Пороми здавна використовуються для перевезення пасажирів і транспортних засобів з одного берега на інший. Вони з’явилися тоді, коли у людини виникла потреба долати перешкоди на своєму шляху. На Дністрі існує до десяти поромів, серед яких жоден не стоїть на важливій трасі, але допомагає сполучати села і невеличкі містечка. Серед них є навіть один міжнародний пором.
Перші згадки про пороми з’явилися ще у праці давньоримського письменника Авла Гелія «Аттичні ночі», де він перелічує назви плавзасобів. Поромники стають героями німецьких казок. І всі ми знаємо найвідомішого — Харона, перевізника душ померлих у загробний світ. Слово «пором» активно використовувалось ще в старослов’яській мові. А це означає, що поромами українці користувалися з давніх-давен.
Із розвитком технологій на зміну поромам прийшли мости, а професія поромника ставала дедалі рідкіснішою. Але ще залишилися ентузіасти, які роблять свою справу, бо їм це справді подобається.
Міжнародний пором
Найбільш офіційно виглядає пором у Ямполі, який поки що є єдиною міжнародною переправою в Україні після того, як поромна переправа зникла на Дунаї. Прикордонний пункт пропуску обслуговує автомобілі і піших пасажирів. На поромі є два прапори – України і Молдови. Фактично цей пором поєднує українське місто Ямпіль і молдовські Сороки.
Вид на паром через ріку Дністер, який курсує між українським і молдовським берегами ріки біля міста Ямпіль. 2 серпня 2017 року.
Пором Перебийківці-Худиківці
Пором між селами Перебийківці та Худиківці з’єднує Буковину та Поділля. На ньому працює декілька поромників одночасно, оскільки автомобілям необхідно заїжджати прямо у воду, аби потрапити на цей плавзасіб і інколи необхідна допомога. Микола Палагнюк, один із працівників поромної переправи, розповідає, що є тільки одна можлива дорога з їх селища Перебийківці, оскільки фактично воно розташоване на півострові.
Пасажирський пором у Заліщиках
Пасажирський пором у Заліщиках – це звичайний човен обладнаний для перевезення пасажирів, яким задалеко йти до відомого заліщанського мосту. Працює на ньому Олександр Галяревич, що практично кожного дня зранку до вечора перевозить тут людей. Цей пором існує з 1973 року. В будні дні таким чином через Дністер переходить 20-30 осіб, а у вихідні чи базарні дні – може бути 200 і 300. Пором рухається за рахунок тросу, до якого причіплений.
Пором Зозулинці-Дорошівці
Пором на Дністрі між селами Зозулинці та Дорошівці побудували Дмитро Вигнан разом із сином Богданом у 2007 році. Щоб змайструвати понтони знадобився приблизно рік. Ще трохи часу пішло на те, щоб зробити заїзди на пором і дочекатися дозволу на роботу від Регістру судноплавства України:
— Техпаспорт є, раз в п’ять років перереєстрація, зміна техпаспорту, перевіряють, чи пором дієздатний. В документах пише, що має право плавати по водній карті України під державним прапором.
Ідея зробити пором належить Дмитру. За часів Радянського Союзу він працював у колгоспі трактористом, але хотілося мати власну справу. Влада знаходила відмовки, чому не можна побудувати пором. А після розпаду СРСР родина вирішила побудувати його власними силами. За зразок взяли пором, який побачили нижче по течії в Сенькові. Дмитру вистачило один раз поглянути на механізм, а далі, за його словами, сама робота підказала, що треба робити:
— Колись говорили в селі, що хотіли ще за тих колгоспів, то всьо, за совєтської власті, як то говорять, хотіли поставити пором, а не було як ставити, не клали, а тепер взяли ми бетони ці два. Опори дві були, я кажу: ну, що робити? Такий час, коли сам маєш все робити, колгоспи порозпадались. Познаходили понтони, понатягали, потихеньку все зварили, пустили в рух. І так потихоньку вже 11 років плаваємо.
На місці порому за часів Австро-Угорської імперії розпочали будувати залізничний міст для вузькоколійки, але в 1916 році під час війни його підірвали. Від будівництва залишились опори, а самі понтони викупили у військової частини в Кам’янці-Подільському, коли її розформовували. Ці понтони хотіли списати на металобрухт.
За 11 років пором став важливою частиною інфраструктури регіону. Для того щоб дістатися з Дорошівців до Зозулинців, треба їхати в об’їзд 62 кілометри. Більшість людей з навколишніх сіл їдуть саме шляхом через пором, бо основна дорога в поганому стані, проїхати автомобілю з вантажем майже неможливо. Крім того, це ще й заощаджує час і пальне.
Пояснення вибору саме такої професії Дмитро має просте. Після ліквідації колгоспів в нього було два варіанти, що робити далі: або їхати працювати за кордон, або почати свою справу. Дмитро обрав друге:
— Я так собі подумав: що робити? Пару рублів було, по заробітках неохота було, коло хати, як кажуть, камінь обростає, так само й тут. Зробили, це є. Сполучення з одним селом, з іншим районом. І людям легше, до Чернівців в область везуть продукцію, і їм краще переїхати через пором, чим кругом.
Тесть Богдана працює в Іспанії. Говорить, що на заробітках можна отримати чималі гроші. Звичайний робочий заробляє більше, ніж Богдан, який має пором та утримує магазин. Тесть пропонував їхати до нього, але Богдан вирішив залишитись:
— Все-таки дома, вдома ліпше. Нащо їхати на когось працювати, якщо на самого себе можна. Треба трохи пропонувати, щоб тут занімались, вирощували продукцію, бо природа файна, все файне.
Як працює пором
Пором Вигнанів реакційний. Він використовує силу реакції течії та йде між двома берегами вздовж натягнутого зверху троса. Це допомагає йому пересуватись поперек річки.
Пором складається з двох понтонів, поділених на чотири секції. Всередині — все пустотіле, кожна частина приварена до іншої. Частини порому стоять на воді, але можлива просадка (зниження корпусу понтона відносно рівня води в стані спокою — авт.). Сам понтон важить 17 тонн, але вага не відчувається, бо його підтримують спеціальні троси. Таким чином, навіть якщо пором просяде під воду — він не потоне.
Кожен із понтонів порома розрахований на груз до 20-ти тонн. А за один раз пором може перевезти сім легкових автомобілів і до п’яти бусів. Найбільший вантаж доводилося перевозити, коли міст у Заліщиках був на ремонті. Тоді один фермер місяць возив на сушку більше ніж 30 тонн кукурудзи.
Ширина русла Дністра, де проходить пором, — 230 метрів. Цю відстань можна подолати за 10 хвилин, коли є достатньо глибини. Чим глибше русло, тим скоріше можна дістатися з одного берега на інший. При глибині Дністра від трьох метрів порому достатньо трьох-чотирьох хвилин для переправи:
— Коли вітер, погано плавати, вода тут маленька, рівень — півтора метра, а так 70–80 см понтону хватає. Якщо мілко, подтовкнув, і він собі йде легонько на ту сторону, іде в один бік, в інший.
Такі пороми мають більшу перевагу в порівнянні зі звичайними канатними, особливо під час руху річками з сильною течією. А щоб направляти пором у потрібну сторону, використовується стерно, яке крутить лебідку. Залежно від сили течії та хвиль, поромник докладає більших чи менших зусиль, коли її крутить. Чим глибша ріка, тим легше крутити:
— Тут треба, шоб була площа опори рівна, і тоди вода сама толкає пором. Якби вода не толкала пором, ну то він би стояв на місці. Можна виїхати і поставити серед Дністра, він буде рівно стояти. Чим більше посадка, більше занурюєшся у воду, більша площа опори на пором, то скорше він іде.
Робота поромником
Богдан жартує, що його в селі кличуть «Поромщиком». Разом із батьком вони працюють щодня приблизно з сьомої ранку і поки не сяде сонце. Частіше зранку працює батько, Богдан — більше ввечері. Буває, що Дмитро деколи тут і ночує. Найбільший наплив людей влітку, коли розпочинається сезон помідорів. Інколи допомагають сусіди, а іноді доводиться працювати і вночі:
— Телефонували, бувало. Але це рідко. Якщо когось знаєш, то добре, але якщо люди перший раз, то було таке, що з’їхав в воду, бо вони думають, що то як на дорозі, тут якщо швидко рухаєшся, то швидше тікає з-під тебе.
Проїзд коштує від 30 гривень, це залежить від габаритів машини. Траплялися такі випадки, що за проїзд платили продуктами:
— Але як в людей немає грошей, то що з нього візьмеш
Найскладніше в роботі поромника — це працювати під час поганих погодних умов. Дощ, вітер, холод заважають і сповільнюють процес. А коли настають заморозки, пором треба витягати з річки і розбирати. У цей час частини оглядають, чи не потрібен ремонт, чи нема пробоїв. Робота взимку також залежить від погоди:
— Бувало, що цілу зиму пускали плавати. Перший рік коли запускали, то взагалі його не витягували — то два тижні тільки були холодні.
Зазвичай взимку під час морозів Дністер переїжджають на машинах. Річка промерзає до півметра завтовшки. Для того щоб перейти пішки, достатньо льоду товщиною від десяти сантиметрів, а для машин — 20–25. Бували такі холодні роки, що крига витримувала навіть грузові автомобілі.
Цікавляться роботою поромників та поромом і з інших місцевостей. Приїздять переймати досвід будівництва у Вигнанів. Так, уже були гості з адміністрації Тисмениці, що в Карпатах. Вони дивились та фотографували пором, бо хотіли побудувати у себе переправу. Питали поради у Дмитра, як краще все облаштувати:
— Сказав, що редуктора треба, лебьодки, щоб трапи підняти. Саме гірше — це заїзди. Якщо вода падає, піднімається, то до берега можеш не дойти, бо тут треба зробити такий уклон, треба вгадати, щоб паром прямо до самого берега доходив, до самого шутру (щебню — ред.), а тоді людина зійде, і не намочиться, і машина дійде. Що тут можна сказати — все просте з простого.
