Як змінилася Україна за 10 років війни

Понад десять років тому бачення майбутнього України суттєво відрізнялося від того, що ми маємо у 2024 році. Чимало представників влади були прихильниками проросійських поглядів, тож будували політичні і державотворчі рішення на основі залежності від РФ. Значна частина суспільства тоді лише починала формувати одностайну позицію щодо своєї ідентичності, ролі мови та культури, а також осмислювали спадок співжиття з імперією і його наслідки у своїй свідомості. 

Крім боротьби із зовнішніми викликами, Україна за ці 10 років проводила низку реформ і нагалоджувала співпрацю в різних галузях. Темп, фокус і якість цих дій можуть залишатися предметом дискусій, але за цей непростий час країна значно змінилася. За останні роки держава укріпила свою суб’єктність в очах світової спільноти та здобула підтримку іноземних партнерів. А українська економіка, політика, культура та військова сфера нарешті позбулися російського впливу. У цьому матеріалі ми пригадаємо ключові державні й суспільні зміни від 2014 року до лютого 2024-го.

Військо

Реформування і підсилення української армії є важливим здобутком останнього десятиріччя, адже коли твоїм сусідом є країна-терорист, саме обороноздатність створює базу для виживання та реформ. Із 2014 року українська армія зазнала чи не найбільше кількісних та якісних змін у своїй сучасній історії.

Ще у 2013 році низка військових експертів і самих військовослужбовців відзначали слабкі місця Збройних сил України: низьке фінансове забезпечення, радянські стандарти, необхідність оновити технічне оснащення і створити якісніший пакет соціальних послуг для бійців. Крім цього, значно послабила українське військо окупація частини територій, звідки Росія забирала озброєння, техніку та інші ресурси для подальшого ведення війни.

У таких непростих умовах українське суспільство змогло акумулювати всі сили: хтось мобілізувався чи добровільно долучався до війська, інші ж починали волонтерити — забезпечували провізією, зброєю, спорядженням, маскувальними сітками бійців АТО. Поряд із локальними благодійними ініціативами чи заходами для збору коштів розпочали системно допомагати війську фонди й організації: «Повернись живим», «Армія SOS», «Мотохелп», «Зграя» та інші. Набутий тоді досвід став важливою опорою під час нападу РФ у 2022-му: українське суспільство вже знало, як налагоджувати систему допомоги, благодійні організації мали свою спільноту, а культура донейтів і благодійності почала ще більше масштабуватися. 

Початком фундаментальних змін для Сил оборони України стала військова реформа, розпочата 2014 року. Її мета — відійти від радянського спадку, підвищити обороноздатність країни відповідно до принципів і стандартів НАТО, збільшити ефективність системи планування й управління ресурсами.

Навчання військових

У 1990-х роках Україна хоч і не масштабно, але брала участь у багатонаціональних військових навчаннях. Із 2014 року в Україні розпочали активніше проводити спільні військові навчання разом з арміями інших країн-учасників НАТО: США, Польщі, Румунії, Туреччини, Італії тощо. Серед них знаковою за масштабами і кількістю навчених бійців є операція Orbital, у межах якої британські інструктори від 2014 до 2022 року навчили понад 22 000 українських військовослужбовців. Улітку 2022 року Orbital перенесли на територію Великої Британії, щоб закінчити навчання попри повномасштабне вторгнення.

За прикладом британських інструкторів змінили локацію навчання і військові з Нової Зеландії, Нідерландів, Канади та інших країн. Також до 2026 року діє операція Unifier, в межах якої Збройні Сили Канади розпочали навчати українську армію після перших етапів війни з РФ. Ця операція є частиною багатонаціональної спільної комісії, мета якої — реформувати українське військо.

Розвиток структури і чисельності армії

Із 2004 року структура українського війська складалася з трьох видів: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили. Після реформи воно поповнилося кількома окремими родами військ, зокрема це Сили спеціальних операцій, Високомобільні десантні війська (з листопада 2017-го — Десантно-штурмові) і Сили територіальної оборони.

Ще сформували майже два десятки бойових бригад, а також нові полки, батальйони, частини оперативного, бойового, тилового і технічного забезпечення. Чисельність війська почала активно зростати до 250 000, а з початком повномасштабного вторгнення сягнула показника 700 000. У січні 2024 року, за словами Володимира Зеленського в інтервʼю німецькому телеканалу ARD, армія налічувала 880 000 бійців і бійчинь.

