Як вбиває російська soft power

Share this...
Facebook
Twitter

Росія роками відточувала інструменти «м’якої сили». І успішно робила це в різних країнах, не тільки в Україні. Росія використовує будь-які способи, щоб проштовхнути й закріпити свої шовіністичні, імперські наративи у світі. Російська культурна експансія часто ставала передумовою до експансії територіальної, військового тиску й терору.

М'яка сила (soft power)
Здатність держави домагатися своїх цілей за рахунок привабливості власної культури, суспільно-політичних цінностей — на противагу «жорсткій силі», ґрунтованій на військовому і економічному тиску. Це поняття уперше сформулював Джозеф Най-молодший, професор Гарвардського інституту державного управління імені Джона Ф. Кеннеді.

Культурна експансія — завжди перший крок Росії у прагненні завоювати територію будь-якої країни. І якщо вона наражається на опір громадянського суспільства, тоді застосовує зброю. Перехід до цього другого кроку — лише питання часу.

Показуємо на прикладі кількох країн, як це працює.

Білорусь

Шлях впливу:

У країні «останньої диктатури Європи» Росії вдалося утвердити наратив, що розквіт Білорусі як держави був би неможливим без підтримки РФ і спільного минулого у складі СРСР.

Результат впливу:

Тотальне зросійщення фактично поставило білоруську мову під загрозу зникнення.

Осередки білоруських мовних клубів першими отримують підозри у противладних діях, а їхні учасники, які не бояться висловлюватися про свою національну ідентичність, часто першими стають затриманими на мітингах.

Будь-яку культурну опозицію жорстко придушують, тому вона переходить у підпілля або діє за кордоном.

«Культурне» життя на території Білорусі повністю монополізоване й контрольоване білоруською владою. Є цілий список білоруських митців, які не можуть виступати на території своєї держави через «неправильні» позиції й культурні наративи.

Фото: Musa Sadulayev для AP

Грузія

Шлях впливу:

У політично поляризованій Грузії Росія діяла за своїм класичним сценарієм «м’якої окупації»: освітні програми зросійщення грузинів, розпалювання ворожнечі між етнічними групами, віднаджування від європейського курсу розвитку.

Як і в Білорусі, в Грузії РФ утверджувала міф про «багатовікові» культурні й релігійні зв’язки двох країн.

Результат впливу:

У 2008 році РФ за підтримки сепаратистських угруповань хотіла «відновити конституційний лад» у Грузії. Результат — війна та 20% території країни окуповано.

У Грузії діє спеціальний фонд «Русский мир», фінансований із держбюджету РФ, працюють пропагандистські медіа, а православна церква — оплот збереження існуючого режиму й важіль впливу на старше покоління. Попри те, що Грузинська православна церква формально незалежна від РПЦ, насправді вона майже повністю керована з Москви.

У 2017 році Грузія вперше офіційно визнала «м’яку силу» Росії небезпекою, що загрожує територіальній і культурній цілісності країни.

Казахстан

Шлях впливу:

Казахстан – країна, на яку суттєво впливає не тільки РФ, а й Китай — інша велика імперія, що зазіхає на окремі території Казахстану, вважаючи їх історично своїми.

Для казахів РФ – це носій західної культури, тобто саме через РФ можна побачити прояви демократії, адже з іншого боку в них — комуністичний Китай. Тому для казахів рівнятися на російське означає рівнятися на «захід».

Саме російські силовики прийшли на допомогу диктаторські владі Казахстану під час протестів у січні 2022. Відтак РФ «допомогла демократії» через спільний контекст, зсилаючись на «проукраїнські (майданівські) впливи», що начебто були серед громадян, які просто відстоювали свої права на площах Алмати, Шимкенті, Астани тощо.

