Упродовж багатьох століть жінок допускали лише до обмеженої кількості посад в армії або ж зовсім забороняли приєднуватися до збройних сил, бо «це чоловіча справа». Утім, зараз суспільство активніше відмовляється від цих переконань. Зокрема, в Україні десятилітня війна проти Росії показала, наскільки важливим може бути внесок жінок. І що потрібно відкидати гендерні стереотипи й об’єднуватися для спільної мети — здолати ворога.
Ідею рівності жінок в армії просуває «Жіночий ветеранський рух» (ЖВР), або ж Veteranka. Він виник з кампанії «Невидимий батальйон», яку 2015 року започаткувала ветеранка Марія Берлінська. Ініціатива досліджувала участь українських жінок у війні проти РФ, а також мала на меті показати складнощі, з якими стикаються військовослужбовиці, і на законодавчому рівні гарантувати рівні умови для жінок у Збройних силах України. Зокрема, завдяки зусиллям «Невидимого батальйону» вдалося розширити список бойових посад для жінок.
2018 року в межах «Невидимого батальйону» створили громадську організацію «Жіночий ветеранський рух». Вона першою порушила питання про гідне матеріально-технічне забезпечення захисниць на державному рівні. Наразі це потужна спільнота ветеранок і військовослужбовиць, які не лише допомагають одна одній, а й стають рушієм змін у державі.
Робота під час повномасштабної війни
Із 24 лютого 2022 року більша частина ветеранок повернулася на фронт, а решта спільно з багатьма іншими українками долучилась до «Жіночого ветеранського руху» як волонтерки. Вони допомагають у штабі швидкого реагування, який створили наступного дня після російського вторгнення.
Катерина Приймак. Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Очільниця організації Катерина Приймак каже, що організація докладає зусиль, аби ефективно закривати потреби захисниць на фронті.
— За два роки повномасштабного вторгнення ми власними силами, без урахування допомоги партнерів, зібрали понад 90 мільйонів гривень на фронт. Руху вдалося передати 98 автівок, 1961 БпЛА, 34 тисячі одиниць амуніції та спорядження тощо.
Катерина каже, що рух для неї став надійною спільнотою, з якою можна змінювати країну:
— Я дуже пишаюся організацією та командою, бачу, як ми ростемо. Пам’ятаю, як ми починали — і це дуже велика різниця в розвитку. Найбільше я пишаюся тим, що ми не зупиняємося і що в нас попереду ще багато досягнень. Пишаюся усіма нашими адвокаціями, нашою спільнотою, де зараз більше тисячі ветеранок.
Повномасштабна війна спричинила нові труднощі, зокрема пов’язані з належним державним забезпеченням військовослужбовиць. Захисниці потребували допомоги не лише із закупівлею безпілотників, автівок чи приладів нічного бачення, а й із базовою амуніцією: військовою формою, бронежилетами, касками тощо. На початку широкомасштабного вторгнення одяг став однією з найпоширеніших проблем. Натоді в Україні для жінок була затверджена лише парадна військова форма. Тому українки, які ставали до лав ЗСУ, отримували стандартний чоловічий комплект форми, який могли носити під час служби. Нерідко жінки мусили перешивати цей одяг або вигадувати, як зробити його зручним для носіння — наприклад, заколювати булавками чи користуватися ременем. У Збройних силах для жінок також не були передбачені шоломи, бронежилети, взуття й навіть спідня білизна.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Уперше жіночу військову форму почали видавати аж у лютому 2024 року — це були літні польові костюми. До цього жінки, окрім як шити або перешивати однострої самостійно, могли отримати їх від волонтерів та українських організацій. «Жіночий ветеранський рух» заснував власний цех, де створює зимову й літню форму для захисниць. Організація одна з перших представила військову польову форму, яка відповідає анатомічним особливостям жінок. За два роки Veteranka вже виготовили й безоплатно роздали захисницям близько 700 комплектів такої форми. Крім того, рух відшиває маскувальні халати для розвідників, бахіли для артилеристів, а також чохли на дрони, стінгери, малі піхотні лопати.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Veteranka також організовує благодійні заходи. Уже вдалося реалізувати понад 50 подій, до яких залучили знаменитостей, а ще — провести дві благодійні фотовиставки, де авторками робіт були захисниці й учасниці руху. Рух мав понад 100 співпраць з різними організаціями й інфлюенсерами, а також численні інформаційні кампанії, щоб закрити збори на потреби захисниць і їхніх підрозділів. Серед таких був, наприклад, сестринський збір-гра Legend of Sisterʼs Power, під час якого зібрали майже шість мільйонів гривень. Завдяки йому вдалося закупити 1200 пар берців, сім дронів, три автівки, п’ять приладів нічного бачення. Ще «Жіночий ветеранський рух» провів флешмоб-збір «Україна на зв’язку», у межах якого зібрав три мільйони гривень на засоби зв’язку для 35 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського.
