В Україні завершився ще один навчальний рік. Студенти склали сесії і, хто як міг, влаштовував собі свято випускного балу та вручення дипломів. Адже повномаштабна війна внесла свої корективи й у їхнє життя. Молодь України зіштовхнулася з новими перепонами, але ракетні обстріли й пошкодження їхніх навчальних закладів не зломили їх — вони вчилися всупереч усьому.
А є й такі, хто, попри юний вік, взяв зброю до рук та віддав своє життя за незалежність країни. Кожен із них тепер навіки залишиться студентом. Віддаємо шану тим, хто сміливо й гордо став на захист країни, і нехай їхні слова надихнуть продовжувати боротьбу і пам’ятати, якою кров’ю дається кожна хороша новина з фронту.
Володимир Іващенко
Випускник Української академії лідерства, студент 3-го курсу факультету комп’ютерних наук Харківського національного університету ім. Каразіна. Допомігши рідним вибратися з Харкова на початку повномасштабної війни, вирішив повернутися до міста й почав волонтерити. Незабаром вступив до ЗСУ, де служив у штурмовій групі та в розвідці. Брав участь в операціях у Куп’янську й інших містах Слобожанщини.
Загинув 5 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання.
— Я буду описувати Україну, про яку мрію, а не яку бачу. Бо саме з мрій формуються цілі, а далі результат. Почну я, мабуть, із закінчення війни і повернення окупованих територій до складу України. Я всім серцем вірю в цю важливу для нас Перемогу…
Тарас Коваль
Студент заочного відділення Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, вивчав право. Ще у 2014 році доєднався до лав ЗСУ, брав участь у битвах на сході України. Був одним із «кіборгів», які боронили Донецький аеропорт. Отримав звання прапорщика ЗСУ.
Загинув 29 березня 2022 року в селі Суха Кам’янка, що під Ізюмом. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
— Мені треба, щоб моя земля, Україна, була вільна від цих усіх маргіналів і покидьків. Мені треба помститися за всіх тих хлопців, які сюди прийшли за покликом серця. Які залишили своїх дітей і дружин, синів, доньок, батьків. Вони сюди прийшли й загинули, тому що вірили в це.
Дмитро Євдокимов
Студент історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Народився і виріс на Слобожанщині. Був інструктором патріотичного юнацького табору «Коловрат» та одним із організаторів щорічного культурно-просвітницького фестивалю «З країни в Україну». З початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини.
Загинув 29 березня 2022 року на Ізюмському напрямку, обороняючи Київ. Посмертно нагороджений відзнакою Президента «За мужність».
— Не можна переносити життя на потім. Інакше — втрата часу невідворотна. Не можна ставитися до чогось у житті, ніби воно другого сорту і мусить швидко минути — треба лиш перечекати. Життя занадто коротке, щоб його отак чекати. Є тут і зараз. Нехай навіть дорогами тут їздять БТРи і ніхто нікуди не поспішає. Тут і зараз можна знайти не менше скарбів, ніж знаходив у минулому. Варто лиш широко розплющити очі й роззирнутися нарешті. Поки знаходиш сенс у всьому, що з тобою відбувається, ти — непереможний.
Даниїл Євтушенко
Студент факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». Був одним із найздібніших студентів у групі, мріяв зняти документальне кіно про подорож Україною. Другокурсником вступив добровольцем до Сил ТрО Києва, а пізніше став військовослужбовцем ЗСУ.
Загинув у ніч на 31 травня 2022 року під час ракетного обстрілу на Слобожанщині.
— Коли мене спитають, де я був під час війни, мені буде не соромно — я захищав Україну.