У дельті Дунаю. Рибалки Бессарабії

Share this...
Facebook
Twitter

Басейн Дунаю охоплює 17 країн Європи, його води омивають чотири столиці. На кордоні між Україною та Румунією Дунай впадає у Чорне море. Українська частина дельти, що на території Бессарабії, є домівкою для однієї з найбільших у світі колоній пеліканів. Їх сюди приваблює велика кількість риби. Людей, що живуть тут, також годує риба. Багато господарів утримують сім’ю завдяки рибному промислу. У цій історії ми розповідаємо про їхню роботу та особливості риболовлі в дельті Дунаю.

Рівень води в дельті Дунаю протягом року коливається, як і прибутки рибалок. Найбагатоводніші місяці — квітень і травень. У цей час тут період вилову оселедця — найціннішої риби для місцевих.

Дунай є другою за довжиною річкою в Європі. Площа української частини дельти — 1200 кв. км, а румунської — 4340 кв. км. Вершина дельти — біля мису Ізмаїльський Чатал, там русло Дунаю ділиться на Кілійське та Тульчинське гирла. Уздовж Кілійського гирла простягається територія Дунайського біосферного заповідника, куди входять вторинна дельта Кілійського рукава, Жебриянівське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні, острів Єрмаков, верхів’я озера Сасик та Джантшейський лиман. Раніше дві останні локації були територією Національного природного парку «Тузловські лимани» (нині тривають перемовини, аби повернути їх до складу парку), частина територій якого також належить до дельти Дунаю.

З 1999 року Дунайський біосферний заповідник разом із румунським біосферним резерватом утворюють українсько-румунський біосферний резерват «Дельта Дунаю», що перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Вилкове

Вилкове — місто в дельті Дунаю, розташоване на воді. Замість вулиць тут — канали (їх називають єриками), якими і пересуваються місцеві мешканці. Це останній населений пункт на берегах Дунаю перед його впадінням в Чорне море.

Хист до риболовлі передається у жителів міста з покоління в покоління. За радянських часів тут діяла величезна риболовецька громада і працював Усть-Дунайський морський торговельний порт. Тут вантажили ліхтери з усього Дунаю, щоб транспортувати їх за кордон. Зараз потужності порту в 4 млн. тонн вантажів на рік майже не використовуються, хоч порт ще функціонує.

Ліхтер
Несамохідне судно типу баржі, яке використовують як платформу для навантаження і розвантаження великих суден.

У 1957 році у гирлі Прорва, яке є рукавом Очаківського гирла дельти, вирили з’єднувальний канал, що став штучним продовженням гирла. Він давав змогу заходити до гирла суднам типу «річка-море» і з’єднував порт, де судна вивантажували, з основним гирлом річки. З часом відкрили ще низку каналів, та вони досить швидко замулювалися, а гирло поступово обміліло. З 2007 року будь-які роботи з поглиблення та очищення цих каналів припинені.

Дунай і зараз залишається годувальником для місцевих. І не лише тих, хто займається риболовлею. У Вилковому, наприклад, досить активно розвивається туризм. Після закриття заводів і рибколгоспів дехто з місцевих мешканців, які раніше там працювали, перекваліфіковуються і катають каналами туристів або ж працевлаштовуються на місцеві бази відпочинку.

Найприбутковіший риболовний сезон — весна, коли в Дунаї є оселедець. На нього чекають весь рік, щоб заробити грошей. Сезонний оселедцевий промисел — основний заробіток для бессарабських рибалок. Тут звичною є фраза: «Позич мені грошей, я в «оселедець» відпрацюю». Втім, риболовля — це як збір урожаю, який залежить від низки факторів, і щоразу точно передбачити, яким буде улов, неможливо:

— Дунай багатьох навчив тут, у Вилково. Особливо дунайський оселедець. Є такий вислів: «Дунайський оселедець рейку зламає навпіл». Його багато хто не розуміє. Я теж довго не розумів, як це — рейку зламати навпіл. Кияни приїжджають і не розуміють, як оселедець рейки ламає. Але якщо, наприклад, чиновнику занести дунайський оселедець, то перед тобою всі двері відкриваються. Скільки існує дельта Дунаю, стільки існує і цей оселедець.

Рибалки з Вилкового забезпечують 90 % українського промислового вилову оселедцю в Дунаї. У сезон тут на воду виходять 600–700 плавзасобів.

