Де є рис в Україні?

4 лютого 2020
Share this...
Facebook
Twitter

Рисові плантації одразу нагадують про Таїланд, Балі, В’єтнам? Але рис вирощують і в Україні, ще з початку ХХ сторіччя. Раніше більше половини усього виробництва українського рису було в Криму, втім, після анексії, ці поля вже не використовуються, окупаційна влада не змогла зберегти господарство. Як і чому в Україну потрапила третя найпопулярніша в світі (після цукрової тростини та кукурудзи) сільськогосподарська культура?

В Україні рис вважається звичним продуктом, хоча насправді ця екзотична для наших земель культура подолала далекий шлях з Південно-Східної Азії і пережила багато років адаптації, щоб стати доступною на українському ринку.

Вважається, що ідея вирощувати рис на території України зародилася ще у XVIII столітті. Перші згадки про масштабне вирощування цієї культури в Україні, а саме на заплавних землях Південного Бугу, датуються 30-ми роками ХХ століття. У той час проводили польові дослідження щодо можливостей вирощування рису в різних регіонах та будували перші системи зрошування.

Заплавні землі
Прибережна територія, яка може бути затоплена або підтоплена під час повені чи паводка.

Під час Другої світової війни всі рисові зрошувальні системи були зруйновані. Їх вдалося відновити вже після 1949 року, проте недосконалі тогочасні технології не забезпечували якісний врожай.

На початку 1960-х років були введені в експлуатацію Краснознам’янська та Інгулецька зрошувальні системи, які дали початок масштабному рисівництву в Таврії та на Бессарабії. Будівництво рисових систем інженерного типу значно підвищило врожайність культури.

Український рис сьогодні

Порівняно із середньостатистичним китайцем, який споживає близько 77 кг рису на рік, українець їсть небагато цієї крупи — до 3 кг. До 2014 року Україна забезпечувала себе рисом на 70%, а решту імпортувала, переважно з Пакистану чи Туреччини. На 60 тисячах гектарів рисових зрошувальних систем, розташованих на Таврії, Причорномор’ї та Бессарабії, збирали 170-180 тисяч тонн врожаю на рік. 80% посівних територій займав вітчизняний рис, якого на сьогодні зареєстровано 11 сортів.

З анексією території Криму Україна втратила майже половину рисових систем. Окрім того, що півострів був одним із осередків рисівництва, туди часто навідувалися наукові співробітники та працівники рисових систем для дослідів та обміну досвідом. Нині у Криму рис не вирощують через відсутність води у Північно-Кримському каналі: його закрили і він починає заростати.

Сьогодні в Україні під зрошувальні системи відведено 30 тисяч гектарів, а рис вирощують на площі 12-13 тисяч гектарів, які забезпечують країну рисом менше ніж на 40%. Здається, такі показники не пророкують успішного майбутнього рисівництву в Україні, але працівник Інституту рису Національної академії аграрних наук України (НААНУ) Дмитро Шпак вважає, що це не привід кидати вирощування рису, бо давно занедбані землі отримують нове життя:

— Відновлюються, поширюються. Особливо в Голопристанському районі. Там були рисові системи, зараз вони відновлюються. Є звідти й замовлення, є люди, які приїжджають, хочуть щось навчитися і пробувать.

Окрім цього, протягом останніх декількох років вводять технології краплинного зрошення (обмежена локальна подача води у прикореневу зону рослин. — ред.). Це дає можливість займатися рисосіянням у регіонах, які, здавалося б, не мають сприятливих для цього умов. На території України лише південь, а саме морське узбережжя, найкраще підходить для вирощування цієї культури. Вона потребує багато води і тепла, проростає лише за помірної температури і гине в спеку чи холод; піщані, засолені чи болотисті ґрунти теж не годяться для культивування рису. Проте краплинне зрошення дозволяє значно розширити ареал рисосіяння. Завдяки цій технології використовують менше води (джерелом зрошування може бути будь-яка водойма з придатною водою), ніж під час традиційного затоплення.

Процес рисосіяння

На відміну від більшості країн-виробників рису, які використовують розсадну технологію (коли розсаду вирощують у теплицях, а потім переносять у відкритий ґрунт. — ред.), в Україні рис сіють. В Інституті рису такий вибір пояснюють тим, що цей спосіб простіший і потребує менше людей.

Перед посівом, який починається в травні, земля проходить декілька етапів обробки. Спочатку трактор рівняє ґрунт на полі. Потім він культивується, у нього додають добрива, щоб рис зростав у якомога сприятливішому середовищі. Після того як рис посіяли, в чеки — ділянки ріллі з посівами рису, відгороджені земляними стінками для утримання води — подають воду з водойм через водопровідні мережі. Цей процес називають «первинним затопленням». Коли насіння прокльовується, подача води припиняється. Воду з чеків відводять, і рис починає сходити. З появою зелених листочків чеки знову наповнюють водою. Подача води триває до кінця сезону (початок-середина вересня), поки рис дозріє. В процесі зростання за рисом постійно доглядають і додають необхідні добрива.

Зазвичай рисову систему засіюють не одним лише рисом. Половину території відводять для інших культур, таких як соя, пшениця чи ячмінь. Крім того, щоб запобігти зниженню врожайності, рис на одному чеку вирощують не більше трьох років поспіль.

Антонівка. Інститут рису

Успішне українське рисівництво бере початок з приморської зони півдня країни. Нині у тамтешньому селі Антонівка — не тільки найбільші в Україні плантації рису, а й працює Інститут рису.

Цей інститут, що раніше був Дослідною станцією рису, — єдина наукова установа, яка досліджує цю культуру в Україні, створює нові сорти та розробляє технології.

Тут над розвитком рисівництва в Україні працює понад 50 людей: від директора Володимира Дудченка, який вже більше 20 років досліджує культуру, до співробітників відділів, які 40 років поспіль вдосконалюють технології рисосіяння.

Під керівництвом завідувача відділу селекції рису Дмитра Шпака було виведено вісім сортів цієї культури: Віконт, Преміум, Онтаріо, Маршал, Консул, Лазурит, Фагот та червоний рис, який ще випробовують. За словами науковця, виробники мають різні потреби, але всі вони зорієнтовані на кінцевого споживача, тому працівники Інституту рису намагаються допомогти їм у створенні продукту найвищої якості:

— Мета одна: це створити сорт, такий, щоб просто, без слів, всі брали, сіяли і були раді.

Український рис у магазинах можна визначити за двома ознаками: він круглий та шліфований. Ще однією важливою характеристикою українського рису є те, що він може зростати як на українських, так і на східноазійських землях:

— Сорти їхні — короткого дня, вони у нас не виростають, не дають зерно. Ми отримуємо сіно, грубо говоря, з їхніх сортів. Проте наші сорти в їхніх умовах ростуть.

Пристосувати культуру, яка походить із Південно-Східної Азії, до вирощування на українських землях і є основним завданням та найбільшою складністю для селекціонерів, адже клімат на Сході значно відрізняється від нашого.

— Це теплозабезпеченість: у них — одна, у нас — інша. Вегетаційний період у них подовжений, у нас — короткий. Тобто вся складність селекції — це було перетворити модель оцього рису, який росте в них, привести до наших умов. Тобто скоротити вегетаційний період, зробити його більш холодостійким, більш пристосованим для наших умов. Оце була проблема. Зараз вона частково вирішена.

Вегетаційний майданчик та рисові картини

Біля інституту розташований вегетаційний майданчик, де проводять гібридизацію (схрещування) батьківських форм рису. Цей процес дуже важливий для селекції, тобто виведення нових сортів.

У кінці травня лабораторія під відкритим небом оживає. В лізиметри (прилади для вимірювання кількості води, яка просочилася вглиб ґрунту) садять рис і наповнюють їх водою. У вегетаційні посудини, що нагадують звичайні відра, садять батьківські форми рису, які згодом мають одночасно зацвісти. Опадомір та автоматична метеостанція слідкують за погодними умовами. Крім рису, на вегетаційному майданчику росте ціла колекція ароматичних і лікарських рослин.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У повсякденній рутині селекціонерів знаходиться місце і для творчості. Декілька років тому рисова плантація вперше стала полотном для витвору мистецтва.

— Воно спонтанно вийшло спочатку. Ми просто зрозуміли: є рис, в якого лист чорний, всі органи в рослини чорні. Ми спробували, намалювали, просто «рис» написали. Наступного року ми намалювали символ «інь і янь».

