Львів. Перетворення Палацу культури імені Гната Хоткевича

Share this...
Facebook
Twitter

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру. Палац, що побудували спільнокоштом майже 100 років тому, знову збирає гроші на оновлення та поволі повертається на мапу культурних інституцій Львова.

Історія Палацу розпочалася з будівництва на зібрані гроші працівників підприємств, які мали потребу в культурному дозвіллі. У складні часи пандемії та карантинних обмежень, що почалися 2020 року, адміністрації Палацу Хоткевича вдалося двічі зібрати кошти, потрібні для співфінансування задуманих проєктів.

Міжвоєнний спільнокошт

Теперішній Палац культури збудували як клуб для дозвілля робітників Львова. У ньому врахували всі інтереси: крім культурних розваг, був кегельбан (боулінг), буфет, бібліотека, кімната для настільних ігор і спеціальна палярня для курців, окремі гардероби для чоловіків і жінок і навіть апартаменти директора, який жив у закладі.

Ідея збудувати клуб для робітників виникла 1924 року після їхнього протесту через відсутність місця для відпочинку та дозвілля. Грошей на спорудження місто не мало, та виділило земельну ділянку. Тож профспілковий комітет вирішив збирати по 1 % від зарплат. Задум вдалося втілити через 10 років — 1934-го клуб запрацював, щоправда не повним обсягом. Попри тогочасну економічну кризу робітники самі брали участь у будівництві, долучалися вечорами і навіть у вихідні. Повністю закінчили всі роботи 1938 року: помітний зразок архітектури функціоналізму спроєктували модні тоді архітектори Тадеуш Врубель і Леопольд Карасінський. Вони були співавторами ще низки львівських споруд у стилі модернізму та ар деко: будинку Управління міських електричних закладів (нині управління СБУ на вул. Вітовського), житлового будинку для працівників гміни Львова на вул. Жовківській, будинку медичної палати, вілл «Професорської колонії».

Гміна
Одиниця територіального самоврядування в Польщі.

Тетяна Продан, заступниця директорки Палацу, зазначає, що як із самого початку, так і тепер громада творить культурну політику:

— Палац — це історія спільнокошту. Це одна з таких принципових точок відліку, тяглість якої ми намагаємося зберегти і яка суголосна не тільки тій команді, яка вкладається в концепцію розбудови громади. Це і є громадянська свідомість. І Палац Хоткевича постає тим суб’єктом, який був створений і до цих пір існує на тих засадах.

З 1938 року в будівлі працював кінотеатр, у радянську добу Клуб робітників працював як Будинок культури трамвайників. Далі історичні перипетії змінювали назви й окремі види діяльності в Палаці, але попри все тут завжди творили культуру. Під різними вивісками, прапорами й ідеологіями.

Під патронатом мультидисциплінарного діяча

Палац розташований в історичному районі Львова — Підзамче. Віддавна в ньому проживали ремісники, згодом — працівники фабрик і заводів.

У часи політичної нестабільності та зміни влади в 1930-х роках клуб був майданчиком для висловлення настроїв містян. Зокрема, 1936 року Комуністична партія Польщі та Західної України провела тут Антифашистський конгрес діячів культури, в якому взяли участь представники інтелігенції з Польщі, заходу України та Білорусі. Тетяна Продан каже:

— Установа не просто була культурним центром для дозвілля, а центром, в якому вибудовувались певні смисли і формувались певні політичні настрої, настрої спротиву.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У період німецької окупації деякий час тут працював юденрат — орган управління єврейської громади у львівському гетто. У радянські часи Палац мав ім’я агента НКВС Миколи Кузнєцова. Через це в народі заклад називали «кузнєчіком». А в 1990-х, у період відновлення незалежності України, його перейменували на честь Гната Хоткевича.

НКВС
Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) — відомство-попередник Міністерства внутрішніх справ СРСР, що існувало до 1946 року.

Ім’я Хоткевича обрали тому, що він був всесторонньо обдарованою особою: письменником, композитором, етнографом, істориком, мистецтвознавцем, театралом, інженером, громадсько-політичним діячем. Народився в Харкові та жив у багатьох регіонах, які тоді були в складі різних імперій. Деякий час мешкав у Львові, згодом — на Гуцульщині, Буковині, у Києві, Воронежі. 1938 року Гнат Хоткевич став жертвою сталінського терору: його розстріляли за сфальсифікованим звинуваченням у шпигунстві.

— Представник Галицького П’ємонту не міг собі дозволити працювати в одній галузі. Він мусив охопити якомога більше сфер культури, щоб представити дозріваючій нації ідеї, яка потім їх підхопить. Вибір імені установи — не просто роль, а те, як суб’єкт культури реагує на ту чи іншу ідеологію і як вона постає в процесі творення цієї культурної політики. Ми не обмежуємось дитячими гуртками, ми хочемо розуміти Палац Хоткевича як платформу створення культури.

Український П’ємонт
Метафора національно-визвольного руху з центром у Львові на Галичині за прикладом італійського регіону П’ємонту, звідки почалося визволення країни від чужинців і об’єднання італійських земель.

Із занепадом промисловості в 1990-х Підзамче стало дещо депресивним мікрорайоном. Проте громада та культурні інституції зараз намагаються це змінювати. Зокрема, крім Палацу Хоткевича, відновлюють колишні промислові об’єкти — приміщення Львівського заводу радіоелектронної медичної апаратури (РЕМА) і так звану Фабрику повидла, які трансформуються в заклади сучасного мистецтва, а також офіси й майстерні.

Чим живе Палац Хоткевича

Наслідуючи патрона Палацу, обдарованого в різних сферах, установа стала майданчиком для творчості молодих музикантів, акторів, художників, літераторів, танцюристів. Тетяна Продан наголошує на важливості локацій для розвитку обдарувань:

— Завдання нашого центру — це можливість для дебютантів реалізувати себе, тому що ніколи не знаєте, чи стане людина зіркою. Це все готується на таких, на перший погляд, не дуже великих сценах. Всі починають з чогось такого маленького. Усе народжується крізь певну роботу, помилки, випробування, тому дуже важливо мати ось цю інфраструктуру для дебютантів.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

1947 року, на той час іще в клубі, створили танцювальний ансамбль «Мрія», який існує дотепер і має статус народного. 1956 року його учасники знімалися в музичному кінофільмі «Пісні над Дніпром». Виконувачка обов’язків директорки Палацу культури Олександра Онишкевич розповідає, що їхні випускники часом повертаються до Палацу викладачами, а колишні танцівники приводять тепер своїх нащадків:

— Це такий родинний ансамбль. Цілими поколіннями сюди ходять. Якщо тоді ходили бабусі-дідусі, то тепер — їхні внуки-правнуки.

У «Мрії» танцюють дорослі, ансамбль «Квіти України» об’єднує дітей. Крім народних танців, у Палаці діє гурток сучасного танцю, вокальна та образотворча студії, дві театральні студії та сектор кінокомісії — міської організації, що промотує Львів як локацію для зйомок кіно та консультує у сфері кіновиробництва. Саме в Палаці виник театр сатири «Під мостом», тут готувалися учасники галицької ліги КВК. Ще заклад є місцем проведення літературних подій, зокрема однією з локацій Форуму видавців. Зі своїми читачами тут спілкувалися Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Віктор Неборак.

КВК
«Клуб веселих і кмітливих» — естрадна гумористична командна гра.

2015 року Львів став містом літератури ЮНЕСКО, а Палац Хоткевича — його резиденцією. Цей сектор творчого розвитку популяризує читання, літературний туризм, книговидання і перекладацьку діяльність. Інший сектор реалізує програму літературної резиденції для українських і закордонних авторів, перекладачів. Запрошені письменники зупинятимуться в спеціально підготовлених апартаментах, щоб краще ознайомитися зі Львовом і писати про місто.

Палац Хоткевича постійно розширює свою діяльність, і зараз у ньому, крім творчих напрямів, вивчають іноземні мови, проводять воркшопи, лекції. У 2020 році у Палаці відкрили галерею для митців-початківців. Знайшов тут своє місце і театр переселенців Domus, який створила режисерка з Криму Наталія Меньшикова. Час від часу в Палаці проходять репетиції трупи Львівського театру опери та балету імені Соломії Крушельницької; тут же займається осередок пластунів.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У 1980–1990-х Палац Гната Хоткевича був однією з перших сцен для майбутніх музичних легенд — гуртів «Мертвий півень», «Брати Гадюкіни», «Піккардійська терція», Руслани; у різний час — для всієї творчої сім’ї Чубаїв, поета Грицька та його дітей Соломії і Тараса, лідера гурту «Плач Єремії». У роки, коли вільнодумні музиканти не всюди могли виступати, у Палаці для них знайшлося місце. Саме тут музичний андеграунд творив свої невмирущі хіти.

У Палаці Хоткевича проходили відбіркові етапи всеукраїнського фестивалю «Червона рута», який започаткували 1989 року та назвали на честь культової пісні Володимира Івасюка. Після 2018 року в цей музичний осередок повертаються давні резиденти. Очільниця Палацу культури розповідає, що представники різних гуртів, які в 1990-х тут починали свою діяльність, знову пропонують співпрацю:

— Розвиток культурного середовища 1990-х років починався у Палаці Хоткевича. І зараз вони повертаються, приходять також молоді гурти і хочуть теж тут займатися. Вони йдуть сюди за тою творчістю, за тою атмосферою.

Так, вокальна формація «Піккардійська терція» має тут свою репетиційну базу вже понад 20 років, як і гурт Wszystko, який відроджує давні пісні, зокрема виконавця та композитора міжвоєнного періоду Богдана Весоловського. І, за словами менеджерів Палацу, це перегукується з концепцією закладу — наповненням історичного простору новими сенсами.

Функціональне перетворення

До 1997 року Палац належав «Львівелектротрансу», згодом його передали в управління Львівської міськради. Та навіть після того як заклад культури почав розвиватися, став постійною базою для фестивалів, він не користувався популярністю серед мешканців, що жили по сусідству. Як пригадує керівниця Палацу Олександра Онишкевич, деякі львів’яни розповідають, що їхні діти сприймають будівлю закладу за тюрму, наче вона закрита і недоступна. Цей стереотип хочуть змінити насамперед.

Ревіталізацію культурної установи розпочали 2018 року після обрання нового керівництва. Для початку створили довірливу атмосферу в колективі, який спершу насторожено сприйняв молодих топменеджерів. Допомогла спільна робота над стратегією розвитку, коли керівництво врахувало побажання колег. Сьогодні тут близько 70 працівників, деякі трудяться в Палаці вже десятки років. Команда, яка відновлює культурний простір, каже Олександра, є професійною та спрямованою на результат:

— Ми два роки напрацьовували перш за все довіру до команди, до всіх працівників, щоб пояснити їм, що ми не прийшли до них шкодити. Ми прийшли допомогти, відновити, оновити і зберегти ту історичну цінність і додати нового, актуального.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Основними складниками стратегії розвитку Палацу Хоткевича є чотири напрями: сенси, інфраструктура, команда та комунікація. Сенс полягає у збереженні культурної спадщини, традицій і створенні простору для нових задумів. Інфраструктура Палацу має бути зручною та безбар’єрною, з облаштуванням громадського простору та внутрішнього дворика. Команда, за визначенням у стратегії, — це креативні вмотивовані професіонали, які постійно вчаться, вдосконалюються та тримають руку на пульсі суспільних змін. Крім того, Палац має стати гідним місцем праці для них. Метою комунікації є популяризація бренду Палацу Хоткевича, збільшення цільової аудиторії не тільки серед мешканців, а й туристів.

Ці чотири напрями візуалізують різними кольорами: бургундовий, що перегукується із кольором цегли, — інфраструктуру, зелений — сенсове наповнення, оранжевий — комунікації, жовтий — команду. Вони стали основою брендбука для творчих студій і колективів. Нова стратегія визначає і мету Палацу: стати конкурентоспроможним сучасним закладом культури, який зможе залучити якомога ширшу аудиторію, запропонувати інноваційну освіту та претендувати на роль лідера культурних тенденцій.

Тривають зміни і в самому приміщенні. Будівля Палацу є пам’яткою місцевого значення, тому всі ремонтні роботи мають бути виважені та погоджені. Зараз у споруді реконструюють дах і залу, частину робіт фінансує місто. Деякі проєкти підтримала громада, проголосувавши за них на сайті громадського бюджету Львова. Уже оновили студії, класи. Відкриту терасу на даху в майбутньому використовуватимуть як літній кінозал.

Оновлені приміщення отримують сучасні назви: концертний зал — це вітальня Хоткевича, камерна сцена — Гнатів льох (там, до речі, від початку був кегельбан, а в 1990-х — дискотека та навіть стрипклуб). Є ще Khotkevych Space — місце творчих ідей.

Команді важливо саме оновити простір, наповнити його новим сенсом: прийти і все поламати, зробити щось нове — це найпростіше, каже Олександра, вони ж прагнуть повернутися до історичної правди:

— Ми почали з історії. І коли ти в це вникаєш, ти вже її не хочеш міняти, лише оновити, ревіталізувати, додавши чогось нового, але залишивши те, що є.

Перед початком робіт, на жаль, не вдалося відшукати давніх фотографій споруди: у жодному архіві не знайшли світлин раніше 1980-х років. Тому консультувалися з фахівцями, які розуміються на архітектурі функціоналізму. З інтер’єру забрали пізніші доповнення, що дисгармонують з автентичним і новим дизайном та обраною концепцією. Проте деякі радянські панно та мозаїки залишать, облицювання каменем, вірменським туфом, де воно доречне, не демонтуватимуть.

Одна із залучених експерток, архітекторка та дослідниця модерністської архітектури функціоналізму, Юлія Богданова розповідає, що при переплануванні за радянської доби (коли приміщення розбудовували, щоб розмістити учасників старих і нових колективів) усе ж намагалися дотримуватися загальної стилістики споруди. Але інтер’єри змінені майже повністю. Дивом вціліли австрійські радіатори.

— На рівні підвального поверху бачимо, де закінчується стара частина і починається нова добудована радянська. Як правило, на рівні таких технічних поверхів ми можемо дуже чітко побачити підходи до побудови, які були раніше, і як вони змінились в радянський період: мінімальні коридори і велика кількість нарізаних комірчин, немає вільних широких просторів, все дуже вузько і дуже щільно.

2019 року в Палаці зібрали на воркшоп молодих істориків, архітекторів, дизайнерів, які тиждень напрацьовували ідеї розвитку закладу. Їх поділили на команди, кожна з яких опікувалася окремою зоною у приміщенні, вивчала її, досліджувала і в кінці давала свої пропозиції для змін і вдосконалення.

Якщо раніше споруда була чітко розділена функціонально — зона вестибюля, приміщення для персоналу, гардероби, туалети, кабінети, — то зараз інша тенденція. Дрібні кабінети розібрали та зробили єдиний простір для нарад, а тепер — і для коворкінгу. Команда вирішила грамотно та поліфункціонально використати кожне з приміщень, адже Палац має враховувати культурні запити мешканців великої частини північного району Львова:

— Сучасне завдання — використати кожен сантиметр, щоб розосередити людей, дати їм зручний простір і задовольнити ту кількість функцій, які виникли в наші часи. У тому напрямку ведеться адаптація приміщення для сучасних потреб.

У Палаці ще залишилися приміщення, які потребують ремонту чи реставрації. Щоб їх оновити, під час наступних етапів ревіталізації вивчатимуть нагальні потреби суспільства та культурні тренди.

Усім вимогам відповідають уже відремонтовані вбиральні в будівлі. Тут є окремі кабінки для людей з інвалідністю, спеціальні для дітей — з пониженими унітазами, кімната матері та дитини з пеленальним столиком, годувальним кріслом і навіть з горщиками для малюків.

Художні дебюти

Ідею функціональності приміщень вдало втілили під час створення першої у Львові молодіжної галереї «ХотАртХол»: її облаштували в просторому коридорі Палацу на першому поверсі. «ХотАртХол» продовжив ідею спільнокошту, з якої починалася історія будівлі: команда закладу виграла свій перший міжнародний грант програми підтримки Європейського Союзу «House of Europe» у краудфандинговій номінації. У часи найсуворішого карантину адміністрації Палацу вдалося назбирати 82 тисячі гривень на платформі спільнокошту. А програма «House of Europe» виділила ще 6 тисяч євро.

Автором візуальної концепції перевтілення простору став дизайнер Віталій Шидей. Він запропонував створити максимально адаптивний і легкий простір із зручним зонуванням, очистити його від усього зайвого. Відновили давні шпоновані двері з автентичними латунними клямками, відреставрували підлогу. Після перепокриття стін артхол візуально розширився.

Тепер у Палаці є не тільки образотворча студія, а й безоплатний виставковий зал для вихованців і молодих художників, які організовують перші експозиції. Новий простір зацікавив молодих митців, свої заявки відразу подали 23 художники. Їхні дебюти розплановані в Палаці Хоткевича до кінця 2021 року. Перевага галереї «ХотАртХол» в тому, що простір прагнули зробити якісним і функціональним (наприклад, можна розмістити картини різного формату, а кріплення витримують до 15 кілограмів ваги).

На цьому команда закладу вирішила не зупинятись і на нижньому поверсі, де колись був гардероб, облаштує галерею для мультимедійних видів мистецтва та експозиції об’ємних творів. Там встановлять відповідне освітлення, проєктори, тумби для скульптур. Надихнувшись успіхом втіленого проєкту галереї для візуального мистецтва, адміністрація Палацу Хоткевича цього разу назбирала ще більшу суму — 98 тисяч гривень; решту робіт дофінансує міжнародний фонд «Відродження». Олександра вбачає важливий сенс у дотації культури:

— У часи найтяжчої кризи, карантину, коли люди збирають гроші на їжу, але віддають якусь часточку на культуру — значить, вони потребують тої культури.

«Побачити нове, вийти за горизонт»

Команда Палацу працює над ревіталізацією не лише закладу, а й цілого мікрорайону, який досі був депресивним, постіндустріальним. Адже найважливіше, вважають у Палаці, — привабити людей. Новим гаслом закладу обрали фразу «Побачити нове, вийти за горизонт».

Палац Хоткевича намагається залучати мешканців до культурного процесу, який би вони співтворили, а не лише споглядали під час дозвілля. Палац хоче стати майданчиком, який дає змогу громадянам розвиватися — через забезпечення їхніх потреб. Олександра помічає зростання попиту громадськості на культурні події в Палаці:

— Зараз такий час, що всі втомлені роботою, буденщиною. І культурне духовне збагачення отак раз на тиждень, на годину полегшує щоденне життя.

Заступниця директорки Тетяна Продан пояснює, що важливо розкрити потенціал району як історичного. Розповідаючи історію Підзамча й установи, показувати різні нашарування, ідентичності людей, які тут живуть. А Палац є медіатором, культурним центром, який створює свою мережу взаємодії між різними учасниками. Завдання команди, на думку Тетяни, — знайти в Палаці те особливе, без чого громада не обійдеться, адже культурна політика твориться спільно:

— Реалізовуючи свою стратегію, ми відходимо від стереотипів радянських будинків піонерів, коли вся ідеологія йшла від керівництва зверху. Ми намагаємося змінити оцей кут зору, показати, що ми взаємодіємо з громадою і власне на цьому принципі вибудовувати свою власну культурну стратегію. Від цього у нас і залежить подальший розвиток.

Район Підзамче, як і сто років тому, переживає оновлення. Тоді його заселяли працівники нових заводів і фабрик. А зараз на місці тих самих індустріальних зон, але давно покинутих і зруйнованих, споруджують житлові будинки. Район заселять нові мешканці, які творитимуть його нову історію. Палац культури імені Гната Хоткевича хоче стати невіддільною складовою щоденного життя львів’ян, їхнім стимулом для розвитку та якісного дозвілля, осередком культури.

за підтримки

House of Europe («Дім Європи») — програма, що фінансується Європейським Союзом, створена з метою підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС. Goethe-Institut в Україні керує програмою House of Europe. Британська Рада, Французький Інститут та Чеські центри є партнерами консорціуму проєкту.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Іванна Власюк

Людмила Кучер

Авторка:

Орися Шиян

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Анастасія Сєрікова

Коректорка:

Олена Логвиненко

Продюсерка,

Сценаристка:

Карина Пілюгіна

Інтерв’юерка:

Ірина Макарчук

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Фотографиня:

Софія Соляр

Оператор:

Назар Назарук

Юрій Паливода

Режисерка монтажу:

Надія Мельниченко

Режисер:

Микола Носок

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Софія Базько

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик