Роми Павлограда

Люди
Подніпров'я і Запоріжжя
11 Серпня 2018 10:35
1001

Згадка про ромів часто малює в нашій уяві кочівників, які зупиняються на певний час десь на околицях міста. Тим не менше, цей образ може бути розвінчаний активними громадськими об’єднаннями осілих ромів, які дбають про свої традиції, живучи великими родинами на одному місці впродовж поколінь.

Так, наприклад, живе родина Кертулая Огли в Павлограді. Це промислове місто в регіоні Подніпров’я, яке є центром вугільного басейну Західного Донбасу. У радянський час тут випускали високотехнологічну продукцію для військової промисловості та запустили збагачувальну фабрику. Сьогодні ж тут утилізують ракетне паливо, а місто залишається шахтарським.

Кертулай Огли вже понад 40 років мешкає в Павлограді. Шостий рік поспіль він є головою ромської громадської організації «Амаро Кхер», що опікується місцевими ромами.

Сьогодні чисельність ромів у Павлограді перевищує тисячу осіб. Живуть вони переважно у власних будинках, близько одне до одного. Тут ніхто не живе в стихійних, тимчасових поселеннях на одній вулиці, адже тепер більшість осіли: хтось одружився, хтось має свій будинок.

1

Нацменшинам у будь-якій країні притаманно зберігати певну автономію, а буває навіть, залишатися осторонь від суспільства, будуючи ізольовану громаду. Це зумовлено багатьма факторами: культурними особливостями, традиційними цінностями, стилем життя, які часто разюче різняться від узвичаєних на територіях, де проживає ця громада. Бути закритими завжди легше — усе між своїми, де все буде зрозуміло.

Проблеми ж, які виникають, часто важко вирішити силами однієї лиш національної громади. Тож навіть якщо державні структури не викликають довіри в представників цієї громади, часом доводиться до них таки звертатися.

В Україні зареєстровано понад 40 об’єднань національних меншин, які зараз проживають на території держави. До цих об’єднань належать також і ромські організації різного типу. Серед офіційно зареєстрованих та найбільш активних: у Херсоні («КЄТАНЄ»), Одесі («Правозахисний ромський центр»), Мукачево («РОМА»), Черкасах («Романі рота»), Житомирі («Романо Кхам») та інші.

По всьому світу роми активно почали об’єднуватися в такі спільноти після 8 квітня 1971 року, коли в Лондоні відбувся перший Всесвітній конгрес, під час якого було створено Міжнародний союз ромів (International Romani Union). Роми із 42-х країн Європи, Азії, Північної Африки, Південної та Північної Америки та Австралії сьогодні є членами цієї організації. Тільки в Європі чисельність ромського населення коливається в межах 12 мільйонів осіб.

3

«Амаро Кхер»

Створення громадської організації «Амаро Кхер», що в перекладі з ромської означає «Наш дім», стало органічним етапом розвитку спільноти ромів у Павлограді. На зборах вибрали голову, якому довіряє громада — Кертулая Огли. Його дружина Римма згадує, що ідею створити організацію їм подали українці:

— Виникла ця ідея спонтанно в нас. Тут у місті є журналіст Ніколаєнко. Він старший чоловік, уже на пенсії. То він звернувся до нас, і дав таку ідею — створити організацію ромів, зробити культурний напрямок. Ми з ним познайомились, порадились, і так виникла організація.

4

Це було 2012-го року. Тоді ж, 8 квітня павлоградські роми вперше спільно відзначали Міжнародний день ромів. Тепер громада вже звикла до щорічного святкування, більше почала цікавитися власною культурою, прагнути спілкування, вчитися грамотності. Діти громади стали частіше відвідувати школу, а дорослі активно відвідували колективні заходи. Римма наголошує, що організація не є закритою:

Організація все робить хороше для своїх ромів, а також ми багато спілкуємося і з українцями. Ми не зациклені лиш на собі.

Для діяльності цієї громадської організації важливо пам’ятати свої традиції, розповідає Кертулай Огли. Адже нацменшина, яка активно взаємодіє із соціумом, має всі шанси асимілюватися чи забути своє культурне надбання:

— Приходять діти, навчаються танців та історії ромів. Зараз уже дуже багато ромських чоловіків одружилися з українками, тому дружно треба допомагати, щоби мову вивчали, дотримувалися традицій. То допомагаємо, навчаємо, розповідаємо історію.