Результат впливу:

У Казахстані нині панує жорстка диктатура. Спецслужби контролюють усе, в тому числі й культуру. При цьому авторитарна влада, на відміну від білоруської, пробує відродити національну культуру. Посилення ролі казахської мови, перейменування міст чи перехід на латинку супроводжуються різкими заявами РФ, у тому числі прямими погрозами територіальній цілісності Казахстану.

У Казахстані вільно діє російське пропагандистське телебачення. Близько 20% населення країни — етнічні росіяни, які компактно проживають у північних і східних регіонах країни. Велика частина російськомовного населення, яка перебуває в російському культурному й інформаційному просторі, підтримує війну РФ проти України. Проукраїнську позицію здебільшого займають казахськомовні громадяни. Державна пропаганда дотримується нейтралітету, називаючи війну «російсько-українською кризою».

Німеччина

Шлях впливу:

Серед німців і досі є тотальне нерозуміння того, що німецький нацизм перемогли не росіяни, а всі громадяни СРСР, насамперед українці. Україна найбільше постраждала від нацистів — загинуло понад 9 млн людей (близько 4 млн із яких були військові, а решта — цивільні). Було зруйновано та знищено понад 700 міст і близько 28 тисяч сіл.

За часів Другої світової понад 6 млн українців воювали тоді у складі Червоної армії, а понад 100 тис. були учасниками УПА, яка фактично воювала на два фронти — проти нацистів і проти комуністів.

Натомість Російська нацистська армія Власова з моменту створення до знищення воювала на боці Гітлера під російським триколором і георгіївською стрічкою (символи сучасного російського неонацизму — путінського рашизму). Виходить, насправді під час Другої світової війни шалена кількість росіян воювала на стороні нацистів.

Результат впливу:

Із часів Другої світової війни німці мають комплекс провини перед росіянами. Після падіння Берлінської стіни відносини Німеччини й РФ активно розвивалися. Також у Німеччині є велика російськомовна громада — 3,5 млн громадян. Це етнічні росіяни, а також німці, євреї, які переїхали з різних республік СРСР.

Німеччина сприяла налагодженню зв’язків Росії із заходом і стала ключовим економічним і торговельним партнером. Усе це змінило ставлення німців до РФ як до ворога. До 2012 року відносини РФ і Німеччини поступово розвивалися. Значно прохолоднішими вони стали після повернення Путіна до влади і його намагання мінімізувати іноземні впливи всередині Росії, зокрема й німецькі.

Однак Росія досі має сильний культурний вплив на російську діаспору в Німеччині. Зокрема завдяки соцмережам, де успішно розганяє пропагандистські меседжі.

У 2016 році Росія використала сфабриковану «справу Лізи» для пропагандистських цілей. Медіа РФ розганяли новину про викрадення і зґвалтування арабами-мігрантами 13-річної дівчинки, яка походила з російської родини й мешкала в Берліні. Мета фейку — дискредитація Німеччини в очах інших європейських країн та дестабілізація тогочасної німецької політичної сили.

Представники партії «Альтернатива для Німеччини» продовжувала розвивати культурні зв’язки з Росією, а остання натомість підсилювала її видимість, користуючись звичними для себе пропагандистськими інструментами.

Більшість російськомовних німців дивляться пропагандистські телеканали РФ, піддаючись антиєвропейським кремлівським наративам.

Результат впливу:

Під час повномасштабної війни РФ із Україною саме німецький PEN-клуб не підтримав бойкот російської культури. Президент німецького PEN-клубу Деніз Юджель аргументував це так: «Ворог — Путін, а не Пушкін, Толстой чи Ахматова.»

PEN-клуб
Міжнародна неурядова організація, що об'єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Заснована 1921 р.

Така позиція, що ґрунтується на фразах «ні війні» і «ми за мир» — недалекоглядна, адже Росія якраз і використовує культуру як один із найпростіших способів вкорінити свій культурний код.

Наразі Німеччина не підтримала вступ України до НАТО, а з початком повномасштабного вторгнення РФ тривалий час відмовлялася надати Україні зброю. Ще один результат впливу — енергетична залежність Німеччини від РФ, яку остання всіляко прагне посилити. Також РФ користається з небажання Німеччини розв’язувати глобальні воєнні конфлікти.

Очільник німецької громади в Криму (чисельність до 2 тис. людей), який зайняв прокремлівську позицію ще в 2014 році, сьогодні виступає за скасування санкцій проти Росії і визнання Кримського півострова частиною РФ.

Франція

Шлях впливу:

Дипломатичним стосункам РФ і Франції — понад 300 років. Потужний культурний обмін був ще у XVIII ст., коли французькі митці емігрували в Росію, яка активно поглинала весь доступний їй європейський культурний досвід. У XIX ст., після поразки Наполеона, Росія почала формувати міф про себе як про непереможну країну.

Радянські державні організації, що діяли у Франції та Росії, замість культурного обміну насаджували радянську ідеологію. СРСР зробила все для того, щоб французька мова перестала бути мовою російської культурної еліти, хоча її і вивчали в школі.

Тогочасна Росія проштовхувала у Францію три ключові наративи — антиміграцію, антиамериканізм і антилібералізм. Деякі з них більшою чи меншою мірою підживлюють і досі.

Однак французи досі безапеляційно возвеличують російську літературу, балет, живопис і мову. Це дозволило владі РФ у 90-х роках ХХ ст. розгорнути спеціальні програми повернення (буквального чи ментального) своїх «співвітчизників» або прихильних до російської культури французів.

Результат впливу:

Попри те, що у французькій спільноті російського походження є опозиційні групи, РФ таки вдалося ідеологічно об’єднати діаспори, хоча більшість із них опинилися там саме з політичних причин. Відтак низка нащадків російської аристократії й досі керує важливими культурними інституціями й релігійними установами Франції, просуваючи російські імперативи в європейській країні.

Україна

Шлях впливу:

Культурні зв’язки з Росії з Україною сягають ще часів Київської Русі. Саме звідти бере початок Російська імперія і саме до того часу апелює, кажучи про «історичну колиску» і «братерство», сучасна Росія. У XVIII ст. Царська Росія прагнула підім’яти під себе будь-що українське. Апогей культурного загарбництва відбувся за часів Радянського Союзу.

Зі здобуттям незалежності Україна остаточно взяла проєвропейський курс розвитку. Однак Росія весь час і аж до сьогодні здійснювала культурну інтервенцію на нашій території.

Література, музика, театр, кіно — у цих галузях Росія відтісняла українську мову й насаджувала комплекс меншовартості.

Путін і його соратники використовували культуру як інструмент ментальної окупації. Вони роками переконували в тому, що українці — не окремий народ із більш ніж тисячолітньою історією, а росіяни, яких треба визволяти.

Результат впливу:

Українська молодь фактично виростала на російській музиці й фільмах, стаючи піддатливою до їхніх наративів. Результати національного щорічного моніторингового опитування свідчать про те, що до 2014 року більшість українців підтримували ідею двох державних мов — української й російської, а ще були готові приєднатися до гіпотетичного союзу України, Білорусі й Росії.

Росія фінансувала деякі політичні партії й медіа, які її підтримували.

Недостатність українського культурного впливу у Криму полегшила РФ його анексію в 2014-му.

Фото: Alex Lourie

Російська мова досі залишається ключовим інструментом культурних і політичних маніпуляцій РФ. Путінський режим, заявляючи про утиски прав російськомовних українців, закликає їх «визволяти». Прослідковується певна закономірність — у тих регіонах України, де домінує російська мова, під час президентських чи парламентських виборів люди частіше обирали політиків, що лобіювали російські наративи.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Автор:

Максим Ситніков

Вахтанг Кебуладзе

Авторка:

Аня Яблучна

Софія Анжелюк

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Автор обкладинки:

Oleg Gryshchenko

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик