П’ятеро хлопців із шахтарського містечка Соснівка, що на межі Волині та Галичини, ризикнули відкрити власну студію скляних виробів, де створюють переважно пристрої для куріння — трубки й баблери ручної роботи. Починалося все в маленькому гаражі, з поганим обладнанням, але великим бажанням створювати щось особливе. Місто Соснівка засноване лише у 1955-му році як шахтарське поселення. На своєму прикладі хлопці показують, як можна створювати власну справу з доданою вартістю, навіть живучи в містечку, що всю свою історію жило з видобутку природніх ресурсів.
Досі побутує думка, що це щось кримінальне й незаконне, пов’язане із вживанням наркотичних речовин. Хлопці зі студії Sweet Glass намагаються протидіяти цим стереотипам. Наприклад, вони переклали й озвучили фільм «Дегенеративне мистецтво» про історію глас-бловінгу в Америці, боротьбу проти заборони виготовлення баблерів, а також сприйняття їх як мистецьких виробів.
Не бути шахтарями
Баблер — це скляний пристрій для куріння. Його особливість в тому, що дим фільтрується й охолоджується, проходячи через воду. Баблери можуть різнитися і кольором, і формою. Ярослав Бабій каже, що рішення виготовляти їх було ризиком:
— Почали буквально з того, що в нас нічого не було, була тільки ідея.
Нині в команді Sweet Glass п’ятеро хлопців: Ярослав Бабій, Роман Гусар, Іван Меда, Яків Балашов і Дмитро Амс. Згуртувала їх ідея — до цього деякі навіть не були знайомі один із одним. Видувати скло спало на думку Романові Гусару. Але з усіх них мав певний досвід у цій справі тільки Яків Балашов. Він виготовляв зі скла маленькі фігурки тварин й новорічні іграшки, причому за допомогою спеціальних дротів, а з трубкою не працював, тож було цікаво спробувати. Ярослав Бабій познайомив Рому з Яковом, а згодом до команди приєдналися Дмитро та Іван. Разом вони працюють уже два з половиною роки. Так із однієї ідеї й майже без досвіду роботи зі склом з’явилася, за словами хлопців, єдина в Україні студія, де займаються глас-бловінгом (видуванням зі скла) пристроїв для куріння. Майстри розповідають, що робили і роблять все для того, щоб не бути шахтарями. За словами хлопців, потрібно народитися й вирости в шахтарському містечку, щоб їх зрозуміти.
Місто Соснівка, в якому вони відкрили свою студію Sweet Glass, з’явилося в середині минулого століття, бо потрібно було забезпечити житлом працівників новостворених шахт. Видобуток вугілля й досі є основною галуззю місцевої промисловості. Але якщо колись район вважали багатим, то зараз шахти закривають і робочих місць залишається все менше. Люди змушені їхати на заробітки. Підштовхує до такого рішення й близьке сусідство з Польщею — всього 30 км.
слайдшоу
Зрозумівши, що професія шахтаря — не для них, і не бажаючи покидати країну, хлопці відкривають власну склодувну студію, здобуваючи досвід на практиці:
— Це справа (шахтарська. — ред.) класна і всі діла, але творчості явно не наблюдається в такій сфері діяльності. А коли ти людина творча, то хочеться кудись докладати зусилля, витрачати їх точно не добуваючи вугілля. Тому ми зараз тут.
слайдшоу
До відкриття Sweet Glass кожен змінив кілька професій. Ярослав Бабій, наприклад, закінчив юридичний факультет, але працювати за фахом не схотів. Іще пробував себе в ролі продавця, збирав чорниці в Швеції, досі працює головою ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку). А Рома Гусар за освітою музикант. Свої кваліфікації за дипломом перераховує сміючись, бо жодного дня не працював ні викладачем музики по класу гітари, ні диригентом естрадного оркестру, ні виконавцем у його складі. Грав у різних музичних гуртах, завдяки участі в одному з них побував в Америці.
Відкриття студії в «Китайгороді»
Від ідеї до її реалізації пройшло пів року. Щоб відкрити майстерню Sweet Glass, Роман Гусар продав автомобіль. На виручені кошти відремонтували гараж і закупили основне обладнання. Майстерня облаштована на території, яку місцеві називають «Шанхаєм» або «Китайгородом». Тут багато недобудов, які люди використовують як сараї, а діти — для ігор:
— Це типу нелегальні забудови, але ніхто не хоче з тим боротися, люди мають там сараї, які так називаються, ми це називаємо «Чін-тікі» або «Китайгород».
Роман Гусар розповідає, що в їхньому гаражі не було навіть витяжки, потрібної для склодувної справи. Викручуватися хлопцям доводилося і з матеріалами, бо в Україні їх ніде було купити. Пальники, пічки й навіть скло закуповували за кордоном. Кольорове скло замовляють переважно в Америці, а от з прозорим хлопцям пощастило, бо знайшли єдиного в Україні арт-селера (продавця творів мистецтва. — ред.), який отримує його з Чехії.
Виступивши фактично інвестором, Рома Гусар каже, що чітко розподілених ролей у команді немає. Кожен потроху пробує себе у всьому, і результат роботи показує — працюють хлопці злагоджено.
Гра вогню й досвіду
Зараз у студії є два канадські й один американський пальник. Починали з українського, але він не давав потрібної температури й правильного вогню, а це, за словами Романа Гусара, найважливіше:
— Вся справа закладена у вогні. Є різні температурні режими, є різний вогонь: є мягкий, а є кисневий, дуже жосткий. Кожне скло по-різному реагує на температуру вогню.
Хлопці кажуть, що працюють із хорошим обладнанням, мають усі необхідні дозволи, але результат значною мірою залежить і від часу, проведеного за роботою:
— Чим більше часу присвячуєш виробу, тим більше в нього вкладаєшся, тим краще він виходить, з душою.
слайдшоу
Нині хлопці зі Sweet Glass роблять оригінальні вироби, а починали з простих люльок, за їхніми словами — прозорих, нецікавих, фішкою яких була міцність. Тепер хваляться складними роботами, одна з яких — recycle bong (бонг, у якому дим двічі циркулює системами фільтрації). Він виконаний у техніці ф’юмінгу, тобто із нанесенням дорогоцінних металів. Роман Гусар розповідає, що після тривалої експлуатації баблери зазвичай стають чорні й некрасиві, але їхні вироби поводять себе по-іншому: змінюють колір на синьо-фіолетовий, якщо під час їх створення додане срібло, і на малиновий — якщо золото.
В Америці існує термін heady pipes, тобто химерні, дивакуваті вироби. Естетичній цінності саме таких своїх витворів майстри приділяють особливу увагу, закладають у них певні сенси. Recycle bong, який зробили хлопці зі Sweet Glass, теж належить до heady pipes, але він не тільки красивий, а й функціональний. П’ять днів пішло на те, щоб виготовити й зібрати цей бонг, усе це — ручна робота. Для виходу на такий рівень майстерності хлопцям знадобилося приблизно три роки. Кажуть, що розраховують працювати на зарубіжний ринок, бо на українському вартість таких баблерів у рази менша, ніж на американському. Хлопці розуміють, що продавати їх в Україні так дорого не зможуть — складно буде знайти клієнтів.
Створення баблерів не завжди вважалося мистецтвом. Досі існують уявлення, що це щось кримінальне й незаконне, пов’язане із вживанням наркотичних речовин. Хлопці зі Sweet Glass намагаються протидіяти цим стереотипам.
Фізика скла
Усі правила видування зі скла баблерів і бонгів диктує Америка. Хлопці кажуть, що студія, схожа на їхню, є в Пітері, і додають, що за майстерністю Sweet Glass відстає від неї на 3–4 роки. Проте вони не засмучуються, адже, як каже Роман Гусар, справа — в практиці й розумінні фізики скла, що прийшло до них не одразу:
— В нас була купа проблем: скло в нас тріскало, всі вироби тріскали, ми не розуміли чому. Бо банально тому, що нам не вистачало досвіду правильного. І розуміння фізики скла. Скло має свою фізику і деякі свої закони, не дотримуючись яких в тебе нічого не вийде.
Ярослав Бабій пояснює нюанси роботи зі склом. На вогні воно розм’якшується не одразу: з крихкого стану переходить у тягучий, потім — у рідкий. Під час роботи над новим виробом рука вправно крутить скляну трубку над вогнем, щоб розігріти її. Температура на одному кінці трубки перевищує тисячу градусів за Цельсієм, а за десять сантиметрів від іншого — вже холодно. Якщо різко вийняти скло з полум’я, воно просто впаде. Якщо залишити гострий кут, виріб при остиганні трісне, і врятувати його можна тільки в половині випадків.
Необхідна для роботи зі склом температура — 600℃, а температура його плавлення — 1200–1400℃. Для того щоб підтримувати оптимальну для роботи температуру, знадобилася спеціальна пічка. Завдяки їй баблери не тріскаються і є можливість доробляти чи змінювати щось в процесі створення. Скло вибагливе не тільки через фізичні властивості. Роман Гусар розповідає, що робота з ним — медитативний процес:
— Якщо в поганому настрої приходиш на студію, то за горєлку краще не ставати, бо воно якимось магічним чином починає тріскати. Не получається нічого зробити.
Найбільшим попитом скляні вироби хлопців користуються на великих музичних фестивалях. Sweet Glass реалізує продукцію через соцмережі, співпрацює з магазинами в Києві й Харкові, має свій шоурум у Львові. Хлопці вкладають у справу душу й зусилля, тож мають амбітні мрії. Вже наступного року команда планує взяти участь у закордонних фестивалях, насамперед у Нідерландах, і показати, як виготовляють баблери ручної роботи в Україні.
