20 лютого в Україні вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні. Саме в цей день 2014 року на вулиці Інститутській у Києві силові підрозділи вбили найбільше учасників Революції гідності за весь час протистояння — 48 людей, які виборювали право на життя в демократичній країні з європейським вектором розвитку. Офіційно встановлено 107 жертв.
Євромайдан (Революція гідності) — це протестні акції українців на підтримку європейського курсу зовнішньої політики держави, а також проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення. Осердям протестів, які відбувалися по всій Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, був Майдан Незалежності в Києві. Поштовхом до спершу мирних масових зібрань стала відмова тодішнього проросійського президента України Віктора Януковича підписувати угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Згодом, коли мирний мітинг у Києві жорстоко розігнали, до протестів приєдналися сотні тисяч людей, які виступили проти міліцейського свавілля, узурпації влади й порушення прав людини.
Публікуємо світлини та спогади волонтерів Ukraїner, які теж брали участь у Революції гідності.
Микола Носок
Документаліст, головний режисер Ukraїner
«Я був на Майдані через відчуття несправедливості і розуміння, що маю там бути. Революція гідності — це подія, від якої стало зрозуміло, що українське суспільство рухається до гідного життя. Під гідністю я розумію право кожного на повагу і бути відкритим до інших.»
Олександр Лютий
Юрист Ukraїner
«Я був на Майдані з перших днів майже щодня. Працював до обіду, а потім йшов на туди. Зокрема, став свідком подій на вулиці Грушевського і в ніч перед першими вбивствами людей.
Революція гідності для мене — переломний момент. З’явилося відчуття, що ти сам можеш щось змінити, що таких як ти — сотні тисяч. Українці вщент деконструювали приказку «моя хата скраю», принаймні, активна і прогресивна частина нашого народу.»
В’ячеслав Ратинський
Фотограф, документаліст, волонтер Ukraїner
«Я працював фоторепортером, а тому приходив на Майдан із першого дня. Був там практично щодня. Мені було цікаво не лише з професійної точки зору, для мене це було частиною громадянського обов’язку — бути на Майдані, фотографувати його прекрасних учасників, хвилини радості та трагічні події.»
Микита Завілінський
Фотограф, бойовий медик у медичному добровольчому батальйоні «Госпітальєри», волонтер Ukraїner
«Я був на Майдані, зокрема під час “Вогнехреща”, у дні розстрілів і після них. Думаю, конкретної відповіді на те, чому я туди пішов на той момент я б не міг сформулювати, це було щось на рівні відчуттів, не більше. Зараз же розумію, що для мене це було про дорослішання, про взяття відповідальності на себе, про право на самобутність за самовизначення, зрештою, про усвідомлення того, що я і мої дії можуть мати вплив і значення.»
«Криваве Водохреще» або «Вогнехреще»
Початок гострої фази протистояння, що розпочалася 19 січня 2014 року, в день релігійного свята Хрещення Господнього.
Валентин Кузан
Фотограф, волонтер Ukraїner
«Я прийшов, бо не міг не прийти. Зараз розумію, що міг би фотографувати як Революцію гідності, так і Помаранчеву. Але роль фотографа тоді мені здавалася якоюсь відчуженою від подій, бо ти ніби стоїш збоку і спостерігаєш. А я хотів брати участь у протестах, стояти пліч-о-пліч з усіма. Бути перш за все громадянином і відстоювати ідею тієї країни, у якій хотів би жити.»
Помаранчева революція
Мирні протести (22.04.2004–23.01.2005 року) з вимогою скасувати сфальсифіковані результати президентських виборів, у яких нібито переміг Віктор Янукович, і підтримати Віктора Ющенка. Завершилася перемогою протестувальників.
Олег Сологуб
Оператор благодійного фонду «Повернись живим», документаліст, волонтер Ukraїner
«Не пам’ятаю, скільки часу провів на Майдані. Усе злилося в один день. Я фотографував біля стадіону Лобановського, коли все горіло. Бив битою по згорілих машинах, вистукуючи ритм протесту проти системи. Ми купували з друзями яйця та кидали через вогонь у ментів (з 2014 року — поліція. — ред.), «Беркут» та тіпів у чорних шоломах. Їв кашу, носив воду, тримав руку на серці та співав гімн України разом з усіма. Я прийшов тому, що мені було не байдуже на людей і свою Україну.»
Максим Ситніков
Проєктний менеджер PEN Ukraine, волонтер Ukraїner
«Кілька разів я все ж таки виривався на Майдан (на той час навчався в Польщі. — ред.). Пам’ятаю ту синергію, той креатив, світлі очі протестувальників, які тоді ще навіть не здогадувались, що на них чекає за лічені дні, тижні й роки.
Востаннє я був на Майдані 17 лютого 2014 року. Тоді було мирно і спокійно. А наступного дня, коли я приїхав до Польщі, Майдан вже був у вогні. Кілька років потому я захистив дипломну роботу про Євромайдан. Ще за кілька років повернувся жити в Україну.»
Євгеній Довгалюк
Дослідник, лідер Центру вивчення природи, культури і архітектури «Озеро Супій», волонтер Ukraїner
«Майдан — це єднання з усім народом, якого я раніше ніколи не відчував. Раніше думав, що треба зробити все можливе, щоб переїхати в іншу країну, де все добре, а в той період зрозумів, що насправді ж круто — тут, і ось ці люди, з якими я хочу залишатися поруч і жити в одній країні.»
