Одне з найважливіших завдань, що постало перед українцями ще вісім років тому і з початком повномасштабного вторгнення набуває особливого значення, — це адекватна психологічна реабілітація як військовослужбовців, так і цивільних. Ні, це не соромно. Так, це важливо. З нагоди Всесвітнього дня психологічного здоров’я, який відзначають 10 жовтня, психологиня Яна Рудюк пояснює, чому.
Кожне суспільство протягом свого існування й розвитку проходить низку подій, що формують особистий і колективний досвід. Якщо йдеться про історичні злами, то це значне випробування для психіки людей. Війна — одна з подій, що найбільше дестабілізує наше життя, тому важливо якомога раніше подбати про психологічне благополуччя. Бо, як показує історія, збройні протистояння — це часто гра в довгу, тож від рівня емоційного здоров’я залежить успіх на всіх фронтах. Тому зараз, коли триває повномасштабна війна, важливо подбати про внутрішній стан нашої нації, щоб продовжити жити, радіти життю, усвідомити власну силу та трансформувати біль у досвід.
Відновитися, щоб жити й боротися далі
Війна перевернула життя багатьох українців із ніг на голову. За попередніми прогнозами Міністерства охорони здоров’я України, станом на початок червня психологічної допомоги вже потребує 60 % населення. Також у МОЗ прогнозують, що наслідки війни позначатимуться на психічному стані українців щонайменше 7 років. Саме тому в червні на державному рівні ініціювали створення Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Вона покликана допомогти людям подолати стрес, пов’язаний із війною, наслідки пережитих травматичних подій, а також запобігти розвитку психічних розладів.
Психологічної допомоги вже потребують жителі звільнених від окупації територій Київщини, Сіверщини, Слобожанщини. А в найближчому майбутньому знадобиться план з ефективної допомоги тим, хто пережив життя пліч-о-пліч із російськими загарбниками на Донеччині, Подніпров’ї та Запоріжжі, Таврії, і, вірячи в міць ЗСУ й підтримку країн-союзників, Криму. Уваги потребують вимушені переселенці, сім’ї військовослужбовців, постраждалі цивільні, а особливо ті, хто пережив полон і тортури. Кожному необхідний індивідуальний підхід, адже війна застала всіх у різних місцях та в різному психологічному стані.
Фото: Вікторія Якіменко.
Відсутність адекватної психологічної реабілітації може вплинути на долі людей, які зіткнулись з війною, не менше, ніж власне збройна агресія. До прикладу, у США після війни у В’єтнамі (1959–1975) кількість самогубств серед колишніх військовослужбовців перевищила втрати під час самої війни.
Медики говорять про можливі причини самогубств серед військових: це не лише вплив депресії, відчуття стресу або посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), а й постійні переживання за родину. Ще одна причина — труднощі повоєнної адаптації до мирного життя, тобто труднощі із соціалізацією. Розуміння, що рідні перебувають у безпеці, допомагає військовим концентруватися на бойовому завданні, а отже, більш ефективно виконувати роботу та фокусуватися на турботі про своє життя.
ПТСР
Розлад, що є крайньою реакцією на сильний стресор, який загрожує життю людини. Може з'являтися і в дорослих, і в дітей.Станом на травень 2022 року понад 700 тисяч українських військових тримали оборону або вели активні бої. У той же час лави ЗСУ поповнюються новими людьми. Також частина проходить навчання. На сьогодні питанням психологічного здоров’я захисників і захисниць опікуються офіцери з морально-психологічного забезпечення (за наявності), офіцери-психологи, психологи, начальники медичної служби та навіть капелани.
Тому важливим є питання більш продуктивного впровадження та реалізації існуючої системи підтримки для родин військовослужбовців. Оскільки, за даними дослідження Л. Шинкарьової, 87 % учасників бойових дій говорять про важливість стосунків із дружинами, дітьми, сім’єю в цілому, друзями й побратимами. Одним із першочергових бажань бійців, у яких є діти — знати, що вони в безпеці.
Симптоми травм війни
Після пережитого травматичного досвіду, пов’язаного з війною, в людини можуть виникнути певні симптоми, на які варто звернути увагу. Йдеться, зокрема, про зміну емоційного тла та відчуття постійної загрози. Це природна реакція психіки на стресову ситуацію, особливо, якщо стрес-чинник такий потужний.
За даними українського Інституту психології ім. Г.С. Костюка, підготовленими в 2020 році, близько 70 % людей, які пережили травматичні події, відновляться самостійно й не матимуть симптомів ПТСР. Інші 30 % після травматичних подій усе ж стикнуться з ПТСР, із них 20 % залишаться в посттравматичному стані або потребуватимуть глибокої психотерапевтичної роботи.
Симптоми ПТСР поділяють на чотири категорії:
1. повторне переживання (спогади, нічні жахи, сильні емоційні чи фізичні реакції: панічні атаки, нав’язливі стани, підвищене потовиділення і т.д.);
2. уникання нагадування про травму;
3. когнітивні/емоційні порушення;
4. підвищена тривожність (посилене відчуття загрози).
На жаль, часто поняття ПТСР хибно трактують і недоречно використовують, тому навколо нього існує безліч міфів.
Міф 1: ПТСР стосується лише людей із військової сфери
Багато людей пов’язують виключно ПТСР з війною, втім насправді, такий психічний розлад може розвинутися внаслідок будь-яких тривожних подій, наприклад, стихійного лиха, ДТП, терористичного нападу, сексуальних домагань або втрати близької людини.
Міф 2: Людина з ПТСР не може жити нормальним життям
Багато людей із посттравматичним стресовим розладом (залежно від рівня травматизації та власних особливостей характеру особистості, життєвого досвіду) працюють, мають особисте життя і вміють керувати цим станом. ПТСР — те, чому можна дати раду й жити цілком щасливо.
Міф 3: Усі відчувають ПТСР однаково
Навіть, якщо дві людини пережили одну й ту ж або схожу ситуацію, що травмувала, це не означає, що посттравматичний стресовий розлад у них проходитиме однаково.
Міф 4: Люди з ПТСР становлять загрозу для інших
Більшість людей, які страждають від стресового розладу, після травмування не хочуть завдати шкоди ані вам, ані собі, ані комусь іншому. Цей міф часто виникає тільки через малообізнаність про те, що таке ПТСР і як із ним справлятися.
Міф 5: Корисно оберігати людину з ПТСР від того, що її тригерить
Близькі й рідні людей із таким станом часто відчувають потребу відгородити їх від потенційних тригерів, тобто подій, ситуацій чи явищ, ідентичних або схожих на ті, що її травмували. Наприклад, не йдуть із ветеранами війни на події, де можуть запускати феєрверки. Безумовно, мета благородна й добра, хоча це не завжди корисно, адже неможливо на 100 % відгородитися від побутових ситуацій, що можуть асоціюватися зі стрес-чинником. Це знову доводить, що робота з фахівцями — те, що допоможе пропрацювати ПТСР і повноцінно жити далі.
Важливо поєднувати професійну психологічну допомогу та розумну турботу членів сім’ї, щоб дати відчуття підтримки та водночас не відгородити людину від навколишнього світу. Гіперопіка, що призводить до обмежень у всьому, робитиме людину з ПТСР іще слабшою.
Міф 6: Життя з ПТСР робить людину слабкою
Посттравматичний стресовий розлад не є ознакою емоційної слабкості. Він може з’явитися в будь-кого, незалежно від рис характеру й інших особистісних характеристик. Людина, яка раніше легко долала всі життєві перешкоди, може не впоратися так само легко із серйозним психоемоційним навантаженням, як-от війна.
Психологічна реабілітація тут і зараз
За 8 років війни українці розробили різні механізми для допомоги з психологічного відновлення. На державному рівні створені центри соціально-психологічної реабілітації, а також Міністерство у справах ветеранів України, що допомагають військовим і їхнім родинам.
Працює й низка громадських ініціатив. Зокрема «Ветеран Хаб», що нині розширює мапу своїх просторів, де ветерани не лише можуть поспілкуватися з однодумцями, а й отримати кваліфіковану психологічну допомогу.
Цивільні можуть звернутися по психологічну допомогу на гарячі лінії, чат-боти та групи підтримки. Наприклад, на платформах «ВзаємоДія», «Паляниця»,«Відкриті двері» та ін. Нещодавно організація INSCIENCE запустила проєкт «Бережи себе», присвячений здоров’ю під час війни. Функціонування таких платформ, центрів і благодійних організацій зараз надважливе, адже їхні фахівці допомагають багатьом людям якнайшвидше впоратися зі своїми проблемами й повернутися до звичного життя, а значить, боротися далі.
Дослідження психологічного стану українців, проведене БФ «Майнді» та компанією Kantar Україна спільно з Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України, свідчить, що ефективне відновлення психологічного здоров’я українців під час і після війни потребуватиме системних рішень — від створення мережі центрів і безкоштовних гарячих ліній допомоги до розробки єдиних стандартів висвітлення подій війни у медіа.
Важливий крок — розвіювання міфу про те, що людина має долати всі свої проблеми сама, і «нема чого скиглити». Звісно, і ЗСУ, і цивільні люди продемонстрували світу шалену стійкість і витримку, однак усі ми — люди, що мають безліч емоцій і переживань. Тому звертатися по допомогу — це нормально і важливо. Пропонувати допомогу, коли бачите, що людина «зашивається», не помічає, не хоче визнавати, що з нею щось не так або відкладає піклування про себе на потім — теж нормально, якщо тільки робити це ввічливо.
Емоційне благополуччя — одна з головних підвалин нашого життя. Що краще ми почуватимемося, то ефективніше працюватимемо — на фронті чи в тилу. Тож піклування про психічне здоров’я точно не треба відкладати, адже здорова нація — теж частина нашої перемоги.
