Тварини-символи у світових війнах

Розповідаємо про чотирилапих героїв двох світових воєн, пам’ять про яких зберігається досі.

Спочатку згадаємо про найвідомішого маскота сучасної російсько-української війни. Нині це Патрон — пес-сапер породи джек-рассел-тер’єр. Та він не просто талісман, а чинний співробітник Державної служби з надзвичайних ситуацій. Патрон — винюхувач вибухівки. Він допомагає виявляти вибухові пристрої, які встановлюють російські військові. Разом зі своїм господарем Михайлом Ільєвим та іншими саперами розміновує Сіверщину.

Патрон здобув любов українців: його знають і найменші, і найстарші. Іграшки, марки, пісні на його честь, постійна його участь у всіляких офіційних прийомах — усе цьому доказ. Пес-сапер має сторінку в інстаграмі й у «Вікіпедії», його знімають в освітніх роликах про мінну безпеку та приводять до дітей у школи. Також він є головним героєм мультсеріалу «Пес Патрон».

У часи світових воєн, звісно, ще не було таких технологій, щоб попередники пса Патрона так швидко стали всесвітньо відомими, але їхній внесок теж важливий і вартий уваги.

Маскоти Першої світової війни

Пес Том

30 вересня 1914 року у британській газеті The Daily Telegraph з’явилася одна з перших згадок про героїчний вчинок собаки під час Першої світової війни. Це була історія про те, як пес Том врятував важкопораненого французького солдата, покликавши на допомогу двох санітарів. Боєць згадував у своїх листах, що Том неодноразово виходив на вогневий рубіж. Щойно починався обстріл, пес брався рити яму в землі, щоб у ній сховатися.

Собака Беллі Шеннон

Пес породи вольфгаунд урятував десятьох поранених військовослужбовців, зокрема свого господаря, у французькому місті Брімон. Після спільного лікування в госпіталі вони вдвох вирушили додому в Ірландію. У судно, на якому вони поверталися, влучила німецька торпеда. З усіх пасажирів вдалося вижити тільки кільком, включно з Беллі. Його історія стала відомою у Франції, Великій Британії та США.

Голуби Шер Амі та Кайзер

Важливу роль у перебігу Першої світової війни відігравали голуби. Ці птахи доставляли повідомлення військових у найкритичніші моменти. Крім того, саме в цей період активно використовували метод аерозйомки за допомогою голубів, який винайшов і запатентував у 1908 році німецький фотограф-аматор Юліус Нойброннер. До голубів прикріплювали мініатюрні камери, тож військові могли вести повітряне спостереження (аерофоторозвідку). Шер Амі та Кайзер — птахи-розвідники, яких вважають найкращими в ті часи.

Пес Раґс

Увечері 14 липня 1918 року рядовий Джеймс Донован прогулювався вулицями Парижа й помітив брудного тер’єра. Він забрав собаку і назвав Раґсом. Пес допомагав армійцям США впродовж останніх місяців Першої світової війни, виконуючи комунікаційні функції.

9 жовтня Джемса й Раґса поранила німецька артилерія. Їх евакуювали до військового госпіталю в Чикаго. На жаль, Джеймс помер, а от Раґс одужав і згодом навіть знову опинився на фронті. Пам’ять про пса-зв’язківця вшановано у книжці «Раґс, герой війни» Джека Рохана (1930) та документальному романі «Раґс: собака-герой Першої світової війни» Марґо Рейвен (2014).

Півень Джек

Маскотом 2-го дивізіону військ зв’язку армії Австралії в роки Першої світової війни став півень Джек, якого підібрав Уолтер Генрі Фаррелл у Єгипті в 1916 році. Птах міг гучно сигналізувати про наближення противника й неочікувано атакувати незнайомця, тому швидко став корисним помічником для свого бойового товариша.

Пес Тобі

Собаки породи фокстер’єр дуже вправно ловлять гризунів, тому не дивно, що багато таких чотирилапих заслужили чудову репутацію серед військових, яким в окопах докучали щури. Одним із таких був Тобі з притулку у французькому місті Нейї-сюр-Сен. Протягом трьох років служби він «знешкодив» близько чотирьох тисяч гризунів. Він продовжив робити це навіть після того, як унаслідок поранення йому частково ампутували передню лапу.

Пес Телл

Телл належав до кайзерівського кінологічного корпусу. Якось пес виявив російського солдата й подав сигнал німецькому загону, завдяки чому вдалось уникнути засідки. Телл отримав одну з найвищих німецьких військових нагород — «Залізний хрест».

Собака Матт

Цей пес із Франції став талісманом 11-го інженерного батальйону США. Основним завданням Матта було піднімати бойовий дух солдатів і доставляти для них цигарки. Один із відеофрагментів, що зберігся донині, демонструє, як його споряджають трьома блоками із цигарками, скріплюючи їх цупкою мотузкою на спині. За період своєї допомоги військовим Матт був двічі поранений.

Пес Стаббі

Цей бультер’єр потрапив до 102-го піхотного полку в складі 26-ї дивізії США разом зі своїм господарем Робертом Конроєм, якого призвали на військову службу до Франції 5 лютого 1918 року. Під час бойових дій Стаббі був двічі поранений. Він зазнавав травм унаслідок хімічної атаки й артилерійського обстрілу, але після коротких реабілітацій його знову повертали на фронт.

Завдяки своїм інстинктам Стаббі міг відчувати наближення атак противника раніше, ніж солдати, тому часто він попереджав своїх бойових товаришів про загрозу. Крім того, пес шукав поранених після боїв. Одного разу Стаббі вдалося виявити німецького шпигуна.

За віддану допомогу військовим цей пес не тільки мав багато шанувальників, а й чимало справжніх військових нагород. Його удостоїли звання сержанта, медалей France Grande, «Багряне серце», «Золотої медалі гуманітарного товариства» США. Стаббі тричі був у Білому домі на зустрічах із трьома президентами — Вудро Вільсоном, Уорреном Гардінґом та Кальвіном Куліджем. Смерть тварини-маскота у квітні 1926 року стала справжньою трагедією для країни. У 2018 році відбулася прем’єра повнометражного мультфільму «Сержант Стаббі: герой Америки».

Пес Рін-Тін-Тін

Собаку ще маленьким врятував американський солдат Лі Дункан восени 1918 року у французькому місті Фліре, яке постійно бомбардував та обстрілював Четверний союз. Рін-Тін-Тін був серед німецьких вівчарок, які мали допомагати німецькій армії, однак після відводу німецьких військ його разом із матір’ю та ще чотирма цуценятами покинули.

Мавпочка Джекі

Самка павіана Джекі потрапила на війну разом зі своїм власником Альбертом Марром у 1915 році. Вона служила в 3-му Трансваальському полку 1-ї Південноафриканської піхотної бригади. Тварина навіть мала власну форму, зокрема кашкет із розпізнавальним знаком.

Джекі вміла маршувати, спритно пересуватись у траншеях, попереджати про наближення противника, віддавати честь старшим офіцерам, їсти столовими приборами й навіть мити посуд.

Крім того, у Лівії Джекі вдалося до прибуття медиків частково зупинити кров своєму пораненому в плече господарю Альберту. У 1918 році в битві при Пашендейлі в Бельгії вони вже вдвох потрапили під артобстріл. Але навіть у таких обставинах мавпочка поводилась як справжній солдат і намагалася побудувати укриття з уламків і каміння. На жаль, у той день Джекі втратила праву нижню кінцівку, отримала перелом лівої стопи та рвану рану верхньої кінцівки. Її вдалося врятувати у військовому госпіталі.

Після закінчення воєнних дій Альберта і його улюбленицю відправили до Великої Британії, де упродовж року вони за дорученням військового міністерства й уряду Південної Африки брали участь у благодійних акціях Червоного Хреста зі збору коштів для хворих і поранених солдатів. Так їм вдалося зібрати чималі кошти.

У квітні 1919 року Альберт і Джекі повернулися додому в передмістя Преторії, де мавпочку удостоїли звання капрала, видали офіційні документи про, так би мовити, звільнення від службового обов’язку та призначили військову пенсію. А за отримані поранення її форму стала прикрашати золота нашивка та три сині шеврони — за кожен рік військової служби. 31 липня 1920 року на Параді миру в Преторії Джекі дали «Медаль за службу громадянам Преторії».

Безіменна кішка

Екіпажі часто брали із собою на кораблі військово-морського флоту котів, які могли ловити гризунів і передчувати погану погоду. Крім того, ці тварини сприяли покращенню емоційної обстановки на суднах і тішили моряків.

