Старобільськ. Нове життя бібліотеки

25 серпня 2020
Share this...
Facebook
Twitter

Потужна наукова бібліотека в 2014 році переїхала з окупованого російськими терористичними угрупованнями Луганська у містечко Старобільськ, маючи лише документи та печатку і взагалі не маючи книжок. Аби вижити, бібліотека мала змінитися. За кілька років активісти бібліотеки знайшли приміщення і перетворили класичну книгозбірню на культурно-освітню платформу Good library, яка стала центром культурного життя Старобільська.

Старобільськ. 2016 рік. У невеликому приміщенні, в оточенні книжок, танцюють люди. Всі вони — у навушниках, в яких лунає музика. Її крутить діджей онлайн-радіо, увімкненого на смартфонах гостей вечірки. Це — перша тиха вечірка Good silent party у просторі Good library. Після цієї події про бібліотеку заговорило все місто.

Позаду — термінове рішення про переїзд з окупованого Луганська і два роки методичної волонтерської роботи без власного приміщення та книжкових фондів. Попереду — безліч ініціатив, ще кілька таких вечірок, до яких долучаться бібліотеки в понад 30 українських містах, та перетворення читальні на культурно-освітній центр, який змінює місто.

Ініціатор тихої вечірки — музикант та активіст бібліотеки у Старобільську Сергій Летучий — згадує:

— Ми тоді одночасно всі танцювали, кожен — у своїй бібліотеці. І це дуже надихало. Розуміння, що от ти зараз у Старобільську танцюєш в бібліотеці, а разом з тобою молодь танцює в інших містах. Саме в бібліотеках. Так ми показали іншим консервативним бібліотекам, що бібліотека — це більше, ніж книги.

Фото: Микола Моложон

Share this...
Facebook
Twitter

Фото: Микола Моложон

Share this...
Facebook
Twitter

Тихі вечірки — лиш одна з багатьох ініціатив, які вдалося реалізувати у Good library. Тут постійно відбуваються семінари, тренінги, кінопокази, курси з програмування, інші вечірки, книжкові презентації тощо.

Формат бібліотеки, яка є і книгозбірнею, і простором для проведення подій та коворкінгом, — практика, поширена за кордоном, — набуває популярності і в Україні. Публічні бібліотеки часто стають центрами громад, де місцеві жителі обговорюють важливі питання та навчаються.

Наприклад, науково-педагогічна бібліотека в Миколаєві має девіз «Навчання протягом усього життя» і, крім зустрічей, читацьких дискусій та презентацій книг, проводить в інформаційно-комп’ютерному центрі «Університет третього віку» заняття для пенсіонерів. Проєкти для юних читачів, серед яких літературна студія, майстерня дитячої ілюстрації, студія орігамі, дитячий книжковий садок, освітні лекції та інші, багато років поспіль реалізує Львівська обласна бібліотека для дітей. Оновлена публічна бібліотека відкрилася 2018 року у місті Тростянець на Слобожанщині. Нині вона є сучасним публічним простором з ігровими кімнатами для дітей, приміщеннями для проведення заходів, коворкінгом та соціальним кафе.

Луганськ. Бібліотека, що сниться

Луганській обласній універсальній науковій бібліотеці понад 100 років. Вперше вона відкрилася 1897 року як безкоштовна земська народна бібліотека-читальня. Спочатку її книжкові фонди налічували понад дві тисячі видань. Кажуть, що чимало книжок подарували жителі міста, яке тоді називалось Луганське.

Під час Другої світової війни фонди книгозбірні були майже повністю знищені, а вже 1953 року вони налічували аж 234 тисячі томів. Тоді при книгозбірні було створено єдиний у Луганську салон музичної літератури — з нотами та фонотекою грамзаписів. За 20 років, у 1973-му, бібліотека отримала статус наукової. Фонди зросли до понад мільйона видань. Переїжджаючи у 2014 році до Старобільська, усе це довелося залишити на окупованій території.

Провідна методистка Good library Інна Риб’янцева була директоркою бібліотеки 34 роки. 32 з них працювала саме у приміщенні книгозбірні в Луганську:

— Знаєте, вона (бібліотека в Луганську. — ред.) мені й зараз сниться. Усі, хто до нас приїздив з інших областей, казали: «Боже, як багато у вас повітря, як у вас тут легко дихається». Ну звичайно, наші читальні зали — великі, від п’яти до шести метрів висотою, великі вікна, багато світла, багато повітря, таке все прозоре. Дихалося дуже добре нашим читачам, вони дуже любили в залах наших сидіти. І це, звичайно, моя біль. Та будівля мені сниться саме тому, що вона для мене — як дім.

Луганська обласна наукова бібліотека стала однією з перших бібліотек в Україні, де почали переходити до автоматизованих бібліотечних процесів. Працівники на чолі з Інною Риб’янцевою прагнули розвивати бібліотеку, їздили переймати досвід у США та Німеччину:

— Мене часто питали: «Скажіть, а хтось ще таке робить?» — «Ні, ми будемо першими». Я хочу це зробити і я не дивлюсь, чи робили вже це, чи не робили. Тому, звичайно, ми дуже багато зробили по автоматизації наших бібліотечних процесів до війни, дуже багато.

Теперішня директорка Good library Світлана Моісеєва тоді саме була заступницею директора з автоматизації:

— В Луганську у нас був парк у 118 комп’ютерів, потужна система. Був сформований електронний каталог видань, були мрії робити корпоративний каталог на всю область. І все це разом обрубалося з початком війни.

27 квітня 2014 року бойовики захопили будівлю управління СБУ у Луганській області, а невдовзі — і будівлю обласної держадміністрації. Інна Риб’янцева згадує, як одного дня до неї у кабінет зайшли люди з автоматами і запитали, чому вона не підтримує ЛНР:

— Я сказала: «Пробачте, хлопці, мені 74 роки. І з них 34 роки я директорка цієї бібліотеки. Куди ви мене поведете? Я була при всіх: при комуністах, при білих, при красних, при зелених. Тому поживемо і побачимо, шо ви тут плануєте строїть, але якщо це все так залишиться, то я не зможу з цими людьми працювати, ніяк не зможу».

Хоч у місті вже було чутно постріли, працівники бібліотеки продовжували ходити на роботу. Директорка зверталася до обласного управління Міністерства культури з питання закриття бібліотеки та збереження фондів. Там такої вказівки не могли дати. Тоді Інна Риб’янцева самостійно вирішила припинити роботу бібліотеки на невизначений термін.

17 липня 2014 року жінка взяла бібліотечні документи: устав, положення, печатку — і поїхала з Луганська. Вона зупинилася у рідному Старобільську і вірила, як і всі, хто тоді виїздив з міста, що невдовзі повернеться.

Фото: Микола Моложон

Старобільськ. Переїхати без книжок

Старобільськ заснований 1686 року на березі річки Айдар. Тут проживає близько 17 тисяч осіб. Відоме в історії тим, що в ньому зупинявся командувач Революційної повстанської армії України Нестор Махно. За легендою, саме біля Старобільська він закопав свої скарби.

Місто також тісно пов’язане з літературою. У Старобільську певний час жили українські поети Іван Савич та Іван Світличний. Воно згадувалося у відомому романі Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Дванадцять стільців». У Старобільську народився письменник Сергій Жадан.

Старобільськ має довгу історію бібліотечної справи. Місцева центральна районна бібліотека вперше згадується у 1896 році як безплатна народна бібліотека, відкрита відділенням товариства грамотності в Старобільську. Від початку існування тут відбувалися різноманітні концерти, літературні вечори та бали.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Інна Риб’янцева каже, що розташування міста підходило для створення методичного центру:

— Не маючи фондів, не маючи великої матеріальної бази і ресурсної, ми можемо спочатку займатися тільки методичною роботою. Методична робота — це значить треба бути в такому місці, щоб гарненько було до нас добиратися. Старобільськ знаходиться в центрі північної частини області. Всі дороги, куди б не вели — на Троїцьке чи Марківку, чи Біловодськ — всі пролягають через Старобільськ. Тому я тоді так сказала: або я відкриваю бібліотеку в Старобільську, або хай це робить хтось інший в іншому місті.

Інна Риб’янцева прагнула для початку створити методичний центр для бібліотечних працівників. В обласній адміністрації їй запропонували натомість зареєструвати обласну бібліотеку. Вона погодилася:

— Добре, кажу, давайте відкривати бібліотеку. А сама собі думаю: «Інна, як це буде? Фондів немає, ресурсів немає, нічого немає».

Спершу команда працювала в кімнаті іншої міської бібліотеки, а вже у вересні 2016 року орендувала приміщення, яке використовується і зараз. Тоді ж почали з нуля збирати книжки. Історія Луганської обласної бібліотеки повторилася — чимало книжок надали місцеві читачі. Всі були новими виданнями, найстаріші датувалися 2012 роком. Світлана Моісеєва згадує:

— Ми отримували книжки майже кожен день. Були дуже чуттєві моменти, коли до нас хтось телефонував з окупованого Луганська і казав: «Ви — наша бібліотека, а не ті, що відкрилися (республіканська бібліотека, відкрита вже в окупації. — ред.) Я не можу вам надіслати книжки, не ходить почта, нічого не ходить. Можна я вам гроші перерахую?»

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Світлана Моісеєва пишається командою, яка сформувалася за ці роки навколо Good library, і готова ділитися досвідом з іншими бібліотеками регіону:

— Мені дуже пощастило з людьми, бо сюди прийшли ті, хто хоче тут щось робити. І слава богу, що це поки розвивається. Пройшло вже декілька років, люди виросли, набули досвіду, можуть представляти Старобільськ. Я вважаю, що ми виростили фахівців саме обласного рівня. Ми, як інноваційна бібліотека, щось вигадуємо і намагаємось розповсюдити на область, навчити інших бібліотекарів. Вони за нами тягнуться.

Бібліотеці допомагали і меценати, серед яких були видавці та блогери. Наприкінець 2016 року в бібліотеці налічувалося близько трьох тисяч книжок.