Потім, у 2016 році, Інститут рису долучився до святкування 25-річчя незалежності України, висіявши рисом у себе на полі великий тризуб довжиною 24,7 метра і шириною 16,4 метра. Наступного року на рисових полях з’явився портрет Шевченка площею 1360 кв. м. Таким чином Інститут рису встановив два національних рекорди.

Фотографії надані Інститутом рису НААН України.

Share this...
Facebook
Twitter

Фотографії надані Інститутом рису НААН України.

Share this...
Facebook
Twitter

Кілійський район. Ліски

Раніше Кілійський район, що на Бессарабії, був багатий на рисові плантації. Зараз рисівництвом тут займаються тільки у Лісках, Кілії та Сарнах.

Зокрема, село Ліски має велику плантацію рису. Рисова система була побудована тут ще в 1978 році військовими, коли відкрили канал Дунай-Сасик. У 2004 Олександр Дубовий, директор компанії «Рис Бессарабії», почав відновлювати те, що залишилося від збанкрутілого радгоспу. «Рис Бессарабії» — найбільший виробник цієї культури в регіоні. Все господарство займає 4500 гектарів землі, з яких близько 2000 гектарів відводиться під рис, на решті землі вирощують ріпак, ячмінь та інші культури. Оскільки рис почувається на цих землях дуже добре (2016 рік був одним із найурожайніших: з 1 гектара зібрали 12 тисяч тонн рису), господарство планує виділити для рисівництва більшу ділянку.

— Кількість рисових полів не зменшилась — навпаки: ми, якщо років 8 назад виращували на 500 гектарах рис, то в цьом году — вже на 1600. З кожним роком ми трошки добавляємо: гектарів по 100, по 200 добавляємо.

Рисові поля обслуговує насосна станція «Ліски-3», яка постачає воду з Дунаю до чеків. У сезон, що триває з початку травня і до кінця вересня, в господарстві працює 120-130 людей, на зиму працівників меншає, бо особливо й робити нічого. «Рис Бессарабії» пробував експортувати рис у Туреччину та Румунію. Перші спроби були невдалими через нюанси логістики, але з нещодавнього часу турецькі сім’ї куштують рис із Бессарабії.

Іван

Одним із відданих рисівництву фахівців був Іван Чебан — головний гідротехнік у господарстві, який 6 років поспіль відповідав за те, щоб вода належним чином потрапляла з гідростанції у чеки. До рисівництва він прийшов не відразу. Вчився на зоотехніка, любив тваринництво, працював на фермі у Лісках. Переїхавши у Ліски, познайомився з гідротехніками, разом із якими пів року мешкав. Вони поділилися з Іваном професійним досвідом, і він перейшов до агрохолдингу «Рис Бессарабії». Працювати гідротехніком — значить відмовитися від хатньої роботи і фактично особистого життя, розповідав Іван:

— А в цій роботі потрібно бути прискіпливим і потрібно дуже добре знати рисову систему, тому що це не система «вода пішла, і все». Це все — суттєвий догляд, велика робота. Робочий день, я вважаю, у мене складає майже 18 годин на добу.

Такий робочий графік зумовлений тим, що гідростанція не працює лише 6 годин на добу: 3 години зранку і 3 години ввечері — бо вартість електроенергії в цей час найбільша. Поки йде забір води, треба бути присутнім на станції, щоб швидко ліквідувати прорив труби чи інші технічні несправності й уникнути збитків.

Незважаючи на тяжкий та виснажливий характер роботи, Іван любив свою справу і з захопленням розказував про те, як росте, або ж «шепче», рис.

У листопаді 2019 року пішов із життя гідротехнік підприємства «Рис Бессарабії» Іван Чебан, а в грудні 2019 року — керівник Олександр Дубовий.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Даша Тітарова

Редакторка:

Катерина Легка

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотограф:

Олександр Ратушняк

Юрій Стефаняк

Оператор:

Андрій Рогозін

Олександр Попко

Павло Пашко

Режисерка монтажу:

Юлія Рублевська

Режисер,

Оператор:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибатор:

Роман Ажнюк

Транскрибаторка:

Наталя Гринюк

Слідкуй за експедицією