Порівняно зі статистикою 2014 року, зріс і відсоток жінок у війську. Дані Кадрового центру ЗСУ у жовтні 2023-го фіксують, що, крім загальної чисельності, збільшилася й кількість бійчинь, що обіймають бойові посади.

Власне виробництво зброї

Протягом десяти років Україна змогла спроєктувати і виготовити низку власних різновидів зброї, котру використовують захисники і захисниці разом із закордонним постачанням. Наводимо приклади декількох із них, інформація про які є у відкритому доступі.

2009 року українська компанія «НВО «Практика» почала створювати броньовану машину «Козак» (нині у виробництві є кілька її варіантів), котра стала частиною озброєння ЗСУ, Нацгвардії і Державної прикордонної служби після 2016 року. Серед переваг бронемашини — висока мобільність і захист від куль калібру 7,62 мм. Також є можливість встановлення різного озброєння, роблячи техніку більш універсальною в бою.

Безпілотний літальний апарат (БпЛА) «Лелека» — продукт української компанії Deviro, що теж має кілька модифікацій. Перевагами БпЛА «Лелека» стали легкість використання, відносно доступна ціна, а також ефективність у бойових операціях.

Українська самохідна артилерійська установка (САУ) «Богдана» розроблена під калібр 155 мм відповідно до стандартів НАТО. Перший зразок показали 14 липня 2018 року. Бойове хрещення «Богдани» відбулося під час звільнення острова Зміїний. Разом із артилерією, що передали західні партнери, з установки обстрілювали ворожі об’єкти. На початку 2023 року в Україні профінансували серійне виробництво оновлених моделей «Богдани». 

Переозброєння ЗСУ

Нововведення і зміна тактики ведення бою потребували нової сучасної зброї. Наприклад, у 2018 році США продали Україні 37 ПТРК Javelin із 200 ракетами. Наступного року — ще десять таких ракетних комплексів і 150 ракет до них. 

Із початком повномасштабної війни на озброєння ЗСУ почали постачати все більше «Джавелінів». Також попит мали шведсько-британські протитанкові комплекси малої дальності NLAW і переносні зенітно-ракетні комплекси, такі як Stinger. Згодом Україна почала потребувати й інших видів озброєння, зокрема артилерії і важкої бронетехніки. У травні 2022 року ЗСУ отримали від США, Канади й Австралії близько 100 гаубиць М777, які допомогли українським військам відбити наступ російських військ на Донеччині. 

Важливою для ведення війни стала поставка реактивної артилерійської системи M142 HIMARS. Саме з її допомогою вдалося знищити великі скупчення окупантів і склади з боєприпасами на віддалених ділянках фронту або в їхньому тилу. Також, станом на липень 2023 року, Україна отримала від союзників десятки танків Leopard різних модифікацій. Їхні переваги полягають у захисті, маневреності, вогневій потужності і системі керування вогнем. 

Окрім техніки, що завдає ударів по російським позиціям, Україні надали озброєння для відбивання повітряних атак: зенітні ракетні комплекси NASAMS, IRIS-T і Patriot успішно збивали крилаті ракети, а також балістичні, що подекуди було безпрецедентно в сенсі протистояння російської та західної зброї. Це підсилило українські сили протиповітряної оборони (ППО), які до початку повномасштабного вторгнення могли перехоплювати щонайбільше 18 % крилатих ракет. 

Міжнародні відносини

Україна тісно співпрацювала з Росією в різних сферах до того, як взяла курс на Євросоюз. Із часом прагнення українців до більшої незалежності та євроінтеграції призвело до поступового відходу від Росії. Особливо цей процес посилився після російської агресії 2014 року.

 Угода про асоціацію з ЄС

Процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом — найбільшого міжнародно-правового документа за всю історію України — розпочався 2007 року. Упродовж наступних років представники обох сторін провели низку зустрічей, що успішно завершилися восени 2013 року. Проте за кілька днів до остаточного укладення угоди тогочасний уряд України разом із президентом Віктором Януковичем призупинив процес підготовки й оголосив, що документи з Євросоюзом не підписуватимуть. 

Після Революції гідності і втечі тодішнього президента процес підписання Угоди про асоціацію відновили. Навесні 2014 року підписали політичну та економічну її частину, а ратифікували їх 16 вересня того ж року. Станом на березень 2023 року Україна виконала 72 % всіх зобов’язань, передбачених угодою. За словами натоді віцепремʼєр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольги Стефанішиної, процес адаптації законодавства України до права ЄС триває й під час повномасштабної війни.

Безвізовий режим

Ухвалений наприкінці 2016 року безвізовий режим з ЄС став наступним кроком співпраці України та Євросоюзу. Його дія дозволила українцям подорожувати (не більше 90 днів) до різних країн ЄС без візи для короткострокових візитів. Попри повномасштабну війну

2024 року закордонний паспорт України посів 32 місце за впливовістю у міжнародному рейтингу Індексу паспортів від компанії Henley&Partners — за швидкий ріст своїх показників наша країна увійшла в п’ятірку держав із найбільшим покращенням результатів протягом останніх десяти років.

Статус кандидата в ЄС

28 лютого 2022 року європейська спільнота й особисто президентка Єврокомісії Урсула Фон Дер Ляєн підтримала членство України в ЄС, а у квітні українському урядові надіслали опитувальник на опрацювання.

Через два місяці в офіційному зверненні Європейської комісії Україну зарекомендували як потенційного кандидата на членство в ЄС. Щоб зберегти цей статус, необхідно було виконати низку певних змін, серед них: реформа Конституційного суду України, судова, антиолігархічна і правоохоронна реформа, заходи протидії корупції, створення законів про медіа і національні спільноти. Частину цих змін Україна продовжує впроваджувати дотепер: станом на листопад 2023 року експерти Єврокомісії оцінили як виконані 4 із 7 кандидатських вимог.

Незадовго після рекомендації від Єврокомісії, 23 червня 2022 року, Європейський парламент ухвалив резолюцію із закликом надання Україні статусу кандидата в ЄС. У той же день це рішення остаточно затвердила Європейська рада. 14 грудня 2023 року Європейська рада розпочала переговори щодо вступу України до Європейського Союзу.

Дії Росії — геноцид

Визнання Голодомору 1932–33 років актом геноциду особливо гостро постало після 2014 року, адже саме в той час міжнародна спільнота почала заглиблюватися в український контекст та передумови російсько-української війни. Це стало жестом солідарності і підтримки України у її протистоянні з Росією. 

За останні десять років таке рішення ухвалила низка країн: 2018 року США видали Двопартійну резолюцію Сенату про визнання Голодомору геноцидом. Після 2022 року — парламенти Бразилії, Ірландії, Молдови, Німеччини та Чехії. У 2023 році до них доєдналися парламенти Болгарії, Бельгії, Франції, Ісландії, Великої Британії, Словенії, Словаччини, Хорватії, Люксембургу, Нідерландів, а також сенат Італії. Станом на початок 2024 року 28 країн світу на парламентському рівні визнали Голодомор геноцидом.

У повномасштабній війні одним із важливих завдань стало фіксування злочинів РФ на території України для майбутнього притягнення країни-терориста до відповідальності. У квітні 2022 року Верховна рада України ухвалила закон «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», закликаючи міжнародні організації і парламенти інших країн визнати дії Росії у війні проти України геноцидом. 

Його підтримали парламенти Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Ірландії і Канади, а також Парламентські асамблеї ЄС і НАТО. До того ж, Парламентська асамблея ЄС й Естонія, Польща, Словаччина, Чехія визнали російський режим терористичним. У червні 2022 року Європейський Союз і 43 держави опублікували спільну заяву, щоб підтримати відкриття справи проти Росії в Міжнародному суді ООН, відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Інтеграція до Північноатлантичного альянсу

Україна подала заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО ще у 2008 році. На Брюссельському саміті в червні 2021 року лідери НАТО підтвердили рішення про надання їй статусу країни-союзника США поза альянсом. А на тлі повномасштабної війни 30 вересня 2022 року Україна подала заявку на пришвидшений вступ до НАТО.

Щоб посилити співпрацю між Україною та НАТО, зокрема у сферах кібербезпеки, обміну розвідданими, оборонної реформи та військового навчання, було створено Раду Україна-НАТО (РУН). Обидві сторони обмінюються думками та узгоджують реформи, необхідні для членства України в НАТО.

Ще РУН забезпечує політичну основу для «рамштайнів» — зустрічей міністрів оборони країн-членів НАТО та партнерів Альянсу, аби обговорити військову допомогу Україні. Перша така зустріч відбулася у німецькому місті Рамштайн, де розташована найбільша повітряна база Збройних Сил США у Європі, 20 квітня 2022 року. Відтоді «рамштайни» стали регулярним форматом для координації міжнародної підтримки. Ця допомога відіграла вирішальну роль у тому, що Україна змогла зупинити наступ російських військ та дати їм відсіч. Станом на квітень 2024 року сума, котру зобов’язалися передати представники 50 країн, сягнула 95 мільярдів доларів.

Внутрішня політика

Боротьба з корупцією

Від 2014 року в Україні розпочали створювати систему антикорупційних органів — це було частиною реформ для інтегрування в ЄС. Протягом кількох наступних років запрацювало Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Державне бюро розслідувань (ДБР), Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) і Вищий антикорупційний суд (ВАС). Також влада запровадила онлайн-інструменти боротьби з корупцією: система Prozorro допомагає відстежувати державні закупівлі, а Єдиний державний реєстр декларацій дає змогу подивитися інформацію про доходи і майно осіб, які обіймають особливо відповідальні посади чи працюють у сфері з високим рівнем корупційних ризиків. 

Під час повномасштабної війни деякі установи адаптували свою роботу до нових реалій і пріоритетів. Наприклад, за сприяння НАЗК блокують активи росіян в Україні: за два роки повномасштабної війни ухвалили судові рішення про стягнення на користь держави активів представників країни-агресора на понад 5 мільярдів гривень. А ДБР працюють на деокупованих територіях, де викривають посадових осіб, які зрадили державу і перейшли на бік ворога.

Цифрова держава

Після 2014 року Україна розпочала шлях розвитку цифрових платформ: створили Міністерство цифрової трансформації, розвивали електронні ресурси та електронний документообіг, що значно спростив процеси отримання різних державних послуг, а також посилили захист державних інформаційних систем.

За останні чотири роки Україна піднялася з 82-ї на 46-ту позицію у світовому рейтингу Індексів економічного розвитку уряду, а на саміті в Давосі 2022 року її назвали «цифровим тигром» Європи.

Одним із найуспішніших проєктів Міністерства цифрової трансформації стала Дія — багатофункційний портал, що змінив підхід до взаємодії між державою і її громадянами. Окрім документів, тут є чимало послуг для українців будь-якого віку, що раніше були доступні лише офлайн. Під час повномасштабного вторгнення у Дію додали фінансову компенсацію, гранти на власну справу та ін.

Децентралізація

У квітні 2014 року уряд запровадив реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади — так почалося утворення об’єднаних територіальних громад (ОТГ).

У 2024 році продовжують діяти 1439 ОТГ, до яких увійшло 27 883 населених пунктів. Завдяки зміні органи місцевої влади можуть самостійно скеровувати розвиток інфраструктури, вільніше розпоряджатися майном, а також визначати пріоритети виділеної частини держбюджету. Наприклад, за 2023 рік територіальні громади добровільно переказали на підтримку ЗСУ понад 16 мільярдів гривень.

Реформа МВС України

Стартувала у 2014 році та стала одним із найважливіших та найскладніших етапів у перезапуску правоохоронної системи країни, отриманої у спадок ще від СРСР. Її головною метою було перетворення МВС на сучасне, прозоре та ефективне відомство, яке відповідає європейським стандартам. Серед основних напрямів реформи було створення Національної поліції замість міліції, що ґрунтується на принципах верховенства права та орієнтації на громаду. Було вдосконалено систему підготовки поліцейських, впроваджено нові протоколи та процедури, а також посилено акцент на правах людини.

Окрім цього, у межах реформи створили систему громадського контролю для забезпечення підзвітності поліції перед громадою. Для цього слугують наглядові ради, гарячі лінії та онлайн-сервіси.

Змінилася й система кримінальної юстиції, зокрема положення законодавства, спрямовані на покращення розслідування злочинів, боротьбу з корупцією і забезпечення справедливого судового розгляду.

Одним із важливих складників реформи стала ліквідація Державтоінспекції та міжрайонних реєстраційно-екзаменаційних відділів Державної інспекції безпеки дорожнього руху (МРЕВ). Натомість була створена мережа Сервісних центрів МВС, де з технологічними нововведеннями надають послуги з отримання посвідчень водія, реєстрації транспортних засобів тощо.

Декомунізація

21 травня 2015 року в Україні набули сили чотири закони про декомунізацію, відповідно до яких прокомуністичні партії в Україні (зокрема КПУ) позбавили реєстрації, а згодом і зовсім ліквідували. Це стало важливим кроком для збереження внутрішньої безпеки України, адже саме ці партії закликали співпрацювати з Росією та просували ворожі наративи.

