«Тарілка». Як працює банк їжі?

14 лютого 2021
Share this...
Facebook
Twitter

У світі є мільйони людей, яким бракує їжі. Водночас тонни продуктів потрапляють на смітники. Обидві проблеми можна зменшити, якщо розподіляти харчі більш раціонально. Для цього створюють, зокрема, продовольчі банки. В Україні це ще поодинокі організації, але ситуація змінюється. Навесні 2020 року у Львові запрацювала «Тарілка», волонтери якої збирають продукти з магазинів-партнерів та передають благодійникам. У житловій частині міста вони готують приміщення для продовольчого банку, що стане магазином без каси. Сюди зможуть прийти за продуктами ті, хто їх потребує, і ті, хто хоче ними поділитися.

Продовольчі банки — це некомерційні благодійні організації, які збирають і розподіляють їжу для нужденних. Волонтери такої організації їздять до супермаркетів, ресторанів чи інших виробників і забирають їжу на межі терміну придатності або ту, яка не має товарного вигляду, щоб передати її благодійним організаціям або напряму малозабезпеченим людям. Продовольчий банк одночасно вирішує дві проблеми: екологічну й соціальну. Він мінімізує органічні відходи і допомагає малозабезпеченим людям. За 2019 рік в Україні на полігони потрапило 442 млн тонн відходів, значну частку яких складають органічні. Водночас, за даними держстату за той же період, 23,1% населення України має дохід, нижчий за фактичний прожитковий мінімум.

У низці країн Європейського Союзу законодавство зобов’язує супермаркети віддавати продукти харчування на межі терміну придатності до продовольчих банків або благодійних організацій, перш ніж вони стануть непридатними для вживання. У світі діють три найбільші мережі продовольчих банків: Global FoodBanking Network (GFN) у Канаді, Австралії, країнах Південної Америки, Південної Африки та Азії; Feeding America у США і Європейська федерація продовольчих банків у 24 країнах Європи. Щороку вони розподіляють тисячі тонн їжі між мільйонами людей, які її потребують.

Фото: Катя Акварельна для Reporters.

В Україні практика продовольчих банків є відносно новою. Першу таку організацію у Львові створив Ростислав Косюра — українець, який 23 роки жив в Німеччині та Франції, а 2019 року повернувся в рідну країну. Кілька років тому він пізно прийшов поїсти в українське кафе і запитав офіціантку, яка прибирала зі столів, що робитимуть із продуктами, які залишилися. Та відповіла, що викинуть. Це настільки вразило активіста, що він взявся за створення українського банку їжі — «Тарілки». Ростислав півроку працював над концепцією і вивчав досвід найбільшої німецької мережі продовольчих банків Die Tafeln. Домовляючись з мережами магазинів і міською владою про співпрацю, у вересні 2019 року він запустив проєкт. Розуміючи, що команда є надважливою, Ростислав почав шукати небайдужих людей. Одним із них був його знайомий Іван Павліш.

Створити продовольчий банк в Україні

Оскільки Іван має юридичну освіту, то на початках працював як проєктний менеджер, реєстрував громадську організацію, займався договорами. Команда «Тарілки» стала стрімко рости. З квітня 2020 року Іван керує львівською філією громадської організації, а Ростислав розбудовує організацію в інших містах України.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

2019 року міська рада виділила «Тарілці» приміщення на першому поверсі багатоповерхівки у житловій частині Львова. Відтоді Іван багато часу проводить у декількох кімнатах на Кульпарківській, 158, бо тут розбудовують перший фізичний продовольчий банк у Львові.

Впродовж попередніх трьох років тут нічого не було. А тепер дзижчить свердло — кипить ремонт. За словами Івана, приміщення ідеально підходить для продовольчого банку. Зовсім скоро тут буде все необхідне для роботи: сортувальна лінія, кімната для передачі їжі, кімната для робочих зустрічей, склад продукції довшого терміну зберігання. Є навіть місце для невеликої кухні, в якій можна буде готувати. Також простір прикрашатиме проста, але значуща для команди біла тарілка — символ організації.

Іван каже, що хоче зробити все для того, щоб тут завжди вирувало життя. Він вважає, що у суспільства вже є запит на таке приміщення. Пригадує ситуацію, коли жінка із Самбора, що за 76 км від Львова, почула про «Тарілку», взяла квиток на електричку, приїхала сюди і чекала, поки установа відкриється.

Через брак знань про продовольчі банки мешканці сусідніх квартир спершу були вороже налаштовані щодо «Тарілки» й виступали проти її відкриття. Щоб налагодити контакт із сусідами і розвіяти міфи про цілі «Тарілки», команда організувала зустріч-знайомство. Після цього люди, які прийшли сваритися, стали підтримувати організацію.

Отримавши приміщення, активісти почали шукати фінансування в Україні та в інших країнах Європи. У Німеччині Ростислав Косюра знайшов жертводавців, завдяки яким «Тарілка» змогла купити власне авто й деякі матеріали для ремонту.

Коли приміщення продовольчого банку відкриється, сюди зможе прийти кожен, кому потрібна їжа. Для цього треба буде підтвердити свій соціальний статус людини, яка потребує допомоги, наприклад, члена багатодітної сім’ї. Тоді відвідувача зареєструють і дадуть набір продуктів. Зараз команда «Тарілки» розробляє алгоритм роботи з відвідувачами, щоб оптимально розподіляти продукти між усіма, хто приходить за допомогою.

Чимало людей під час карантину втратили роботу і не мали можливості забезпечити себе їжею. Це спонукало команду організації не чекати на відкриття приміщення у Львові, а почати працювати у виїзному форматі. Тож поки майбутній банк їжі ремонтують, волонтери проєкту забезпечують так званий «маршрут добра».

Кожного дня представник певного магазину підписує документ про готовність передати їжу організації. Тоді команда формує маршрут і волонтери йдуть у різні локації, щоб забрати продукти і передати їх представнику благодійної організації. Зазвичай на маршрут виходять два волонтери: водій і той, хто забирає продукти. У середньому волонтери збирають від двох до п’яти ящиків їжі щоденно. Усі зібрані харчі сортують і формують продуктові набори. Непридатну для вживання їжу передають на переробку. «Тарілка» дружить із локальними представництвами переробників органічних відходів і завдяки цьому мінімізує шкоду довкіллю.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Нині «Тарілка» співпрацює із низкою мережевих супермаркетів і з виробниками, що передають партії своєї продукції: печива, йогуртів тощо. Для підприємств «Тарілка» стає можливістю реалізувати свою екологічну і соціальну функції. Спершу Ростислав Косюра сам звертався до керівників супермаркетів, а згодом вони власною ініціативою допомагали «Тарілці». Партнерами стали популярні у Львові мережі магазинів «Близенько» та «Рукавичка», а також сервіс доставки Glovo.

Про «Тарілку» вже знають не тільки в Україні, а й за кордоном. Німецька організація Die Tafeln безкоштовно передала в Україну сотні пластикових ящиків, в яких сортують відходи. А ще з Німеччини часто надсилають фінансову допомогу від окремих донорів і жертводавців. Також із «Тарілкою» почала співпрацювати мережа супермаркетів «Ашан», штаб-квартира якої розташована у Франції. Вони розглядають цю співпрацю як один із напрямків соціальної роботи мережі в Україні. Також «Тарілку» підтримують представники діаспори у різних країнах світу.

Бувають і нетипові партнерства. Наприклад, команда Львівського органного залу — друзі і, як вони себе називають, топ фанати «Тарілки». Музична установа ділиться квитками з волонтерами, також «Тарілка» планує зробити фотовиставку у галереї органного залу.

В Україні діяльність продовольчих банків не врегульована законодавчо, тому зараз «Тарілка» зареєстрована як неприбуткова громадська організація. Саме приміщення зареєстрували як «потужність, яка може працювати з продуктами». Але Іван пояснює, що продукти, які отримує «Тарілка», можуть мати різну правову природу. Одні продукти вони отримують як благодійну допомогу, інші — списують магазини, а якісь передають самі люди. Тому Іван прагне, щоб у Верховній Раді ухвалили законопроєкт про продовольчі банки. Він домовляється про партнерство із юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка, в якому навчався, щоб розробити такий законопроєкт.

Глобальна місія «Тарілки» — поширення культури продовольчих банків у всіх регіонах України. Це має бути розвинута система, коли продукти на межі терміну придатності потраплятимуть не в смітник, а до людей, які їх потребують. Команда «Тарілки» уже спілкувалася з людьми, які хочуть розвивати таку ініціативу в Запоріжжі, Маріуполі, Луцьку, Рівному та Івано-Франківську. А нещодавно до них звернулася організація, яка годує малозабезпечених людей у Києві і хоче мати «Тарілку» як інструмент залучення додаткової їжі.

Команда проєкту навчає і координує волонтерів, які хочуть запустити банк їжі у своєму місті. А в майбутньому — створити асоціацію продовольчих банків України, куди входитимуть організації з різних міст. Така асоціація, на думку Івана, потрібна, щоб подібні ініціативи гуртувалися за спільними цінностями і контролювали спільне дотримання принципів своєї роботи.

— А що, якби декілька «Тарілок» було у Львові, якби в кожному обласному центрі була своя «Тарілка»? Скільки їжі ми могли би врятувати і скільки людей, які потребують, могли би нагодувати! Ми створимо цілу мережу позитиву, добра та благодійності.

Волонтерити в «Тарілці»

Команда «Тарілки» молода. Найстаршій людині в організації, Івану Павлішу, 32 роки. Більшість — волонтери, яких єднає бажання змінити країну на краще. Для Івана вони стали друзями. Він, сміючись, зізнається, що, буває, проводить з учасниками організації більше часу, ніж зі своїми рідними. Волонтери «Тарілки» спілкуються за допомогою відеоконференцій, проводять спільні події та обмінюються досвідом.

Хтось із волонтерів зголосився бути адміністратором приміщення, а хтось — виходити на маршрут. З їхньою допомогою вдалось зробити значну частину ремонтних робіт у приміщенні майбутнього банку їжі. До «Тарілки» приєдналися люди різних професій. Тут кожен може знайти застосування своїм вмінням, головне — бажання і прагнення творити добро.

— Кожного дня приходить в месенджер повідомлення: «Класний проєкт. Ми хотіли б до вас долучитися». «Тарілка», як магніт, притягує хороших людей. Коли людина сама зможе побачити результат нашої діяльності, вона стає нашою крихтинкою, яка складається у тарілку.

18-річна Анна Дідик — пластунка і волонтерка «Тарілки». «Пласт» — це національна скаутська організація України. Щоб отримати певний ступінь у «Пласті», потрібно втілити свій проєкт. Таким проєктом для Анни мала стати «Тарілка». Та коли вона вийшла на маршрут, зрозуміла, що ступінь у «Пласті» є для неї не настільки важливим, як робота «Тарілки».

— Коли я поїхала на свій перший маршрут, побачила, як в магазинах радісно приносять ці коробки. Коли ти бачиш емоції, усмішки, коли сто разів дякують за те, що ти просто привіз продукти від магазину до людей, це вартує тої роботи.

Нині Анна координує роботу «Тарілки» і опікується логістикою. Завдяки її роботі в організації щодня є точна інформація про маршрути, перелік магазинів і кількість продукції. Згодом в «Тарілці» хочуть розширити цю функцію на окремий відділ. На думку Анни, волонтери мотивують один одного. Наприклад, позитивним дописом у соціальній мережі або помітними результатами своєї роботи. Анна порахувала, що з 27 листопада 2020 року до 28 січня 2021-го команда успішно передала їжу 284 рази, і за кожною цифрою — історії людей, що отримали допомогу.

Попри всі негативні наслідки, пандемія коронавірусу стимулювала розвиток «Тарілки» як організації. Багато людей здебільшого сиділи вдома і шукали, куди можна інвестувати свій час. На думку Івана, волонтерство у «Тарілці» стало ідеальним інструментом для цього.

— Емоції людини, яка безкоштовно бере їжу, визначальні. І, як клей, вони залишають волонтера в організації.

Благодійна роздача їжі. Грудень, 2019 року. Фото: Marvin Rheinheimer.

Share this...
Facebook
Twitter

Благодійна роздача їжі. Грудень, 2019 року. Фото: Marvin Rheinheimer.

Share this...
Facebook
Twitter

Благодійна роздача їжі. Грудень, 2019 року. Фото: Marvin Rheinheimer.

Share this...
Facebook
Twitter

Ділитися їжею

Важлива складова проєкту — поліпшення стану довкілля. Саме органічні відходи, тобто залишки їжі і зіпсовані продукти, складають велику частку усіх побутових відходів. Потрапляючи на звалище, органічні відходи утворюють метан, що призводить до загорянь і вибухів. А враховуючи, що на звалищах можуть бути не посортовані хімікати, метали, батарейки тощо, такі пожежі є особливо небезпечними. Тому чим менше органіки йде на смітник, тим краще.

