Хто такі The Ukrainians?

Share this...
Facebook
Twitter

Заснований 1991 року британський гурт The Ukrainians поєднував український фольк із західною рок-музикою ще до того, як це почали робити в Україні. За тридцять років свого існування гурт, у складі якого лише двоє учасників мають українське походження, став відомим у багатьох країнах світу і збирає численних прихильників у Сполученому Королівстві.

Йшов 1989 рік. У Великій Британії на радіо BBC виходить відоме шоу Джона Піла з гуртом Wedding present («Весільний подарунок»). Гітарист гурту Пітер Соловка виступає наживо, виконуючи українські народні пісні у власній обробці. Співає випускник факультету слов’янської філології Лен Ліґґінс, якого Пітер зустрів дещо раніше. Виступ був дуже успішним і повторився ще на двох сесіях. Три такі радіосесії сформували альбом «Українські виступи в Івана Піла». Уже незабаром цей повністю україномовний альбом посяде 22 місце в британських чартах, розійдеться накладом у 70 тисяч примірників, а Пітер і Лен вирішать сформувати новий гурт і назвати його The Ukrainians.

У 2021 році цей британський гурт, як і незалежна Україна, відзначає 30-річчя. Музиканти зібралися на репетицію в місті Лестер вперше після довгої перерви: через пандемію не робили цього два роки.

У The Ukrainians шестеро учасників. Лен Ліґґінс — вокаліст, Пітер Соловка грає на гітарі та іноді виступає як бек-вокаліст, Джеймс Хов — бас-гітарист, Вуді — ударник та перкусіоніст. Пол Везергед грає на мандоліні, а Стефф Тимрук — на акордеоні. З усіх учасників лише Пітер та Стефф мають українське коріння.

На репетицію приїхала приятелька музикантів Наталка Миц, українка з Польщі. Розповідає, що знайома з учасниками гурту ще з 1997 року, коли вони виступали у Перемишлі на фестивалі української культури, і ще тоді захопилася їхньою музикою:

Фестиваль української культури в Польщі організовує раз на кілька років Об'єднання українців у Польщі в різних містах: Сопоті, Перемишлі, Кошаліні.

— The Ukrainians є унікальним ансамблем. Вони співають по-українськи, не маючи жодного відношення до України як такої. Вони просто вчать українську мову і співають, виконують українську музику, поєднуючи її із західним панк-роком. Їхню музику слухають покоління. Це не тільки люди, які знали гурт з 90-х чи з початку 2000-х. Їх слухає молодь, а також діти тих, хто раніше їх слухав. The Ukrainians, як для мене, — один з найкращих, чи не найкращий взагалі ансамбль український не з України.

Історія гурту

Пітер Соловка з 1985 року був гітаристом гурту Wedding present в місті Лідс. Одного вечора він грав українські народні пісні на гітарі та мандоліні, а ударник гурту Саймон Сміт сказав йому, що має друга Лена, який грає на скрипці та цікавиться східнослов’янськими мовами. Невдовзі він організував їхню зустріч, після чого музиканти грали разом у Пітера вдома і почали писати власні пісні.

Пітер розповідає, що шукав платівки з українською музикою ще під час турів гурту Wedding present, і невдовзі вони стали джерелом для їхньої власної творчості:

— Тоді ще існувала НДР (Німецька демократична республіка. — ред.), і, коли я мав час, то спеціально приїжджав туди, щоб зайти у крамницю з музичними записами. Там були старі вінілові колекції фольклорної музики з усієї Східної Європи, в тому числі з України. Багато з них мали лейбл «Мелодия». Я знав, що не знайду їх на Заході.

У Бредфорді, що за 10 миль від міста Лідс, Пітер та Лен зустріли учасників українського клубу. Ті надали музикантам приміщення для репетицій та поділилися своїми відео- та аудіоархівами з численними касетними записами виконавців українських пісень з Великої Британії. Музиканти слухали їх, знаходили рядки та мотиви, які їх надихали, і створювали власні тексти та музику.

Українські клуби у Великій Британії були осередками української діаспори. Діаспоряни організовували суботні школи, де діти вивчали українську мову, історію та культуру.

Пітер та Лен відзначають: те, що вони чули з платівок фірми «Мелодия», було тим, що залишилося після цензури:, слова пісень були змінені. Натомість діаспорний архів відкрив для них багато автентичного.

Фірма «Мелодия»
Радянська державна музично-звукозаписна компанія-монополіст, яка випускала грамплатівки.

Музиканти брали українські народні пісні за основу і надавали їм особливого звучання. Оскільки на обох з дитинства найбільший вплив мав британський рок, фанк-рок, панк, вони вирішили поєднати ці жанри з українським фольком.

Після успішних виступів на радіосесіях Джона Піла на BBC та виходу відповідного альбому Пітер та Лен вирішили створити новий гурт і почали вибирати для нього назву. Врешті зупинилися на The Ukrainians.

— Ми подумали, що The Ukrainians буде досить хорошою назвою, бо це англійське слово на позначення українців. Отже, назва є одночасно українською та британською. Ми не «Українці», а The Ukrainians. Це говорить про те, ким ми є, правда ж? Гурт-ремікс.

Назва The Ukrainians прозвучала в час, коли Україна ще не стала незалежною державою:

— Це було досить радикально і революційно. Наче сказати: «Ось ми, люди, які називають себе The Ukrainians, ми існуємо». Ми випустили наш перший альбом, а через кілька днів Україна проголосила незалежність.

У 1991 році побачив світ міні-альбом гурту «Ой, дівчино». Відео для однойменної пісні знімали в Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові, на околицях ще радянського Києва.

Разом із Пітером та Леном учасником гурту тоді також був Роман Ремінес, який грав на мандоліні.

Перша подорож The Ukrainians в Україну, 1993 рік. Фото з архіву учасників гурту.

Перші виступи в Україні

Новостворений гурт тепло приймали не лише у Великій Британії, де в нього одразу з’явилося багато слухачів, а й у Німеччині та Польщі. На одному з виступів The Ukrainians у Польщі аудиторія почала підспівувати пісню «Чи знаєш ти, моя родина…», і музиканти відчули, що їхня музика відгукується людям. Про них почали писати польські газети:

— У польській газеті була стаття «The Ukrainians: привозити музику зі Сходу до Польщі». Тобто гурт хлопців із Заходу привозив музику з віддаленого Сходу до Польщі. Я не міг повірити, що це сприймалося так серйозно, в Британії такого досвіду не було.

Вони встигли побувати з турами у багатьох країнах, зокрема у Франції, Іспанії, Португалії, Данії, Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, Монако, США, Канаді, Білорусі та інших.

Україну музиканти вперше відвідали 1993 року. Тоді вони виступали разом з гуртом «ВВ» («Воплі Відоплясова») та здійснили тур українськими містами. Учасники гурту розповідають, що, базуючись на своєму досвіді в діаспорі, уявляли українців одягненими у національні сорочки, знавцями всіх народних пісень, але цього не побачили. Пітер зазначає, що мова пісень The Ukrainians також була такою, якою її роками зберігала діаспора:

— Пам’ятаю дві реакції на нашу музику. Одна була: «Мені подобається ця музика. Такі пісні співала моя бабуся». Ми намагалися повернути їх до життя. А інші люди казали: «Ви розмовляєте, як моя бабуся, бо зберігаєте ці фрагменти мови». А мова ж постійно змінюється, кожне покоління говорить інакше… Отже, ми співали, як група бабусь. Бабусь з електрогітарами.

Спільний музичний тур з «ВВ» («Воплі Відоплясова») українськими містами, 1993 рік. Фото з архіву учасників гурту.

На концерти The Ukrainians приходили і люди, які очікували почути українські народні пісні у супроводі народних танців: для аудиторії, не знайомої з творчістю гурту, він асоціювалися передусім із українським фольком.

У їхньому репертуарі справді чимало народних пісень, але у новій обробці, всі вони увійшли до ранніх альбомів. Також The Ukrainians перекладали на українську та по-своєму обробляли відомі британські хіти, зокрема випустили альбом з піснями The Smiths українською — «Pisni iz The Smiths» (1993). Більшість репертуару The Ukrainians складають авторські пісні.

Пітер та Лен розповідають, що 1993 року в Україні ще не було гуртів, які б виконували пісні українською, але базувалися б на західній музиці, надихалися британською рок-сценою.

Музикантів в Україні навіть запитували: «Чому ви співаєте українською? Співайте англійською — ви значно більше заробите». Проте The Ukrainians за 30 років ніколи не виконували пісні англійською. Лен каже, що їх вабило написання текстів саме українською:

— (Українська —) це не та мова, яку ми використовуємо щодня. Вона особлива, екзотична та дуже поетична. Англійська, якою щодня говоримо і читаємо, не звучить для мене так поетично та лірично, як українська.

Афіша фестивалю «Таврійські ігри», 1993 рік. The Ukrainians — учасники фестивалю.

Наступного разу гурт приїхав до України 1995 року, на львівський фестиваль «Альтернатива». Тоді британські гості побачили, що їх приймають більш відкрито і у людей посилилося відчуття власної ідентичності. Тож музика і новаторство The Ukrainians мали більший відгук. Пітер розповідає:

— Інші, вже досить знані тоді в Україні гурти казали, що їм дуже подобається. Що вони вперше бачать українську мову, коріння, поєднані з рок-музикою, і це стало натхненням для деяких гуртів в Україні розвиватися далі.

The Ukrainians завжди стежили за тим, що відбувалося в Україні, в тому числі дивилися новини про Помаранчеву революцію, Революцію гідності. Під час Євромайдану їх запрошували виступити в Україні, але приїхати не вдалося:

— Дістатися було дуже-дуже важко. А якби і вдалося, то почувався б винним, бо навряд чи б ми значно допомогли просто виступаючи. Це було б майже зарозуміло: двом британцям робити гучні заяви в Україні, а потім поїхати, коли стало небезпечно.

Учасники гурту

Пітер Соловка народився у Великій Британії, але його мати — сербка, а тато — українець. Батько Пітера походить із села Гавриляк, що неподалік Коломиї. Він належав до остарбайтерів — працівників зі східних окупованих нацистами територій, вивезених 1941 року на примусові роботи до Німеччини. Батько розповідав Пітеру, що в його документах було написано «Untermensch», тобто «недолюдина», що відображало ставлення нацистів до цих робітників. Попри це та важкі умови праці, батько Пітера не розглядав можливості повернутися до рідного села, бо життя там було дуже нелегким. Згодом він емігрував до Великої Британії.

Пітер зростав у оточенні українських сімей та ходив до української суботньої школи в місті Міддлтон поблизу Манчестера.

— Я ненавидів суботню школу. Всі мої друзі ходили на футбол або плавання, а я вставав рано та йшов у суботню школу. Але те, що запам’яталося, — це музика. Я любив цю музику, навіть дитиною я запам’ятовував мелодії. І ці ритми залишилися зі мною. Не мова, не танці, а сама музика.

Пітер мало чув про життя батька в Україні. Той розповідав йому, що у нього є там родина, з якою він колись може зустрітися. Проте листи батька, ймовірно, не доходили до рідних, і єдине, що Пітер бачив з того, що стосувалося його сім’ї, — це світлини, збережені в українському клубі:

— На світлинах не було видно їхнього житла. Тло на них завжди було просто білим: люди не хотіли показувати, наскільки бідними вони були. Те саме було зі світлинами, які ми надсилали в Україну: на них не могло бути ні саду, ні авта — нічого з цього не було дозволено. Проте навряд чи вони дійшли до адресатів через цензуру… Тому мій батько провів для себе межу, і тут почалося його нове життя.

Лен Ліґґінс в The Ukrainians виконує пісні українською, хоча жодного зв’язку з Україною не має. Він народився в Лондоні та в школі мав чимало друзів, батьки яких емігрували з Польщі. Лен зацікавився їхньою мовою, переглядав польські газети, ходив у польські клуби. У школі він вивчав також російську мову. Тому, коли вибирав спеціальність у виші, зупинився на слов’янській філології в університеті Лідса.

Лен розповідає, що під час зустрічі з Пітером Соловкою ідея співати українською одразу припала йому до душі:

— В The Ukrainians була не лише можливість виконувати музику, що було моїм найбільшим захопленням, але моїм іншим захопленням було вивчення східнослов’янських мов, і тут ці два захоплення поєдналися.

Вокаліст також знає про своє походження. Через його великий інтерес до східнослов’янських мов та культур дружина Ребекка припустила, що у Лена є слов’янське коріння і подарувала йому ДНК-тест. Її очікування виправдалися: за результатами тесту з’ясувалося, що у Лена є предки з Боснії та Герцеговини. Лен коментує усміхаючись:

— Отже, після 30 років участі в The Ukrainians з думкою про те, що в мене немає жодної слов’янської крові, виявляється, що я слов’янин!

Cтефф Тимрук грає на акордеоні в The Ukrainians з 1994 року. Його батько народився у селі Станин поруч з Радеховом. Він, ймовірно, воював в Першій Українській дивізії і емігрував до Великої Британії вже після Другої світової війни, де зустрів матір Стеффа. Їхній син з дитинства дуже любив музику, тому батьки вирішили віддати його вчитися гри на акордеоні.

Стефф завжди був оточений українцями і вивчив мову, але довгий час не мав можливості зустрітися зі своїми родичами з України.

Зустріч врешті відбулася 1995 року на фестивалі «Альтернатива» у Львові: далека родина Стеффа приїхала на концерт The Ukrainians. Після того вони разом відвідали рідне село його батька. Зараз Стефф часто спілкується з рідними через месенджери та електронну пошту.

Натхненні діаспорою

Українська діаспора Великої Британії мала величезний вплив на творчість The Ukrainians. Крім того що українські клуби та суботні школи сформували інтерес Пітера та Стеффа до української музики, діаспоряни ділилися з гуртом своїми записами українських народних пісень, надавали приміщення для репетицій та всіляко підтримували. Життя діаспори у британських містах стало однією з тем пісень The Ukrainians. На репетиції гурт виконує пісню «Звідки ви?» із запальним музичним супроводом:

Чесний я чоловік,
І порядний робітник,
Все ж ви кажете мені:
«Гей, звідки ви?»

Лен Ліґґінс каже, що вони пишуть про досвіди, які їм найближчі:

— Ми намагаємося писати про те, як бачимо Україну або життя на Заході з точки зору діаспори. Ми не претендуємо на те, щоб знати про те, що відбувається в Україні, ми і не знаємо… Тому описуємо діаспорний досвід.

Один із найбільш успішних альбомів гурту, який побачив світ 2009 року, має назву «Діаспора».

Пітер Соловка розповідає, що у великих містах Сполученого Королівства — Лондоні, Манчестері, Лідсі та інших — існують українські клуби. Проте чимало емігрантів асимілювалися і кількість клубів невпинно зменшується:

— Коли ми починали гурт, у різних містах Великої Британії їх було близько 45. Зараз їх десь 18.

Натомість у Лондоні українці, як і раніше, тримаються разом і забезпечують діяльність українських клубів:

— Люди, які приїжджають працювати в Лондон, хочуть впевнитися, що їхні родини не забудуть про своє українське коріння. Тож вони збираються в клубі, навчають дітей танцювати, навчають мови у суботу зранку. Точнісінько, як мене. Нове покоління продовжує справу попередніх.

Учасники гурту говорять, що не мали можливості бачитися і репетирувати минулі два роки через карантинні обмеження, але зараз в них є багато планів. Незабаром вони виступатимуть у Брайтоні, українському клубі у Лондоні, планують провести п’ять концертів до кінця року і записати нові пісні.

The Ukrainians продовжують черпати натхнення з української музики. Пітер Соловка каже:

— Для мене Україна — це джерело найгарніших емоційних та мистецьких речей, на які я натрапляв. Це як емоційний і духовний дім для мене, попри те, що я не дуже добре розмовляю українською і не знаю усієї музики та культури. Це місце затишку, цінності, тепла та натхнення. Коли мені стає сумно, я вмикаю українську музику і вона піднімає настрій.

за підтримки

Проєкт «Антропологічно-етнографічна експедиція Ukraїner: Українці у Великій Британії» реалізовано в рамках програми «Культура для змін» за підтримки Українського культурного фонду (Україна) та Британської Ради (Велика Британія). Ukraїner несе відповідальність за зміст цієї мультимедійної історії, який може не збігатися з офіційною позицією Українського культурного фонду та Британської Ради.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Проєктний менеджер:

Артем Брайченко

Проєктна менеджерка:

Катерина Мінкіна

Ірина Швець

Авторка:

Анастасія Соголовська

Шеф-редакторка:

Євгенія Сапожникова

Редактор:

Роман Кабачій

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка,

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Інтерв’юерка,

Асистентка продюсера:

Тетяна Харченко

Сценаристка:

Карина Пілюгіна

Фотограф:

Михайло Кучера

Оператор:

Віталій Вакульчук

Операторка:

Віолетта Корєтнік

Карина Пілюгіна

Режисерка монтажу:

Марія Теребус

Режисер,

Режисер монтажу:

Микола Носок

Транскрибаторка:

Єлизавета Вовченко

Христина Архитка

Діана Стукан

Роман Ажнюк

Транскрибаторка,

Перекладачка:

Марина Бакало

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик