24 лютого Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Ще до агресії російська влада придушувала свободу слова в своїй країні, а з початком війни ситуація загострилася ще більше. Іноземні джерела інформації блокують на державному рівні, власні медіа РФ займаються пропагандою, а незалежна журналістика для них невигідна, ба більше — небезпечна. Розуміючи важливість перемоги на інформаційному полі, росіяни не гребують застосовувати найбрудніші методи для досягнення мети: від приховування і перекручування правди до фізичного знищення журналістів.
Медіасфера — це потужний інструмент інформаційної війни. Завдяки журналістам в інших державах дізнаються про події в Україні. Рішення світових політиків постачати Україні зброю та запроваджувати санкції проти РФ, мітинги мирних жителів різних країн на підтримку України — усе це значною мірою результат того, як висвітлюють війну незалежні ЗМІ і як вони протидіють російській пропаганді.
Саме незалежні медіа (як українські, так і іноземні) не дають Росії шансів перемогти на інформаційному полі, спростовуючи пропагандистські гасла про денацифікацію і демілітаризацію України, якими росіяни виправдовують перед світом вторгнення на територію незалежної держави. Через це війська держави-агресора свідомо та систематично вдаються до залякування журналістів, перешкоджають об’єктивному висвітленню подій і намагаються знищити тих, хто документує воєнні злочини РФ.
Фото: Брент Рено.
Журналісти не мають особливого статусу в міжнародному гуманітарному праві (далі — МГП). Ті з них, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, прирівнюються до категорії цивільних осіб і користуються загальним захистом від нападів, який надається цивільним. Журналісти, які працюють у зонах збройного конфлікту, відповідно до сучасної доктрини МГП поділяються на дві категорії: воєнні кореспонденти, акредитовані при збройних силах, і незалежні журналісти. І перші, і другі теж належать до цивільних осіб і перебувають під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Вчиняючи злочини проти медійників, Росія порушує норми міжнародного права.
Щоб ідентифікувати себе як представників медіа, журналісти зазвичай використовують напис PRESS на жилетах, касках, автівках, проте зараз це може бути небезпечно. Адже російські військові не лише погрожують і грабують, а й можуть вбити представника медіа. Росія не зацікавлена в присутності журналістів і документуванні воєнних дій на фронті чи тимчасово окупованих територіях. Паспорт громадянина іншої держави також не може захистити медійника від полону чи катувань. Встановлено, що військові РФ в Україні скоювали злочини щодо представників ЗМІ іноземних держав: Великої Британії, Чехії, США, Данії, ОАЕ, Ірландії, Швейцарії, Франції, Литви.
Фото: Єфрем Лукацький.
В Україні є кілька організацій, які моніторять і фіксують воєнні злочини проти журналістів, скоєні росіянами. Зокрема, це Інститут масової інформації (далі — ІМІ), Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, український осередок міжнародного ПЕН-клубу. Вони відзначають такі види злочинів:
– вимкнення українського мовлення;
– блокування інтернет-доступу до медіа;
– хакерські атаки на сайти українських медіа;
– обстріли телевеж;
– погрози журналістам;
– переслідування;
– захоплення та напади на редакції ЗМІ;
– обстріли журналістів;
– захоплення та викрадення;
– нанесення ран;
– убивства.
За два місяці повномасштабної війни ІМІ нарахував 243 злочини, які скоїла Росія проти медіа та журналістів на території України. За даними моніторингу, семеро журналістів убито під час виконання ними професійних обов’язків:
– Євген Сакун, оператор телеканалу LIVE — загинув під час російського ракетного обстрілу телевежі в Києві;
– Брент Рено, колишній кореспондент The New York Times — розстріляний в Ірпені на блокпосту;
– П’єр Закжевскі, оператор телеканалу Fox News — загинув під час артилерійського обстрілу в селі Горенка на Київщині;
– Олександра Кувшинова, українська фіксерка, журналістка — загинула разом із П’єром Закжевскі під час артилерійського обстрілу;
– Оксана Бауліна, журналістка російського The Insider та Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального — загинула під час обстрілу Києва;
– Максим Левін, український фотожурналіст-фрілансер — знайдено вбитим у районі села Гута-Межигірська на Київщині;
– Мантас Кведаравічюс, литовський режисер і документаліст — загинув у Маріуполі.
Ще низка журналістів загинули як учасники бойових дій або внаслідок російських обстрілів не під час виконання ними журналістських обов’язків. Зокрема Олександр Литкін (журналіст «КNК Медіа»), Ділєрбек Шакіров (цивільний журналіст інформаційного щотижневика «Навколо тебе»), Віктор Дудар (військовий журналіст) і Віктор Дєдов (оператор телеканалу «Сігма»), Сергій Пущенко, Павло Лі (актор, ведучий телеканалу «Дом»), Олег Якунін (редактор запорізького сайту misto.zp.ua), Лілія Гумянова, Юрій Олійник (оператор 24 каналу), Сергій Заїковський (публіцист, історик, перекладач), Денис Котенко (співробітник пресслужби Міністерства ветеранів), Євген Баль (журналіст, письменник, волонтер), Роман Нежиборець (відеоінженер чернігівського каналу «Дитинець»), Зореслав Замойський (журналіст-фрілансер), Віра Гирич (журналістка та продюсерка «Радіо Свобода»), Олександр Махов (журналіст каналу «Дом») .
Фото: Брент Рено.
Станом на 24 квітня поранення внаслідок обстрілів російських окупантів отримали щонайменше дев’ятеро журналістів (Стефан Вайхерт, Еміль Фільтенборг, Стюарт Рамзі, Гійом Бріке, Мар’ян Кушнір, Хуан Дієго Еррера Арредондо, Бенджамін Голл, Андрій Цаплієнко, Олександр Навроцький). Також ІМІ зафіксував вісім випадків захоплення та викрадення журналістів. У полоні опинилися щонайменше 10 представників медіа. 15 — зникли безвісти.
Також російські військові обстріляли 11 телевеж по всій Україні: у Мелітополі, Києві, Винарівці, Харкові, Ізюмі, Рівному, Вінниці, Коростені, Лисичанську, Білопіллі, унаслідок чого в регіонах частково зникало мовлення. Крім того, окупанти захоплювали редакції українських медіа та вмикали російські канали. Воєнні злочини Росії проти медіа зафіксували в 16 регіонах України. Найбільше їх скоєно в Києві та містах і селах довкола, далі — в окупованих населених пунктах Причорномор’я і Запоріжжя та Подніпров’я.
ІМІ зафіксував численні погрози, які надсилали на електронні адреси журналістів та редакцій ЗМІ з російської пошти mail.ru. Такі листи отримали «Європейська правда», «Главком», «Апостроф», «Крим.Реалії», низка волинських і запорізьких медіа.
Показовою стала історія журналістів міжнародного інформагентства Associated Press. Відеожурналіст Мстислав Чернов і фотограф Євген Малолєтка стали останніми медійниками, які висвітлювали події в Маріуполі. Російські окупанти переслідували їх, оголосили справжнє полювання на них, адже ті документували воєнні злочини РФ.
Фото: Мстислав Чернов.
Проте їм вдалося виїхали з міста завдяки бійцям ЗСУ. Представник поліції розказав журналістам, чому українські солдати ризикували своїм життям і життям мирних людей заради порятунку Мстислава та Євгена:
— Якщо вони зловлять вас, вони знімуть вас на камеру і змусять сказати, що все, що ви зняли — брехня. Всі ваші зусилля і все, що ви зробили в Маріуполі, будуть марними.
Тепер у Маріуполі немає жодного незалежного журналіста.
Фото: Катерина Москалюк.
31 березня на вшанування пам’яті за загиблими журналістами у Львові відкрили виставку «Call the War а War: Російські злочини проти медіа в Україні після 24 лютого 2022». Проєкт розповідає про журналістів, які постраждали внаслідок повномасштабної російсько-української війни, і закликає міжнародну журналістську спільноту називати цю війну саме війною, а не «кризою», «конфліктом» чи «воєнною операцією». Як наголошують організатори заходу, світ має усвідомити, що Росія — агресор.
3 травня, у Всесвітній день свободи преси, Національна спілка журналістів України оголосила про створення Фонду пам’яті загиблих журналістів. Усі благодійні пожертви від організацій та приватних осіб, які надходитимуть на спеціальний рахунок спілки як з України, так і з-за кордону, будуть передані сім’ям загиблих внаслідок російського вторгнення медійників.
