Феномен української єдності у світі

Протягом останніх років команда Ukraїner досліджує українські контексти в інших країнах, фіксуючи історії діячів та організацій, що творять ініціативи для підтримки й розвитку України та українців за кордоном. Опинившись в еміграції з різних причин, наші герої реалізують міждержавні проєкти, плекають українську культуру та освіту тощо. Уже опублікована серія таких розповідей із Німеччини та Великої Британії, а також окремі історії зі США, Австралії, Естонії. Із початку російського повномасштабного вторгнення роль української діаспори в підтримці України лише зросла. Українці за кордоном допомагають Україні обороняти себе, зберігати життя своїх дітей, робити свій голос почутим.

Допомога українським військовим і медикам

Після російського вторгнення 24 лютого кількість військових в Україні зросла вчетверо: нині країну захищає більш як мільйон людей. За словами міністра оборони України Олексія Резнікова, лінія фронту в Україні становить близько 2500 км (зіставна за довжиною з фронтами Другої світової!), і, щоби бути готовою до оборони на різних напрямках, країна мала швидко мобілізуватись. Оскільки держава не може оперативно забезпечити таку кількість людей у кризових умовах, деякі потреби закривають українські волонтери. Однак не завжди речі, необхідні під час війни, вдається закупити в Україні. У таких випадках дуже важливою є міжнародна логістика. Волонтери з-за кордону передають автівки, безпілотники, медичні засоби, рації й інше потрібне обладнання до України.

Медобладнання та швидкі з Нідерландів

Організація Zeilen van Vrijheid («Вітрило свободи») закуповує в Нідерландах ліки, машини швидкої допомоги та медобладнання, ліки й доставляє їх до українських медзакладів. Засновниця організації Вероніка Муцей розповідає, що за час повномасштабної війни (станом на серпень) вони надіслали понад 80 карет швидкої до Києва, Запоріжжя, Чернігова, Миколаєва, Харкова та низки міст на сході України. Серед них — 4 неонатальні машини, що допомагають рятувати життя передчасно народженим дітям. Також волонтери передали пожежну машину, евакуаційні автівки для транспортування поранених із фронту та тонни медикаментів.

Під час перших конвоїв відправляли по дві швидкі та по сім авто підтримки. За два дні машини долають 1500 км від Нідерландів до КПП Краковець на українсько-польському кордоні. Під час воєнного стану українським чоловікам необхідно отримувати спеціальні дозволи для виїзду за кордон (і не всім це вдається), а іноземні водії не надто прагнуть доставляти машини безпосередньо на територію країни, де триває війна. Однак усе ж добровольці є: допомагають привозити з Нідерландів швидкі до України, а потім повертаються додому.

— Тобто ти не знаходишся десь у своєму комфорті в Нідерландах, ти їдеш по території Євросоюзу, й останній твій пункт — це перетнути український кордон.

Попри виснажливу дорогу, багато друзів і знайомих Вероніки з усього світу — Нідерландів, Іспанії, Бразилії — погодилися допомагати українцям, адже не можуть стояти осторонь. Каже, що їхній організації навіть Валерій Залужний, Головнокомандувач ЗСУ, дякував за допомогу зі швидкими! Згодом засновниця організації отримала почесний нагрудний знак «За заслуги перед ЗСУ». Вероніку надихає результат роботи:

— Коли ти бачиш, що куплена випадково машина, яку ми й до Харкова відправили випадково, змогла евакуювати більше ніж 250 осіб, які не можуть пересуватися самостійно, з-під зруйнованих будівель, — це заставляє тебе працювати ще сильніше.

Пікапи для військових

Співзасновник компанії Travel Bastards Тарас Винник організовує авторські подорожі світом. Початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну він застав у одній із мандрівок: з Канарських островів долетів до Варшави, де з друзями планували закуповувати бронежилети в Європі. Щоправда, збагнувши, скільки нюансів слід розуміти в бронежилетах, активісти перемкнулися на купівлю пікапів (легкових авто з відкритою вантажною платформою) для українських військових, у яких добре розбиралися:

— Ми перегнали вже 100 автомобілів. Сюди входять і пікапи, й автомобілі швидкої допомоги, й автомобілі для евакуації поранених, і просто повнопривідні автівки.

Автомобілі вкрай потрібні військовим і медикам на фронті. Та, на жаль, це «витратний» матеріал, якого ніколи не буває вдосталь. Тому волонтери безупинно приганяють автівки, ремонтують їх, бронюють і фарбують у Львові. Із цим безоплатно допомагають друзі в Україні:

— У нас є принцип, що ці машини їдуть на війну, тому ми всі тачки намагаємось доводити до ідеалу, наскільки це можливо.

Тарас зазначає, що в порівнянні з першим тижнем повномасштабної війни суми донатів від людей зменшуються, але важливо пам’ятати: війна триває, і ЗСУ потребують амуніції, одягу, транспорту. Протягом війни і військові, і волонтери виснажуються, але Тараса мотивує донька:

— Я хочу, щоби вона жила в Україні, у Франківську. Я не хочу, щоб вона була гостем у чиїйсь країні. Хочу, щоб моя донька прокидалась у себе вдома у своєму рідному місті, гуляла там без страхів, що зверху може прилетіти ракета. Я думаю, така мотивація у всіх — щоб наші діти росли у вільній Україні та могли там виховувати дітей.

США: Razom for Ukraine

Razom for Ukraine — громадська організація українців у США, яка створена під час Революції Гідності та допомагає Україні боротися проти російських окупантів ще з 2014 року. З початком повномасштабного вторгнення РФ вона стала одним із головних американських штабів підтримки України. Ще за тиждень до 24 лютого організація почала закуповувати аптечки для ЗСУ, Сил ТрО. Загалом Razom for Ukraine надіслали до України десятки тисяч індивідуальних аптечок. Згодом волонтери стали допомагати українським захисникам і з раціями, дронами, супутниковими телефонами. Також вони передають продукти до міст і сіл, постраждалих від російського вторгнення, забезпечують гуманітарною допомогою людей у зонах бойових дій, внутрішньо переміщених осіб, мешканців деокупованих міст і сіл.

Ще організація заснувала грантові програми для українських благодійних організацій, які забезпечують гуманітарні потреби постраждалих українців: нині це близько 40 організацій. Загалом же, станом на липень, вона витратила понад 38 млн доларів на допомогу Україні.

Крім США, кошти надсилають із різних куточків світу: з Тайваню, Гонконгу, Південної Кореї, країн Європи. Членкиня ради директорів Razom For Ukraine Марія Генкін розповідає, що її зворушує величезна підтримка пересічних американців: у штабі організації зберігають листи, які люди надсилали разом із допомогою. У них благодійники дякували волонтерам, пояснювали, чому підтримують Україну. Писали навіть діти.

— Це те, що ми всі українці в Америці відчули, особливо в перші місяці — величезну підтримку американців.

Безпілотники для ЗСУ

Олександр Тютюнник — авіаінженер, який понад 15 років живе в США. До початку повномасштабного вторгнення РФ він переважно займався авіаційним сервісом і експортував на батьківщину літаки малої авіації. Зараз Олександр закуповує безпілотники для ЗСУ та разом із друзями розробляє безпілотні літальні апарати з вертикальним злетом і посадкою:

— Це як «Байрактар», але вдвічі менший, з розміром крил 3,5 метри. Йому не потрібні смуга або катапульта, він здатний виконувати завдання до 100 кілометрів і бути понад дві години в повітрі.

Винахідники створюють для дронів станції наземного керування, пишуть програмне забезпечення, виготовляють відстежувальні антени, камери спостереження, тепловізори, лазерні далекоміри з визначенням координат цілі на землі, сенсори для польотів у разі глушіння супутникового звʼязку та радіопередавання.

Коли в березні в усьому світі відбувалися акції з вимогою закрити небо над Україною, Олександр і його друзі-авіатори влаштували прольоти величезного прапора України над Лос-Анджелесом і Чикаго з написом Close the sky over Ukraine та Pray for Ukraine. Акцію назвали «Підтримка з неба».

— Тоді одне за одним почали зʼявлятися відео про влучні удари з дронів, і «Підтримка з неба» органічно трансформувалася в наступну стадію проєкту «Підтримка з неба з дронів».

«Дніпро». Манчестер

Оксана Непийвода — українка, яка сім років живе в британському Манчестері. Коли почалася повномасштабна війна, вона стала волонтерити в Українському соціальному центрі «Дніпро». Разом з іншими активістами Оксана влаштовує благодійні ярмарки, де продають смаколики, сувеніри, прикраси, картини, у тому числі — виготовлені українцями. Одного разу на ярмарку продали футболку українського футболіста Олександра Зінченка, гравця футбольної команди «Манчестер Сіті». На зібрані кошти волонтери планують закупити медичне обладнання для України.

Український соціальний центр влаштовує в центрі Манчестера марші та мітинги проти вторгнення РФ в Україну. Зокрема, у червні 2022 року люди вийшли з українськими прапорами на підтримку захисників Маріуполя.

Підтримка біженців з України

Із початком повномасштабного вторгнення РФ мільйони українців виїхали за кордон, рятуючись від війни. Закордонні державні органи створюють програми щодо отримання житла, виплат, гуманітарної допомоги. Однак також є неформальні організації, які підтримують біженців з України та допомагають їм адаптуватися до життя поза домом.

Підтримка біженців у Польщі

Яна Опарій народилась у Сумах, з 2021 року мешкає в Польщі. З 24 лютого здебільшого свій час вона присвячує підтримці українських біженців. Яна розповідає, що на початку повномасштабної війни кидалася з місця на місце, щоби допомогти людям, а наприкінці березня сформувала чіткий план дій.

Допомога українським біженцям у Болгарії

Тетяна Тошева — філологиня, учителька української мови й літератури, яка 12 років живе в Болгарії. Вона розповідає, що з 2014 року глибоко занурилася в український контекст, коли побачила, як російські окупанти вбивають українців за те, що ті воліють бути незалежними:

— Я зрозуміла, що український народ відрізняється від російського народу тим, що він може померти за свою свободу й за мову. Усе в мене тоді перевернулося. Я зрозуміла, хто я, стиль свого життя змінила, відношення до себе, до друзів.

Тетяна не вірила, що РФ почне повномасштабну війну проти України, але коли це сталося, стала шукати способи допомогти українцям. Вона знайшла в Софії, столиці Болгарії, фонд «Мати Україна», де допомагають біженцям з України: психологічно підтримують, допомагають речами, — і стала активісткою в ньому.

— Усе приносять звичайні люди. Ми залежні від людей, болгар, які несуть нам усе це: і їжу, і посуд, і речі.

Підтримка українських дітей у Чехії

Олена Загребіна до повномасштабної війни навчала дітей у художній школі в Чернігові. У березні вона евакуювалася до Праги й там у галереї AVU стала проводити майстерки для дітей-біженців з України. Малюки малюють, ліплять із глини, співають.

Олена розповідає, що чеські митці дуже добре ставляться до українців, влаштовують заняття спеціально для українських дітей, де вона часом виконує роль перекладачки. Діти переїхали з різних міст: Києва, Бучі, Харкова, міст центру України, невеличких сіл. Усі вони мають різні історії, й Олена говорить із дітьми про пережите:

— Головною темою я вирішила зробити в цих майстер-класах пташок. Я пропоную дітям зробити свою пташку: намалювати, вирізати, створити маску або цілий костюм, щоб діти відчули радість життя, якої зараз їм дуже не вистачає. Не дивлячись на те, що нас приймають дуже тепло й ми всі маємо дуже гарний прихисток, усе ж нам дуже потрібні ці теплі емоції, особливо дітям.

На завершення занять Олена організувала «Пташиний марш», який означає прихід весни та початок співу пташок. Його ідею розробили ще в Чернігові: мисткиня збирала дітей, і вони разом слухали пташок, грали на музичних інструментах. Вона розповідає, що це давало всім відчуття весни. А під час повномасштабної війни «Пташиний марш» набув іще одного значення:

— Враховуючи, що ми опинилися тут під час війни, хотілося додати цьому маршу ще одного сенсу, що пташка — це символ миру, і наша хода — це можливість сказати, що перемога наближається з кожним днем, і вона обов’язково відбудеться.

Допомога українським біженцям в Угорщині

Костянтин Бохорський живе в Угорщині з 2014 року. Він згадує, як уранці 24 лютого побачив повідомлення про російські бомбардування України і його залив холодний піт. Початок повномасштабного вторгнення РФ став для українця найважчою миттю в житті. Він звільнився з роботи й почав допомагати українцям.

— По-іншому я не міг поступити. Я мусів допомагати, тому що розумів, що люди потребують моєї допомоги.

Спершу українські угорці в Будапешті зустрічалися з біженцями на вокзалі й допомагали тим, хто тікав від повномасштабної війни, згодом вони об’єднались у штабі. Сюди приходять українці й розповідають, що їм потрібно, потім водії розвозять біженцям усе необхідне; тут само збирають гуманітарну допомогу й передають її в Україну.

Акції на підтримку України за кордоном

Важливо, щоби правду про вторгнення РФ в Україну знало якнайбільше людей за кордоном, інакше росіяни просуватимуть свої пропагандистські наративи. Щоби ця тема не зникала зі світового інфополя, у різних куточках світу проводять акції на підтримку України. На таких заходах також часто збирають кошти для допомоги українцям. Раніше ми писали про акції на підтримку Маріуполя в Чехії, Молдові, Литві, Австрії, ушанування пам’яті вбитих росіянами українських дітей у Польщі, Угорщині, США, про інформаційну підтримку європейців загалом.