Також поступово почали зносити пам’ятники комуністичним діячам і демонтувати комуністичну символіку, згодом запустили процес перейменування вулиць і населених пунктів. Станом на 2021 рік, перейменували понад 51 000 топонімів, 991 населений пункт і демонтували близько 2 500 пам’ятників і пам’ятних знаків із символікою комуністичного тоталітарного режиму. Після 24 лютого 2022 року процес декомунізації трансформувався у деколонізацію, під час якої українці прагнуть викорінити залишки «руского міра» зі свого оточення.

Національна стратегія у сфері прав людини

Уперше її затвердили 2015 року. Через шість років стратегію оновили, частково адаптувавши 27 напрямів реалізації під реалії тривалої збройної агресії РФ: особлива увага до прав ветеранів війни, переселенців (ВПО), жителів тимчасово окупованих регіонів, зниклих безвісти і їхніх сімей. Реалізація цієї стратегії повинна забезпечити розвиток міжнародних договорів України у сфері прав людини, зокрема Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Медична реформа

Розпочалася 2016 року. Її основою є те, що в центрі уваги — пацієнт, який тепер не має прив’язки за місцем проживання і може вільно обирати свого сімейного лікаря, педіатра чи терапевта. Ці фахівці стають першими, до кого звертаються за допомогою, і координують подальше лікування, якщо воно необхідне.

Відтоді фінансування закладів охорони здоров’я почало залежати від кількості пацієнтів, які туди звертаються. Це стимулювало заклади надавати якісні послуги та боротися за лояльність людей. Ще одна мета — зменшити бюрократичне навантаження на лікарів за допомогою онлайн-системи для записів і дати їм більше свободи у прийнятті рішень щодо лікування пацієнтів. 

У межах реформи діють державні програми, серед яких — започаткована 2020 року Програма медичних гарантій (ПМГ). Її мета — зробити медичні послуги доступними для всіх громадян країни, незалежно від їхнього фінансового становища чи місця проживання. Передбачено широкий спектр послуг: екстрену, первинну і спеціалізовану медичну допомогу, реабілітацію, медичну допомогу дітям, вагітним, породіллям і пацієнтам із захворюваннями, що обмежують життя чи загрожують йому.

Також із 2017 року діє урядова програма «Доступні ліки», яка має на меті зробити життєво необхідні ліки доступнішими для українців із хронічними захворюваннями.

Освітня реформа

2017 року ухвалили Закон України «Про освіту» — документ, що заклав фундамент для реформи, покликаної модернізувати систему навчання і зробити її більш гнучкою, ефективною та адаптованою до потреб сучасного світу. 2018 був розроблений і затверджений новий Державний стандарт початкової освіти. За новими вимогами в тестовому режимі протягом 2017–2018 року навчалися у 100 школах. Згодом за цією системою розпочали навчатися всі початкові класи. Після цього розпочалася реформа середньої школи, котру довелося зупинити на три роки через пандемію коронавірусу, а згодом через повномасштабну війну в Україні. У квітні 2023 року її знову відновили.

Одне з ключових нововведень — Нова українська школа (НУШ). Вона робить акцент на розвитку компетенцій учнів, їхніх особистих якостей і соціальної взаємодії, а не просто на засвоєнні знань. Основи НУШ використовує більшість шкіл.

Під час освітньої реформи більше повноважень отримали місцеві органи влади, які краще знають потреби шкіл у громадах. Також закладам середньої освіти дозволили більш вільно обирати навчальні програми, методики викладання та оцінювання учнів.

Також Закон України «Про освіту» заклав правову основу для впровадження інклюзивної освіти. Він гарантує право кожної дитини на якісне навчання і передбачає створення відповідних умов у загальноосвітніх закладах. Цієї мети досягають за рахунок спеціальних навчальних програм і методик, підготовки фахівців для роботи в інклюзивних класах, планування шкіл як безбар’єрного середовища і купівлі нового обладнання. 

У вищій освіті запроваджують державні гранти для вступників на контракт від 15 тисяч грн і більше щорічно впродовж навчання. 2024 року набрав чинності закон, який вносить зміни в університетську освіту: тепер студенти зможуть розпочати навчання за міждисциплінарною освітньою програмою, а через рік–півтора обрати конкретну спеціальність. Ці нововведення мають зробити освітній процес гнучкішим.

Позбутися впливу (про)російського духовенства

Протягом століть Росія у різних подобах намагалася закріпитися на українських землях і за допомогою релігії. Так священники і прихильники так званої УПЦ МП, а по суті Російської православної церкви (РПЦ) в Україні стали амбасадорами пропагандистських тез, історії і ненависті до всього українського.

Важливим кроком у відстоюванні Православної церкви України (ПЦУ) стало визнання її автокефалії. 2016 року Верховна Рада ухвалили постанову-звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія із проханням визнати нечинним акт 1686-го, за яким Київську митрополію анексував Московський патріархат, і скликати Всеукраїнський об’єднавчий собор, щоб надати томос про автокефалію ПЦУ.

У грудні 2018 року митрополитом Київським і всієї України обрали митрополита Епіфанія. А 6 січня 2019 року у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій урочисто підписав томос (указ) про надання автокефалії Православній церкві України. Це розпочало хвилю переходу від так званого Московського патріархату до ПЦУ. У лютому 2020-го під українське покровительство перейшли 539 парафіяльних громад і 2 катедральні собори. За перший рік повномасштабної війни це рішення ухвалило ще 214 релігійних громад. Цей процес триває і досі.

Окрім того, після 2022 року церкви так званого Московського патріархату почали небезпідставно сприймати як місця потенційної співпраці з ворогом: Служба безпеки України розпочала обшуки. 1 грудня 2022 року Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО України «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні». Так перевірили дотримання умов користування «УПЦ МП» майном Києво-Печерської Лаври. А проти настоятеля монастиря і екс-регіонала Павла Лебедя запровадили персональні санкції.

7 січня 2023 року в Успенському соборі на території Лаври провів перше різдвяне богослужіння Предстоятель ПЦУ Епіфаній, наприкінці якого виконували українські колядки. А через кілька місяців, влітку, у Києво-Печерській Лаврі вперше за 315 років помолилися за упокій Івана Мазепи.

2023 року Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на нові календарі свят — новоюліанський та григоріанський відповідно. Старий юліанський календар на 13 днів відставав від світського, тож ця зміна давно була на часі. Цей крок наблизив українських вірян до міжнародної православної спільноти, де більшість церков уже використовують нове літочислення. 

Економіка

Для України окупація Криму та частини східних регіонів призвела до втрати деяких промислових потужностей, порушення шляхів постачання і значних видатків бюджету на оборону. Ще одним ударом було різке падіння курсу гривні, що спричинило інфляцію, «витік» капіталу з країни та загальне погіршення економічного клімату. На рахунку Державного казначейства в листопаді 2013 року було близько 400 млн грн — найменший показник за 10 років. Попри всі негаразди протягом останнього десятиліття Україна продовжує боротися за відновлення економіки та має низку досягнень у цій сфері.

Відмова від російського газу

У 2014 році російська газовидобувна і газорозподільна корпорація «Газпром» штучно завищила ціни на газ, а потім і зовсім припинила його постачання в Україну, призвівши до межі енергетичної катастрофи. Проте завдяки новим постачальникам газу, зокрема Словаччині та Польщі, газ, який раніше йшов з Росії до ЄС, тепер міг йти і в зворотному напрямку, до України. Тож українській економіці вдається пережити цю кризу.

Значним кроком до енергетичної незалежності стала перемога «Нафтогазу» у Стокгольмському арбітражному суді проти «Газпрому» 2015 року. Це стало знаковою подією для України, адже суд визнав, що «Газпром» порушив контрактні зобов’язання щодо постачання газу та зобов’язав його виплатити українській стороні компенсацію в розмірі 4,53 мільярдів доларів (2019 року «Газпром» виплатив Україні різницю у заборгованостях). 

У 2016 році Україна остаточно відмовляється від прямих закупівель російського газу. Натомість імпортуватиме його з країн ЄС: Словаччини, Польщі й Угорщини. Протягом 2017–2018 років Україна реформувала газовий ринок, створивши середовище постачальників газу, що стимулює конкуренцію.

Ринок торгівлі

Окупація частини територій призвела до втрати торговельних зв’язків із цими регіонами і припиненням партнерства з країною-терористом, тому Україна була змушена переорієнтуватися на нові ринки збуту і постачання. 

Підписана Угода про асоціацію з Європейським Союзом у 2014 році відкрила доступ до ринку країн ЄС із 450 мільйонами споживачів. Наразі це одні з основних торгових партнерів України. Не менш активно наша країна почала розвивати торгівлю з державами Азії, Африки та Близького Сходу, шукаючи нові можливості для експорту своїх товарів.

Через високу інфляцію гривні у 2014 році імпортні товари подорожчали, що стимулювало розвиток вітчизняного виробництва. Водночас уряд запровадив низку програм і стимулів для підтримки українських виробників, що сприяло зростанню конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку. 

2014 року Україна експортувала товарів на 53,9 млрд доларів, у 2015–2016 роках ця сума скоротилася до 38,1 млрд і 36,4 млрд доларів. Протягом 2018–2019 років експорт зріс: у 2018 році сягнув 47,3 млрд доларів. Напередодні повномасштабного вторгнення здебільшого експортували недорогоцінні метали та вироби з них, продукти рослинного походження, машини, обладнання та механізми; менше — текстильні вироби і матеріали.

Реформа банків

Із 2014 року з українського ринку було виведено 97 банків через проблеми з капіталом, недостатню ліквідність, непрозору структуру власності та інші причини. Після цього влада вирішила суттєво змінити банківську систему.

Один із ключових кроків — посилення регуляторної політики, щоби підвищити стійкість системи, покращити корпоративне управління в банках, захистити права вкладників і боротися з фінансовими злочинами. Новий закон про банки встановив жорсткіші вимоги до капіталу, а Національний банк України отримав додаткові важелі впливу для нагляду за фінансовими установами.

Підвищення прозорості — ще один пріоритет реформи. Національний банк запровадив нові правила того, яку інформацію мають надавати банки про свою роботу, фінансовий стан і власників, щоб клієнти та інвестори могли обирати усвідомлено.

Земельна реформа

Розпочалася 2019 року. Її метою є створення прозорого ринку землі, залучення інвестицій, зростання економіки і створення робочих місць.

Також зміни в законодавстві скасували заборону на продаж земель сільгосппризначення (окрім державної власності), що діяла з 2001 року.

Вдалося реалізувати два етапи реформи. На першому (із 2021 року) землю могли купувати лише фізичні особи (до 100 га). Під час другого етапу (із 2024 року) це право отримали й юридичні особи (до 10 000 га). Третій передбачає відкриття ринку для іноземних громадян та компаній. Наразі реформа триває, тож оцінити її остаточні результати та вплив на країну можна буде згодом. 

Культура

Ще декілька років тому Україна була під значним впливом Росії і у сфері культури: російські діячі та інформаційні продукти працювали на аудиторію далеко за межами РФ, насаджуючи свої стандарти, впізнавані образи і теми країнам, що були під окупацією СРСР. Серед такої культурної експансії небайдужі інституції, неурядові організації і державні установи, що вболівали за самобутність, мали відносно невелику фінансову і суспільну підтримку. Упродовж російсько-української війни потреба відстоювати, розвивати та оберігати свою культуру стала не менш важливою, ніж деокупація територій та оборона кордонів.

Інституції

У 2017 році заснували Український інститут — установу, що розвиває культурну і наукову співпраці України на міжнародному рівні, поширює знання про Україну й ознайомлює з українським контекстом іноземців. Протягом 2019–2024 років вони дослідили сприйняття України й української культури за кордоном, проаналізували представлення історії України ХХ ст. у підручниках і ЗМІ країн тощо.

Того ж року заснували Український культурний фонд (УКФ). Інституція відома своєю грантовою підтримкою культурних проєктів. Це можуть бути літературні, музичні, театральні чи кінематографічні ініціативи, а також ідеї, пов’язані з народною творчістю, візуальним мистецтвом, архітектурою тощо. Також УКФ популяризує культурні цінності і повернення до національної ідентичності серед українців, займається освітніми і просвітницькими програмами, щоб підвищувати культурний рівень суспільства.

Ключову роль у відновленні популярності українськомовної літератури відіграє Український інститут книги (УІК), заснований 2016 року. УІК розробляє і впроваджує стратегії розвитку українського книжкового ринку. А ще підтримує українських видавців, стимулює випуск нових книг і розширює теми й жанри вітчизняної літератури. Також серед його обов’язків — просувати переклади української літератури іноземними мовами, завдяки чому про Україну та її культуру дізнаються за кордоном.

Зменшення видавничої продукції російською

Дешеві й масові російські книжки були потужним каналом російського впливу на українських читачів. Потреба протистояти цьому інструменту інформаційної війни актуалізувалася після початку російської агресії 2014 року. У 2016-му були запроваджені перші законодавчі обмеження на ввезення російських книжок в Україну. Тоді фокус був на продукції з антиукраїнським змістом. Втім, до початку повномасштабної війни книги з РФ продовжували займати суттєву частку українського ринку.

У червні 2022 року Верховна рада України проголосувала за законопроєкт, що забороняє ввезення в Україну книг, виготовлених у Росії, Білорусі або на тимчасово окупованій частині України, а також книжок, що містять твори, автори яких є або були у будь-який період після 1991 року громадянами Росії (за деякими винятками).

