Протидіяти насильству: кризова кімната, тренінги та підтримка

Домашнє насильство є порушенням прав людини. Дії кривдника можуть спрямовуватися на дружину, чоловіка, дітей, бабусь, дідусів, інших родичів, наречених, подружжя, опікунів, прийомних батьків. В Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» виділяють чотири види насилля: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. За вчинення домашнього насильства передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Аби запобігати насиллю в сімʼї і допомагати постраждалим, у міських та сільських громадах створюють центри з протидії насильства, в які можуть звертатися всі, хто цього потребує.

Один із таких центрів діє в місті Вараш на Поліссі. У цьому матеріалі проєкту «Люди для людей» директорка Вараського центру соціальних служб та послуг Світлана Пашко розповідає як у їхній громаді протидіють насильству та підтримують людей. 

28 років працювати на громаду

Світлана Пашко родом із Риги, де й закінчила університетське навчання. В Україну приїхала після одруження. Одразу почала працювати у сфері соціальних послуг:

— Це моя перша посада, і на ній я вже 28 років — із 1996 року, получається, працюю. Тому досвід маю великий. Починала колись з двох людей, з одного кабінета. Зараз уже 74 людини в підпорядкуванні. І велика площа у нас (більше 800 квадратів), тобто є наші приміщення в різних частинах міста з різними відділеннями.

Сфокусуватися на роботі з тими, хто постраждав від насильства в сімʼї, Світлана вирішила, бо, на жаль, проблема лишається актуальною й досі: 

— Є багато-багато випадків, багато звернень в поліцію від постраждалих від домашнього насильства. Серед моїх знайомих є жінки, які потерпають від цього, але ж замовчують, не хочуть говорити. Тому я вирішила, що про це треба говорити, про це треба навіть кричати, доносити жінкам, що вони не самі, що є люди, які готові допомогти їм, підказати, підтримати.

Тому коли у 2021 році оголосили про можливість отримати субвенції на створення денних центрів для постраждалих від домашнього насильства, Світлана одразу подала заявку. Отримавши кошти, зробили ремонт у приміщенні, придбали обладнання і відкрили денний центр, що за словами Світлани надає цілий спектр послуг:

— Ми допомагаємо всім, кому потрібна підтримка. Це військовослужбовці, ветерани, родини полеглих захисників, багатодітні родини та малозабезпечені сім’ї. І також одним із напрямів є допомога жертвам домашніх кривдників.

Як функціонують кризові кімнати

Постраждалі від насильства часто не звертаються по допомогу: бояться говорити або ж не знають як діяти. Кризові кімнати є одним зі способів знайти підтримку. Відкриття таких місць стало одним з етапів формування повноцінної системи протидії насильству в громадах.

Кімната кризового реагування — це безпечне місце, де можуть знайти прихисток люди, які постраждали від домашнього або гендерно зумовленого насильства (те, яке вчиняється щодо людини через її приналежність до певної статі). Під час перебування в кризовій кімнаті можна отримати психологічну та юридичну допомогу, харчуватися, отримати гігієнічні засоби. Адреси таких місць не розголошуються, щоб убезпечити потерпілих, тому потрапити до кризової кімнати можна лише за направленням соціальної служби або поліції.

Відкриття кризових кімнат залежить від пріоритетів розвитку на місцевому рівні. Прогресивні громади з активним керівництвом для створення захищених просторів залучають не тільки державні кошти, а й міжнародну підтримку.

Світлана розповідає, що кризова кімната при Вараському центрі соціальних служб та послуг діє вже другий рік:

— У кімнаті є все необхідне на перший час. Тут можуть отримати допомогу всі, хто став жертвою насильства. Наші фахівці надають всю необхідну психологічну підтримку, також за потреби юридичну.

Зазвичай, після перебування у кризовій кімнаті люди повертаються додому і знову можуть наражатися на насильство в сімʼї. Щоб запобігти повторенню правопорушень, у Вараській громаді організовують навчання. Так, минулоріч центр проводив тренінги з протидії насиллю, бесіди для дітей і дорослих про роль сімʼї та виховання. Крім жителів громади, працівники координаційних рад теж навчалися: прослухали онлайн-лекції на тему протидії домашньому насильству й допомоги постраждалим. Цього року, ділиться Світлана, знову планують навчання для молодих сімей.

Як протидіяти насильству в сімʼї

Постраждалим від будь-якого з проявів домашнього насильства варто якнайшвидше звернутися до поліції за номером 102.

Крім цього, можна зателефонувати на «гарячу лінію» Міністерства соціальної політики України. За номером 15-47 цілодобово та безкоштовно приймають звернення з приводу домашнього насильства від постраждалих або свідків насилля. Спеціалісти надають інформаційні та юридичні консультації, психологічну підтримку заявникам.

А ще можна відразу звернутися в місцевий центр соціальних служб та послуг. Світлана розповідає, що поліція протягом доби однаково повідомляє департамент соціального захисту про вчинення домашнього насильства, який потім передає це повідомлення місцевим працівникам соцслужби:

— І ми тоді (фахівець соціальної роботи, психолог) скликаємо комісію, йдемо в ту сімʼю. Якщо там є діти, то обовʼязково служба справ дітей має бути залучена. Вивчаємо проблему. Буває таке, що прийдеш — там уже все добре, а буває, що, дійсно, жінка плаче, і ми маємо швидко реагувати, як тільки нам повідомлення приходить. Бо буває повідомлення з лікарні може прийти, від сусідів — ми одразу біжимо, і тоді або пропонуємо кризову кімнату людині, або послуги юриста, психолога.

