Олег Сенцов та його Крим

Share this...
Facebook
Twitter

Олег Сенцов — український кінорежисер, сценарист, письменник та громадський активіст. 2014 року в Сімферополі його затримали російські силовики, звинувативши в підготовці низки терористичних актів. Після 5 років незаконного ув’язнення Олег повернувся в Україну в межах обміну російських злочинців на українських військовополонених. Він пройшов через викрадення, арешт, неправомірний судовий процес, але досі, як і тисячі інших людей, не має можливості потрапити до окупованого Росією Криму.

Говоримо з Олегом перед записом інтерв’ю в студії. Стіни, підлога та стеля затемнені, закриті чорною тканиною, щоб сфокусувати всю увагу глядача на героєві. Без зайвих деталей. Олег сидить на стільці. Перед ним — камера, освітлювальні прибори, за якими стоїть наша знімальна група, яка має залишатися за кадром. Просимо Олега дивитися в камеру. Він дивиться і одразу мружиться від яскравого світла.

— Світло в очі, фігури в темряві… На допит схоже. Насправді ці лампи вже не використовують, але коли в кіно показують допит, то такі кіношні штампи залишаються. Якщо ви хотіли зробити атмосферу якоїсь такої затишної розмови, то у вас це не вийшло.
— Вибачте.
— Нічо страшного.
— Можу попросити Вас представитися?
— Мене звати Олег Сенцов. У в’язниці теж завжди представляєшся: такий-то, народився там, стаття, розмір взуття і все. Постійно то говориш, кілька разів на день…

Травень 2014 року. Кримські активісти, яких ФСБ називала «група Олега Сенцова», нібито планували вибухи у Сімферополі. Сфабриковане обвинувачення базувалося на свідченнях, отриманих під час катувань. Окупаційна влада засудила Олега Сенцова на 20 років позбавлення волі у російській колонії суворого режиму. У травні 2018 року, перебуваючи за ґратами, Сенцов починає безстрокове голодування з вимогою звільнення всіх українських політв’язнів у Росії. Голодування тривало 145 днів, поки керівництво колонії не вирішило перевести Олега на штучне годування. У цей період у десятках міст світу відбувались масові акції на підтримку політв’язня. Своєю витримкою Олег Сенцов уособив боротьбу проти тоталітарної системи.

Проблема політичних в’язнів Кремля, що зазнають переслідувань через активну громадянську позицію, набула значних масштабів з початком окупації Криму Росією та війни на Донбасі 2014 року. Відтоді українських громадян почали затримувати за звинуваченнями в «тероризмі» або «шпигунстві». На сьомий рік окупації півострову та війни законодавство щодо політв’язнів в Україні ще не врегульоване, а правозахисники і громадські організації, що відстежують питання бранців Кремля, не можуть точно визначити кількість людей, яких Росія утримує в своїх тюрмах з політичних мотивів.

У списках (які називають «заздалегідь неповними») правозахисного центру «Меморіал» станом на жовтень 2020 року нараховується 362 людини. Їх можуть звинувачувати у закликах до зміни територіальної цілісності (тобто запереченні тимчасової окупації Криму), підготовці терактів, екстремізмі і призначати за це реальні строки ув’язнення. Кремль намагається використовувати бранців для тиску на Україну в політичних перемовинах.

У серії «Рідний Крим», створеній спільно з Українським інститутом, герої за допомогою VR-окулярів спостерігають за особливими для них локаціями в Криму та розповідають про рідний півострів.

Фото: Сергій Коровайний.

Олег

Під час української Революції Гідності 2013–2014 років Олег Сенцов поїхав до Києва, де став одним із активістів Автомайдану. А коли розпочалася окупація Криму, — розвозив продукти заблокованим на півострові українським військовим.

— Я дуже гарно розумів, що таке Росія сучасна, що це — Радянський Союз 2.0. Вона не могла дати людям якусь ідею, національну ідею. Люди повинні йти за чимось важливим. Тим, що неможливо помацати руками, але що буде у вашому серці. Це прийшло тоді з Майданом, але в той же час прийшли ці руйнівні процеси: захоплення Криму, Донбасу, війна з Росією. Це розкололо, але ці моменти дуже були чіткі: я на цьому боці, а в тому боці немає нічого спільного.

Олег Сенцов вважає, що Крим має «острівну» ментальність, тобто кримчани ніби «самі собою». Цю специфіку варто було враховувати у внутрішній політиці України.

Фото: Олег Переверзєв.

— Крим завжди вважав себе якимось окремим. Десь там Україна, а ти — з Криму. Це завжди було, і, на жаль, нічого не було зроблено, щоб цю ситуацію зламати. Україна не була привабливою для Криму і не зрощувалась з ним, а він якось окремо стояв і так легко пішов. І це проблема, яка була закладена ще з радянських часів, і потім в українській державі, вже в роки незалежності ніяк не вирішувалась.

Деокупація Криму, вважає Олег Сенцов, може відбутися за тієї умови, коли в Росії пройдуть якісь руйнівні «тектонічні» процеси, які призведуть до розколу цієї держави.

— У Росії я в останні роки спілкувався зі своєрідним пластом населення. Там багато хто не полюбляє Путіна, з кожним роком кількість таких людей стає все більшою. Але питання Криму майже єдине, що «Крим наш». Ця ментальність дуже сильна там: «наше, захопимо, не віддамо». Це огидно, але вони так вважають. І будь-який політик, який піде до влади після Путіна, приречений на політичну кризу або бунт, якщо віддасть так просто Крим.

Можна багато говорити про повернення Криму до України, але коли і як це відбудеться — ніхто точно не знає. Попри це, каже Олег, важливо ніколи не випускати це питання з порядку денного.

— Ми повинні про це говорити всюди: і всередині країни, і назовні. І вимагати повернення, і працювати на те, щоби відбулися процеси, які призведуть до деокупації. А не намагатися вести перемовини з цим режимом, який просто нам дурить голову. Про Крим вони взагалі не хочуть розмовляти. Я маю на увазі Донбас, тому що для мене це те саме питання, це прояв однієї агресії Російської Федерації. Ми повинні з нею боротися за нашу землю, і все.

Рідні місця. Скалисте і Бакла

Олег розповідає, що був усюди в Криму, бо любить подорожувати, а їздити цим півостровом дуже зручно: з центру Сімферополя до найвіддаленішого пункту (наприклад, до Керчі) їхати трохи більше ніж дві з половиною години автівкою. При цьому завжди змінюються ландшафти: є і лісові, і гірські, і морські, й степові, і пустельні.

— У Криму пройшло все моє життя. Там народився, жив тільки там. Хоча багато подорожував, але все дитинство, вся молодість пройшла там. Це дуже класне місце, і потім, коли я вже багато їздив по Україні, по світу, я розумів, що краще, ніж Крим, нічого не може бути.

Затоплений кар’єр у Скалистому.

Share this...
Facebook
Twitter

Затоплений кар’єр у Скалистому.

Share this...
Facebook
Twitter

Найближчі спогади пов’язані із селом Скалистим, де Олег народився і пройшло його дитинство (до Сімферополя поїхав у 17 років, коли вступив до вишу). Скалисте (до 1945 року — Тав-Бадрак, крим. Tav Badraq) — село на півдорозі між Сімферополем і Бахчисараєм. Відоме, зокрема, через затоплений кар’єр, який ще називають Мармуровим, або Марсіанським озером.

— У цьому кар’єрі ми з пацанами в дитинстві грали, а потім його наповнили водою. Це озеро дуже класне. Коли воно наповнювалось, ніхто про це не знав, тільки місцеві. Коли я казав: «Слухай, таке класне місце», (відповідали): «Та що там може у вашому Скалистому (бути) класно?». А зараз це культове місце, туди їздить купа людей зі всього Криму дивитися, купатися.

У Скалистому Альмінський завод будівельних матеріалів видобував вапняк. Мармурове озеро утворилось саме у вапняковому кар’єрі, тож вода у ньому від залишків вапнякових відкладень набула бірюзового кольору.

— Вода була така блакитна, дуже красива. Зараз трохи мутна, тому що вже потрохи степ омивається. Зараз рівень води трохи вищий, і з’явились зарослі якісь, потроху заростає. Я це місце впізнаю. Воно у мене в фейсбуці стоїть на обкладинці, тому що це візитівка цього села. Від цього озера до мого дому десь метрів п’ятсот, іти п’ять хвилин.

Урочище Бакла.

За кілька кілометрів від Скалистого, на крутому схилі внутрішньої гряди Кримських гір між річками Альма і Бодрак, розташоване урочище Бакла. Приблизно в другій половині III ст. тут було засноване укріплене поселення, що згодом розбудували як печерне місто. У 1299 році місто занепало, не витримавши нападу золотоординського війська. Сьогодні це комплекс залишків печер — не єдиний у Криму, бо в епоху середньовіччя велика частка осілого кримського населення проживала саме у нагір’ї. Такі печерні міста, як Мангуп-Кале, Чуфут-Кале, Бакла, Ескі-Кермен та інші, зберегли свій давній вигляд, адже люди переселились у більш зручні долини.

Печери видовбували в камені для житла, оборонних та господарських цілей: зберігання злаків, утримання худоби, виноробства. Збереглися також залишки храму та скельних поховань.

— Ми тут теж ходили з хлопцями і з родиною гуляти. Трохи далеко, десь годину треба йти по лісу, але там дуже красиво. Таке місце для відпочинку вихідного дня. І туристи, звісно, які приїжджають, завжди сюди йдуть гуляти тому, що тут дуже красиво.

за підтримки

Цю публікацію створено у співпраці з Українським Інститутом.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Алім Алієв

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Катерина Полев'яненко

Авторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Олена Логвиненко

Інтерв’юер:

Богдан Логвиненко

Оператор 360,

Режисер монтажу:

Сергій Коровайний

Оператор:

Олег Сологуб

Михайло Шелест

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Аліна Куфедчук

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Ukrainer підтримують

Стати партнером

Слідкуй за експедицією