Мережі супермаркетів не завжди мають можливість вчасно продати їжу. Через проблеми з логістикою або людський фактор продукція у межах терміну придатності, буває, не потрапляє на прилавок. Згідно із законодавством, магазин вже не має права продати ці харчі. «Тарілка» забирає їжу, яку супермаркети могли викинути.

— Кожен кілограм органічних відходів, який потенційно міг би потрапити на смітник, стає кілограмом якісної їжі, яка потрапляє в межах терміну придатності до тих, хто цього потребує.

Разом із екологічною, «Тарілка» втілює соціальну складову і таким чином одночасно розв’язує дві важливі проблеми в українському суспільстві. У Львові є низка локацій, де представники різних благодійних організацій годують безхатьків. Але донедавна вони були майже незнайомі між собою. «Тарілка» їх об’єднала. Тепер представники цих організації допомагають один одному. Разом вони склали довідник, у якому є всі місця, де роздають їжу нужденним. Громадська організація, яка годує, дає безхатькові цей список і він знає, де може поїсти.

Комунікація між благодійними і громадськими організаціями дозволяє якісно допомагати людям. Буває, що в «Тарілку» телефонують і кажуть: «У нас є партія «молочки», термін якої завершується завтра чи післязавтра». У самої «Тарілки» поки немає достатньо ресурсів, щоб в один день розподілити таку кількість їжі між людьми. А за допомогою співпраці різних організацій це можливо.

Зазвичай люди, які потребують допомоги, наперед знають, коли буде годування. Та якось жінка їхала з іншого кінця Львова і запізнилася.

— Для неї було страшенним розпачем, що вона не встигла, і не знала, коли зможе поїсти знову. На щастя, нам вдалося знайти ще залишки їжі і дати їй трошки печива з чаєм. Вона була максимально щаслива, що їй вдалося поїсти чогось теплого.

Першою соціальною організацією, яка почала співпрацювати з «Тарілкою», стала спільнота «Емаус-Оселя», що опікується безпритульними. Ростислав звернувся до керівниці спільноти Наталії Саноцької, бо раніше майже не був дотичний до соціальної сфери і хотів набратись досвіду у тих, хто має добру репутацію. Натомість, сама «Тарілка» допомагає спільноті «Емаус» із їжею.

Ще одним партнером «Тарілки» є благодійний фонд «Там, де живе надія». Його голова Сергій Канюка останні три роки кожної п’ятниці годує людей. До карантину, за словами Сергія, за день на одну точку приходило від 20 до 50 людей, а з початком пандемії їх стало близько 150. Якось знайомий депутат зателефонував Сергію і розповів, що у міській раді виділили приміщення для хорошої організації «Тарілка» і порадив співпрацювати з нею. Після спілкування із представниками «Тарілки» Сергій зрозумів, що в них спільні цінності.

Завдяки такій співпраці Сергію вдається якісніше допомагати багатодітним сім’ям, малозабезпеченим, безхатченкам тощо. По дорозі до однієї з багатодітних сімей, Сергій пояснює, як вдається злагоджено співпрацювати.

— У результаті ми бачимо великий механізм, як годинник. Для такої титанічної роботи потрібна велика команда і багато однодумців.

У вузенькій квартирі завширшки, як двоспальне ліжко, живе Ганна Ващишин зі своїм чоловіком і трьома дітьми. Спільний туалет — на коридорі, а ванни немає. Коли лягають спати, то розкладають ліжко, яке й без того займає майже весь простір. При вході до кімнати стоїть пралка, а просто над головою сушиться випраний одяг. На стінах розвішані ікони. Діти вчать уроках на колінах. Старша донька Маша пішла робити домашнє завдання до подружки, бо вдома не вистачає місця.

Ганна Ващишин приймає від Сергія допомогу. Дякує і стиха схлипує. На ліжечку двоє менших дітей Ганни роздивляються їжу.

— Мама, оце все я буду їсти сама, — говорить найменша, Іринка, міцно стиснувши їжу руками.

— А-гу-ся, — читає дівчинка по складах напис на пляшці йогурту. — Мам, може ми віддамо це тьоті Андросі?