Цінують дунайський оселедець за багатий смак. Риба водиться у Чорному морі, але на нерест пливе до верхів’їв Дунаю. Там вона харчується дунайським планктоном і, за словами рибалок, стає зовсім іншою на смак, ніж та, яку виловлюють у Чорному морі. Також тут ловлять карася, сазана, сома та інші види риби.

Осетрові

Дельта Дунаю — це переважно водно-болотні угіддя з очеретяними плавнями. Завдяки особливій екосистемі тут живе багато рідкісних видів риб. Найбільш загрожені серед них — осетрові. Їх залишилося настільки мало, що у 2000 році в Україні повністю заборонили їхній вилов.

Із 27 видів осетрових в Україні зустрічаються усього шість: білуга звичайна, осетер атлантичний, осетер руський, шип, севрюга звичайна та стерлядь прісноводна. Два з них, згідно даних Червоної книги України, визнано вимерлими: це осетер атлантичний та шип. Єдиний спосіб сьогодні законно займатися промислом осетрових — їхнє штучне відтворення, на яке потрібний спеціальний дозвіл.

Дунай поступово міліє і заробляти риболовлею стає дедалі важче. Тож браконьєри і далі продовжують ловити осетрових, зникаючу родину червонокнижних риб, якими славився край за часів СРСР.

Проблема незаконного вилову осетрових існує не тільки в Україні. Така ж ситуація — в Румунії та Болгарії. На румунській території дельти діють чіткі правила щодо вилову риби. Так, один із членів сім’ї із сільського населеного пункту має право на вилов трьох кілограм риби на добу із використанням не більш як двох видів знарядь лову.

Регулюють вилов риби в українській частині дельти Дунайський біосферний заповідник та Національний природний парк «Тузловські лимани», який охоплює 13 лиманів між Дунаєм та Дністром. Інспектори в межах цих заповідних територій контролюють розміри виловленої риби та дотримання заборони на вилов під час нересту.

З 2016 року в Україні реалізується міжнародний проєкт «Життя дунайським осетровим», мета якого — зупинити винищення осетрових та відновити дикі популяції цих риб. Волонтери Всесвітнього фонду дикої природи WWF, який є ініціатором цього проєкту в Україні, разом з інспекторами заповідників патрулюють дельту Дунаю. Вони слідкують за тим, як часто та наскільки ретельно інспектори перевіряють рибалок та їхній улов. Також вони інструктують риболовецькі підприємства та громади щодо ситуації з виловом осетрових.

Окрім осетрових, у дельті Дунаю заборонено ловити також дунайський лосось і чоп звичайний — ці види також занесені до Червоної книги України.

Місцеві рибалки розповідають, що колись тут, якщо на березі була церква, то навіть дзвони не дзвонили в той час, коли риба нереститься. Зараз, за словами рибалок, є громадські ініціативи, які і на Дунаї, і в інших регіонах України спрямовані на те, аби зробити час тиші на період нересту, тобто повністю заборонити вихід плавзасобів на воду, щоб не тривожити рибу. Але поки таке рішення не прийняте, адже саме на період нересту осетрових припадає туристичний сезон і такий прибутковий для місцевих час міграції оселедця.

Анатолій. Вилкове

Анатолій Губін — місцевий рибалка, все життя провів у Вилковому. Тут жили його діди та прадіди, увесь його рід. Діди та батько Анатолія були рибалками. Згадує, що вперше сів у рибальський човен, коли йому ще й десяти років не було:

— З дідом і з батьком ходив ще з дитинства. Вони їхали на тиждень, і ми просилися, щоб взяли нас, малих, з собою на острів. Ми допомагали діду вогонь розпалити, чай зігріти.

З 1980-го Анатолій працював у риболовецькому колгоспі у Вилковому, потім за паї взяв частину приміщення колгоспу, де облаштував тимчасове житло і куди приїжджає в сезон риболовлі. Він не бачить себе в іншій професії, хоч перепробував їх вже чимало:

Пай
Земельна частка, виділена в результаті розподілу земель колгоспів серед їхніх членів.

— Я і токарем працював, і кухарем працював. Я цеглу клав, і дахи перекривав, я все вмію. Потрошки, але вмію все. А риболовля — це моя основна робота, мені вона подобається.

В будиночку рибалки Анатолій проводить майже весь час, до свого ж дому в Вилковому їздить приблизно двічі на місяць. Тут разом з ним живе і дружина. Риболовлю, каже чоловік, треба любити. Так само вважає і Олег Моргун, напарник Анатолія:

— Вона мені подобається просто, ця риба. Подобається її смак, подобається її запах. Подобається просто мати з нею справу.

Олег згадує, що любив рибалити влітку ще коли вчився у школі. Радіє, що і один з синів пішов його шляхом — теж став професійним рибалкою.

Ловити рибу

У цій місцевості рибу ловлять переважно за допомогою сіток. За радянських часів сіті виготовляли з товстої капронової нитки, а тепер, кажуть рибалки, що тонша сітка — то краще туди заходить риба.

Промисел дуже залежить від погодних умов. Сіті ставлять переважно у прохолодну погоду, бо коли температура повітря і води підвищується, то риба, що потрапляє у сітку і заплутується в ній, може загинути від перегріву.

Ще одна проблема — сміття, що осідає на нитках сіток, забруднює і рве їх:

— Сьогодні я вибрав чисті сітки, а коли вони зі сміттям, то їх треба 2–3 дні чистити. Окрім сміття, в сіті потрапляє старий очерет і просто бруд, так званий «бакал», тому що в Дунаї вода каламутна. Від бруду, який осідає на нитках, сітки стають важкими і часто рвуться.

Перед тим як їхати на промисел, рибалки обов’язково пишуть про те, куди поїдуть і що ловитимуть, у промисловий журнал. Цей документ мають заповнювати всі рибалки, які займаються промислом законно. І під час риболовлі тримати його біля себе. Там записано всю матеріальну базу, місця, де має право працювати рибалка, імена та прізвища рибалок, які мають дозвіл на промисел. Сторонню людину, яка такого дозволу не має, з собою у човен брати не можна. Це контролюють і прикордонники, і інспектори на заповідних територіях.

Тут, у човні, біля очерету, рибалки почуваються на своєму місці і готові говорити про рибу та особливості її поведінки вічно. Кажуть, що риба наперед відчуває всі зміни погоди і це — її перевага перед людиною. Шторм, дощ, швидкість і напрямок вітру впливають на поведінку риби. Вирахувати те, яким буде улов, наперед неможливо. Можна тиждень рибалити і зловити дуже мало, тому в цій справі, каже Олег Моргун, потрібні терпіння і неабияка мотивація:

— Риболовля — це ремесло. А ремесло — воно таке, що десь зсередини має бути.

Олег розповідає, що були роки, коли взагалі невигідно було займатися риболовлею:

— Риба живе своїм життям, і рибалці, на жаль, немає можливості запитати: от чого ти сьогодні ловишся, а завтра не будеш ловитися?

Цьогоріч сезон оселедця був вдалим, але прогнози на наступний рік тут роблять обережно. Олег каже, що в кожного рибалки бувають дні, коли він вирішує, що сьогодні рибалить востаннє. Буває, що на п’ять літрів спаленого бензину зловив три карася, або півдня виплутував сміття з сіток, але наступного дня знову їде перевіряти сітки, знову сподівається на добрий улов.

Основне місце збуту риби — місцевий ринок. Сюди їдуть за рибою з усіх навколишніх районів:

— Ми спочатку рибу приймаємо, відсортовуємо і потім реалізуємо її на ринок. Переважно її купують Ізмаїл, Болград, Татарбунарський та Саратський райони. Років п’ять тому до нас за рибою приїжджали і з Рівного, і з Вінниці. За часів Радянського Союзу чимало риби також купувала Молдова.

Зараз у Вилковому діє 11 підприємств, які працюють посезонно і ведуть промисел переважно в час вилову оселедця. Також є 5 підприємств, що ведуть промисел цілий рік.

Рибалки переконані, що природні ресурси потрібно використовувати раціонально, тому раді, що на цій території створено заповідні зони. Інспектори Дунайського природного заповідника перевіряють, які знаряддя для вилову риби використовують рибалки. Також закон прописує дозволені для вилову розміри риби. Тому якщо в сітки потрапляє замала риба, яку називають «маломір», її відпускають:

— Судак має бути мінімум 40 сантиметрів завдовжки, сазан — 35 сантиметрів, а сом — півметра. Ми маємо всіх цих розмірів дотримуватися.

Олег каже, що адміністрація заповідника сприяє розвитку рибного промислу в регіоні:

— Вони дуже багато роблять для того, щоб рибний промисел на території заповідника продовжувався в рамках закону.

Одна із умов доброї риболовлі, на думку місцевих рибалок — це знання обстановки у сусідів. Вони спілкуються між собою: зідзвонюються з рибалками з інших регіонів та дізнаються, який там улов.

Тримають зв’язок не лише з материковою Україною, а і з Кримським півостровом. Анатолій Губін в молодості працював на риболовецьких судах, які ходили на промисел хамси з Керчі. Відтоді чоловік має багато друзів у Криму, з якими спілкується і досі:

— У мене є друзі-рибалки на мисі Тарханкут. Я з ними зідзвонююсь, дізнаюся обстановку.

Роман. Шагани

Лиман Шагани, який також є частиною дельти Дунаю, разом з групою інших лиманів, входить до складу Національного природного парку «Тузловські лимани». Це природоохоронна зона, де живуть рідкісні види тварин, гніздиться багато видів водоплавних птахів. Зокрема — одна з найбільших у світі колоній пеліканів.

Роман Чебан — рибалка з Приморського (колишня назва села — Шагани), який займається риболовлею вже приблизно десять років. Він народився і виріс у цій місцевості. Як і більшість рибалок, пристав до цієї справи ще в юності. Каже, що рішення було досить спонтанним. Вирішив восени, а вже навесні вийшов у Чорне море ловити калкана:

— Ми вже пішли в 70 кілометров от берега, я ше помню в перший раз. В нас запасного мотора, нічого не було.

Тоді Роману було 18 років. З того часу він риболовлю не полишає:

— Робота тяжола, надо не спать багато, надо їздить, робить, ждать ту рибу. То такий своєобразний азарт. Є чи нема риби — ти все одно ждеш ту рибу. От рибаки цей азарт і люблять. От єсть там люблять в карти гулять, казіно, автомати, а в нас таке, в нас азарт — у рибалці.

Зараз Роман з напарниками має два човни і виходить у море ловити рапан сітками, але в основному працюють зі ставниками. Такий вид риболовлі поширений у прибережних районах. Чоловік каже, що колись ставників ставили набагато більше: по 20–15 на район, тепер — лише по одному-два. У такий спосіб тут найчастіше ловлять мілку рибу: тюльку, хамсу, ставриду, барабулю, сарган, бичок.

Ставники
Конструкції з риболовної сітки, в які запливає риба

Встановлення ставників вимагає чимало зусиль. Цього року рибалки встановлювали ставку для одного ставника півтора місяці. Один стовп для її спорудження важить 700–800 кілограм. Складно не тільки поставити цю конструкцію, а й доглядати за нею. Роман розповідає, що перевіряти ставники потрібно щодня. Тож він прокидається о 4-й ранку і вирушає на перевірку.

Кількість улову, який вибирають з сіток, рибалки записують у журнал, адже за нього треба щоразу сплачувати податок.

Роман радіє, що рибалить саме тут, на території «Тузловських лиманів». Каже, що основна вимога представників національного парку — щоб усе було законно. Майже кожного ранку сюди приїжджають інспектори: вони перевіряють улов і слідкують за тим, щоб не було риби, яку ловити заборонено.

— Нам важливо, щоб не було бюрократії, іншої допомоги від держави не треба, самі можемо все зробити. Бо зараз дуже багато нюансів з документами треба вирішувати і ходити по кабінетах.

Раніше на території парку функціонував канал, який забезпечував водообмін між Чорним морем та лиманами. Його незаконно перекрили для вилову кефалі та інших цінних видів риби. Бажання незаконно збагатитися може загрожувати цілим екосистемам і видам тварин, застерігає Роман:

— Для нас найважливіше зараз — відкрити канал. Восени однозначно будемо це робити, щоб сюди почала підходити риба. Бо лимани дуже сильно пересихають. Тузловські лимани зараз сильно обміліли. Рівень води настільки малий, що нема риби, з цим потрібно щось робити.

Щороку працівники парку разом з волонтерами розчищають прорви, закриті браконьєрами. Завдяки небайдужим екосистема відновлюється і в лиманів з’являється другий шанс на життя.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Ірина Пельц

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Ольга Щербак

Координаторка:

Наталія Понеділок

Продюсерка:

Ольга Шор

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Фотограф:

Артем Галкін

Фотограф,

Оператор:

Павло Пашко

Оператор,

Режисер монтажу:

Олександр Портян

Режисер:

Микола Носок

Графічна дизайнерка:

Олена Поліщук

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибатор:

Тарас Березюк

Транскрибаторка:

Лариса Осипенко

Слідкуй за експедицією