Share this...
Facebook
Twitter

4 квітня 1949 був підписаний Північноатлантичний договір. В його преамбулі країни-засновники НАТО підтвердили свою рішучість захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права. Саме ці цінності є привабливими для більшості країн Північноатлантичного регіону, що дозволило за цей час збільшити кількість учасників Альянсу з 12 до 30.

Означені цінності були абсолютно неприйнятними для Радянського Союзу і теперішньої Росії.

Країни Центрально-Східної Європи, які неодноразово відчували на собі поступ російського імперіалізму, з початку 1990-х рр. наполегливо стукали у двері Альянсу і їм відкрили. Серед них: Польща, Чехія, Угорщина (1999), Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Болгарія, Румунія (2004), Хорватія, Албанія (2009), Чорногорія (2017), Північна Македонія (2020). Україна ж довго перебувала в ілюзіях стосовно Росії і лише 2002 року поставила своєю метою євроатлантичну інтеграцію.

На початку 2019 року необхідність вступу до НАТО було закріплено в Конституції України. Втім Альянс з 2014 року і початку російської агресії не виявляв бажання надати Україні навіть план дій щодо членства (скорочено — ПДЧ). Саме через формат ПДЧ з 2001 року має пройти кожна країна-кандидат. Проте НАТО і не відмовлялася від резолюції Бухарестського саміту в якій було обіцяно членство Україні. Лише в 2020 році Україна приєдналася т.з. Партнерства розширених можливостей. До речі, слід нагадати, що Україна — єдина країна-партнер, яка від 1990-х брала участь в усіх операціях Альянсу («Морський Щит», Афганістан, тренувальна місія в Іраку тощо).

В умовах теперішньої ескалації російської агресії НАТО нарешті має прийняти дуже складне але доленосне рішення — запросити Україну до Альянсу і приєднати її за скороченою процедурою (без ПДЧ).

Україна фактично тепер знаходиться в епіцентрі боротьби між Західною та Московською цивілізаціями. Немає ніяких свідчень, які б говорили, що керівництво Російської Федерації розглядає можливість перегляду своїх підходів до відносин із зовнішнім світом. Навпаки, російські офіційні особи продовжують, зокрема в останніх «ультиматумах», звинувачувати держави-члени ЄС і НАТО, а також їхніх союзників і партнерів у ворожому ставленні до Росії. Москва вважає Захід винним у спробах використати колишні соціалістичні країни та деякі колишні республіки СРСР у своїй політиці, спрямованій проти Російської Федерації. НАТО нарешті має усвідомити, що російсько-українська війна 2014–2022 рр. — це війна різних світів, війна між різними людськими цивілізаціями. Росія — це не проблемний сусід, з яким можна домовитися, а «екзистенційний ворог», метою якого є повне знищення Української держави, руйнація Європейського Союзу та НАТО. Консолідація Заходу (включаючи Україну) спроможна зупинити зухвалу російську агресією та покарати її за системні порушення міжнародного права.

Саме запрошення України до НАТО спроможне зупинити божевільну і неадекватну Росію! Нарешті країнам Альянсу треба припинити боятися Кремль. Бо імперія зла не розуміє іншої мови крім сили. Саме Україна тепер активно боронить спільні засадничі цінності Альянсу. І країни-союзники можуть ухвалити консенсусне рішення щодо України, бо запросивши її, вони посилять власну і відновлять світову безпеку та доведуть, що слова з Преамбули Північноатлантичного договору не лише слова.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Автор:

Ігор Тодоров

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик