Дюссельдорф. Жінка-оркестр

Жінки за пультом великих симфонічних оркестрів є досі унікальним явищем для Європи, адже до середини ХХ століття класична музика фактично була привілеєм чоловіків. Українка Оксана Линів нині мешкає у Німеччині та успішно розвиває свою кар’єру диригентки, співпрацюючи з кращими оркестрами світу. У 2017 році Оксану обрали головною диригенткою Оперного театру та Філармонійного оркестру міста Ґрац (Австрія), де вона стала першою жінкою головною диригенткою в історії міста. Будучи зіркою світової класичної сцени, Оксана реалізує масштабні мистецькі проєкти і є впізнаваною амбасадоркою культури України у світі.

Моцарт жив у Львові

Оксана Линів щойно переїхала і саме облаштовує нове помешкання: дістає з коробок книги, диски, альбоми, ігри, іграшки та фігурки. Дюссельдорф — вже восьме місто, де житиме диригентка. Специфіка професії передбачає часті переїзди і перельоти. Оксана каже, що звикла до надшвидкого ритму життя, який дає їй нові враження для творчості:

— Ти, як на якійсь доленосній зірці, постійно мусиш бути готовий слідувати своєму ідеалу мистецтва. Ти ніколи не можеш запланувати, де опинишся через три, через п’ять років. Завжди втручається доля, дає свій особливий знак — і ти мусиш його розгадати, прийняти.

Контракти з колективами змінюють один одного, як і краєвиди за вікном, та всюди Оксана перевозить із собою найважливіші речі. Більшість із них так чи інакше пов’язані з постаттю Моцарта. Історія життя і творчість австрійського композитора — давнє захоплення Оксани:

— Моцарт відіграв в моєму житті особливу роль, я фактично заради Моцарта їхала в Німеччину. Я розуміла, що це якесь особливе мистецтво, особливий композитор. Він дійсно мав вплив на подальший розвиток всієї класичної музики, всіх подальших століть. Моцарт також є і кращим містком, який з’єднує власне Україну з музичною традицією західної Європи.

Усе почалося з книги про предків Моцарта, в якій було досліджено династію родини до п’ятого коліна перед Вольфгангом Моцартом. Звідти Оксана дізналася, що його молодший син певний час жив у Львові. Протягом тридцяти років (1808–1838) Франц Ксавер Вольфганг Моцарт творив музичне середовище міста як піаніст, композитор та диригент Львівського міського театру. У Львові Моцарта тримала не лише музика: він закохався у графиню Жозефіну Бароні фон Кавалькабо, чиїм дітям він викладав музику. Франц Ксавер Вольфганг Моцарт заснував у Львові хорове товариство святої Цецилії, яке дало початок професійній музичній діяльності міста:

— Львівська філармонія, створення вищого музичного інституту (зараз музичної академії), консерваторії — все було похідним від того, що почав Франц Ксавер Моцарт.

На концерті 1826 року, присвяченому пам’яті Вольфганга Амадея Моцарта, у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Юра композитор виконав знаменитий батьківський «Реквієм». Того самого вечора виступив і хор новозаснованого товариства святої Цецилії. Моцарт-молодший сподівався здобути світову славу після гастролей Європою, вразити цим графиню і офіційно запропонувати їй стати його дружиною.

Оксана цитує листи із подорожнього щоденника Франца Ксавера Вольфганга Моцарта. Один з них музикант адресував своєму другові. У ньому він пише, що зворотньої адреси можна не зазначати, а лише написати прізвище, бо ж кожен львів’янин знає, де живе Моцарт.

Подібні біографічні факти не були відомі широкому загалу, хіба що окремим музикознавцям:

—Я просто подумала, чи знає зараз кожен львів’янин, що у Львові дійсно жив Моцарт?

Зараз Оксана є упорядницею видання, до якого увійде збірка листів Франца Ксавера Моцарта, зокрема, щоденник в українському перекладі. Половина його листів, які вдалося знайти німецькою мовою, написані з Галичини.

Натхненна творчою діяльністю сина Вольфганга Моцарта, диригентка започаткувала Міжнародний фестиваль класичної музики LvivMozArt, що об’єднує найкращих музикантів України та світу для створення нових музичних форматів та традицій. Виконання невідомих творів Франца Ксавера Моцарта стало одним із ключових завдань фестивалю. Крім недосліджених рукописів із львівських фондів, для створення програми були залучені й раритетні партитури (нотний запис багатоголосного твору для виконання ансамблю, окрестру або хору — ред.) та клавіри (переклади оперної або симфонічної партитури для співу із супроводом фортепіано або для виконання на фортепіано — ред.) з Австрії, які до того часу зберігалися у науковців.

З 2017 року на LvivMozArt поруч із класичними творами звучить сучасна академічна музика, відбуваються експерименти-перфоманси та вистави на одній з найцікавіших локацій фестивалю — Lem Station — у приміщенні колишнього трамвайного депо кінця XIX ст. і на вулицях, інтерактивні програми для дітей і дорослих, майстер-класи.

Крім популяризації творчості Моцарта-молодшого Оксана прагне підтримувати та розвивати творчість українських авторів, а також відкривати культуру України для Заходу:

— По-перше, розповісти про Україну в світі, по-друге, розповісти про історичний зв’язок України з великою європейською культурною традицією, але також, щоби поряд з відомими композиціями видатних класиків світу прозвучали твори видатних українських композиторів. На кожному фестивалі LvivMozArt ми відкриваємо нові імена, і я дуже щаслива, що українські композитори спеціально пишуть свої твори на замовлення.

Оксана. Початок музичної кар’єри

Оксана Линів народилася у містечку Броди на Галичині й виросла в музичній родині. Мама Оксани вчителювала фортепіано в музичній школі, а тато заснував і керує хоровою капелою «Боян» в Бродах як диригент. Дідусь також був хоровим диригентом:

— Я — вже третє покоління диригентів у нашій родині. І для мене ніколи не стояло питання вибору професії, в нас дуже були гарні творчі традиції в сім’ї. З раннього дитинства я була учасницею родинного ансамблю, який заснував батько. Ми всі грали на якихось музичних інструментах і виконували українські пісні, були учасниками багатьох українських фестивалів.

Фортепіано — перший інструмент, який опанувала Оксана. Після музичної школи дівчина навчалася у Дрогобицькому, а згодом у Львівському музичному училищі, де опанувала також гру на сопілці. Випускний іспит з диригування студентським народним оркестром виявився знаковим: до Оксани підійшло кілька слухачів і запитали, чи не задумувалася вона про професію диригентки:

— Тоді це запитання для мене прозвучало якось смішно чи навіть абсурдно, тому що я ніколи не бачила свідомо жінки-диригента за пультом і була впевнена, що жінок на цей відділ в консерваторію не приймають.

Втім Оксана вирішує спробувати свої сили і вступає до Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка на кафедру оперно-симфонічного диригування. Класом керував Богдан Дашак, головний диригент Львівської опери. У свого першого вчителя Оксана навчалася технікам і розвивала стиль, а згодом стала його асистенткою. Поступово диригування переросло в професійне захоплення:

— Я зрозуміла, що це професія, якій потрібно присвятити все своє життя. Якщо ти дійсно хочеш досягнути успіху, то цей успіх не буде обмежуватися діяльністю в одній країні, дійсно потрібно завоювати кращі сцени цілого світу. І з цього, фактично, почалася моя велика життєва подорож, яка триває і далі.

Під час навчання і диригентських концертних спроб Оксана натрапила на оголошення про конкурс імені Густава Малера для молодих диригентів у Бамберзі. Не зважаючи на те, що до цього вона ніколи не чула симфоній Малера вживу, Оксана починає самостійно готуватися до участі в конкурсі. Вона мала продиригувати твори Малера з оркестром на камеру — їй вдається знайти колектив і зробити запис. Із близько 400 претендентів Оксана Линів пройшла до фіналу конкурсу.

У Бамберзі Оксана змагалася з досвідченими випускниками європейських консерваторій — і здобула третю премію, ставши єдиною жінкою-фіналісткою. Попри успіх на конкурсі, гарні кар’єрні перспективи в Україні здавалися диригентці недосяжними. Здебільшого усе вирішували зв’язки, а чесних конкурсів з відкритим голосуванням практично не було:

— В Україні ситуація в класичній музиці тоді, на початку 2000-х років, була дуже корумпованою.

