Україна очима іноземців: Стівен Мур

Share this...
Facebook
Twitter

У восьмому епізоді проєкту «Україна очима іноземців» ми поговорили зі Стівеном Муром, американським політтехнологом, міжнародним соціальним підприємцем та дослідником політичної думки, який працював у понад десяти країнах. У цьому інтервʼю він ділиться своїми поглядами щодо підтримки України Сполученими Штатами Америки, розкриває витоки російської пропаганди на американському телебаченні й озвучує свої ідеї щодо ефективнішої системи санкцій проти Росії.

За сім років роботи в Конгресі, передусім на посаді керівника апарату колишнього конгресмена Піта Роскама (члена Республіканської партії, штат Іллінойс), Стівен Мур став впливовим серед республіканців. Окрім політичної діяльності в США, він також допомагає Україні, заснувавши Ukraine Freedom Project — неурядову організацію, що доставляє гуманітарну допомогу в прифронтові міста з початку повномасштабного російського вторгнення. Аби ще більше долучитися до трансформаційних процесів в Україні, американець навіть вирішив переїхати до Києва.

— Коли ви вперше приїхали в Україну, і які були ваші враження?

— Я жив тут у 2018 та 2019 роках, і мені дуже сподобалось. Це чудове місце. Енергія тут зовсім інша, ніж у будь-якому місці світу, де я був. А я відвідав 60 країн. Помітив, що українці надзвичайно працьовиті, креативні й інноваційні. В Україні існує так багато неймовірних брендів. Культура — справжня.

— Ви заснували організацію Ukraine Freedom Project. І вже доставили допомогу сумою понад мільйон доларів у різні куточки України, включно з прифронтовими містами. Як вам, іноземцю, вдалося приїхати на пʼятий день повномасштабного вторгнення і заснувати тут ефективну громадську організацію?

— Коли я приїхав [до України], то небагато очікував. Це був мій пʼятий досвід перебування в зоні бойових дій або шостий, якщо рахувати Конгрес. Із чітким розумінням ситуації я негайно почав допомагати друзям дістатися до критично важливих регіонів, таких як Київ і Харків. Однак незабаром я зрозумів, що міжнародні організації, які зазвичай ефективно діють у кризових ситуаціях, не виправдовують очікувань. Протягом трьох тижнів усі мої друзі дісталися до безпечних місць. У той момент я замислився: чи можу я заявити про свої успіхи і виїхати?

Потім до мене звернувся знайомий із Бобриці, невеликого села під Києвом. Вони намагалися дістати медикаменти для місцевої лікарні. Спочатку я запропонував звернутися до Червоного Хреста. На моє здивування, він перепитав: «До кого?». Зрештою, я поклав на свою кредитну картку 6 тисяч доларів для закупівлі медикаментів (ще до того, як ми почали збирати кошти та доставляти гуманітарну допомогу). Цікаво, що коробки з медикаментами отримали не від Червоного Хреста чи ООН, а від церкви Святої Марії в Ланкастері, штат Пенсильванія. Усвідомивши нагальну потребу, я вирішив допомагати і дотепер зосереджуюсь на цьому.

Фото з відкритих джерел.

— Хто є найбільшими донорами вашої громадської організації?

— У мене тисяча донорів, тому я можу потрапити в халепу, якщо буду називати конкретних людей. І це забере багато часу. Це люди, яких я знаю, які мають добре серце і хочуть, щоб Україна перемогла. Чимало моїх друзів хотіли б бути тут. Мені ж пощастило, все збіглося так, що я зміг приїхати і допомогти.

— Чи ваші знайомі цікавилися Україною раніше (до лютого 2022 року)?

— І так, і ні. Дехто цікавився, але вони зосереджувалися на контексті свободи. Багато моїх колег із Конгресу прийшли в політику, керуючись прагненням до свободи — основною цінністю, яку я також поділяю. До прикладу, я провів два роки в Іраку і ще три з половиною роки в мусульманських країнах після 11 вересня 2001 року, щоб допомогти мусульманському світові знайти ненасильницькі шляхи вирішення їхніх проблем. Після цього досвіду я витатуював на литці арабською слово «свобода». Перебування в Україні дає мені можливість втілити мою прихильність до свободи — цінності, яку так поділяють люди в США.

Терористичний акт 11 вересня
Cерія терористичних атак ісламістської організації «Аль-Каїда», здійснена 2001 року на території США за допомогою захоплених пасажирських літаків.

— Ви багато подорожували Україною. Чи можете поділитися історіями, які вас вразили?

— У мене є друг Денис. У 2019 році, коли я був тут (в Україні. — ред.), він був моїм тренером у спортзалі. А ще зустрічав мене на кордоні. Денис був на Донеччині в 2014 році і добре знає, як користуватися зброєю. Коли я був у Румунії [на початку повномасштабного вторгнення], неподалік від Чернівців, звернувся до нього з проханням допомогти. Він одразу ж приїхав за мною. Ми разом допомагали людям в евакуації. Згодом він приєднався до Сил спеціальних операцій ЗСУ, отримав два поранення, але повертався до служби. Незважаючи на те, що Денис пережив жахливі події, він зберігає почуття гумору і випромінює позитивну енергію.

Люди в США повинні розуміти складність ситуації в Україні. Я часто говорю про те, що тут одночасно і краще, і гірше, ніж вони думають. Київ, де ми зараз перебуваємо, чудово функціонує як місто, і тут приємно бути. Це разючий контраст із моїм досвідом у березні 2022 року, коли були постійні загрози і звуки артилерії. Наразі ситуація в деяких регіонах України краща, ніж очікувалося, але країна стикається з серйозними викликами, особливо в місцях, що зазнали значних руйнувань від дій росіян.

Твердження полковника Дуґласа Макґреґора про те, що росіяни мʼяко поводяться з українцями, коли вони потрапляють у полон, дивує мене, зважаючи на ті свідчення, які я чув із перших вуст. Я можу звʼязатися з пʼятьма людьми, яких катували росіяни. Приголомшує, що ті, хто пережив такі муки, після того, як розповіли про свої випробування, зазвичай сприймають їх спокійно, зосереджуючись на буденних справах, наприклад, планах на вечерю. Стійкість українського народу справді вражає. Вона проявляється в його новаторському дусі та унікальних ініціативах, які реалізують українці.

— Як такі шоу, як-от у Такера Карлсона, що поширюють російську пропаганду або дезінформацію, отримують фінансування? Хто підтримує такі шоу?

Такер Карлсон
Aмериканський проросійський пропагандист. Ексведучий Fox News.

— Часто можна почути сумнівні заяви, озвучені кримінальними пропагандистами на своїх майданчиках, а наступного дня побачити, як Такер представляє ті ж самі ідеї. Це створює симбіотичні відносини у сфері пропаганди. Враховуючи чималі статки Такера, що становлять 400 мільйонів доларів, виникає питання, наскільки така сума є достатньою. Звʼязок між певними медійниками та сумнівними джерелами інформації мене непокоїть.

Я спілкувався з Такером Карлсоном близько десяти років тому, коли ми працювали над спільним проєктом. У нас обох є родинні звʼязки в Сан-Дієго. У ті часи він був чарівною людиною. Однак, з огляду на останні події, я не знаю, що з ним сталося.

Фото: Getty Images.

— Як громадяни США можуть протидіяти впливу таких діячів, як Такер Карлсон? Адже навіть після його переходу з Fox News до Х (раніше твіттер), він залишається дуже впливовим — значне охоплення його контенту і те, як його сприймають, створює проблеми.

— Багато американців, не знаючи, кому довіряти, не мають часу або ресурсів, щоб ретельно дослідити ситуацію. Довіра до засобів масової інформації в США знизилася по всьому політичному спектру, і люди не знають, де правда. Які стратегії можна застосувати тоді, коли довіра підривається, аби ефективно розпізнавати дезінформацію і протистояти їй?

— У Республіканській партії є і ті, хто майже не розуміється на зовнішній політиці й активно виступає проти підтримки України. Як ви справляєтеся з цим поділом?

— У Конгресі і поза ним такі впливові організації, як Heritage Foundation, колись знані ґрунтовним зовнішньополітичним аналізом, схоже, змінили свій підхід. Замість того, щоб проводити глибокі дослідження, тепер вони пропагують небезпечну політику за допомогою мемів. Цей зсув очевидний через їхню опозицію до запиту на додаткову допомогу Україні розміром 25 мільярдів доларів. Такий спротив небезпечний, оскільки він підриває коаліцію на підтримку України. Хтось повинен протистояти цьому.

Heritage Foundation
Дослідницький інститут США у галузі громадської політики.

Я наголошую, що такі організації, як Heritage Foundation, або такі особи, як Такер Карлсон, не є справжніми представниками Республіканської партії або здорової зовнішньої політики. Така позиція має вирішальне значення, оскільки послаблення підтримки України може заохотити інших агресорів. Як-от Сі Цзіньпін (генеральний секретар Комуністичної партії Китаю. — ред.), який розглядає можливість дій на Тайвані, особливо якщо коаліція на підтримку України розпадеться протягом наступних 18–24 місяців. Важливо протистояти цим наративам і підкреслювати зобовʼязання щодо відповідальної зовнішньої політики.

— Ви неодноразово говорили, що допомога Україні — це одне з найкращих застосувань ваших податкових коштів. Чи можете розповісти про це детальніше?

— Оцінюючи занепокоєння через надання коштів та озброєнь, важливо враховувати ширший контекст. За крайні два роки на озброєння і заходи безпеки в Україні виділили близько 40 мільярдів доларів. Для порівняння, Міністерство оборони США витратило приголомшливі 800 мільярдів доларів тільки у 2023 році. Допомога Україні становить лише близько 3 % від цього величезного бюджету.

Про те, що робить ці інвестиції вартими уваги, свідчать результати. Україна зараз контролює 87 % своєї території, а за оцінками Міністерства оборони Великої Британії, військовий потенціал Путіна знизився вполовину. Міністерство оборони США витрачає сотні мільярдів доларів щорічно протягом десятиліть (частково для стримування Росії), але ці величезні витрати не запобігли діям РФ, наприклад, у Грузії. Тому допомога Україні — один із найефективніших заходів стримування Росії, що підкреслює ефективність партнерства між США та Україною в протидії одному з головних супротивників Америки протягом багатьох років.

Успіх у Києві є свідченням партнерства, в якому США, Європа, Японія та інші країни надають необхідне озброєння, а Україна жертвує життями своїх найкращих громадян для захисту своєї країни.

— Якщо говорити про президентські й парламентські вибори під час війни, то Конституція України забороняє їхнє проведення під час активних бойових дій із різних причин, у тому числі й економічних. Що ви думаєте з цього приводу, або як обговорюєте це з колегами?

— Відверто кажучи, у моєму оточенні в Конгресі обговорюють вибори в США. Ніхто не обговорює вибори в Україні. Одне з того, про що говорять люди: нібито Зеленський переслідує християн, що є нісенітницею. Насправді росіяни взяли наратив про арешти російських православних священників, які шпигують на користь Кремля, і заявили, що це переслідування християн. Знову ж таки, це нонсенс. Тому зараз важкий час для виборів. Я думаю, що це має вирішувати український народ.

— Як ви ставитеся до майбутніх виборів у США?

— У республіканців цікавий склад, кожен кандидат має переваги. Тім Скотт, якого я добре знаю і підтримував на його перших виборах у Палату представників США, вважається визначною постаттю. Ніккі Гейлі, відома своєю зовнішньополітичною проникливістю, виділилася під час останніх дебатів. Майк Пенс також заслужив похвалу за свою роботу в Україні. Кріс Крісті, хоч і веселий, але навряд чи переможе, бо постійно критикує Дональда Трампа.