Так було й на легкому крейсері Encounter, який Королівський флот Австралії використовував протягом Першої світової війни. Кішка, що перебувала на його борту, стала маскотом після того, як її сфотографували, коли вона невинно визирала з дула морської гармати.

У 2015 році вийшла серія із шести монет номіналом в один долар, що увійшла в асортимент кольорових матових монет Королівського монетного двору Австралії як данина жертвам і зусиллям австралійських героїв війни. На реверсі однієї монети було зображення кішки-маскота крейсера Encounter.

Маскоти Другої світової війни

Пес Майор

Цуценя австралійського походження віддали курсанту Ерролу Вільямсу під час його навчання в Шотландії. У 1938 році вони разом повернулися на батьківщину Еррола в Нову Зеландію. Після оголошення війни в 1939 році чоловік став ад’ютантом 19-го піхотного батальйону. Свого пса на ім’я Майор він також взяв до підрозділу.

У лютому 1940 року вони прибули до Єгипту, де проходила підготовка офіцерів Близького Сходу. У листопаді 1941 року рота відправилась до Лівії. На жаль, Еррол загинув у бою під час наступу. Його пес Майор перейшов під опіку капітана Білла Ейткена, тож повернувся з ним у передмістя Каїра. Чотирилапого удостоїли звання лейтенанта, а згодом і капітана.

У липні 1942 року після близько десяти днів боїв Майор отримав осколкове поранення в стегно. Його евакуювали до перев’язувальної станції, а звідти відправили до табору в Єгипет. Водночас Білл — тодішній власник Майора — потрапив у полон. У вересні бультер’єра удостоїли звання майора, а ще він посів друге місце у спортивному запливі. Наприкінці 1943 року полк відплив до Італії. Пес Майор допомагав військовим до самої смерті 17 грудня 1944 року. Його поховали з усіма військовими почестями в італійському місті Ріміні.

Левеня Сімба

Левеня було маскотом 3-ї винищувальної ескадри «Удет» Люфтваффе (Повітряні сили Третього Райху) під час Другої світової війни. Відомо, що воно належало лейтенанту Францу Ксаверу Барону фон Верра, який служив на літаках Messerschmitt Bf 109 спочатку в Польщі, а з весни 1940 року — у Франції. Поки солдат німецької армії виконував бойові завдання, Сімба перебував на аеродромі.

Ведмідь Войтек

Ведмідь у ранньому віці потрапив до 22-ї польської роти постачання артилерії II корпусу. Це відбулося в 1942 році в Ірані, коли солдати евакуювали цивільних. Чотирилапого придбали в місцевого хлопчика й назвали Войтеком. Щоб перевезти тварину на військово-транспортному судні, його довелось офіційно призвати до армії. Керівниками Войтека призначили Хенріка Захаревича та Дімітра Шавлуго.

Так ведмідь опинився на службі в Ірані, Іраку, Сирії, Палестині, Єгипті та Італії. Бійці зробили йому спеціальний мобільний «будинок» із дерев’яної скрині, але він віддавав перевагу ночівлі в наметі разом із ними. Також Войтек любив їздити у військових вантажівках. Він зміг опанувати навички віддавання честі старшим за званням та спортивної боротьби. Крім того, тварина допомагала бойовим товаришам розвантажувати ящики зі снарядами та подавала їх під час боїв для перезаряджання, зокрема в битві при Монте-Кассіно у 1944 році. Згодом цей сюжет потрапив у число найвідоміших в історії участі тварин у Другій світовій війні. Один із солдатів зробив малюнок ведмедя зі снарядом у лапах. Це зображення потім стало емблемою 22-ї роти. Свою, так би мовити, військову кар’єру Войтек завершив у званні капрала.

Після закінчення бойових дій роту перевели до Шотландії, а Войтека згодом поселили в Единбурзькому зоопарку. Там до самої смерті його відвідували товариші по службі та шанувальники. Ведмедя також урочисто прийняли до місцевого польсько-шотландського товариства. Під час війни про легендарного ведмедя Войтека неодноразово писала преса, а в повоєнний період його ім’я фігурувало в музичних творах, фільмах та іграх. Крім того, на його честь по світу встановили пам’ятники й навіть назвали площу у Варшаві.

