Share this...
Facebook
Twitter

Три століття тому землі на Причорномор’ї, ті, де нині розташоване село Зміївка, заселили шведські колоністи. Тут вони сусідствували з німцями, а пізніше — з українцями. Нащадкам старошведів вдалося «законсервувати» мову та традиції, які зазнали змін на їхній історичній батьківщині. Сьогодні Зміївка — полікультурне село, де на вулицях, крім української, запросто можна почути шведську, німецьку, англійську, а місцеві бойки, крім українських пісень, співають старошведські, перейняті колись від місцевих бабусь.

Будинки видовженої прямокутної форми з огорожами та підвалами з каменю. Ворота із зображеннями винограду чи лебедів, заплетені виноградом альтанки на подвір’ях. Усе це — причорноморське село Зміївка.

На в’їзді до села стоїть знак, що вітає гостей чотирма мовами: українською, англійською, шведською та німецькою. А триста років тому тут лунали лише шведська та німецька. У селі з тих часів збереглася лише одна вулиця — Набережна. Всі інші затопило в 1950-х роках під час будівництва Каховської гідроелектростанції, через що селяни мали розбудовуватися вище водойми.

Тисячі кілометрів. Переселення

Появі шведів на півдні України передували дві війни. У результаті Північної (на початку XVIII століття між Московським царством та Швецією) частина шведських земель перейшла у володіння Московії, а разом із ними — і острів Даґо (нині він належить Естонії та називається Гіюмаа).

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Пізніше, у 1775 році, коли Російська імперія відвоювала в Османської південноукраїнські землі, Катерина II заходилася формувати там іноземні колонії. Так, 1781 року близько тисячі шведів вирушили з острова Даґо на сучасне Причорномор’я. До берегів Дніпра на півдні України дійшла лише половина переселенців. У тодішньому Херсонському повіті вони заснували поселення Ґаммальсвенскбі (швед. Gammalsvenskby — Старошведське).

Згідно з політикою російського імператора Олександра I, онука Катерини ІІ, на територіях сучасної Бессарабії та Причорномор’я засновували іноземні колонії для підсилення розвитку сільського господарства та економіки імперії. Так, у 1804 році кілька десятків сімей німців-лютеран оселилися біля Старошведського та утворила поряд зі шведами село Шланґендорф, назва якого пов’язана зі звивистістю русла Дніпра (нім. die Schlange — змія, das Dorf — село). Наступними роками німці заснували ще два села: Мюльґаузендорф (нім. das Mühlhaus — млин) та Клостердорф (нім. das Kloster — монастир). Протягом ста років всі чотири населених пункти розвинули свою інфраструктуру: мережу вулиць, храми, місцеве самоврядування.

За радянських часів ці села отримали українські назви: Ґаммальсвенскбі стало Вербівкою, Шланґендорф — Зміївкою, Мюльґаузендорф — Михайлівкою, а Клостердорф — Костиркою. Нинішний староста Зміївки Микола Куривчак розповідає, що село охоплює території всіх чотирьох, але у свідомості жителів вони так і залишились різними поселеннями.

— Якщо нам треба кудись їхати, ми кажемо: в Костирці живе мій сусід, у Михайлівці — мій кум, а у Зміївці — моя цьоця. Тому села зберегли такий географічний поділ: десь балкою розділяються, десь об’їздною дорогою. Але це одне велике село Зміївка.

У 1920-х роках, коли до влади прийшли більшовики, життя Старошведського змінилося. Шведську кірху закрили, мову місцевої документації змінили зі старошведської на російську, напротивагу індивідуальним господарствам створювали колгоспи. Жителів це обурювало, так само як і їхню історичну батьківщину — Швецію. З 1921 року шведський уряд неодноразово звертався до владних органів СРСР із проханням дозволити шведам села повернутися до Швеції.

Минуло кілька років переговорів між урядами, впродовж яких селяни Старошведського вирішували, чи готові вони покинути освоєні предками землі попри утиски радянської влади. Врешті вони отримали дозвіл повернутися до Швеції, почасти завдяки зусиллям їхнього пастора Крістофера Хоаса. У 1929 році частина шведів вирушила кораблем до острова Ґотланд. Серед них була і сім’я Валентини Василишин (дівоче прізвище — Герман).

— Моя мама народилася тут, у Зміївці. У 1929 році вона була тоже в Швеції: корабель приїжджав і забирав їх усіх. Мої бабусі, дідусі — вони теж були у Швеції. Вони казали, що їм було трудно, тому що старошведської мови вже там (у тогочасній Швеції. — ред.) не було, а нової вони не знали (вона трохи відрізняється). І вони вирішили, що їм краще вернуться назад, додому.

Новоприбулим було складно порозумітися зі шведами й через те, що їх сприймали як переселенців. Уряд планував надати їм землі з фермами, проте збір коштів тривав дуже довго і частина сімей вирішила повернутися до власних господарств. Прибувши до Старошведського, шведи стикнулися з хвилею радянських репресій 1937–1938 років: їх забирали з власних домівок без пояснень і згодом в селі дізнавалися про їхню смерть. Постраждали близько 100 сімей. Їхні прізвища викарбувані на пам’ятнику біля колишньої шведської кірхи.

З початком Другої світової війни радянська влада виселила жителів цих чотирьох сіл до автономної республіки Комі, Сибіру, Казахстану з побоювання, що вони співпрацюватимуть з окупантами. Тих шведів та німців, хто залишився і застав нацистську окупацію, фашисти розстріляли або забрали до Німеччини. Після війни вони намагалися повернутися до Старошведського, проте радянська влада відправляла їх на Північ — «за зраду».

Бойки та шведи

У 1970-х шведи вкотре повернулися до свого села, перейменованого по війні на Зміївку, де в опустілих після виїзду шведів хатах вже близько 20 років мешкали бойки. Микола Куривчак — із тих бойків, чиїх батьків та їхніх односельців примусово переселяли на Причорномор’я.

— У 1951 році була підписана угода між Польською Народною Республікою і Радянським Союзом про обмін територіями. Жителів 29-ти сіл із Західної України, територія якої відійшла до Польщі, відповідно до угоди повинні були переселити на південні та східні терени України: в Одеську, Миколаївську, Сталінську (сьогодні — Донецька) і Херсонську область. На Херсонщину було переселено сім сіл, зокрема у Зміївку — три села. І мої батьки проживали в селі Лодина (сучасна Польща. — ред.), тоді це була Дрогобицька область. Їх переселили до Зміївки.

Бойки не мали змоги поїхати назад через відсутність паспортів. На руках був лише переселенський квиток. Врешті вони знайшли спільну мову зі шведами та німцями, жили поруч, діти ходили в одну школу, молодь будувала шведсько-українські сім’ї і переймала традиції один в одного.

Нащадки старошведів вільно спілкуються українською, готують українські страви і часом ходять у неділю до української православної церкви (у селі є і греко-католицький храм). Водночас українці опанували шведську випічку, а деякі навіть володіють розмовною німецькою або шведською.

Зміївські бойки заснували музичний гурт «Бойківчани», що виконує українські народні пісні, коломийки та твори іноземними мовами. Серед них — і одна старошведська дитяча співанка, яку виконавці почули від літніх односельчанок. Старошведською вони не володіють, але представитися можуть: «Ві ера музиканти фран Гаммальсвенскбі» (швед. Vi är musiker från Gammalsvenskby). Вони виступають для шведських туристів та на шведському острові Ґотланд, куди їх запрошують на дні Зміївки.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Співає в Зміївці й шведський гурт «Три сестри» (швед. Tre Kusiner), що складається з трьох двоюрідних сестер: Валентини, Анни та Марії шведсько-німецького походження та Любові, яку сестри називають далекою родичкою. Жінки заснували гурт 2016 року і з того часу співають на свята в українській Зміївці та на шведському Ґотланді. До репертуару квартету входять пісні шведською та старошведською мовами, яких сестер навчили бабусі.

Почути старошведську мову

Примусові переселення та репресії розділили шведські сім’ї: хтось залишився у Зміївці, хтось — у Ґотланді і довгий час не могли навідувати один одного. За радянських часів зустрічі шведських сімей влаштовували офіційно, в Москві або Ленінграді (нині — Санкт-Петербург). У незалежній Україні шведи почали приїжджати до Зміївки, родинні зв’язки відновилися.

— Часто дуже багато приїжджає людей похилого віку, яким за 70–80 років, тому що їхнє тут дитинство пройшло, або їхні родичі проживали тут, у Зміївці. Їм було цікаво побачити ті оселі, в яких жили їхні пращури. Вони стали писати книжки, кінофільми знімали.