В’єтнам

Аліна Липовенко близько шести років живе в столиці В’єтнаму — Ханої. Після повномасштабного вторгнення РФ вона подумала, що українці за кордоном мають допомагати тим, хто залишився в Україні. Аліна вирішила розповісти якомога більшій кількості людей про війну та спонукати їх допомагати українцям. Каже, що у В’єтнамі об’єднана та дружна українська спільнота, тому було легко знайти людей і організувати заходи на підтримку України.

Перший відбувся в українському посольстві в Ханої. Його відвідало близько 1000 людей. Вони купували сувеніри, куштували приготовані волонтерами смаколики. Активісти зібрали близько 50 000 доларів із цього заходу й усі гроші надіслали в Україну.

Через нейтральну, а подекуди проросійську позицію офіційного В’єтнаму щодо російсько-української війни багато тамтешніх мешканців не може публічно підтримати Україну, щоби не втратити кар’єру. Тому наступний захід був неофіційним; проте навіть на нього прийшло багато людей: чимало з них бували в Україні та співчувають українцям, допомагають грошима, купують артроботи українських митців. Аліна вважає, що такі заходи зараз важливі:

— Ми показуємо, які ми, на що спроможні, чому відстоюємо нашу країну й чому нам треба допомагати. Так ми показуємо, чому українці мають бути вільними.

Мексика

Анна Лисун допомагає українцям зі столиці Мексики — Мехіко. Вона згадує, як до 24 лютого українська громада міста виходила на мирні акції з вимогою відвести війська РФ від кордонів України. Проте з початком повномасштабної війни люди кардинально змінилися.

— Українці вже не можуть вийти з плакатом «Мир усім». Українці можуть вийти з плакатом «Перемога Україні».

Щонеділі громада влаштовує перформанси в Мехіко. Одного разу жінки вийшли на вулиці в білих сукнях, облитих червоною фарбою на знак воєнних злочинів російських солдатів проти цивільних людей. Також вони приносили «закривавлену» побутову техніку — символ того, що росіяни грабують домівки українців.

— На кожен мітинг приходило дуже багато медіа, ми були на шпальтах місцевих газет, про нас знімали репортажі.

Потім активісти вирішили, що одних протестів замало, і почали збирати гуманітарну допомогу. Оскільки мексиканська влада не дозволила збирати допомогу для військових, волонтери допомагають цивільним українцям медзасобами та продуктами.

— Наша ціль була показати Америці, що відбувається в Україні, що Україна — це незалежна країна, а Росія — це агресор.

Блокування польсько-білоруського кордону

Активістка Наталка Панченко разом з однодумцями організовує мітинги на підтримку України в польській столиці. У день початку повномасштабної війни вони влаштували протест проти вторгнення під російським посольством. Потім продовжили щоденні акції, щоби привертати увагу до російської агресії.

— Ми просили людей, щоб вони привозили медикаменти. В інтернеті вивішували список, що саме треба купити. Люди бігали по всій Варшаві, скуповували всі аптеки, приносили в машини. І водії прямо з акцій їхали в Україну.

Наталка Панченко розповідає, що вони з активістами зрозуміли: усе, що потрапляє з Європи до РФ, ввозять фурами, адже небо та море закриті. Тому у березні активісти почали блокувати ці вантажівки на кордоні та вимагати від уряду Польщі та влади ЄС загалом повністю заборонити постачання товарів до держави-агресора.

— Я підійшла до поліції та сказала, що ми оголошуємо спонтанну безстрокову акцію, зареєструвала її прямо там, вийшла перед фурою і стала. І так перша фура зупинилася. Вона стояла лише тому, що перед нею стояли люди.

Майже місяць активісти блокували ввезення товарів із Європи до РФ. Наталка згадує, що до акцій долучилося багато людей із польських міст, приїжджали навіть з України. І саме завдяки масовості активісти досягли успіху: у квітні фурам із РФ і РБ заборонили в’їзд до ЄС. Вантажівки, які вже перебували в Євросоюзі, зобов’язали виїхати до 16 квітня.

— Якби я одна приїхала, стала на кордоні перед фурою, не думаю, що щось би змінилося. Ні, це зробили ми. Завдяки людям, які кинули все і приїхали на кордон. Завдяки людям, які приходять на наші акції. Завдяки тисячам людей нашу ініціативу помітили.

Наталка переконана, що українці мають розповідати світові про російське вторгнення.

— Будь-яка нагода говорити про Україну має бути використана, і нею не можна нехтувати. Нам потрібно колихати цей інфопростір і робити так, щоб він постійно був забитий Україною.