5

«Амаро кхер» активно співпрацює з містом. Три роки тому спільно з міською владою в Павлограді поставили пам’ятник ромам, що загинули в період Другої світової війни. Пізніше нацменшина долучилися до проекту «Місто своїми руками», у рамках якого облагородили територію довкола меморіалу — зробили паркову зону.

Місто також посприяло виділенню приміщення для громадської організації, яка сьогодні складається із приблизно 60 осіб, і через спільні дії пов’язує між собою всіх ромів міста.

Оксана Саловатова — донька Кертулая Огли, розповідає, що зміни, відколи з’явилася організація, таки відчутні:

— Ми беремо участь у міській раді. Приходимо на засідання як національна ромська організація, нас туди запрошують. Це така вже співпраця: так уже сталось, що місто нас потребує. Бо ж буває, що десь там щось трапилося, пов’язане із ромами, навіть якщо це якісь маленькі проблеми: десь хтось поскандалив, наприклад. То ми це вирішуємо дуже часто. Виносимо це на раду нашої організації. А якщо це якась більша проблема, то ми вже робимо зібрання з місцевою владою і вирішуємо спільно. Якщо щось десь стається, то нас одразу повідомляють.

Така співпраця позитивно впливає й на імідж нацменшини в місті, зазначає Римма:

Не знаю як в інших містах, а тут уважають ромів. Я не можу сказати за всю країну, а в нашому місті — уважають. До нас добре ставиться наш мер. Ми в добрих контактах у нашому місті.

Така співпраця нічим не відрізняється від співпраці будь-якої іншої активної громади з місцевою владою. Павлоградські роми беруть участь у міських заходах, виступають зі своїми колективами як у Павлограді, знайомлячи населення з власною культурою, так і в інших українських містах. Від імені міста вони є учасниками фестивалів, конференцій тощо.

Кертулай Огли розповідає про життя громади:

— Живуть, працюють, заробляють собі на кусок хліба. Саме главне — не ворують, усі послушні. Ми для цього й існуємо, наша організація, щоби вони (місцеві роми — ред.) знали, боялись і, якщо що — звертались. Ми вирішуємо їхні проблеми. Що потрібно — допоможемо, підкажемо.

Сім’я Кертулая Огли зазначає, що організація вплинула й на освіченість людей цієї етнічної групи в Павлограді. Раніше ромські діти тут не відвідували шкіл. За словами Римми, зараз ситуація докорінно змінилася:

Зараз більше грамотними стали. Вони ж тягнуться, щоби закінчити інститути, коледжі. Вступають, щоби далі йти в цивілізацію. Бо грамотність — це робота. Ти вже стаєш людиною, як усі. Хочеться змішуватися в толпі й бути як усі люди, а не: «Он циган іде!».

Кертулай Огли додає, що в павлоградській громаді розуміють, що освіта важлива:

— Бо знають, шо ходити в школу, потом працювати, потом жити.

Історія ромів Павлограда

Члени організації «Амаро кхер» вважають Павлоград своєю домівкою:

— Павлоград — це мій дім. Нас тут ніхто не тривожить. Весь Павлоград — це як сім’я: усі одне одного знають.

Місцеві роми в один голос говорять, що тут відсутні такі проблеми із взаємодією ромської громади з іншими етнічними групами, як, наприклад, у Києві, Львові чи Одесі. Тут усі між собою знайомі, а до міста ставляться як до чогось рідного, куди хочеться повертатися:

— Да, і заграніцей їздиш, і в Київ їдеш, але, як то кажуть, де б ти не був, но дома — лутше. Тут усе твоє, рідне. Знакомі люди, родичі і все своє.

13

Кількісно громада тут постійно змінюється, каже Кертулай Огли:

— Людей багато було до цього періоду, до війни. Десь 2500 ромів проживало. Зараз багато поїхали, то й не зрозуміло скільки.

2014-го року до Павлограда приїхали кочові роми, а також ті, які полишали Донбас. Тоді їхня кількість у місті була дуже відчутною. «Амаро кхер» допомагали їм чим могли: їжею, речима. Зараз ромів-переселенців у місті лише кілька сімей. Усі ж інші або повернулися, бо вдома спокійніше стало, або ж поїхали далі.

14

Історично роми осіли в Павлограді одразу після Другої світової війни. Внаслідок геноциду, влаштованого нацистами у 1933–45 рр., лише на території України та Росії знищено 300 тисяч ромів. Жертвами нацистського геноциду цієї нацменшини, за різними оцінками, стали до 500 тисяч осіб із різних країн: розстріли, депортація та пізніші репресії радянської влади.

Представників цього етносу, які залишилися жити в Павлограді, пам’ятають тут ще з 1956 року. Вони й стали розвивати спільноту, зберігати традиції та підтримувати одне одного.

Громада живе достатньо міцними зв’язками: кожен кожного розуміють, поважають та люблять, ходять одне до одного в гості, гуляють на весіллях.

15

Збереження традиції

У Павлограді роми дотримуються традицій по-різному. Це зумовлено тим, що старше покоління, якому притаманно найбільше зберігати обряди, відходить. Натомість представники нацменшини одружуються з місцевими, а оскільки мусульманського храму в Павлограді немає, зате є церква, то в громаді дорослі частіше охрещуються. Навіть уже є хрещені діти. Павлоградські роми — вихідці із кримських, а тому саме мусульманські віровчення для них традиційні. Це підкреслено також мовою, якою вони тут розмовляють.

В Україні налічується чимало діалектів мови романі. До прикладу, у Павлограді зовсім не розуміють мови закарпатських ромів, бо вони різні:

— У нас багато ромських діалектів. Вони всі дуже різні. Ну, із Заходу (України — авт.) ми ромів тут не розуміємо.

Зрозуміло, що мова й обряди — явища динамічні, а тому розвиваються, не стоять на місці. Це стосується також і одягу тутешніх жінок у спільноті, про що розповідає Римма:

— Є християни, які не носять хустини, вони не носять довгої спідниці. Вони можуть зробити собі зачіску й більше схожі до українок, а в нас зразу видно: довга спідниця, хустка — це вже йде циганка. Але жінки одягаються також і як всі інші, бо це їм зручно.

Серед ромів поколіннями зберігаються обряди, пов’язані зі здібностями до яснобачення. Ось як цю традицію пояснює Оксана:

— Традиції ромів — це що? Це магія! Що є, то є. Це не обман, це правда: яснобачення, ворожки, відьми — це все правда Навіть мені з дитинства це передалось від бабці.

Оксана розповідає, що цими здібностями треба навчитися керувати, бо дехто навіть може не знати, що має ці здібності. Вона свій дар відчула ще у віці 10 років. Тоді вперше описала братові його майбутню сім’ю: дружину та дітей, а вже через три роки це пророцтво справдилося.

Оксана ділиться, що у світі зараз дуже багато заздрощів та прокльонів: люди заздрять іншим, коли ті радіють, щасливі чи просто щось собі нове придбали. Утім, наголошує жінка, Бог усе розсудить, а тому вона не практикує проклять:

— Якщо людина заслужила, якщо вона комусь заподіяла шкоду — він матиме й так, без магії.

Павлоградські роми, зокрема сім’я Кертулая Огли, підтримують міцні стосунки з ромами всієї України та розуміють, що всіх ромів — а це кочівники чи осілі, носії християнської чи мусульманської традицій, або ж просто носії різних мовних діалектів, — часто узагальнюють:

— Якщо українець зробить щось для іншої національності, то не так помітно буде, розумієте? Якщо наші щось зробили, то велика увага до цього.

Утім, немає різниці, якої людина національності, каже Римма:

— Залежить від людини, як вона себе веде в суспільстві. Так і ми.

Над матеріалом працювалиАвторка:Софія АнжелюкАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаКоректорка:Марія ПрохоренкоПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Олександр ХоменкоОператор:Павло ПашкоМонтажер:Микола НосокБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Софія БазькоЗа підтримки:Міжнародний фонд «Відродження»

11 Серпня 2018 10:35