Роми Вінниці

Люди
Поділля
13 Липня 2018 17:59
1001

Це історія про ромську спільноту Вінниці та її поступову інтеграцію в українське суспільство. Спільноту вже понад 10 років очолює барон Петро Огли. У великій родині він єдиний має вищу освіту. Тож титул барона батько передав у спадок саме йому, а не старшим синам, як це заведено в ромській традиції.

У Вінниці Петро очолює музичний колектив, займається активною громадською діяльністю, вирішує питання місцевих ромів.

Живучи та працюючи в Україні вже понад 30 років, Петро Огли здобув те, чого прагнуть цілі покоління ромів: повагу місцевих мешканців до себе та своєї спільноти.

Барон Петро

Петро Огли народився в місті Алмати, у Казахстані. Закінчив Казахстанський державний університет та отримав спеціальність диригента, керівника естрадного оркестру. У студентські роки підпрацьовував музикантом у ресторанах, а коли переїхав до Вінниці, то пропрацював п’ять років у Будинку офіцерів та п’ять років вчителем музики в місцевій школі. Зараз Петро успішний музикант та барон, а ще перший, хто в його общині та сім’ї прийняв християнство. Він має свій колектив «Барон», багато гастролює, бере активну участь у громадському житті та вирішує питання вінницьких ромів. Барон — перший до кого роми звертаються за порадою. Петро намагається зробити все можливе аби його громада розвивалася, була освіченою.

Будинок барона стоїть у приватному секторі. Це не великі хороми, а звичайний будинок без надмірних розкошей. Петро одягається просто, багато посміхається та охоче розповідає про себе.

У 1984 році Петро із родиною переїхав із Казахстану до України. У Вінниці на той час жила його сестра й родина вирішила об’єднатися:

— Батько й мати вирішили, що ми таки маємо переїхати. І саме тут почалася моя активна діяльність як музиканта.

Про переїзд родини, що на той час складалася із 12 осіб, Петро згадує так:

— Ми їхали спочатку потягом до Москви, а потім ще сюди, до Вінниці. Тоді ще можна було речі здавати в контейнер і цей контейнер їхав сюди. Ми без речей приїхали. Потім купили будинок, переїхали сюди. Контейнер прибув і ми прийшли вивантажувати речі звідти, а там усі меблі поламані, у хлам просто. Ми все й повикидали. Тільки одяг, подушки, ковдри залишили.

Ромська традиція

Батько Петра Буралій був найстаршим ромським бароном в Україні й жив до 108 років.

Попри те, що в сім’ї є старші брати, титул барона отримав саме Петро:

— Батько вирішив передати титул мені, бо я молодший і грамотніший, хоча передають старшим. Я єдиний у сім’ї з вищою освітою. Саме тому батько вирішив передати титул мені, бо я буду займатися цим серйозніше і грамотніше вирішуватиму всі питання.

Петро вже 12 років має титул барона і планує передати його згодом комусь із синів. Наразі ж він ще має сили й бажання виконувати свої обов’язки.

Для ромів надважливим завданням є збереження власних традицій. Ясна річ, із розвитком суспільства й технологій, прогресивні представники громади також адаптуються:

— Є таке поняття «йти в ногу з часом». Ми йдемо обов’язково, адже якщо ми відстанемо на декілька кроків назад, то буде важко. Тому що тоді ти вже перетворюєшся на дикуна. Інформація, яка зараз існує, у нас є. Та попри все ми не повинні забувати своє коріння. Це йде паралельно: і те має бути, і минуле. Це все дуже суворо. Важливо, щоби мову ромську не забували, бо вона зараз дуже зникає. Кожен ром має знати три мови: ромську, українську та російську.

Ще однією традицією, яку роми намагаються берегти, є повага до старших. До прикладу, коли до приміщення заходить старший ром, то вся молодь має встати. Петро вважає це дуже хорошою традицією.

Барон допомагає літнім ромам у Вінниці. Як голова ромської спільноти, він займається збором коштів, харчів та речей для тих старших ромів, які цього справді потребують. Також барон домігся того, що вони мають українські паспорти та отримують мінімальні пенсії.

Якщо титул барона передався Петру від батька, то головою ромської організації його обрали самі роми:

— Вони між собою поспілкувалися, прийшли до мене й кажуть, мовляв, ось так і так, ми вирішили, щоби ти очолив тут усе. Були вибори. Ще четверо людей були кандидатами, але всі дійшли висновку, що я маю цим займатися. Ну, дякую за довіру. Уже 16 років головую.

Петро вирішує різні питання ромської спільноти. Подекуди йому доводиться бути й сімейним психологом, і співпрацювати з міською владою та поліцією. Загалом займатися всіма питаннями, що стосуються ромів у Вінниці:

— Ми намагаємося займатися питанням покращення життя ромів. Поки що так воно не дуже, але намагаємося. Контролюємо, щоби діти навчались у школах. Це я строго контролюю особисто. Щоби не було, знаєте там, 2–3 роки повчився, і все. Зараз, наприклад, в Одесі п’ятеро ромів закінчили юридичний факультет. Уже є роми професори, кандидати наук.

Петро Огли веде активне соціальне життя. Чоловік довгий період працював координатором зі співпраці з Європейським центром захисту прав ромів (Будапешт, Угорщина) в Україні. Упродовж 6 років займався правозахисною діяльністю та працював у ромській культурно-просвітницькій організації «Романі Яг» кореспондентом однойменного періодичного видання.

Ромська спільнота

Українське суспільство сьогодні все ще дуже по-різному реагує на присутність ромів. Поважного ставлення, на жаль, поки що досягли далеко не всі представники спільноти. Хтось їх відверто боїться, хтось просто остерігається, а хтось навіть ставиться радикально, з агресією.

Петру ж ніколи не доводилося відчувати на собі агресію зі сторони інших людей. На його думку, Вінниця дуже толерантна до ромів. Багато в чому це й заслуга самого Петра, адже він зумів допомогти багатьом ромам знайти роботу, соціалізуватися. Переважно вони торгують на ринках, займаються бізнесом та творчістю.

Ромів, що жебракують у Вінниці немає. Тих, кого можна побачити на вулиці, Петро називає «приїжджими». Проте, проконтролювати всіх барон не може. Часом бувають і неприємні ситуації:

— Буває щось таке стається, приходить дільничий і ми розбираємося чому це сталося. Я займаюся спільнотою як голова, тому з мене і «спрос». Вирішую питання, знаходжу компроміс. Мушу. Інакше ніяк.

Барон розповідає, що сьогодні спосіб життя ромів у Вінниці не надто відрізняється від способу життя середньостатистичних українців. Втім, щодня представникам ромської громади таки доводиться стикатися із безліччю стереотипів, з яких складається загальне уявлення про ромів в Україні. Петро пов’язує наявність цих стереотипів із певною закритістю самих представників спільноти:

— Роми — важка національність, закрита. Але ми намагаємося більше розкриватися, щоби більше пізнали національність. Її завжди «гнали», тому що вона не впускала чужих людей у своє коло й через це вона була закритою. Ця звичка в генах людей сидить. Здавалося б, від кого ховатися зараз у наш час, кого боятися? Але все одно люди закриваються.

Петро не розділяє проблеми ромів і проблеми українців, вважає їх спільними:

— Ми живемо в одній країні. Чим ми відрізняємося від вас? Хіба ми їмо якийсь особливий хліб, чи ви? Ми так само ходимо в магазин, купуємо хліб і мінеральну воду, п’ємо чай. Проблеми, які відбуваються на території України зачіпають усі сфери й ми всі люди. Якщо одна проблема поширюється на нас усіх, то ми від цього нікуди не дінемося. І тут уже не має значення якою ти національності — ром чи українець.

— Немає поганої нації — є погані люди. Як і всюди — в Україні, у Росії — всюди. Звичайні люди. Є добрі, доброзичливі люди. І погані теж є. І все одно вони люди. Правильно?

Зрозуміти одне одного

Ромська мова належить до індоарійської групи індоєвропейських мов. Відтак це єдина європейська мова індійського походження. Під час мовних контактів вона набула деяких рис мов балканського мовного союзу.

За словами Петра Огли, ромська мова має чимало діалектів. Інколи двоє ромів із різних регіонів не можуть зрозуміти один одного:

— Я їздив Європою по конференціях, доводилося спілкуватися і вчити діалекти, тому що за кордоном роми знають лише ромську й англійську.

Одного разу Петрові довелося бути перекладачем для двох ромів із різних країн:

— Я був зі своїм ансамблем в Угорщині на фестивалі і вийшла така ситуація, що сидять роми з Румунії й Болгарії й щось намагаються один одному сказати. Я їх слухав і «живіт надривав» просто зі сміху. А я багато діалектів знаю і спілкуюся і з тими, і з тими, то вже перекладачем їхнім був.

Музика

Найбільшим захопленням і пристрастю Петра є музика. Барон співає, грає на гітарі та з 2001 року має керує власним ансамблем «Барон», де зараз також виступають і його сини. Колектив багато подорожує Україною та закордоном, грають на фестивалях, концертах та весіллях. Петро говорить, що музика завжди супроводжує ромів:

— Це музичний народ. Воно передається з молоком матері, напевно. Ось дитя ще маленьке, а вже танцює. І це так усе передається, розумієте? Це, напевно, єдиний такий народ, тому що все життя з музикантами.

Петро пояснює, що поняття «циганський романс» — вигадане:

— Циганських романсів взагалі немає. Ну хто їх складав? Безграмотні цигани? Щоби написати музику потрібно бути грамотним, потрібно ноти розписати, це все. Не було такого. Циганської музики взагалі немає. Її створили штучно. Поясню як саме. От виходить, наприклад, Шаляпін у двір. У дворах же співали. Й от він вийшов, по вулиці пішов і басом цим своїм шаляпінським. Ууух! І цю «річ» собі взяли цигани. Вивчили слова, музику цю і зробили по-своєму. І виходять із піснею у двір. Й от цю пісню як «дали» 2–3 гітариста, солістка Вони по-своєму дали відтінки, мелізми циганські в цій же пісні, що виконував Шаляпін. Вони виконували все в іншому форматі. Ось так народжувалися циганські романси, а так їх ніхто не складав. Їх не було ніколи.

Разом зі своїм колективом Петро також робить аранжування народних пісень, як українських, так і ромських. Окрім виступів із «Бароном» артист часто виступає з іншими музикантами та солістами в місті.

Чоловіка у Вінниці поважають не тільки роми, але і звичайні жителі міста. Концерти з його участю часто збирають повні зали, у яких лише невеликий відсоток глядачів — роми, решта ж — ті, хто любить чи то ромське відчуття музики чи харизму самих виконавців.

Петро часто виступає на Закарпатті й відчуває різницю між вінницькими ромами і закарпатськими:

— Це взагалі інший світ, повірте! Закарпаття — це єдине місце, де роми інші, не такі як тут. Так, ніби є спеціальна полоса, яка розділяє нас. Я сам не розумію ким вони є.

Читайте наш матеріал про ромів Закарпаття.

Петро підтримує зв’язок з іншими баронами. Вони часто збираються та планують як покращити життя ромської спільноти в Україні. Планів у Петра Огли багато, але головне — нести ромську культуру в маси. І він робить це різними шляхами — через музику, фестивалі, активну громадську діяльність:

— Я їду в Київ, там 2–3 серпня день Голокосту. Ми їдемо на Поділ, де буде відбуватися ромська хода. Там будуть пісні про наших загиблих. І потім ми з гітарами підемо до Дніпра.

Над матеріалом працювалиАвтор:Богдан ЛогвиненкоАвтор:Марина ОднорогФотограф:Андрій ЗавертанийФотограф:Богдан СуюнбаєвОператор:Павло ПашкоОператор:Олександр ЮдінМонтажер:Микола НосокРедактор:Євгенія СапожніковаБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Даринка СалоТранскрибаторка:Юлія КостенкоПродюсерка:Ольга ШорЗа підтримки:Міжнародний фонд «Відродження»

13 Липня 2018 17:59