Саме після зустрічі з Тетяною В’ячеслав усвідомив, що особистості властиво творити, що творчість є невід’ємною частиною людського життя:
— Ми почали творити разом, пробувати різні проекти. Коли ми вийшли за рамки кухні, то з’явилася майстерня. А коли зрозуміли, що тільки в ній (майстерні — ред.) нас не втримаєш, то вийшли на простір міста, почали проводити заходи.
Творче «Угруповання»
«Африка» головним чином є навчальним творчим майданчиком, куди батьки привели своїх дітей для розвитку. Однак нині юних митців вважають повноцінними творчими одиницями, членами так званого «Угруповання». Раніше Тетяна та В’ячеслав із ніжністю називали вихованців — Аню, Карена та Віталіну — «дитинчатами». Однак згодом усвідомили: якщо вони створюють власні роботи, то їх вже не можна називати дітьми, каже В’ячеслав:
— Ми тоді усвідомили, що вони давно виросли, і тепер це маленьке, але потужне «угруповання».
Чоловік пояснює, що під час роботи в арт-майстерні ніхто не проводить межі між учнями та вихователями:
— Так і вийшло, що ми намагаємося донести до інших те, що нас цікавить. У наше оточення потрапляють й учні, вони загоряються, підтримують нас, і ми працюємо пліч-о-пліч.
Тетяна та В’ячеслав із гордістю розповідають, що ще з 2017 року юні митці беруть участь у симпозіумах, міських заходах. Хлопці та дівчата створюють скульптури, які стають частиною міського простору.
Наприклад, 2018 року на Великдень «африканці» влаштовували в місті скульптурний перформанс, у якому члени «Угруповання» брали безпосередню участь. Під час роботи використовували дерев’яні рейки та саморізи, з яких учні створили кількаметрові скульптури, що простояли у міському парку не один місяць:
— Це було неймовірно! Тому що вандали можуть внести свою лепту, а на ці роботи, мабуть, не піднялася рука — настільки вони вражали органічністю з дизайном парку.
Вражали скульптури не лише фізичним розмірами, але й масштабністю закладених у них смислів. Як пояснює В’ячеслав, роботи підлітків були надзвичайно дорослими:
— Кожен має свою власну оригінальність, один не схожий на іншого, кожен має свій вогник творчості, і саме це їх поєднує.
Burning Man
Підтвердженням зрілості членів «Угруповання» як митців є й те, що у листопаді 2018 року вони разом із наставниками долучитися до заходу Preсompression.
Окрім спільного проекту «Залізний мозок», учасники арт-майстерні везли до Києва власні творіння.
Preсompression Kyiv
Регіональний захід-вечірка в рамках фестивалю Burning Man, що в Україні вперше відбувся навесні 2018 року.
А ще раніше, 2017 року, взяти участь у найлегендарнішому фестивалі в пустелі Блек-Рок пощастило В’ячеславу:
— Мої стосунки з Burning Man тривають вже років 10. У мене було бажання потрапити на цей фестиваль ще до того часу, як я почав творити. Я хотів потрапити на цей захід, який у мене асоціюється зі свободою, де кожен самореалізується, і на якому люди намагаються прожити сім днів фестивалю без рамок і кордонів.
В’ячеслав ретельно спостерігав за життям фестивалю у відео-форматі та через різноманітні друковані матеріали. А після того, як товариш В’ячеслава Олександр Овсянко разом із Ярославом Корцем організували перший український табір бьорнерів «Куренівка» (Kurenivka Camp), чоловік одним із перших висловив бажання створити для них вогняну скульптуру:
— Я подзвонив, запропонував зробити для них скульптуру вогняну, щоб її відвезти в пустелю і там спалювати. У відповідь мені запропонували самому цим зайнятися. Поміркувавши і зваживши все, я зрозумів, що хочу це реалізувати. Я активно включився в підготовку і роботу табору «Куренівка». Ось так народився проект вогняної скульптури, яка була народжена тут і повторно в пустелі, на плаї.
Чоловік довго працював над самою ідеєю роботи у Нікополі з колективом «Африки»:
— Ідея народження і виношування жінкою дитини, коли відбувається перетворення з жінки на матір, — для мене був цікавий цей момент. Можна перенести це на Україну, як вона стає чимось новим в цей період. Я б хотів, щоб ця скульптура символізувала перехід України у щось нове. Тому мені захотілося висвітлити цю проблему на Burning Man.
Спочатку був зроблений перший ескіз роботи. Потім у Нікополі створили пробний варіант на симпозіумі вогняної скульптури. В’ячеслав разом із Тетяною виліпили роботу в натуральну величину, подивилися, як вона працює, відчули форму наживо. Після цього В’ячеслав відтворив проект на плаї у Неваді.
Робота в умовах пустелі була особливо складною. Зокрема, В’ячеслав мав лише за три дні відтворити скульптуру самостійно у більш жорстких погодних умовах:
— У перший день у мене було нерозуміння — як серед всієї тієї сухості, палкого сонця і сильного вітру можна було зробити скульптуру, яка не потріскається і доживе до випалу. У мене вийшло. Допоміг мій досвід створення скульптур в Україні. Там я це повторив і вона була народжена вже в пустелі.
Міські заходи
Тепер керівники «Африки» мріють організувати в Нікополі власний Burning Man.
В’ячеслав вважає, що Нікополь — ідеальне для цього місто: і по духу, і по географії:
— Нас живить скіфське коріння. Ми їздимо навколо Нікополя, на кургани, цікавимося знахідками, які раніше були знайдені, — це нас і надихає. Місто позбавлене метушні, воно дозволяє зрозуміти, чого хочеш насправді, для чого створений. З іншого боку — спекотне сонце, безкрайній степ, запах полину, яким неможливо надихатися повністю — це теж особливе переживання. Природа надає цим краям відчуття волі, якою дихали скіфи, потім — козаки. Ми збираємося робити тут, в нікопольській місцевості Burning Man, тому що вона якраз підходить за станом, температурою, широтою фестивалю.
слайдшоу
Наразі ж арт-майстерня з активної учасниці міського культурного життя перетворилася на платформу, яка безпосередньо це життя формує. Майже все митці роблять власними силами, не сподіваючись на допомогу ззовні.
Зокрема В’ячеславу та Тетяні вдалося створити новий скульптурний напрямок у міському конкурсі дитячої творчості — «Край п’яти січей». Тепер, через два роки, завдяки особистій ініціативі митців, у конкурсі є окрема номінація за скульптурні роботи, а творіння юних учасників арт-майстерні навіть виставляються у музеї.
«Африканцями» було організовано симпозіум вогняної скульптури «Скіф-і-я», який було присвячено скіфській культурі. Роботи, створені за два роки проведення заходу, вже утворили невеличкий скульптурний парк у центрі міста.
Ще один із яскравих заходів арт-майстерні — створення вуличної галереї, розповідає Вячеслав:
— Нам дуже хотілося, щоб художники вийшли за межі своїх майстерень, показували свої роботи людям, тому що в Нікополі мало просторів, де художники можуть продемонструвати свої роботи. Таким чином, ми організували вуличну галерею «Гвоздь», як символ того, куди можна повісити картину.
Митці просто виходили на вулицю, на стіни будинків вішали свої картини під музичний супровід, запрошували людей, яким цікаво було б поспілкуватися. У вигляді таких екстравагантних перформансів і проводили виставки.
За словами В’ячеслава, творчо змінювати місто вдається завдяки бажанню вийти за межі майстерні, завдяки бажанню розвитку:
— Так ми і розвиваємося — нам було цікаво вийти за рамки майстерні, зробити вуличну галерею. І на симпозіум ми запрошували наших колег, скульпторів, керамістів, щоб показати, що нам цікаво.
Розширення горизонтів
Прагнення учнів майстерні брати участь в масштабних творчих заходах та обмінюватися досвідом з іншими художниками-керамістами через безпосереднє спілкування спонукало митців стати, в прямому сенсі, ближчими до столиці. Так, у вересні 2018-го року «Африка» з’явилася в Києві. Це своєрідна резиденція для нікопольських учнів, які хочуть випробувати свої здібності в різноманітних артпроектах, що проходять в столиці. Проте й новим учням тут завжди раді.
Майстерню в Нікополі Тетяна та В’ячеслав передали в руки своїх старших учениць — Ані Прокопенко та Віталіни Зеленської. Самі ж наразі керують київською «Африкою», а також продовжують організовувати різноманітні мистецькі заходи в Нікополі.
Саме бажання та запал у творчості допомагає митцям не зупинятися, а рухатися далі, вигадувати нові можливості для власної реалізації та розвитку юного покоління таких самих яскравих особистостей. І очевидно, що ця творча сміливість впливає не лише на окремих людей. Своєю незвичайною та вмотивованою діяльністю «африканцям» вдається залучати містян до творчого діалогу, збагачувати культурне життя Нікополя та Києва.