Андрося — вагітна сестра Ганни. Дівчинка почула, що тітці необхідні вітаміни, і хоче ділитися подарованою їжею. А тим часом Сергій пообіцяв дістати для сестри Ганни дитяче ліжечко й одяг для новонароджених.

— Такий проєкт, як «Тарілка», дає мені надію і розуміння, що я буду мати, чим їм допомогти.

Країна добра

Іван Павліш виріс у селі Луки, що за 18 кілометрів від міста Самбір на Галичині. Його батьки їздили на заробітки, тож великий вплив на те, ким він став, мали бабуся з дідусем. Дідусь заснував у селі організацію «Просвіта» і подарував онуку першу вишиванку. Він пильнував, щоби Іван не потрапив у погану компанію.

Співзасновник «Тарілки» працює юрисконсультом в будівельній компанії і здобуває другу — економічну — освіту. Іван є донором: з 2013 року він часто здає кров у Львівському центрі служби крові.

У 2015-2016 роках Іван брав участь у бойових діях на Сході України. Він має офіцерське звання і перебуває у резерві. Коли Іван дізнався, що 2020 року у Львові підпалили центр допомоги ветеранам АТО «Фенікс», він разом з іншими ветеранами допомагав розбирати завали приміщення. Там познайомився з керівником реабілітаційного центру і запитав, чи потрібна їм допомога їжею. Той згодився.

Антитерористична операція (АТО)
Протидія діяльності незаконних збройних формувань у війні на сході України. 2018 року після АТО була введена операція Об'єднаних сил (ООС).

На неформальній зустрічі із колишньою виконувачкою обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляною Супрун Іван Павліш розповідав їй про «Тарілку». І добре запам’ятав її слова: «Дуже добре, що українське суспільство дожило до таких проєктів».

— Напевно, «Тарілка» є показником формування громадянського суспільства і того, що ми почали рухатися у правильному напрямку.

Іван не тільки керує організацією, а й працює «у полі». Не раз самостійно розвозив їжу і зустрічався як із благодійниками, так і з тими, хто потребує допомоги. Пригадує свою першу передачу їжі. Тоді, окрім звичної їжі, в продуктовий набір потрапив екзотичний фрукт кумкват, якого й сам Іван ніколи не куштував.

— Коли ми відкрили багажник нашого старенького авто і показали людям, скільки їжі ми їм привезли, вони стояли з квадратними очима і не розуміли, що це для них. Бувають випадки, коли люди їдять їжу з картонних коробок. У людей немає можливості забезпечити себе посудом. Про що тоді далі можна говорити? І як не займатися цією справою?

Іван згадує і неприємні випадки, коли люди, які приходили по їжу, забували про певні етичні межі. Наприклад, намагалися взяти подвійний набір продуктів.

— Це ще раз доказує, яка складна ситуація в нашій країні із малозабезпеченими людьми. Все добре, коли ти приходиш в теплу кімнату і можеш дозволити замовити піцу, бургер, суші. Але в той же момент є люди, яким бракує [грошей] на елементарні продукти.

Для Івана «Тарілка» стала частиною життя, обов’язком і важливою справою, без якої вже не може себе уявити. Він міркує, що не всі ми з народження потрапляємо у рівні умови, а буває, що через певні життєві обставини опиняємося у важких ситуаціях. Але потрібно завжди залишатися людиною і робити добро.

— Допомога іншим — це не важко. Добро — це безкорисливо ділитися тим, чим ти можеш поділитися. Це тримати руку на пульсі і не здаватися, як би важко не було.

за підтримки

Історія створена під час спільного воркшопу зі студентами Школи журналістики та комунікацій Українського Католицького Університету.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка,

Транскрибаторка,

Інтерв’юерка:

Тоня Андрійчук

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка,

Продюсерка:

Олеся Парфан

Коректорка:

Ольга Щербак

Фотографиня:

Юлія Бондар

Операторка:

Катя Полівчак

Марія Боровська

Режисерка монтажу:

Катя Полівчак

Режисер:

Микола Носок

Сценаристка:

Тоня Андрійчук

Олеся Парфан

Катя Полівчак

Марія Боровська

Юлія Бондар

Більд-редакторка:

Юлія Бондар

Катя Акварельна

Контент-менеджерка:

Іванна Власюк