«Жіночий ветеранський рух» працює над тим, щоб запровадити в ЗСУ вже розроблений механізм протидії сексуальним домаганням і гендерному насильству. У березні Катерина Приймак зареєструвала на сайті Президента України відповідну петицію. У ній, серед іншого, наголошується, що в ЗСУ фіксують десятки випадків сексуальних домагань, яким не запобігли й за які не покарали кривдників. Наразі петиція набрала більше необхідних 25 тис. голосів і перебуває на розгляді у Президента України. Серед нових проєктів — організація готує кампанію з рекрутингу жінок до війська. А також до Дня народження руху (27 липня) планують запустити великий збір на декілька мільйонів гривень.
Катерина Приймак з посестрами з руху Veteranka. Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Серед інших напрямків роботи руху — реабілітація ветеранок. Вона охоплює освітні програми, психологічну допомогу й підтримку «рівна — рівній». Також членкині руху просувають проактивний підхід до соціальної реінтеграції в Україні та зміни в системі реабілітації. Фонд опікується пораненими жінками, надає підтримку та супровід під час відновлення військовослужбовиць.
Для родин військових, ветеранок і переселенців, які опинилися в скрутному становищі, також передбачена допомога. У межах цього напряму всім, хто потребує, надають психологічну підтримку, залежно від запиту. Тут пропонують групові та індивідуальні заняття з психологами, які працюють над ментальним здоров’ям жінок.
Досвід ветеранок
Організація не лише допомагає військовослужбовицям матеріальними засобами, а ще й висвітлює їхні історії на власних платформах. Veteranka реалізовує проєкти, як-от: «Сестри по зброї», «Сильні для сильних», «Щоденник новобраниці», «Я і моя пташка». У січні 2024 року запустили перший сезон подкасту «На рівні» про жінок на бойових посадах. Також організація співпрацює з різними медіа й допомогла створити більш як 300 матеріалів за запитом українських та іноземних медіа про захисниць і ветеранок.
Рух об’єднує ветеранок і чинних військовослужбовиць з різних куточків України. Кожна з їхніх історій особлива, але усіх їх об’єднує спільна мета — здолати ворога.
Ольга Бережна
Ольга Бережна (позивний Фенікс) до повномасштабного вторгнення 20 років працювала кухаркою у школі й дитячому садочку. Зараз їй 45, вона в лавах ЗСУ.
Ольга Бережна. Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
До війська жінка приєдналася через сина, який від початку повномасштабної війни перебував на «нулі». За цей час він отримав чотири поранення й шість контузій, його стан здоров’я значно погіршився. Однак військово-лікарська комісія визнавала його придатним до служби. Ольга пішла в ЗСУ, щоб фактично замінити сина.
— Спочатку [була] базова учебка [на] стрільця, потім ще учебка на гранатометника. Купа документів, переводів, ніби все йшло за планом. Переводна мала відбутися 16 жовтня, а син загинув 14-го.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Ольга пригадує, що оговтатися від утрати дитини їй допомогли побратими. Згодом вона проявила хист до медицини, знову пройшла навчання, і її перевели виконувати завдання в зону бойових дій:
— Обіцяла я донечці, що не піду на «нуль», бо батько їхній півтора року тому теж загинув при звільненні Херсона, він розвідником був. Але ж тут теж чиїсь сини й донечки, котрим допомога потрібна.
Про «Жіночий ветеранський рух» Ольга дізналася влітку 2023 року від посестри. З того часу неодноразово отримувала допомогу від них: їй надавали військову форму та взуття, спідню білизну, медичні засоби, рюкзаки, буржуйки, спальники й інше необхідне спорядження. Ольга каже, що в організації відгукуються навіть на нічні дзвінки, й жінки в армії тримаються саме завдяки небайдужим волонтеркам.
Юлія Микитенко
Юлія Микитенко до війська долучалася двічі: уперше 2016 року, а вдруге — після початку повномасштабного вторгнення. До цього навчалася на бакалавраті в Києво-Могилянській академії за спеціальністю «Філологія»:
— Хотіла долучитися до війська ще 2014 року, проте обрала завершити освіту. Познайомилася з чоловіком (він воював з 2014), і разом [із ним] після мого випуску долучилися до добровольчого підрозділу.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Шлях у війську для Юлії був складним: вона зайняла бойову посаду ще тоді, коли кількість жінок у Збройних силах була не більше 20 тисяч, а жінок на бойових посадах — не більше кількох тисяч. Юлія пройшла шлях від адміністративних посад до командирки взводу БпЛА розвідувальної роти.
— Як у командира в мене обовʼязок один: зберегти життя і здоровʼя своїх людей, при цьому виконати поставлене завдання. А далі вже дуже багато похідних проблем і нюансів, які з цим повʼязані.
Будучи командиркою, Юлія зіштовхнулася з тим, що підлеглі не сприймали її на керівній посаді. Вона говорить, що тоді недооцінювала, на які ризики йшло командування батальйону, призначивши її на керівну посаду, але зараз розуміє це й дуже їм вдячна за підтримку й віру в неї. Побратими й підлеглі були вкрай негативно здивовані. Більшість людей, які були в розвідувальному взводі, перевелися до інших підрозділів. У результаті, перед виходом у зону бойових дій вона залишалась із трьома людьми включно з нею:
— [Це був] направду важкий період служби. Мене дуже підтримував, надихав і подеколи захищав мій чоловік. Підтримував і надихав порадами, бо 2014–2016 рік служив у розвідбаті й був значно краще ознайомлений зі специфікою роботи розвідки, ніж я. Бо я вчилася в Академії сухопутних військ на спеціальність командира мотопіхотного взводу. А робота піхотного підрозділу і розвідки дещо відрізняється.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
2018–2021 Юлія була командиркою взводу в Київському військовому ліцеї ім. І. Богуна:
— Моя робота полягала у вихованні молодих хлопців і дівчат, прищепленні їм любові до України та відчуття гідності та самоповаги, які повинні панувати в українському війську. 2021 року звільнилася зі служби і пів року працювала проєктним менеджером у різних програмах з реабілітації ветеранів, позаяк сама була ветеранкою. Для мене було критично важливо допомагати побратимам і посестрам знаходити себе в цивільному житті після бойових дій.
Повернутися до лав ЗСУ у 2022 році Юлію мотивувало бажання захистити свій дім; також це стало способом ушанувати пам’ять загиблих чоловіка й батька. До того ж, каже жінка, вона обіцяла собі, що повернеться до армії в разі повномасштабного вторгнення.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Із «Жіночим ветеранським рухом» Юлія познайомилася 2019 року. Тоді Марія Берлінська запропонувала їй узяти участь у ветеранській дипломатії та поїхати з адвокаційною кампанією за кордон, щоб домовлятись за гранти для ветеранських програм:
— Там були дівчата з руху і співзасновниця руху Андріана [Сусак-Арехта]. Дівчата розказали мені про рух. Я була в захваті від нього. Коли я ставала на посаду, мені вкрай бракувало менторської підтримки або хоча б знання, що десь є такі ж дівчата, як я, які вигризають своє право бути повноцінною бойовою одиницею, з якими можна було б поспілкуватись і поділитись труднощами.
На думку Юлії, якби не рух, то в багатьох дівчат, які перебувають на бойових посадах, у військових квитках було б написано кухарка чи «начальниця бані». І це позбавляло б військовослужбовиць та їхніх рідних правових гарантій, передбачених для учасників бойових дій. Зокрема, ідеться про виплати й нагороди.
— Організація рухає армійську машину в гуманістичному напрямку, в напрямку поваги. Перефразовуючи відому фразу Миколи Хвильового, [кажу]: «Геть від совка, даєш українське військо». Нехай це і звучить пафосно, але дівчата [із «Жіночого ветеранського руху»] приклали немало зусиль, щоб жінки були юридично захищені, мали зручну форму, щоб їх слухали, коли вони кажуть, що якийсь совковий полковник до них домагається; щоб жінок поважали і вони не були «прикрасами і квіточками» у своїх підрозділах.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Юлія називає менторство дійсно важливою складовою для дівчат, які опановують військову справу:
— Мені пощастило очолити перший взвод дівчат у ліцеї Богуна. І дівчата там потребують підтримки від жінок в армії. У русі є дуже багато жінок з абсолютно різними військовими спеціальностями, і якщо котрась з дівчат потребує допомоги і підтримки, консультації зрештою, вона завжди може її отримати.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Юлія Сідорова
Юлія Сідорова (позивний Куба) до того, як приєдналася до війська, займалася танцями й організовувала фестивалі. А під час Революції гідності працювала у шпиталі в Парламентській бібліотеці, де на той час організували місце, аби надавати допомогу пораненим хлопцям й дівчатам. Події на Майдані стали поштовхом доєднатися до ЗСУ та боротися за незалежність України. Юлія доброволицею пішла в медичну службу «Госпітальєри». Разом із побратимами й посестрами вона була в зоні бойових дій, де рятувала поранених воїнів. Юлія зізнається, що її завжди тягнуло в гарячі точки, вона прагнула бути максимально корисною.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
2017 року Юлія створила свою медичну службу «Ульф». Каже, їй хотілося робити щось своє, реалізовувати своє бачення.
— Із часом і там я почала себе відчувати так, ніби зробила все, що могла, не відчувала розвитку, бо не люблю стояти на одному місці. Плюс, накопичилося емоційне вигорання й депресія — ці фактори зіграли роль, і я залишила фронт 2019 року.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
До війська Юлія повернулася після початку повномасштабного вторгнення, цього разу як парамедикиня. А 2022 року вона очолила медичну службу «Жіночого ветеранського руху».
— Ми відкрили штаб швидкого реагування ЖВР, медичний екіпаж — це лише один із напрямків нашої роботи. У плані медицини я більше спрямована на якість. Мені не потрібна велика кількість автомобілів і людей, головне, щоб в евакуаційному транспорті було необхідне обладнання для реанімаційних дій і досвідчені фахівці поруч, яким я довіряю. Можливо, ми будемо створювати нові екіпажі в майбутньому, але для цього насамперед потрібні ті, хто готові навчатися за стандартами ТССС. Для мене це обов‘язковий момент. Навіть якщо людина з медичною освітою, я би не взяла її до себе без знання бойових протоколів.
TCCC
Tactical Сombat Сasualty Сare — стандарт надання допомоги в догоспітальній медицині на полі бою.Значення руху
Кількість жінок в армії продовжує зростати. Станом на липень 2024 року, бойові завдання на лінії фронту виконують понад 10 тисяч військовослужбовиць. А загалом у лавах Збройних сил України служать понад 67 тисяч жінок.
На жаль, залучення жінок у військо не завжди належно цінується. Попри понад 10 років протистояння з Росією, до якого долучалися різні люди, дискримінація, сексизм і зневага до жінок в українській армії існують і досі. Щоб гідно стояти в одному ряду з арміями НАТО, необхідно викорінювати шкідливі упередження щодо жінок у війську.
Джерело фото: «Жіночий ветеранський рух».
Добитися гідності й поваги до військовослужбовиць прагне й «Жіночий ветеранський рух». У своїй діяльності організація просуває важливі ідеї, як-от те, що оборонна галузь повинна бути уважнішою до потреб бійчинь в армії, а українці мають позбутися стереотипних поглядів на жінок та зрозуміти, що ті мають право брати участь у різних сферах суспільного життя.
Підтримати «Жіночий ветеранський рух» можна донатом або ж придбати їхній мерч чи долучитися до їхньої діяльності як волонтер чи волонтерка.