За словами Світлани, завдяки підтримці фахівців кризової кімнати і центру соціальних служб та послуг є ті, хто зміг подолати насилля в сімʼї:

— Вони знайшли в собі сили, аби вирватися з цього кола та почати нове життя. Тож подаючи руку допомоги, можна підняти дух людини, особливо у важкі часи.

Роками працювати у сфері соціальних послуг Світлану надихають колеги та люди, яким вони допомогли:

— Я своїм працівникам кажу: якщо в вашій діяльності буде хоча б одна така людина, яку ви вирвали з того негативу чи з насильства в сімʼї, то ваша робота не дармова.

Соціальна робота в час війни

За відчуттями директорки, діяльність центру від 24 лютого 2022-го не змінилася кардинально:

— Ми стали продовжувати роботи те, що ми і робили: допомагати людям. Змінились категорії клієнтів, з якими ми почали працювати — це внутрішньо переміщені особи, це військовослужбовці, а скоріш родини військовослужбовців, бо військовослужбовці, як правило, там (на фронті. — ред.). 

Через день після початку повномасштабного вторгнення, згадує Світлана, у громаді відкрили центр психологічної підтримки, який певний час працював цілодобово. Психологи надавали допомогу як переселенцям, так і мешканцям міста:

— І до нас приходили люди, і ми по організаціях навіть ходили і проводили тренінги для зниження рівня тривожності. Люди знайомились між собою — це теж було для них корисно для підтримки звʼязків. 

Згодом, наприкінці 2022-го виникла ідея відкрити у Вараському центрі соціальних служб та послуг окреме відділення для військових та їхніх родин. Світлана розповідає, що над втіленням цього задуму працювали цілий рік:

— І от в грудні 2023-го ми відкрили таке відділення. Там чотири людини працюють: психолог, юрист, соціальний менеджер і завідувач. У тиждень до нас приходять від 20 до 40 людей, звертаються за різними питаннями. Це й оформлення документів, і допомога в оформленні посвідчення учасника бойових дій, і якісь виплати. І з родинами загиблих ми намагаємося працювати активно.

Зараз працівники центру на чолі зі Світланою налагоджують співпрацю з іншими установами, щоб усі спеціалісти знали, що і як мають робити:

— Ми, наприклад, збирали керівників лікарні — первинки і вторинки (первинної та вторинної медичної допомоги. — ред.), і пояснювали алгоритм дій. От прийшла до них мама з дитиною — дитина має синці: що вони мають робити, кому вони мають повідомляти, що робити покроково.

Для протидії домашньому насильству, міркує Світлана, варто не тільки працювати на місцевому рівні, а й налагодити правову систему загалом:

— Є деякі прогалини у протидії насильству: вилучають жертв, а не кривдників, які залишаються вдома у звичних умовах. Прихистку шукає саме жертва. Нам треба слідувати прикладу європейських держав, де є суворі санкції щодо кривдників.

Зберегти спадщину

Крім соціальної допомоги, Світлана займається ще й культурним розвитком громади. При Вараському центрі соціальних служб та послуг вона відкрила етно-кімнату, в якій зібрані експонати української спадщини з різних часів — від давнини до сьогодення з його артефактами російсько-української війни.

Ідея створення простору виникла у Світлани в травні 2022 року, коли жінка побачила репортаж про знищення російськими окупантами музею Григорія Сковороди:

— Звичайно, була сильна лють. Ну, зарази, вони знищують нашу ідентичність. Тобто вони ж не стріляють по військових базах, вони стріляють по музеях. Для чого? Щоб знищити нашу культуру, нашу мову. Бо це все одно первинне: мова і культура — це первинне, що є в кожної нації.

Відтак Світлана почала заглиблюватися в українську історію та культуру, шукала речі в інтернеті, купувала за власні кошти на аукціонах, у колекціонерів, власників родинного спадку: 

— Я намагалася, вже пізніше як переписувала, все документувати: де, що, як вони виглядають, фотографії робила. У мене такий каталог зараз уже створений. 

Зібрані експонати розмістила в окремій кімнаті центру — назвала її «Спадок»:

— Коли я зібрала десь 600–700 цих експонатів за чотири місяці, 15 вересня [2022-го] у нас відбулось відкриття. У нас в один день було відкриття і денного центру по роботі з постраждалими і цієї кімнати. 

Потім почали водити екскурсії музейною кімнатою і відвідувачі самі пропонували принести в колекцію власні речі. Світлана каже, що експонатів уже вистачить, аби заповнити не одну, а пʼять кімнат, але поки що немає більшого приміщення для музею українського побуту, про який вона мріє. Та жінка вже пишається тим, що в центрі є такий простір, хоч і невеликий:

— Ми хочемо, щоб про неї (етно-кімнату. — ред.) знали, щоб люди приїжджали, щоб, можливо, переймали досвід створення таких невеликих кімнат в своїх громадах.

Зараз у музейному просторі проводять заняття з музеєзнавства і вивчення українських традицій, фотосесії та відеозйомки. Речі розділені на девʼять експозиційних зон, як-от бабусина світлиця, родинний спадок тощо. Також Світлані волонтери привезли з фронту різні військові прилади:

— У мене куточок невеличкий, зроблений на тему сучасної війни російсько-української. Сподіваємось, щоб швидше стала вже історією ця війна, і діти будуть приходити тільки дивитися на ці залишки снарядів.