Ведмідь-упівець

Улітку 1945 року загін НКВС під час рейду вздовж річки Чорний Черемош натрапив на ведмедицю з малюком і вирішив нею поласувати, попередньо застреливши з кулемета. На щастя, ведмежаті вдалося втекти. Згодом його знайшла повстанська боївка (найменший структурний підрозділ Служби безпеки Організації українських націоналістів) під назвою «Хмари». Достатнього забезпечення не було, однак український кулеметник Василь Білінчук (позивний «Сибіряк») вирішив за будь-яку ціну врятувати тварину. Так ведмідь і опинився у складі збройного відділу Української повстанської армії (УПА). На початку зими він почав впадати в сплячку, тому під час переходів його довелося нести на плечах. У 1952 році Василь загинув, а подальша доля ведмедя невідома.

Мавпочки Дезі, Гектор і Роза

Узимку 1943 року в Харкові, під час німецької окупації, централізоване парове опалення не працювало, тож працівникам зоопарку довелося топити піч, щоб хоч якось зігрітися. Усі тварини також страждали від холоду, але особливо погано довелося тим, які звикли до теплого клімату, зокрема мавпам.

Вочевидь, через це три макаки-резуси — Дезі, Гектор і Роза — порвали сітку та втекли до Саду Шевченка. Їх намагалися знайти, однак тоді це зробити так і не вдалося. Трохи згодом їх помітили в будівлі Держпрому, яку тоді частково використовували як стайню для коней. Місцеві жителі виявили мавпочок у шафі однієї з кімнат і почали їх підгодовувати. Тоді були такі скрутні часи, що мешканцям міста подекуди самим нічим було втамувати голод, але тварин вони не кинули.

Одного разу окупаційний патрульний вистрілив у Дезі й поранив її в живіт, однак їй вдалося втекли та сховатися на горищі одного з найближчих будинків, куди потім також перебралися Гектор і Роза. Усі вони повернулися до Держпрому, коли надворі стало тепліше.

Після звільнення Харкова працівниця зоопарку Олександра Стародубцева ініціювала повернення мавп. Відразу вдалося спіймати лише Гектора, однак він почав голосно кричати, на що зреагували Дезі та Роза. Вони стали одними з небагатьох тварин Харківського зоопарку, яким вдалося витримати суворі умови війни й окупації. Їхня історія стала легендарною, мешканці міста десятиліттями переповідали її одне одному. Зараз у зоопарку встановлено пам’ятник цим трьом мавпам.

Коти Блекі, Камуфляж, Пулі й Оскар

Кіт Блекі, що жив на британському лінкорі Prince of Wales, став відомим після фото з прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем, якого у серпні 1941 року на цьому кораблі переправили через Атлантику на морську базу Аргентія (одна з провінцій нинішньої Канади — Ньюфаундленд). Там відбулася таємна зустріч із президентом США Франкліном Делано Рузвельтом, у результаті якої було проголошено Атлантичну хартію. Пізніше лінкор Prince of Wales потопили літаки військово-повітряних сил Японії. Кота Блекі разом із моряками, яким вдалося вижити, відправили до Сінгапуру.

Кіт Камуфляж проживав на борту американського десантного корабля в Азійсько-Тихоокеанському регіоні під час Другої світової війни. Тварина стала відомою завдяки тому, що ловила японські трасувальні снаряди на палубі.

Кішка Пулі допомагала військовим на американських кораблях під час Другої світової війни. Вона мала власну форму, а згодом її удостоїли трьох орденських планок і чотирьох «Зірок за службу».

Оскар був корабельним котом на німецькому лінкорі Bismarck. 27 травня 1941 року судно потопили британці. Більша частина екіпажу загинула, але коту вдалося вижити. Певний час Оскар жив на британському есмінці Cossack, однак його теж незабаром знищили. Оскару знову пощастило вціліти. Після цього він став корабельним котом британського авіаносця Ark Royal, який потопили в листопаді того ж року, але кіт утретє вижив. Зрештою його вирішили відправити в будівлю генерал-губернаторства Гібралтару. Потім повернули до Великої Британії і решту свого життя провів у будинку для моряків. Оскар став відомим як «Непотоплюваний Сем» та «Кіт з Бісмарка». Його на картині зобразила художниця Джорджина Шоу-Бейкер. Зараз картина зберігається в Національному морському музеї в Гринвічі (Лондон).