Ольвія: найбільший античний поліс Причорномор’я

Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» був заснований у 1926 році. Сьогодні заповідник складається з двох частин: міста Ольвії з некрополем і території сучасного острова Березань, що навпроти Чорноморської коси. Найближче  до заповідника велике місто — Миколаїв — за 40 км звідси.

На території заповідника діють: музей, де представлені знахідки з розкопок (понад 96 тис. експонатів) і лапідарій (музей каменю  — ред.), в якому зберігаються архітектурні деталі, надгробки, знаряддя праці, скульптури та плити з написами і текстами декретів. Заповідник має свої наукові фонди та бібліотеку. Основною частиною музею є експозиція залишків античної архітектури просто неба: понад півтора десятка ділянок. Розкопки однієї ділянки можуть тривати роками.

Заповідник покликаний охороняти та зберігати пам’ятки та артефакти античної Ольвії, проводити ремонтні та музефікаційні роботи із відтворення зниклих елементів, зокрема кладок стін.

До кінця XVIII ст. городище на березі Бузького лиману не було офіційно визнаною пам’яткою археології. Лише наприкінці століття німецький етнограф Петер Симон Палас спільно з російським письменником Павлом Сумарковим таки довели, що городище — це і є рештки античної Ольвії.

Першу точну карту міста склали у 50-х роках ХІХ ст. Тоді ж стартувала перша археологічна експедиція, що стало початком професійного дослідження Ольвії. Системні ж розкопки почали проводити на початку ХХ ст.

За радянських часів навколо пам’ятки активно селилися колишні в’язні радянських тюрем, які невдовзі почали проводити власні «розкопки» та продавати за безцінь археологічні знахідки, античну кераміку та стародавні монети.

Офіційні розкопки відновилися у 1970-і роки і тривають дотепер. Донедавна тут працювала виключно українська археологічна експедиція, а з 2016 року  також працює велика група археологів із Польщі та Німеччини під егідою Інституту археології, який має виключне право на проведення розкопок на території України.

Сергій

Директор заповідника Сергій Шеін — місцевий мешканець. Роботу в заповіднику починав з посади інженера. Історик за фахом, він обожнює свою роботу, бере участь в розкопках, а його теплі спогади про це місце — з самого дитинства:

— Я місцевий житель. Виріс тут, знаю кожен камінчик. Все дитинство провів на цій території, і як говорять, на животі проповз кожну стежку. Ми грали тут, росли. Це місце — улюблене.

Сергій продовжує активно дбати про рідні місця:

— Так склалось, що місце дитинства стало місцем роботи і місцем життя. Приємно, коли ти народився, живеш і працюєш в тому місці, яке ти любиш. Дуже гордий, що працюю тут зараз та можу не лише грати, як в дитинстві, а й докладати зусилля для того, щоб все ж таки це місце процвітало. Тому що це — візитна карточка села, району і області.

Щорічна археологічна експедиція розпочинається тут наприкінці червня — на початку липня. У спеціально зведених будиночках живуть керівники експедицій. Студенти ж, що приїздять на розкопки як на практику, живуть у наметовому містечку в Заячій балці, в південній частині городища.

Історія Ольвії

Сергій Шеін, як ніхто інший, усвідомлює унікальність Ольвії й території навколо городища:

— Ця територія унікальна тим, що на її землях не було осілого населення — як до приходу греків, так і після них. Вона наче була підготовлена саме для античних колоній: ніхто її не чіпав до VI століття до н. е. і майже не було осілого населення після IV століття н. е. Чиста антична територія.

Місто-республіка Ольвія була заснована в VI ст. до н. е. вихідцями з давньогрецького міста Мілет. Про владу в Ольвії почали думати вже в V ст. до н. е., про що свідчить поява найпершого державного документа Ольвії — почесного декрету, який був вирізьблений на камені.

Вся влада в місті фактично належала великим рабовласникам. Рабів торговці отримували в обмін на ремісничу продукцію. Відтак раби надходили до Ольвії так само, як, скажімо, хліб, худоба, риба чи вовна.

Антична Ольвія була багатою на майстрів: гончарів, каменярів, майстрів по дереву. Чимало виробів ольвійські купці продавали у державах грецької метрополії, де натомість купували безліч інших речей — від смачного вина та олії до прикрас та творів мистецтва.

Завдяки торгівлі Ольвія підтримувала зв’язки з такими великими містами, як Афіни, Коринф, Александрія і навіть містами Малої Азії (сучасна Туреччина). Через свою активну торгівельну діяльність Ольвія навіть входила до Першого Афінського морського союзу. Для зручності торгівлі Ольвія випускала свої монети у вигляді дельфінів — здебільшого мідні і срібні, рідше — золоті.

Ольвія є цікавою для історичної науки не лише зараз, вона була такою ще в далекі античні часи. Найкращим підтвердженням цьому служать відвідини Ольвії відомим грецьким істориком Геродотом у V ст. до н. е.

Цікаво, що в III ст. до н. е. місто намагався взяти в облогу один із полководців Александра Македонського, Зопіріон. Загалом місто часто піддавалося набігам варварів, влада змінювалася, а в 48 році до н. е. гети на чолі з царем Буребістою взагалі захопили і зруйнували місто. Після відновлення його площа зменшилась втричі, влада перейшла до скіфів, але набіги варварів не припинились.

У II ст. н. е. на прохання Ольвії в місто увійшов римський гарнізон, який побудував на її території цитадель:

— В Ольвії знаходився лише невеликий римський гарнізон, але на той час авторитет Римської імперії був дуже великий, тому перебування навіть невеличкого війська в певному місті вже заставляло задуматись навіть самих затятих варварських полководців. Досить довгий час Рим відіграв дуже позитивну роль в збереженні саме Ольвії і в неможливості її знищення.

У ІІІ ст. через внутрішні проблеми римляни мусили покинути місто і Ольвія знову стала доступною для набігів варварських племен. Незабаром гети зруйнували цитадель, а на початку IV ст. напади гунів призвели до остаточного знищення Ольвії.

Стародавнє місто

Після занепаду Ольвії територія залишалась незаселеною протягом 14 століть. До середини ХІХ століття античне місто буквально розбиралось по  камінчику, в першу чергу місцевими мешканцями. Так, османи, які встигли пожити на цій території, розібрали переважну кількість наземних будівель і навіть побудували з античного каменю  фортецю Ачі-Кале, тобто майбутній Очаків:

— Жителі Ольвії, починаючи ще з кінця ХVІІІ — початку XIX століття, будували свої будинки також із залишків наземних споруд Ольвії, тому що навіщо ламати голову, де взяти будівельний матеріал, якщо поряд каміння хоч відбавляй. Зараз навіть якщо проводяться ремонти в старих будинках, обов’язково в стіні — або ж залишки алтаря ольвійського, або архітектурної деталі якоїсь, обов’язково це. Жодного будинку нема без якогось артефакта саме ольвійського.

Уявіть собі місто, де площі та головні вулиці були вимощені кам’яними плитами, на яких красувались статуї грецьких героїв та богів. Місто, де в скульптурах з каменю оживали портрети видатних містян, а мармурові плити промовляли до вас декретами місцевої влади.

Аби зрозуміти весь тей педантизм, який був втілений в просторі античного міста, варто згадати, що Ольвія була спроектована за системою грецького архітектора Гіпподама, який спроектував також Александрію. Міське планування тут неначе засновувалося на якомусь тактильному відчутті, коли все має бути на своєму місці.

У центрі міста розташовувалась головна площа — агора. Тут збиралася дуже різна публіка: від звичайних містян і  торговців до місцевих поетів, музик і філософів. Посеред площі розташовувалась велика будівля, в якій купецькі зібрання чергувались з культовими обрядами. Головна площа міста межувала з центральним кварталом, вулички якого охоплювали два головні ринки, театр,  гімназію, суд та парламент. Щасливчики, що мешкали поблизу центральної частини міста, могли вирішувати усі свої справи фактично на відстані лічених кроків.

На окрему згадку заслуговує ставлення жителів Ольвії до власних святинь. Неподалік головної площі знаходилася священна територія — теменос, яка включала храми Зевса та Аполлона Дельфінія, а також центральний алтар. Щоб зрозуміти цінність цих споруд, достатньо  дізнатись про дії місцевих мешканців під час набігів.

— Храм Зевса та храм Аполлона Дельфінія, покровителя Ольвії, були розібрані самими жителями Ольвії під час одного із набігів кочевих племен задля того, щоб варвари не осквернили священні місця.

Центральний вівтар був чи не найціннішою культовою пам’яткою міста, тому, коли очікувався черговий набіг варварів, мешканці Ольвії засипали його землею. Тож під час археологічних розкопок вівтар виявили практично не ушкодженим. Таким чином Ольвії вдалося вберегти власні святині та зробити їх частинкою історії.

Ольвійські вулиці були прямими і перпендикулярними одна одній, орієнтованими переважно із заходу на схід. Місто було розділене на квартали, у кожному з яких було десять подвір’їв. Всі громадські будівлі так само, як і міські площі та ринки, дорівнювали за розміром житловим кварталам (100×40 м). Громадські та житлові будівлі зазвичай зводили з каменю, а дах вкривали надійною черепицею. В проходах між кварталами були облаштовані траншеї для каналізації, перекриті плитами.

— В Ольвії існувала система каналізації з відводом каналізаційних стоків за межі міста. В ті часи відходи виливались не в річку, як у нас зараз, або коли каналізація тече поряд із гуляючими дітьми. Все ж таки в Ольвії такого не було.

Антична Ольвія була оточена міцними мурами й оборонними вежами і це вплинуло на вигляд міста. Цікавий факт: багатий місцевий купець Протоген  давав кошти на побудову фортечних мурів навколо міста, аби хоч якось захистити Ольвію від варварських набігів. За цей вчинок в його честь був встановлений мармуровий декрет (плита з текстом. — ред.):

— Більша частина античної Ольвії являла собою мережу щільних кварталів з вузькими провулками. Враховуючи те, що територія міста була обнесена оборонними стінами, територію Ольвії вже неможливо було розширити. Саме тому мешканці старались забудовувати як можна щільніше ту територію, яка вже була захищена.

Зважаючи на обмежену площу домівок, місцева знать вдавалася до будівництва двоповерхових будиночків. Оселі найзаможніших власників зазвичай прикрашались фресками, мозаїками та колонами. В їхніх домівках красувалися теракотові карнизи, єгипетські рідкісні вази з алебастру та ювелірні прикраси з Коринфу. З самих Афін до Ольвії привозили скульптури, архітектурні деталі та кераміку з чорнофігурним вазописом.

Не можна оминути увагою також південну частину міста, де фактично і зародилось міське життя. Ця частина Ольвії славилась крутими схилами та потужним портом, який давав змогу активно займатися торгівлею:

— Майже кожен клаптик цієї землі був забудований, навіть круті схили. Коли рівень моря, а відповідно і лиману, піднімався, територія почала підтоплюватися, земля почала опадати в річку. Жителі Ольвії почали якимсь чином укріплювати свої будинки великими стінами, які по факту служили утримувачами тамтешніх будинків. Тому майже кожен тутешній будиночок — така невеличка фортеця.

Незважаючи на всі зусилля, природа диктувала свої умови, і коли рівень моря суттєво піднявся, ця частина міста разом із великим портом та всім узбережжям поступово опинилася під водою. Сьогодні під водою знаходиться близько 300–400 м античної території Ольвії. Наразі підводні розкопки проводити практично неможливо через велику течію та мул, які вже наступного дня зводять нанівець усі зусилля.

— Щоб нормально провести підводні дослідження – треба зробити дамбу, осушити цю територію і потім вже проводити розкопки. Ну, звичайно, це все утопія.

— Чим унікальна найпівденніша частина Ольвії? Тим, що тут зародилося життя в античному місті, і тут, як стверджують вчені, воно і завершилося. В VI ст. до н. е. на цій території були споруджені землянки перших колоністів і в IV ст. н.е. тут, на цьому місці, жили вже останні мешканці Ольвії.

Туризм

За рік кількість відвідувачів заповідника сягає близько 10 тисяч, і його працівники   не втрачають надію, що це місце стане куди більш популярним та знаним. За радянських часів та й більшу частину періоду  незалежної України територія Ольвії позиціонувалася виключно як науковий об’єкт, жодних серйозних спроб просувати заповідник в туристичному плані, на жаль, не було.

— Раніше ніхто не проводив подій, які б висвітлювали цей заповідник як туристичний елемент в системі туризму України. Зараз ми намагаємось трошки змінити цей підхід, тобто поряд з наукою спробуємо прикласти зусилля саме для розвитку туризму, тому що туризм — це гроші, а гроші — це розвиток цієї установи.

Незважаючи на проблеми зі шляхами та під’їздами до заповідника, за останні три-чотири роки інтерес туристів до Ольвії все ж таки збільшився.

— Я завжди собі повторюю: якщо пам’ятник цікавий, до нього й пішки захочеться прийти. Ми хочемо зробити поступово, щоб так було і з Ольвією.

Сергій Шеін сподівається, що керівництво району та області все ж таки зрозуміє важливість туристичної цінності Ольвії та допоможе в її промоції.

— Я чекаю, коли Ольвія буде мати значення справжньої місцевої перлини. Але треба ще відшліфувати камінь, щоб він мав якусь ціну. Не кожна область може похвастатись тим, що визначна частинка Греції знаходиться на її території. Це наша історія і це наше майбутнє.

Сергій згадує, як Ольвію відвідували туристи з Греції:

— Вони ледь не цілували тут каміння. Ми були дуже здивовані тим, настільки поважно люди ставляться до своєї культури, до своєї історії.

За словами директора, відвідувати заповідник краще всього навесні. Тут можливі не лише організовані екскурсії, а й зелений туризм та сімейний відпочинок:

—Найкращий час для відпочинку — це квітень, травень. В цей час буяють всі аромати польових квітів та степових трав. Тут можна глибоко вдихнути повітря і відчути запах степу. Шматочок Ольвії — це шматочок такого собі біологічного клондайку.