Тепер зʼявився новачок — Вівек Рамасвамі. Я не спав до 6 ранку, щоб подивитися дебати з Києва. Виступ Рамасвамі вразив мене надмірним ентузіазмом і деякою непоінформованістю, особливо щодо України. Незважаючи на те, що він наполягав на тому, що має відповіді, було очевидно, що йому бракує знань про Україну. Сподіваюся, жоден антиукраїнський наратив, який він просуває, не отримає підтримки.

Загалом, у Сполучених Штатах намагаються залучити тему України до національних дебатів серед республіканців. Однак через неточності це сприймається як щось недоречне. Дехто непокоїться державним боргом через запропоновані 25 мільярдів доларів для України, що становить лише 0,3 % федерального бюджету. Тим часом, дискусія не враховує значно більші витрати на боротьбу з CoViD за останні роки. Акцент на 25 мільярдах доларів для України, а не на значних витратах на боротьбу з CoViD, порушує питання про вплив російської пропаганди на формування цих наративів.

— Попри значні санкції, накладені на російську економіку, вона продовжує існувати, а вироблені на Заході напівпровідники для мікросхем все ще потрапляють до вбивць українців. Як можна посилити систему санкцій, щоб запобігти цьому?

— Варто зазначити, що численні американські та міжнародні корпорації продовжують вести бізнес у Росії. Багато з них мають там значні виробничі потужності. Наприклад, виробництво Gillette розташоване в Санкт-Петербурзі. Для вирішення цієї проблеми в США має бути рівень громадського обурення, подібний до того, який виникає у відповідь на інші соціальні проблеми. Цей колективний голос може впливати на формування корпоративної поведінки.

Кайл Паркер, маловідома постать, відіграє важливу роль у протидії Росії. Зокрема, він є одним із розробників Акту Магнітського, що дозволяє запроваджувати цільові санкції проти осіб, причетних до правопорушень, зокрема, в Росії. Кайл, чия дружина родом із Харкова, активно працює над санкціями, які можуть піти на користь Україні, і регулярно ділиться своїми думками у твіттері.

Кайл Паркер
Представник Гельсінської комісії та керівник апарату Комісії США з безпеки й співробітництва в Європі.

Швейцарія, попри заявлений нейтралітет, відіграє значну роль у сприянні потоку товарів, у тому числі мікрочипів, до Росії. Під її контролем перебувають російські активи олігархів на суму 48 мільярдів доларів, 7 з яких заморожені. Хоча Швейцарія заявляє про нейтралітет, її фінансові вигоди від санкцій проти Росії свідчать про складнішу реальність.

— Важливо, аби люди розуміли, що їхні покупки можуть підтримати російську військову машину. Як ми, споживачі, можемо вплинути на такі бренди, як Gillette та Procter & Gamble?

— Наприклад, компанія Procter & Gamble, станом на 2022 рік, сплатила щонайменше 5 мільйонів доларів податків до російського бюджету. Для порівняння, вартість безпілотника «Шахед» становить приблизно 20 тисяч доларів. Привертаючи увагу до фінансових внесків російській економіці, зроблених такими компаніями як Procter & Gamble, ми можемо заохотити людей відмовитися підтримувати ці бренди.

— Військові технології — гаряча тема в США й Україні. Що ви про це думаєте?

— Американські інвестори помітно зацікавлені можливостями в Україні, особливо у військово-технічному секторі. Українські військові набувають все більшого досвіду в розробці та застосуванні зброї проти Росії. Інвестори прагнуть стати частиною цього прогресу. Однак їх стримують побоювання щодо корупції, яка проявляється в різних формах. Її не можна толерувати. Такий підхід має вирішальне значення.

Щоб сприяти іноземним інвестиціям та забезпечити краще майбутнє для України, необхідно ефективно боротися з корупцією. Приємно відзначити, що є надія на таку боротьбу. Розмови з солдатами на передовій свідчать про прихильність до доброчесності щодо американських озброєнь, також переважає нетерпимість до розкрадань і махінацій.

Український народ повинен продовжувати активно діяти всередині країни, викорінюючи корупцію та закріплюючи позитивні зміни, які відбуваються.

— Якою ви бачите Україну після перемоги?

— Це дуже важливе питання, враховуючи величезні виклики, повʼязані з цією нищівною війною, що призвела до втрати багатьох видатних людей.

Попри трагічні обставини, є й позитивні моменти. Зараз поінформованість про Україну значно зросла, привертаючи увагу до її потенціалу. Під час війни український ІТ-сектор розширився, і ця тенденція зберігається. Завдяки багатьом розумним, креативним та винахідливим людям, Україна є потенційним центром ІТ-індустрії на Сході, подібним до Кремнієвої долини. Людський капітал — очевидний, а прагнення змін — почуття, яке поділяють багато українців. Пригадую розмову з молодою дівчиною на вулиці, яка висловила колективну позицію: «Ми не повернемося до старого. Гине надто багато людей». Ці настрої відображають спільну рішучість українців.

Я вирішив жити тут, відмовившись від можливостей у США. Це рішення продиктоване моєю вірою в український народ і бажанням зробити свій внесок у трансформаційні процеси, що відбуваються в цій країні.

— Що ви дізналися про українську культуру, що раніше приймали за російську?

— Я люблю борщ (говорить українською. — ред.). Вивчаю українську мову. І я почав цінувати багато речей. Кажу своїм друзям, що Тарас Шевченко — це український Джордж Вашингтон. Він поет. Мені подобається культура поетів і те, що багато чого тут називають на їхню честь.

Хтось запитав: «Навіщо витрачати гроші на те, аби зняти серп і молот із монумента «Батьківщина-мати»?». Я відповів, що мені це здається хорошою ідеєю. Зітрімо російський і радянський вплив з України, тому що це свого роду сприяє наративу: «О, Україна справді частина Росії». Ні-ні, це не так! Є чудова книга «Брама Європи» Сергія Плохія. Я читав її, і кожен розділ відповідав на питання, чому Україна незалежна.

— Яке ваше улюблене місце в Україні?

— Недавно я був у Карпатах. Це чарівна, прекрасна частина світу. У Києві мені подобається те, що тут є де погуляти, і кияни виходять надвір. А на вулиці цікаві люди роблять захопливі речі. У вас є вуличні художники, хтось грає на віолончелі — всюди талановиті музиканти. Мені подобається гуляти київськими вулицями, відчувати атмосферу, енергію, красу й історію. Хіба є причини не любити Київ? За винятком російських ракет.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка ідеї проєкту,

Шеф-редакторка Ukraїner International:

Анастасія Марушевська

Продюсерка проєкту:

Ксенія Бовкун

Карина Пілюгіна

Авторка тексту:

Тоня Смирнова

Інтерв’юерка,

Редакторка тексту:

Юлія Тимошенко

Перекладачка:

Марина Бакало

Редакторка перекладу,

Дослідниця теми:

Яна Мазепа

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Фотограф:

Артем Галкін

Більдредактор,

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Оператор:

Олег Чернощоков

Операторка:

Ольга Оборіна

Софія Бугрій

Режисер:

Микола Носок

Режисерка монтажу:

Надія Мельниченко

Звукорежисерка пост-продакшену:

Анастасія Климова

Звукорежисер на майданчику:

Михайло Максянович

Транскрибаторка:

Христина Архитка

Анна Ємельянова

Грантова менеджерка:

Ірина Швець

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Менеджер із комерційних партнерств:

Олексій Оліяр

Сергій Бойко

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка напрямку досліджень,

Координаторка текстового напрямку:

Яна Мазепа

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Координаторка транскрибаторів:

Олександра Тітарова

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Керівниця з маркетингу та комунікацій:

Тетяна Франчук

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Спеціаліст із реклами та аналітики:

Владислав Іванов

Маркетологиня:

Дарина Іванова

Координатор напрямку коротких форм:

Олег Гнатюк

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансовий спеціаліст:

Сергій Данилюк

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Юрист:

Олександр Лютий

Бухгалтерка:

Наталія Тафратова

Катерина Смук

Анна Лавриненко

Архіваріуска:

Вікторія Будун

Івент-менеджерка:

Єлизавета Цимбаліст

Слідкуй за експедицією