Представники галузі сподіваюся, що внесені зміни звільнять місця на полицях книгарень для українського видавця. Утім, у законі ще залишаються деякі білі плями (наприклад, як бути з електронним контентом), а для його повноцінного функціонування потрібне ще прийняття додаткових постанов і нормативних актів. Тому ефект від цих змін можна буде оцінити згодом.

Бойкот російського кіно

У 2015 році Верховна Рада заборонила трансляцію фільмів і серіалів, які були створені в Російській Федерації після 1991 року. Із 2014 року Держкіно почало вилучати з кінотеатрів і телеканалів російські продукти. Станом на 2018 рік заборонили 780 фільмів і серіалів від країни-терориста. 

Основними причинами для заборони визначили такі: актори стрічки становлять загрозу для нацбезпеки України, її сценарій популяризує методи й образи каральних органів Росії та СРСР, а сама робота знята після 1 січня 2014 року.

Нова хвиля протесту проти російського кінематографу розпочалася після повномасштабного вторгнення РФ. Тоді Українська кіноакадемія закликала бойкотувати роботи російських режисерів на міжнародному рівні, не допускаючи їх до масових показів та участі у фестивалях і конкурсах.

Підтримка української мови

Попри закріплення в Конституції статусу української мови як державної, на практиці українська була витіснена з багатьох сфер суспільного життя ще як наслідок радянської політики зросійщення. Однак останніми роками українська все впевненіше повертається в публічну і приватну сфери як через законодавчі рішення, так і через намір українців позбавлятися від нав’язаної російської.

Одним із інструментів підтримки української в медійному просторі стали мовні квоти. Після введення відповідного закону 2016 року в асортименті пісень на радіо й програмі передач телебачення мусив з’явитися певний відсоток українськомовного контенту. Станом на 1 січня 2024 року обов’язковий мінімум української мови для радіо- й телемовників сягнув 90 %.

2019 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це рішення допомагає обстоювати право на обслуговування державною мовою в органах державної влади й місцевого самоврядування, у сферах освіти, охорони здоров’я, інформаційної діяльності, культури, торгівлі й послуг, реклами. За його порушення Національна комісія зі стандартів державної мови та уповноважений із захисту державної мови призначають штрафи. Звернутися до них можна, написавши скаргу.

Заборона російської музики

2022 року депутати ухвалили закон, який забороняє прослуховувати російську музику в публічному просторі. Законом заборонено публічно виконувати російські пісні, використовувати їх на концертах, у клубах тощо, грати російську музику на радіо та телебаченні, демонструвати музичні кліпи. Також заборонили використовувати фонограми російських пісень на публічних заходах.

Однак, існують деякі винятки, зокрема для музичних творів, створених до 1991 року або які напряму не дотичні до пропаганди чи просування агресії.

Відстоювання українських митців

Українці борються за визнання деяких митців українськими, а не російськими. Наприклад, мистецтвознавиця Оксана Семенік запускала кампанію в соціальних мережах, щоб спонукати музеї у всьому світі переглянути національності художників, яких звикли називати російськими.

На початку 2023 року Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку став підписувати роботи художників Іллю Ріпина, Івана Айвазовського й Архипа Куїнджі як доробок українських митців. До цього музей їх називав російськими або ж тими, кого можна вважати відомими в Україні і Росії водночас (англ. — «artist celebrated both in Russia and Ukraine»). Також Музей мистецтва Метрополітен змінив спотворену імперською пропагандою назву картини французького імпресіоніста Едгара Дега — колись «Російські танцівниці» стали «Танцівницями в українському вбранні».

А в березні 2023 року музей Стеделік в Амстердамі почав представляти українцем художника Казимира Малевича, роботи якого Росія послідовно і системно привласнювала, а його ідентичність у мистецькому осередку переписувала на свою користь.

Шлях України у боротьбі за свою територіальну цілісність, інституційний розвиток і прогресивне майбутнє все ще триває. Чимало зі згаданих реформ довели результативність й закріпилися в законодавстві; деякі покажуть ефективність, як і місця для допрацювань, згодом. Попри часом неідеальні результати, помилки та зовнішні чинники, що ставали на заваді, останні десять років — час знакових змін для України, а також демонстрація стійкості й небайдужості українського суспільства. У наступному десятилітті наша країна матиме не менше роботи. Утім, належне прийняття здобутків не менш важливе за осмислення помилок і підготовку до можливих труднощів.