Що потрібно змінити в системі реабілітації військових?

Для отримання статусу інвалідності чи непридатності до служби, пораненим доводиться вистоювати довгі черги в лікарнях, де іноді немає стільців, ходити по документи з одного місця в інше, збирати паперові довідки та їздити в установи, розташовані в різних містах країни. Незалежно від складності поранень військовим доводиться терпіти такі незручності через спадок радянської системи, якого досі не позбулися в більшості державних структур.

У чому проблема нинішньої системи?

Щоб потрапити на реабілітацію після поранення, військовий має пройти кілька етапів. Насамперед його мають евакуювати з місця бойових дій, надати первинну медичну допомогу і транспортувати до найближчого медпункту. Якщо поранений має незначні ушкодження, його можуть лікувати в спеціалізованому медблоці військової частини. Людину з тяжкими травмами, яка потребує постійного догляду чи лікування за допомогою спеціалізованого обладнання, перевозять або у військовий госпіталь, або в цивільний медзаклад.

Уже на початкових етапах проходження цих процедур військові можуть почуватися розгубленими. Адже не всі знають, що їх чекає далі, які потрібно зібрати документи, навіщо потрібна довідка про обставини травми і як скласти рапорт про її отримання. Варто зважати й на те, що після пережитого на фронті бійцям дуже непросто соціалізуватися, щоб швидко вирішити ці питання.

На допомогу приходять різні громадські організації. Наприклад, HeroU — проєкт, команда якого береться захищати права бійців та їхніх родичів (розслідує випадки не надання допомоги ЗСУ, адвокатує права родин загиблих, поранених, людей з інвалідністю, а також шукає амуніцію, медзасоби, техніку тощо).

Активісти ще однієї громадської організації — «Правозахисна група “СІЧ”» — надають безкоштовну юридичну допомогу військовим і членам їхніх родин, внутрішньо переміщеним особам, жертвам катувань, членам родин загиблих чи зниклих безвісти, полоненим та колишнім заручникам, жертвам тортур, представникам волонтерського руху, цивільному населенню.

Громадська організація «Юридична сотня» теж займається безкоштовним правозахистом військовослужбовців, зокрема і в системі реабілітації. Головний напрям діяльності — індивідуальні консультації з бійцями, їхніми родинами.

Команда правозахисного центру «Принцип» прагне трансформувати не людиноцентричну систему, в яку потрапляє поранений боєць, і стати інформаційною опорою військовим. Проєкт має три ключові напрями роботи: вичерпне інформування військових, аналітика й дослідження системних рішень та адвокатування змін в органах влади. Тому, на відміну від інших волонтерських ініціатив, які беруться допомагати адресно, цей правозахисний центр бореться за вирішення проблеми на системному рівні. Громадську організацію «Принцип» у 2023 році заснували адвокат і військовий Масі Найєм та правозахисниця, волонтерка й дослідниця Любов Галан. Команда проєкту створила правовий навігатор, щоб поранені військові знали свої права й можливості, розібралися з необхідними документами й розуміли, що на них чекає на кожному етапі нинішньої системи.

Масі Найєм взявся за цю справу як людина, яка знає проблему зсередини, бо сам із нею стикнувся. Чоловік служив у ЗСУ із 2015 по 2016 рік на сході України, а після початку повномасштабного вторгнення знову долучився до війська. У червні 2022 року отримав на фронті важке поранення і втратив праве око. Після лікування знову повернувся на службу у підрозділ розвідки. Бойовий досвід і розуміння потреб побратимів змотивували Масі Найєма створити громадську організацію «Принцип», що має на меті зробити повагу до військових основою всіх взаємодій держави з бійцями. Для цього потрібно допомогти органам влади змінити систему, в яку потрапляють поранені воїни, щоб кожен і кожна, хто захищає свою країну, відчували, що держава цінує їх за їхній внесок.

В Україні військові можуть безкоштовно лікуватися за системою санаторно-курортного оздоровлення. Однак, як розповіла нам правозахисниця та співзасновниця «Принципу» Любов Галан, таке лікування не відповідає нормам медичної реабілітації військових, адже в госпіталях не відновлюють фізичне здоров’я поранених на ранніх стадіях лікування (наприклад, за допомогою спеціальних вправ), що може спровокувати погіршення стану травм чи інвалідність. Правозахисниця розповідає, що у військових медичних закладах також існує проблема з діагностикою контузії:

— До контузії взагалі халатно ставляться, а вона має дуже багато наслідків. Військові на це не звертають уваги, отримують по дві-три контузії, а без належної підтримки і реабілітації травма ускладнюється.

Поки людина лікується, військова частина має провести службове розслідування. За його результатами бійцю повинні видати довідку про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва). Саме в ній зазначають місце, час і умови, в яких це сталося (наприклад, під час виконання обовʼязків військової служби). Довідка посвідчує, як саме це сталося — внаслідок захисту Батьківщини чи через нещасний випадок. Усі деталі цього документа впливають на висновок військово-лікарської комісії (ВЛК), медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) і на суму одноразової грошової допомоги в разі встановлення групи інвалідності або втрати працездатності. Любов Галан зазначає:

— Часто розслідування та процес видання довідки [про обставини травми] затягується. Зараз у державному законодавстві не існує чіткого терміну для цього. Як наслідок, отримання виплат затягується.

Військові рідко отримують повну інформацію про всі етапи на шляху до реабілітації, отримання необхідних документів тощо. Як один із прикладів Любов Галан згадує історію двадцятиоднорічного десантника Дмитра, який підірвався на міні під час виконання бойового завдання. Хлопцю ампутували обидві ноги. Проте в першій виданій йому довідці написали, що постраждала лише одна кінцівка, а у військовій частині сказали, що поранення оформлять як небойове. Батькам Дмитра довелося писати звернення в різні установи, щоб вирішити проблему. Любов Галан розповідає:

— Захисник і його сім’я були у відчаї, потерпали від невідомості й боялися залишитися зі своєю трагедією сам на сам, не отримавши допомоги від держави. Виявилося, що це була просто помилка. Мав хтось прокомунікувати йому: «Все добре з твоїми документами, ти можеш не хвилюватися».

Труднощі проходження ВЛК

Після лікування поранені військові мають пройти військово-лікарську комісію (ВЛК), яка, оцінивши їхній стан здоров’я, визначає придатність до військової служби, встановлює причини захворювань, травм, дає висновок, чи необхідне (і за яких умов) застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги. У реальності ж цей процес для багатьох захисників стає викликом — і психологічним і, на жаль, фізичним.

У чергах військових лікарень стоять поранені — без однієї чи кількох кінцівок, на милицях, виснажені фізично й емоційно. Часто їм потрібно зробити копії документів, бо вони, будучи непоінформованими, не зробили цього заздалегідь. У таких випадках ксерокопіювальні послуги треба шукати щонайменше на сусідніх вулицях. Те, що для здорової людини не складно, для травмованої — цілий виклик. Навіть перейти дорогу в час пік для травмованого воїна — це стрес, і фізичний, і емоційний.

Умови військових лікарень, де проходить ВЛК, — у більшості випадків (якщо не у всіх) некомфортні. Бійці пишуть про це на своїх сторінках у фейсбуці: дерев’яні крісла, відсутність кулерів із водою, принтерів, ксероксів, базових засобів гігієни.

Бойова медикиня Євгенія (ім’я героїні змінено з міркувань її безпеки. — ред.) у жовтні 2022 року отримала травму під час артилерійського обстрілу на Донеччині. Перший раз пройшла ВЛК у Полтаві, їх висновок — відпустка на 30 днів. Потім Євгенія приїхала в Київ, щоб пройти ВЛК. На той час госпіталь працював з 8:00, а кабінет для реєстрації в чергу до лікаря — із 8:20. Військова розповідає:

— Я приїхала о 8:20 і талончиків до травматолога вже не було. Тоді запитала в реєстратурі: «А як взагалі туди можна потрапити?». Працівники відповіли, що треба приїхати о 7:00, а то й раніше. Наступного дня я прибула о 6:45, ворота госпіталю були зачинені — їх відчинили лише о 7:55. І весь цей час ти стоїш на одній нозі, на милицях, на морозі. Спочатку запускають тих, хто на милицях, і виникає черга, а за нею — люди без милиць.

Якщо ж не повернутися у військову частину навіть без довідки ВЛК, то за законом України можна понести адміністративну відповідальність через самовільне залишення військової частини або місця служби. Євгенія говорить, що чинний документообіг потребує змін:

— Якби надсилання цих довідок цифровізувати — це б спростило життя військовим. Щоб медичний персонал в електронну базу вносив дані, що військовому продовжили відпустку, і цей же документ автоматично надсилали у [військову] частину. Бо необхідність людині поїхати в бригаду, надати документ, отримати наказ на подальше лікування — це складно і проблемно.

Коли Масі Найєм проходив ВЛК, бачив довгі черги поранених військових у лікарнях. Йому боліло від того, як разюче відрізняється справжня реальність від інформаційної. Бо на словах усі підтримують воїнів України, які задля захисту країни жертвують своїм здоров’ям, а часто й життям, але у лікарнях ставлення до них геть не таке, як би хотілося:

— У Києві ВЛК видає довідку [про обставини травми] тільки з 13:00 до 15:00. У мене виникає питання: «А вам не здається, що зараз вся країна в умовах війни працює понаднормово? Вам для цих поранених важко працювати з 8:00 до 21:00?».

Євгенія теж розповіла про свій досвід проходження ВЛК у Києві. Вона зіткнулася зі зневажливим ставленням персоналу поліклініки до захисників України. Військовослужбовиця вважає, що це радянський спадок, якого треба якнайшвидше позбутися. Їй, як бойовій медикині, прикро, що гідність людини на фронті й у відносно мирних містах так по-різному сприймають:

— Сюрреалізм в тому, що ми (бойові медики. — ред.) постійно працюємо, замазуємося по лікоть у кров, спимо дві-три години на добу, бо потік поранених — понад сто людей на день. Ми до кожного пораненого звертаємося доброзичливо. Чи ми теж маємо говорити: «Не везіть їх сюди більше, їх дохрєна»?

Із подібною проблемою стикнувся і Масі Найєм:

— Лікарі до нас ставляться без поваги. Виходить, що я, поранений, маю сам поїхати у військову частину, взяти направлення, повернутися до ВЛК і лише потім пройти її. Я два з половиною місяці лежав у лікарні. Можна було все це зробити на місці? Я бачу вирішення проблеми, хоч держава може це не реалізувати. Ідея в тому, щоб медиків, які мобілізовані, але виконують обов’язки військових, «витягнути» і посадити на ВЛК. Ці лікарі інакше ставляться до поранених, вони зрозуміють, як все має бути.

Євгенія і військові, які тоді разом із нею отримали поранення, проходили реабілітацію за свої кошти. Усім дали однакову відпустку за станом здоров’я на 120 днів, хоч, як стверджує бойова медикиня, у інших були набагато складніші поранення, ніж у неї.

Військовим у тяжкому стані, які отримали складні травми і лікуються понад чотири місяці, надають статус «тимчасово непридатний». Ці люди за станом здоров’я не можуть повернутися на фронт, але зобов’язані кожні шість місяців проходити ВЛК. Такі вимоги, на думку Євгенії, не пристосовані до реальних обставин, в які потрапляють поранені бійці:

— Таку людину [зі статусом «тимчасово непридатний»] мають комісувати (звільнити від військової служби. — ред.), але натомість вона в тяжкому стані змушена регулярно проходити ВЛК і показувати, що в неї не відросли кінцівки. Знайомому хлопцю стопу відірвало, а він на протезі повернувся служити. Але проблема в тому, що цьому хлопцю не пропонували не повертатися. Типу недостатньо відірваної стопи — треба, щоб була більша ампутація, лише тоді ухвалюватимуть рішення про комісування.

Радянська система МСЕК

Військова система охорони здоров’я нецифровізована, на відміну від цивільної. Бійці не можуть підвантажити документи в Helsi, записатися на прийом, а електронний документообіг між військовими частинами й територіальними центрами комплектування — відсутній.

Після проходження ВЛК поранений має звернутися до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Її функції полягають у встановленні групи інвалідності або відсотка втрати працездатності, потреби в протезуванні, а також індивідуальній програмі реабілітації. Довідка МСЕК є підставою для нарахування одноразової грошової допомоги й оформлення інших соціальних пільг. За правилами, МСЕК має проводити огляд хворого протягом п’яти робочих днів після отримання направлення ВЛК. Насправді ж на засідання комісії поранені військові часто чекають місяцями.

Також в Україні групи інвалідності досі визначають за радянською системою. Натомість в європейських країнах іще з 2001 року діє «Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я» (з англ. абревіатури ICF — International Classification of Functioning, Disability and Health), схвалена усіма членами Всесвітньої організації охорони здоров’я. Масі Найєм вважає, що цей класифікатор знижує рівень суб’єктивності лікарів МСЕК під час прийняття рішень:

— Якщо я втратив функціональність на 80 %, то логічно, що я не можу воювати. Якщо, наприклад, на 20 %, то за деяких обставин можу служити далі. Питання в тому, щоб прибрати суб’єктивний фактор, бо він породжує корупцію. Люди, які не хочуть воювати, платять гроші за те, щоб їм дали інвалідність. Люди, які хочуть воювати, так само платять гроші, але щоб їм не дали інвалідність.

Про реформування системи проведення медико-соціальної експертизи 1 лютого 2023 року писав міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко у своєму фейсбуці. Він зазначив про запровадження прозорої процедури встановлення інвалідності на основі єдиних принципів Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ), що вже введена в Україні з квітня 2022 року. А ще, за словами міністра, в адміністративних та інших процесах буде впроваджено IT-інструменти.

Чим можна допомогти?

Окрім інформаційної та правової допомоги, поранені потребують комфортних умов у військових лікарнях. Часто за вирішення цих питань беруться волонтери, які готові допомагати військовим і коли ті перебувають на фронті, і коли стараються повернутися до цивільного життя хоч на якийсь час. Один із прикладів позитивних змін — діяльність волонтерської спільноти на Галичині. Директорка Львівської обласної бібліотеки ім. Романа Іваничука, Тетяна Пилипець, із лютого 2023 року спільно з іншими волонтерами допомагає військовим в одній зі львівських лікарень. За цей час вони забезпечили медичний заклад ксероксом, тонометрами, базовими засобами гігієни. Тетяна розповідає:

— Уже повністю завершена реконструкція вхідного цокольного поверху: вхід безбар’єрний, автоматичний, є санітарна зона, ліфт працює на додатковому генераторі. Наші волонтери чергують в лікарнях, допомагають бійцям хоча б хорошою розмовою та технічним обслуговуванням.

Експертка з комунікацій Марія Кравченко взялася координувати роботу волонтерів ВЛК у Києві. Наразі, за її словами, активно долучається від 30 до 50 людей, інші підтримують донатами. Марія говорить, що робота волонтерів — це як приклеювання пластиру на рану:

— Нам вдалося забезпечити заклад, з якими ми працюємо, додатковими лавочками, закупити воду, облаштувати місця, де військові можуть безоплатно взяти каву чи чай, а також зробити ксерокопії документів.

Марія додає, що кожен може долучитися допомагати військовим проходити ВЛК комфортніше та швидше. Для початку радить дізнатися, чи потрібна така допомога у вашому населеному пункті. Можна поспілкуватися з керівництвом госпіталю, де бійці проходять ВЛК, щоб скласти карту потреб і проблем, що потребують вирішення. А згодом — «маршрут», за яким будете закривати ці потреби, тобто визначити чітку послідовність дій, щоб втілити задумане. Зорієнтуватися допоможе гайд «Як допомогти з ВЛК у своєму місті».

Під час повномасштабної війни військовослужбовці, їхні сім’ї, волонтери та громадські ініціативи підсвітили недосконалості системи реабілітації військових. У кінці березня 2023 року заступниця Голови Верховної Ради України, Олена Кондратюк, опублікувала у своєму фейсбуці допис про результати зустрічі з очільниками сектора безпеки й оборони України. В ньому, зокрема, йшлося і про критичну проблему проходження ВЛК: міністр оборони Олексій Рєзніков та Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зазначили, що систему ВЛК реформують завдяки цифровізації, а віцепрем’єр-міністр цифрової трансформації Михайло Федоров розповів, що для лікарських служб уже закупили 1500 ноутбуків і відповідне програмне забезпечення вже тестують.

Крім цього, 2 травня 2023 року Верховна Рада підтримала два законопроєкти — №9154 та №9158, створені завдяки роботі міжвідомчої групи, до якої входили й експерти «Принципу». Це має вдосконалити систему і спростити бюрократичну тяганину для поранених військових під час лікування та проходження ВЛК.
Зокрема законопроєкт №9154 розширює перелік закладів для проходження ВЛК за рахунок державних, комунальних, медичних закладів МВС і сектору безпеки, що допоможе розвантажити госпіталі, які наразі не справляються з потоком військовослужбовців, які до них звертаються. А законопроєкт №9158 полегшить захисника процес оформлення довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), а також удосконалить направлення медичних та інших документів між військовими частинами та закладами охорони здоров’я. Команда ГО «Принцип» уважає це хорошими зрушеннями, однак іще потрібно налагодити систему впровадження цих змін.

Попри те, що в Україні досі триває війна, ми вже зараз маємо думати, як подбати про військових — героїв, яким завдячуємо життям. Щоб подяка захисникам виражалася не лише словами, а й гідним ставленням і кращими умовами життя. Зміни в системі реабілітації на рівні держави — це довгий процес, але зараз — саме час змінити її на краще. Тож що більше людей привертатимуть увагу до проблем, то менше зможуть уникати їх вирішення ті, хто безпосередньо відповідальний за це.