До команди працівників бібліотеки приєдналася місцева молодь: з’явилися smm-ники, івент-менеджери, фотограф, дизайнер. Тепер у Good library є сайт, сторінка у Facebook, заклад став «видимим»:

— Вся Україна про нас почула, побачила, що є бібліотека-переселенка, яка щось таке робить.

Фото: Денис Черв’як

Тихі танці, мурали та інклюзія

Музикант та міський активіст Сергій Летучий познайомився з командою Good library у 2015 році:

— Я побачив, що бібліотека — це більше, ніж книжки, і мені захотілося зробити її тим місцем, де можна збиратися молоді, реалізовувати проєкти, проводити якісь тусовки: і літературні, і освітні.

Ініціатор тихої вечірки розповідає про перший досвід співпраці з бібліотекою:

— Ми зробили першу вечірку, щоб заявити, що Луганська обласна бібліотека переїхала в Старобільськ і вона є, і вона українська. Ми цією акцією добре так заявили про себе, що ми є і ми працюємо. Тоді я не знав, куди я «вляпався». Мені дзвонили і запитували, що таке «хештег». Цю машину я не міг зупинити.

До другої такої вечірки — у березні 2019 року — вдалося залучити організаторів в інших містах і вона охопила вже 25 бібліотек у 17 містах України. Сформувалася всеукраїнська команда, яка локально збирала потрібні ресурси і знаходила волонтерів. Під час другої «Тихої вечірки» до Старобільська приїхали Radio SKOVORODA, діджей Sunny Boy та Сергій Жадан. Кожна бібліотека вела відеотрансляцію, організатори показували, що відбувається в інших містах. Гості вечірки танцювали у 3D масках.

Третя «Тиха вечірка», у грудні 2019 року, мала на меті привернути увагу до інклюзивності, доступності бібліотечних просторів, її гаслом стало «Party for everyone». Цього разу захід пройшов вже у 41 бібліотеці в 37 містах України.

До проведення вечірки також долучився київський музей у темряві «Третя після опівночі», який підготував власну інклюзивну програму. Там забезпечили переклад заходу жестовою мовою, а також у приміщенні стояли сабвуфери (елементи акустичної системи), під які танцювали нечуючі люди, відчуваючи вібрації підлоги.

— Надихає те, шо ця ініціатива була запущена з маленького прифронтового містечка на Сході України, яке зібрало до купи 37 міст України одночасно. Саме так ми розвиваємо тему бібліотеки — вільного простору для вільних людей.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Сергій показує мурали на міських стінах. На одному — зображення Нестора Махна, якого місцеві нарекли Фредді Мерк’юрі через схожість із вокалістом гурту Queen. Показує будівлю, де жили Ільф і Петров, яким також присвячений мурал.

Створення муралів у місті було однією з ініціатив Сергія — він зібрав волонтерів та художників з Луганського університету, які стали авторами сімох стінописів у Старобільську. Крім Нестора Махна, Ільфа та Петрова, на муралах — рядки з поезій авторів, які народилися або жили у Старобільську. Сергій Летучий розповідає, що створення муралу супроводжувалося концертом і публічною дискусією:

— Розробляли ескіз, направили проектор і потім вони обмальовували цей малюнок, і ми його як розмальовку розфарбовували. Тут ми ще робили концерт і перформанс: я запрошував людей, які розповідали різні історії про Махна. Поки ми малювали, жителі Старобільська підходили і ми їх питали: «Шо ви думаєте про Махна?» Вони казали або: «Я про нього нічого не знаю», або: «Це жахлива людина». Я хотів не просто помалювати, а шоб це була двіжуха, спілкування, більше активностей.

У 2014 році Сергій подорожував Україною, розповідав про Старобільськ, а після повернення ділився з містянами тим, що побачив в інших регіонах України. Каже, що тоді «українці з українцями не були знайомі взагалі».

Сергій має інвалідність і є ініціатором інклюзивних (орієнтованих на потреби людей з інвалідністю) проєктів у місті. Хлопець каже, що у майбутньому хотів би бачити бібліотеку ще більш інклюзивним простором для втілення різних ідей:

— Я хотів би, щоб у бібліотеки з’явилось велике, комфортне, інклюзивне приміщення, куди зможе прийти молодь і люди літнього віку, і люди з інвалідністю, і діти. Щоб це був такий вільний простір, щоб було багато локацій. Бібліотека для мене — це той місточок, який людей між собою сполучає. Місточок, через який можна передавати знання, культуру.

за підтримки

Цей матеріал створено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Анастасія Соголовська

Редакторка:

Анастасія Гулько

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Наталка Панченко

Карина Пілюгіна

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Юлія Безпечна

Анастасія Бондаренко

Вікторія Кравчук

Лідія Буляк

Фотограф:

Cергій Татарко

Оператор:

Павло Пашко

Назар Салабан

Оператор коптера:

Cергій Татарко

Режисерка монтажу:

Юлія Рублевська

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Аліна Куфедчук

Оля Стулій

Юлія Костенко

Інтерв’юерка:

Дарина Шегда

Ukrainer підтримують

Стати партнером

Слідкуй за експедицією