Тож журі конкурсу допомогли Оксані отримати стипендію та шестимісячне стажування від організації DAAD (Німецька служба академічних обмінів. — ред.). Досвід роботи в одному з кращих німецьких оркестрів дав диригентці змогу вступити до вищої музичної школи Дрездена. Там Оксана активно вивчала німецьку мову та брала майстер-класи у відомих диригентів світового рівня.

— Якби я не отримала базу в Україні — я не змогла би добитися того успіху, який я зараз маю. В Німеччині я фактично вже могла шліфувати свої знання.

Утім українським музичним вищим навчальним закладам все ще бракує сучасної фахової літератури, зокрема актуальних англо- і німецькомовних видань, вважає Оксана. Крім застарілої літератури, поширеною проблемою є те, що рукописні нотні записи багатьох українських класиків досі не видані і не впорядковані. Часто навіть немає реєстру записів та інформації, де саме зберігаються оригінали рукописів і партитур.

— За останні 50 років в музичному виконавстві Європи і цілого світу відбулася величезна революція, дуже важливі дослідження у власне історичному виконанні.

Через використання результатів саме таких наукових зрушень студенти можуть вивчати стиль та інтерпретацію саме того століття, до якого належав композитор. Раніше ж Моцарта, Баха та інших відомих композиторів виконували по нотах, виданих 50-100 років тому і редагованих рецензентами. Тому доступ до найновіших фахових видань і робота з оригінальними партитурами є надважливими чинниками в музичній освіті, стверджує Оксана.

Культурна амбасадорка

Після навчання у Дрездені Линів була диригенткою Одеського національного академічного театру опери та балету. Пізніше вона їде до Мюнхена, де працює музичною асистенткою Кирила Петренка — генерального музичного директора Баварської опери. Там само Оксана здійснює дебют як оперна диригентка та планує свої постановки. Згодом вона укладає контракт з оперою Ґраца в Австрії — другою за значимістю після Віденської.

Для Оксани успіх і чудова світова кар’єра — велика відповідальність. Передусім, перед батьківщиною, адже своїм завданням вона вважає підтримку і популяризацію української музики. Диригентка стикнулася з тим, що європейці мало знають про творчість українських композиторів, як-от Бортнянського, Сильвестрова, Березовського, Веделя. У німецькомовній музичній літературі відсутня навіть згадка про Миколу Леонтовича, тимчасом як його різдвяного «Щедрика» (Carol of the Bells — англ.) виконують у всьому світі у різноманітних обробках. Утім, Оксана докладає зусиль, щоб ситуація змінилася. Як диригентка вона має можливість добирати репертуар, а тому часто включає твори українських композиторів до репертуару світових оркестрів. Наприклад, дебютуючи у Дюссельдорфі, Оксана внесла до концертної програми сюїту з опери «Золотий обруч» Бориса Лятошинського, написану 100 років тому. Завдяки її старанням за кордоном дізнаються про непересічного українського композитора:

— Борис Лятошинський написав «Золотий обруч» за класикою української літератури, а Іван Франко написав «Захар Беркут» за легендами про визвольну боротьбу тухольців від монголо-татарської орди, і ця музика, ці теми, вони є до сих пір дуже актуальними і можуть надаватися до сучасної інтерпретації.

Оксана є співзасновницею кількох музичних ініціатив в Україні, які підтримав Український культурний фонд. Зокрема, разом із культурною менеджеркою Яриною Винницькою вони сторили масштабний мистецький проєкт «Ковчег Україна: музика», онлайн-прем’єра якого відбулася 24 жовтня 2020 року. Головна ідея — поєднати українську архаїку та сучасні класичні твори. Назва обрана невипадково, адже проєкт символізує справжній музичний ковчег, покликаний зберегти українську спадщину і донести до наступних поколінь. До втілення цього задуму долучилися майже 200 учасників зі всієї України: гурти «ДахаБраха», «Курбаси», чоловічий хор «Дударик», Київський дівочий хор імені Миколи Лисенка, Сергій Жадан, поліська співачка Домініка Чекун з унікальною манерою співу. Серед учасників є і учні Оксани — Молодіжний симфонічний оркестр України.

Молодіжний симфонічний оркестр України

Заснований у 2016 році Молодіжний симфонічний оркестр України/YsOU став потужною платформою для розвитку молодих музикантів і вже завоював міжнародне визнання на фестивалях.

— Колись ще студенткою в Німеччині я мала можливість працювати з такими німецькими молодіжними оркестрами. Їх є дуже багато в Німеччині, в кожному регіоні є свій оркестр. Я дуже мріяла створити щось таке в Україні. І власне з 2017 року відбувся наш дебют на фестивалі LvivMozArt, а потім — на фестивалі Бетховена в Бонні, концерти у Києві та Берліні.

Любити класичну музику і свій інструмент понад усе — ось головні умови для учасників. Коли ця любов справжня, то шанси зарекомендувати себе перед комісією і пройти до складу оркестру досить великі:

— Стати учасником цього оркестру на конкурсній основі, подавши заявку, можуть діти з усіх регіонів України. І ми дуже пишаємося, що понад 25 міст, містечок та сіл України представлені в нашому оркестрі.

Великим здобутком для колективу стало запрошення на найбільший фестиваль молодіжних оркестрів Young Euro Classic у Берлін. Тоді українському оркестрові виповнився лише один рік, а на сцені Konzerthaus Berlin зазвичай виступали престижні колективи з тривалою історією. Та Оксана переконала дирекцію фестивалю погодити участь її оркестру.

Оксана згадує, яким викликом був цей виступ і як кожного учасника переповнювали емоції:

— Це діти, які тільки на декілька тижнів приїхали з усіх куточків України, і вони всі різного віку – від 14 років до 22, старших немає. І, насправді, вони вперше сидять отак разом, в одному колективі, на такій престижній сцені, і вони повинні при повному залі публіки в Берліні, в серці Німеччини, виконати симфонію німецького автора і, власне, заявити себе.

Концерт молодого колективу завершився тріумфом: переповнена глядацька зала Konzerthaus Berlin аплодувала стоячи.

Василь Вишиваний

Одним із проєктів, до якого долучена Оксана як музична керівниця, є «Вишиваний. Король України» — опера про члена австро-угорської імператорської родини Вільгельма фон Габсбурга:

— Це дуже амбіційний проект, ініційований та спонсорований почесним консулом Австрії в Україні, і реалізувати цю постановку повинна Харківська опера. І присвячений він видатній постаті політика, який походить з роду Габсбургів, це є Вільгельм Габсбург, який дуже захоплювався Україною, і на початку ХХ століття приїхав з Відня, щоби очолити визвольну боротьбу України. Він дуже любив носити вишиванки, і йому дали таке прізвисько.

Про Вільгельма Габсбурга в Україні і за кордоном заговорили після виходу книги «Червоний князь. Таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа» американського історика Тімоті Снайдера. Захоплення Україною виникло ще в дитинстві, адже зростав ерцгерцоґ на Західній Галичині (територія сучасної Польщі), подорожував Карпатами. Пізніше, навчаючись у австрійській військовій академії, він вивчав українську мову, читав Франка, Шевченка, Стефаника, Федьковича і Грушевського. Невдовзі інтерес до культури переріс в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини: у часи Першої світової війни Вільгельм очолював військо, у складі якого служили українці переважно із Золочівського повіту (сучасна Галичина). Один із солдатів подарував йому вишиванку, яку Габсбург став носити привселюдно, за що й отримав прізвисько Василь Вишиваний. У 1918 році Вільгельм очолив Легіон Українських Січових Стрільців. За кілька років активної діяльності в Україні він йде у відставку й емігрує до Відня, де бере активну участь в житті української діаспори, аж доки після Другої світової війни, 1947-го, радянська окупаційна влада не звинуватить його у шпигунстві на користь Заходу. Вільгельма Габсбурга засудили до 25-ти років ув’язнення в радянських таборах, але він помер у тюремній лікарні раніше, захворівши на сухоти і був посмертно реабілітований 1989 року.

Постановка «Вишиваний. Король України» відобразить революційні події 100-річної давнини, коли Вільгельм фон Габсбург разом з українцями боровся за незалежність. Ідею відкрити українцям особистість Василя Вишиваного підтримали й інші митці: авторкою музики стала відома українська композиторка Алла Загайкевич, автором лібрето — Сергій Жадан, режисером — Ростислав Держипільский. Головну роль в опері виконає актор В’ячеслав Довженко, який став заслуженим артистом України за роль Серпня у фільмі «Кіборги». Така ініціатива є чи не найважливішою за роки незалежної України, говорить Оксана.

Диригентка не уявляє себе без вишиванки — ні на сцені, ні у житті. Різнобарвні, різностильові, старовинні і сучасні з різних регіонів — у колекції Оксани близько тридцяти вишиванок, а у Львові має ще три скрині з ними:

— Я вдягаю вишиванки будь-де: у Відні, Парижі, і це завжди унікально виглядає. Це ж створювалося простими людьми, але зовсім не дивно, що цими речами дійсно захоплюється весь світ. В мене стільки вишиванок, що я їх залюбки вдягаю дуже-дуже часто.

Бути диригенткою

Музика нерозривна з Оксаною у всьому. У помешканні Оксани на вулиці Лоенгрін, названій за однойменною оперою Ріхарда Вагнера, висить афіша з пам’ятного концерту. Згадує, що тоді дебютувала з відомим Дюссельдорфським симфонічним оркестром.

— Цей концерт був для мене дуже особливим, тому що в оркестрі працював також українець — одесит Андрій Мурза в перших скрипках. І так вийшло, що ми з ним познайомилися. І зараз це моя кохана людина. Тому тут його автограф на пам’ять про те, що ми познайомилися саме в Дюссельдорфі і саме завдяки українській симфонічній музиці.

Оксанині партитури мають безліч позначок. Вони стосуються виконання, стилю, цезур (коротих пауз між музичними фразами або розділами твору. — ред.), звуку, темпу. Линів прагне мати різносторонній репертуар і рада робити відкриття. Колективи, з якими Оксані випадає працювати, вже знають про гарний смак диригентки:

— Я щаслива, що зараз вже моє ім’я дуже тісно пов’язане з Україною, що навіть коли я отримую запрошення від різних оркестрів, часто вони пропонують мені підбирати програму самій.

Найбільше мистецтво диригента, на думку Оксани, — це інтерпретація. Часто вона повертається до творів, які виконувала раніше і переглядає опрацьовані партитури. З одного боку, у такий спосіб можна згадати попередній досвід, а з іншого — осягнути непомічені підтексти та відкрити нові сенси:

— Партитура — це манускрипт моїх думок. Тому що насправді музика — це не те, що записано в нотах. Музика — це те, що стоїть поза нотами.

Щоб глибше зрозуміти виконуваних композиторів і відчути, що спонукало їх написати конкретний твір, Оксана вивчає біографічні матеріали. Здавалося б, історичні розвідки для музиканта — справа факультативна, але такі дослідження завжди впливають на її стиль диригування. Каже, що виконувати класичні твори означає ставати сучасником композитора — і через музику долучатися до вічного:

— Коли ви зараз слухаєте музику Баха, вона вас емоційно настільки приймає, ви проживаєте такий катарсис, що в цей момент вона буквально фізично, емоційно і духовно діє конкретно зараз на вас. Через певні твори, через звучання, через ті формули насправді ці геніальні люди – не мертві портрети в музеї, а вони присутні дійсно серед нас.

Мистецтво диригента полягає не тільки в тому, щоб досліджувати минуле і віднайти оригінальне звучання твору — а й припасувати його до місця і часу виконання. У такі моменти диригент стає провідником композитора, його «голосом»:

— Ти як диригент відповідальний за якість виконання його (композитора) музики, його твору, а значить ти повинен донести зміст того, що він хотів цьому людству передати і залишити після себе в цій вічності.

Та все ж найголовніший виклик для диригента — сприяти взаємодії музикантів і аудиторії, вважає Оксана. Під час диригування вона насамперед прагне віднайти синергію публіки й оркестру:

— Повна зала, тиша, перед тобою сотня музикантів в оркестрі (може бути ще також на сцені, якщо це оперний театр), і всі завмирають. Від твоєї інтенсивності, твого пережиття, ти передаєш руками на музикантів, спонукаєш їх зреагувати, це все створюється в якийсь один такий звук, звукову вібрацію, яка наповнює залу, і заповнює своєю аурою слухачів. Найбільша магія і складність професії диригента полягає в тому, що ти, не творячи сам ніяких звуків, стоїш в центрі цього космосу.