Інтерес до Зміївки серед українських та шведських туристів поступово зростав. Перші мандрували ніби в іншу країну, а другі подорожували часом, тому що старошведською у світі більше ніде не говорять. Послухати мову, що зникає, приїжджав 2008 року і шведський король Карл XVI Густав з дружиною. До його приїзду готувалися цілий рік. Пам’ять про той візит залишилась й досі: фото зберігаються в колишніх шведській та німецькій кірхах та в архівах зміївських сімей. А дорогу до села, яку проклали до приїзду короля, так і називають — Королівською трасою.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Туристи та родичі зі Швеції мотивують нащадків старошведських першопоселенців та інших зміївчан вивчати сучасну шведську мову. Ініціювала мовні заняття ще у 90-х роках шведка Крістіна Стюрен — мати шведського підприємця Карла Стюрена, одного із засновників компанії «Чумак», головний офіс якої розташований у Каховці. У сусідньому ж селі Любимівка українка Лариса Боден разом із чоловіком-шведом у 2000-х роках відкрили фабрику авторських килимів.

А зміївчанка Лариса Белей, яка в 1997 році відвідувала заняття Крістіни Стюрен, продовжує навчати шведської охочих будь-якого віку: від школярів до пенсіонерів. Лариса має чітку позицію щодо мови і намагається показати своїм учням її роль у самоідентифікації.

— Перше що? Людина починає розмовляти. Так, і коли ми дивимось один на одного, ну як можна зрозуміти? На вас подивишся і подумаєш, що ви шведи або якісь європейці, нове покоління. Але коли ви заговорили, я розумію, що, скоріше всього, ви з України — ви розмовляєте українською. Це номер один питання. Все, крапка.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У Зміївці живуть носії німецької, шведської та української мов. Російська тут не прижилась. Та унікальна старошведська мова, за якою король Карл приїжджав 2008 року до Зміївки, відмирає разом із її носіями. Почути її можна на таких святах, як Великдень, коли гурт «Три сестри» співає пісень, переданих їм бабусями. Виконавиці згадують, що в дитинстві їх вчили старошведської, проте зараз вони можуть перемовитись одна з одною лише кількома фразами.

Кірха

Старошведське заснували шведи-лютерани. У 1882 році вони почали будівництво Йоханської кірхи, останній пастор якої на прізвище Хоаз покинув Зміївку 1929 року. З того часу Йоханську кірху використовували як їдальню, сільський клуб та склад. Така ж доля чекала на німецьку лютеранську кірху Святих Петра і Павла в селі Мюльґаузендорф (Михайлівка).

У 1989 році з міста Каховки приїхав отець Олександр Квітка й освятив Йоханську кірху як православну церкву Святого архангела Михаїла. Будівлю стриманого шведського стилю з дзвіницею увінчали банею (куполом). Нині сюди ходять і українці, і шведи.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

— Був підписаний меморандум між пасторами Швеції та настоятелем храму Православної Церкви України архангела Михаїла про співпрацю. Якщо приїжджають пастори зі Швеції в Зміївку, то на богослужіння приходить громада шведів і там відбувається літургія. А взагалі щонеділі проводяться літургії в українській православній церкві, куди ходять українці; також шведи приходять, бо сім’ї є шведсько-німецькі, шведсько-українські, тому вони поважають один одного і приходять на літургію в церкву — на українську і на шведську.

Німецьку лютеранську кірху відбудували за кошти німецьких меценатів у 1995 році. Її частіше навідують шведи, тому що там проводять святкові служби до Великодня та Різдва за григоріанським календарем.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Кухи

Традиційні святкування Великодня чи Різдва у зміївських шведів мало відрізняються від українських. Вони так само ходять до церкви на святкові літургії та печуть українські паски і шведські кухи. Цікаво, що в сучасній шведській мові прямого відповідника слову «кухи» немає (найближче за значенням — kaka — означає «пиріг»), тож цілком ймовірно, що це суто локальна назва. Валентині Василишин, як і багатьом господиням у Зміївці, рецепт передала мама.

— Це здобне тісто, яке викачується так пластом і зверху помазується повидлом, а потом робиться така як затірочка із муки, масла і цукру, і воно натирається так наверх, як кришечка така. І це запікається в духовці.

Була раніше в селі великодня забава, яку Валентина ще застала у дитинстві.

— Ми яйця пускали вниз із гірки. Чиє не розіб’ється — той, значить, сильніший, той більше має якоїсь енергії. А чиє яєчко розбилося — той слабший.

Жителі Зміївки зізнаються, що втратили багато старошведських традицій, проте шведські туристи потроху їх відновлюють. Так, наприклад, вже кілька років поспіль гості зі Швеції приїжджають до Зміївки святкувати День літнього сонцестояння, запалюючи вогнища.

Йон Бор’є. Багатомовна подорож

На подвір’ї хати під номером 27 по вулиці Набережній порається чоловік у легкій куртці, окулярах і темній бейсболці. Усміхається, вказуючи на свій літній душ просто неба: «Це моє улюблене місце! Літній душ. У Швеції немає літніх душів. Там надто холодно», — сміючись додає чоловік.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Йон Бор’є Телін уперше потрапив до Зміївки у 2008 році в складі групи шведських туристів. Тоді, згадує, їх повезли до Криму, до Каховки на завод «Чумак», а вже опісля — до Зміївки.

— Місцеві жінки співали старошведською у шведській кірсі. Потім ми обідали у місцевому пабі. Я був у захваті. З вікна автобуса я бачив горизонт. Тисячі гектарів необробленої землі. Я побачив Швецію в українському селі.

За два роки після тієї подорожі чоловік знову приїхав на Причорномор’я. Цього разу — надовго. Йон Бор’є взяв в оренду кількасот гектарів землі в околицях Зміївки та сусідньому Новобериславі, привіз два трактори та іншу сільськогосподарську техніку зі Швеції. Посіяв пшеницю, ячмінь, жито і соняшник. І став фермером, як і мріяв. Свої врожаї шведський фермер продає тут, в Україні.

— У Швеції я працював у будівельній компанії, а фермерствував лиш у вільний час, вечорами. Але тут (у Зміївці. — ред.) я працював на землі без відпочинку, особливо на початку: стільки гектарів треба було обробити. Ух, мама міа! У школі мене вчили, що Україна — це… я не знаю, як це англійською… «житниця Європи». І це те, чим для мене є Україна. Місцевий чорнозем дуже добрий!

Йон Бор’є називає своє життя в Україні «багатомовною подорожжю». Із сусідами по вулиці він може говорити німецькою, англійською, шведською. Живучи у Зміївці вже 12 років, чоловік і сам мимоволі почав розмовляти сумішшю англійської та шведської, часом додаючи слова російською та українською. Вказуючи на персикові дерева у своєму садку, він буденно промовляє: «I like persyk! We don’t have persyk in Sweden».

Фермер згадує, що дізнався про полікультурне причорноморське село випадково, від літньої сусідки:

— Одного разу, коли я ще жив у Швеції, моя 85-річна сусідка, проходячи повз мене, сказала: «Я збираюся поїхати в село в Україні, де говорять шведською». «Ого!» — здивувався тоді я. Я думав, що вона шуткує, бо ніколи про таке село раніше не чув.

У Зміївці всі одне одного знають. Щоразу, зустрівшись з тобою на вулиці, вони обов’язково запитають, як справи у тебе і твоєї родини. У Швеції, каже Йон Бор’є, він такого не помічав. Там сусіди можуть максимум про погоду поговорити. Чоловік працював у шведському офісі будівельної компанії, а вечорами його «рятувала» фізична праця на землі: «Якщо протягом дня на роботі хтось гаркав, злився на мене, то лише фізична праця допомагала позбутися цього неприємного відчуття», — зізнається Йон Бор’є.

— Люди тут, у Зміївці, живуть так, як жили мої батьки десь 60 років тому, коли я був маленьким хлопчиком. У них була одна корова, може, дві свині. Мама завжди була вдома. Тож моє життя тут повне ностальгії.

Аби говорити з місцевими шведською і розуміти одне одного, каже фермер, краще бачити при цьому обличчя співрозмовників, адже в їхньому лексиконі є чимало слів, яких сучасні шведи вже давно не чули і не вживають у повсякденному житті. Часом, особливо під час візитів туристичних груп зі Швеції, Йон Бор’є, його сусід Свен та учасниці гурту «Три сестри» збираються разом, влаштовуючи такий собі імпровізований speaking club, практикуючи сучасну шведську мову.

Так Йон Бор’є Телін знайшов у причорноморському селі ту Швецію і ту життєву гармонію, про яку завжди мріяв.

— Мені подобається це місце. Запах землі тут, коли я їду на тракторі, неймовірний. За 75 метрів від мене — Дніпро. Дуже гарно. Ми перебудували літній будиночок, і я хочу добудувати там ще один поверх. Я можу сидіти там і дивитися на Дніпро у сонячному світлі.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Проєктна менеджерка:

Уляна Гентош

Авторка:

Даша Тітарова

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка,

Сценаристка:

Карина Пілюгіна

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Інтерв’юерка:

Ольга Шор

Сценарист:

Микола Безкровний

Фотограф,

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Оператор:

Павло Пашко

Операторка:

Ксенія Чикунова

Режисерка монтажу:

Надія Мельниченко

Режисер:

Микола Носок

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Транскрибатор:

Роман Ажнюк

Віталій Кравченко

Транскрибаторка:

Ірина Манько

Анастасія Волинська

Яна Рубашкіна

Христина Архитка

Марія Холошнюк

Марічка Максимук

Діана Стукан

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик