Скільки ще існуватиме РПЦ в Україні?

Share this...
Facebook
Twitter

Росія використовує релігію як потужний рупор пропаганди. Центром її поширення серед населення є Російська православна церква, яка перебуває під повною протекцією держави-агресора. У проповідях російських священників — ідеї «проклятого Майдану», «священної війни», «одного народу», «нещасної України», яка, мовляв, от-от має приєднатися до «матушкі Рассєюшкі» тощо. Усе це десятиліттями поширювалося і серед вірян в Україні через церкви так званого «УПЦ МП», священників якої затримували за п’янство, незаконний продаж зброї, а під час повномасштабної війни — за колабораціонізм та передачу інформації ворогу. Зараз триває хвиля публічних відмов частини українських церков від того, щоб залишатися під протекторатом «московського патріархату». Скільки ще існуватиме РПЦ в Україні?

29 березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про заборону Російської православної церкви (РПЦ) в Україні. Якщо його ухвалять, все майно церковної влади буде націоналізовано. Організаціям Московського патріархату залишають можливість змінити своє підпорядкування впродовж 14 днів від дати набуття чинності закону.

Російська церква й армія

Секулярність Росії — міф «русского міра». Співпраця церкви і збройних сил РФ почалася ще в 90-х роках ХХ ст. і вона укладена офіційно (приклад 1, приклад 2, приклад 3).

Секулярність
Світськість, безрелігійність. Основні ознаки секулярного суспільства: вивільнення різних сфер суспільного життя з-під контролю релігійних організацій; відокремлення церкви від державних і громадських інституцій.

За цей час релігійність російських військових стала синонімом патріотизму. У публічних зверненнях російських священнослужителів — заклики нести військову службу, щоб оберігати «священні рубежі держави». Ця риторика — прокремлівська класика, заточена під їхню спеціалізацію. «Духовна спорідненість українського й російського народу», «спільна історія», «необхідність територіального возз’єднання України з РФ як встановлення історичної справедливості» — ось які тези й заклики виголошують у своїх проповідях священики РПЦ.

РПЦ діє під повним державним протекторатом. Будівництво храмів на території військових частин та проведення регулярних колективних богослужінь для військових — те, що системно робить російська церква. І всі закривають очі на те, що такі дії — пряме порушення законів РФ «Про свободу совісті і релігійних об’єднань» та «Про статус військовослужбовців».

Служителі РПЦ навіть освячують зброю (в т.ч. ядерну), військові об’єкти й бойові установки, а також впливають на комплектацію військ і кадровий підбір. У деяких вузах, що готують військовослужбовців, відкриті факультети православної культури. А з 1994 року РПЦ добиваються створення воєнного духовенства.

Таким чином, РПЦ — легалізований Росією інститут виховання патріотичного суспільства, який системно транслює меседжі про «братні народи» та необхідність возз’єднання росіян по всьому світу. Їхня релігійна монополія утискає решту конфесій і виховує нетерпимість до них.

Московський Патріарх Війни

Патріарх Кирило — предстоятель РПЦ, патріарх московський і всієї Росії. Показово, що у РФ його величають патріархом «всея Руси» (не «России»).

Голова РПЦ не визнає Росію винною у цій повномасштабній війні. Називаючи її «драматическими событиями на Украине», у листі до Іоанна Сауки — виконуючого обов’язки генерального секретаря Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ) — він звинувачує у всьому країни НАТО. За словами патріарха Кирила, Україну просто використали, накачавши перед тим зброєю та воєнними інструкторами. Патріарх Кирило переконує, що українців перевиховали у ворогів Росії. У своїх публічних промовах і зверненнях патріарх Кирило підтримує прокремлівські тези про людей ЛНР і ДНР, які страждають від бандерівців і нацистів.

Після того, як деякі єпархії «УПЦ Московського патріархату» відмовилися згадувати у своїх молитвах про патріарха Кирила, він заявив, що таке їхнє рішення — прояв слабкості, на що він, однак, не ображається.

До слова, на сайті РПЦ є окремий розділ «Церква й армія» з низкою відео за участі патріарха Кирила. Навіть після побіжного їх аналізу можна підсумувати, що церква й військовий апарат РФ дуже синхронізовані, поширюють одні й ті ж шовіністичні тези й нівелюють верховенство права у своїй же країні.

Храм збройних сил РФ

Головний храм Збройних сил РФ — споруда, що ламає звичні уявлення про релігійні архітектурні об’єкти. Це музейно-храмовий комплекс, розташований на території воєнно-патріотичного парку культури й відпочинку збройних сил РФ. Звели його за півтора року на честь 75-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні, і сам вигляд храму — свідчення імперських і окупаційних замашок РФ. Всі архітектурні особливості храму, його зовнішнього та внутрішнього оздоблення вибудувані на фактах про Велику Вітчизняну війну. Деякі деталі буквально мають військові трофеї тої війни, наприклад, у сходах і чавунних плитах, якими виклали підлогу — переплавлені траки німецьких танків.

Ініціатор будівництва храму — Сергій Шойгу, міністр оборони РФ із 2012 року. Релігійно-мілітарний проєкт втілений за кошти уряду РФ і благодійних пожертв росіян.

Ангели, святі, танки, літаки, гармати й солдати — всі ці образи сусідять на мозаїках храму. На вітражах — зображення найвищих державних і військових нагород РФ. Символіка СРСР теж присутня — РФ досі ностальгує за тими часами. За словами заступника міністра оборони РФ Тимура Іванова, на території музейного комплексу навіть зберігають костюм Гітлера.

Храм збройних сил РФ хотіли прикрасити мозаїками із зображенням Путіна, Сталіна та Шойгу, а також сюжетами про окупацію Криму.

Освятив цей храм патріарх Кирило.

Церковна агентура Росії в Україні

Російська церква роками створювала свою мережу церковної агентури в Україні. Частину РПЦ в Україні називають Українською Православною церквою московського патріархату («УПЦ МП») або Російською православною церквою в Україні (РПЦвУ). У медіа найчастіше використовують назву «УПЦ МП», щоб відрізняти її від інших церков, зокрема «УПЦ Київського патріархату», хоча її предстоятелі наполягають на назві «Українська православна церква» (УПЦ).

У 2019 році Верховний суд України дозволив «УПЦ МП» зберегти за собою цю назву.

«УПЦ МП» досі має значний вплив, адже тривалий час кількість її парафій значно переважала над «УПЦ КП» й інших церков. Однак ці дві церкви принципово різняться ментально. Якщо перша проповідує про «спільну купіль хрещення» росіян і українців як одного народу й потребу їх остаточного об’єднання, то інша — вболіває за суверенність України. Простіше кажучи, РПЦ діє як заполітизована інституція з антиєвропейським вектором розвитку, впливаючи на «УПЦ МП». Ось чому російська церква так проти автономії української церкви. Промовистий факт: у 2018 році, після того як Православна церква України отримала томос від Варфоломія, РПЦ розірвала євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархом. Це був найрадикальніший жест, який можна було очікувати в цій ситуації.

Томос
Указ синоду та (або) глави помісної православної церкви щодо церковного устрою або віровчення. Надання томосу найчастіше означає визнання новій помісній церкві автокефалії, тобто незалежності від інших православних церков, але єдиних із ними канонічно.

РПЦ, впливаючи на «УПЦ МП», використовує приховану силу «м’якого впливу». Опиратися йому найскладніше, адже віряни зазвичай мають непохитну довіру до священнослужителів, які в їхньому розумінні уособлюють найкращі людські риси.

Священнослужителі «УПЦ МП», вочевидь, зразково уособлюють мілітарні замашки РФ і її церкви. Ще на початку збройного конфлікту на Донбасі РПЦ заявляла про свою «миротворчу місію», а насправді — низка її представників підтримували війну ідеологічно (у своїх проповідях під час богослужінь) та ресурсно. В Україні священики «УПЦ МП» теж мають довгий «послужний» список далеко не святих заслуг.

Наприклад, Олександр Каневський видавав газету «Батьківський комітет», де з освітньо-виховним контентом просував антиукраїнські пропагандистські ідеї. Окрім сепаратизму, він ще й попався на розпусті. Вочевидь, передалася служителям «УПЦ МП» і російська священна любов до зброї: українські правоохоронці затримували деяких із них і за самостійне її виготовлення, і за несанкціоновану торгівлю.

Церковна прокремлівська агентура активно працює і під час повномасштабного вторгнення РФ. Уже затримали священика-диверсанта Онуфрія та протоієрея Михаїла, який під час затримання намагався викрутитися, видавши себе за українця, а натомість назвав себе «виродком Житомира». А священнослужителі Києво-Печерської Лаври на запитання журналістів, хто винен у цій війні — відмовчуються, явно уникаючи діалогу на цю тему.

«Немає нічого святого, тільки Росія» — мабуть, за таким принципом діє РПЦ. Бо як іще пояснити розстріл російськими військовими Максима Козачини — капелана Православної церкви України? Або затримання в Костромській області (територія РФ) російського священика Іоанна Бурдіна, який публічно висловив антивоєнну позицію та визнав факт, що саме РФ почала війну з Україною? І все це у той час, поки російські військові нищать українські православні храми.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі В'язівка на Житомирщині (Полісся), побудована в 1862 році. Була цинічно знищена російськими загарбниками.

Реакція української церковної спільноти на це одна — позбутися будь-яких зв’язків із РПЦ. Київські священики «УПЦ МП» уже звернулися до митрополита Онуфрія з проханням скликати собор УПЦ, щоб вийти з «Московського патріархату». У цей час уже десятки громад і монастирів по всій Україні самостійно перейшли від «Московського патріархату» до Православної церкви України. Ідею розриву стосунків із РПЦ наразі підтримує 63 % українців.

Вплив РПЦ не обмежується Україною. Московська єпархія присутня в низці інших країн — Румунії, Сербії, Греції, Болгарії, Азербайджані, Киргизстані та ін. Проте серед них іще десять років тому простежувалася тенденція протистояти впливу РПЦ (зокрема через примирення православних церков із католицькими).

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Аня Яблучна

Шеф-редакторка:

Євгенія Сапожникова

Редакторка:

Ксенія Чикунова

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик