Вашківецька Маланка або Переберія

Кожен населений пункт на Буковині, який так чи інакше долучається до маланкування, має власні особливості проведення дійства, своїх персонажів та унікальну історію розвитку Переберії. Раніше ми вже розповідали про святкування Маланки у Красноїльську.

Вашківецька Переберія змогла не лише вижити в умовах імперських та радянських заборон, але й набути унікальних рис і трансформуватися відповідно до викликів сучасності.

Свято Маланки за старим стилем відбувалося 31 грудня, тобто у переддень Нового року, коли відзначають день Преподобної Меланії. Звідси й сучасні назви «Старий Новий рік» та більш поширена — «Маланка». Нині її святкують з 13 на 14 січня. У різних регіонах України також побутує традиція називати цей вечір Щедрим вечором, співати щедрівки (щедрувати) та «водити Козу». Буковинці ж віддавна водили Маланку і одне із містечок, де ця традиція сьогодні й досі найяскравіше відображена — Вашківці.

Перша писемна згадка про Вашківці датується 1431 роком. До 1775 року містечко було частиною Молдавського князівства, після чого потрапило під владу Австро-Угорщини. У 1808 році місто переходить у володіння барона Петрино, який став важливою постаттю в історії вашківецької Переберії.

За переказами місцевих мешканців, барону дуже подобалася новорічна традиція вашківчан перебиратися (тобто перевдягатися) на різних персонажів. У Вашківцях є шість кутів (частин міста): Долішній, Горішній, Затепличний, Гнатишин, Кошково і Старий. Щороку Петрино влаштовував своєрідні змагання між кутами на найвигадливіші костюми. Переможцям він дарував бочку пива та бочку меду, а також всіляко підтримував кут впродовж року. Зокрема, надаючи дозвіл на вільне проведення різних релігійних свят.

Така підтримка стимулювала місцевих щороку придумувати нові образи та розвивати Маланку в містечку. А також внесла певні корективи у традиційно чоловіче перевдягання: жінки також почали вбиратися у костюми.

Конкуренція між кутами зберігається у вашківецькій Переберії й сьогодні.

Сьогодні немає єдиної версії, звідки походить традиція святкування. Є припущення, що Маланка має дохристиянські витоки, а її персонажі пов’язані із іменами язичницькими божеств, серед яких зустрічаються Маяна (Весна) і Васильчик (Сонце), які згодом стали звучати як Маланка та Василь. За язичницькими віруваннями переодягання, ймовірно, захищало (ховало) від злих духів.

Інша ж легенда пов’язує традицію перевдягатися із євангельським сюжетом про юдейського царя Ірода. Коли цар дізнався про те, що у Вифлеємі народився «цар юдейський» (маленький Ісус.— ред.), то боючись втратити владу, Ірод наказав стяти голови усім хлопчикам, яким ще не виповнилося двох років. І щоб якось втамувати горе їхніх матерів, чоловіки почали вдягати на себе маски. В іншій легенді також йдеться про царя Ірода, але у ній він наказав дівчині — Маланці — влаштувати маскарад, щоб розвеселити люд.

І хоча сьогодні більшість обрядів Маланки зберігаються радше як розважальні елементи, незмінним залишається обов’язковий атрибут костюмів маланкарів — маска.

Василь та Лідія. Маски

Василь Столяр — один із тих, хто допомагає створювати образи персонажів Маланки для щорічних святкувань. Він разом із дружиною Лідією виготовляє маски. А почалося все із дитячого захоплення:

— Був я в шостому класі і чогось потягнуло мене, і маски були, і я хотів попробувати як се робить. На жаль, вона не збереглася та моя перша маска, шо я в шостому класі робив. На жаль. Я ж не знав, шо я буду й далі робити їх. То так, дитяче хобі було.

Коли Василь був малим, у Вашківцях був майстер зі старожилів, який виготовляв маски. Втім, за словами Василя, той не встиг передати свої вміння хлопцеві, помер. Тож Василь вчився, як то кажуть, «з нуля».

Василь виготовляє маски з гіпсових бинтів. Спершу з глини і соломи майстер виліплює форму майбутньої маски так, щоб та відповідала певній формі обличчя. Коли форма застигає, на неї надягають пакет. Майстер розмочує бинти в гіпсовому розчині й накладає у кілька шарів на форму в пакеті. Василь зазвичай розгладжує бинти, щоб маска вийшла гладенькою. Або ж, якщо просять замовники, залишає «порепаною». Сформована маска має сохнути добу. Після цього гіпс потрібно промити, і маска сохнутиме ще добу. За день Василь робить 10–12 таких заготовок. Може й більше, якщо допомагає син чи дружина. Загалом, з однієї форми може вийти 4–5 різних масок, коли їх розмальовувати. За сезон родина виготовляє до 150 масок.

Після того як маска висохне, подружжя промальовує риси обличчя певного персонажа. Замовлень щороку багато, тому, аби встигнути, нерідко доводиться засиджуватися у майстерні допізна.Та Василь часу на улюблену роботу не жалкує:

— Для мене понад усе Маланка. Це переберія, це ліпити маски. Я просто це люблю. Я сідаю ліпити і успокаююся. Воно хоч би який був нервовий, а я собі сів, я собі то ліплю.

Коли вже персонажа домальовано, маску покривають лаком. Лакована маска не вбирає вологу та виходить блискучою.

Готові вироби подружжя продає на базарі або ж віддає замовникам. Кажуть, що яка б маска не вийшла, завше знайдеться хтось, кому підійде саме така і хто бачить свого персонажа саме таким.

Персонажі вашківецької Переберії

Персонажі, у яких в Україні переодягаються на Маланку, — дуже різні, навіть у межах одного регіону. У них відображені різні історичні періоди та явища, характерні для регіону.

Основними дійовими особами традиційно є Маланка (найчастіше це хлопець, вбраний як молода дівчина) і молодий хлопець Василь (Васильчик). Маланка та Василь уособлюють собою господаря та господиню і  завжди є позитивними персонажами.

Дід та Баба — це образи предків, опікунів ниви та добробуту господарів. При цьому до костюму Баби зазвичай додається згорток ганчір’я який імітує дітей, з якими вона сидить вдома. Василь Столяр розповідає, що учасники дійства часто неабияк вживаються у роль:

— Ми як були увійшли у роль з одним колєгом: він був за Діда, я був за Бабу і йо, як ми начали! Ми під вікном в зовсім чужій хаті чуть не сваримося. Жінка звідти виходить і каже: «Боже, вони сварються!», а ті, шо колядували — вони вмирають зі сміху. Я того Діда віником та по плечах «Ти сякий-такий», а він «Ти бабо, сяка-така». Ми ще й зробили ляльку, замотали в одіяльце: «А баба мусіть з онуками сидіти, а ти пішов на гандри». Ну ми так були зайшли в ту роль, шо та жінка з хати війшла і каже: «Боже, вони вже б’ються. Люди, розбороніть, бо вони б’ються!». То було чотко.

Пан та Паня, за словами місцевого вчителя історії та дослідника традиції вашківецької Маланки Олексія Поповича, з’являються у Маланці тільки після Другої світової війни. Він припускає, що вони — це згадка про часи Австро-Угорщини, які більшість вашківчан згадувало із теплотою.

 Жида початково уявляли собі як підприємця, найчастіше — власника місцевого шинку. Він був негативним персонажем. Проте сьогодні цей герой дійства, за словами місцевих старожилів, дуже змінився і став радше комічним персонажем.

Циган і Циганка, як і Жид, також спочатку втілювали злих духів. Маски цих персонажів найчастіше схожі на ті, які вдягають на себе Пан та Паня, але темніші. У Вашківцях Циган, як і в Красноїльську, зазвичай водить за собою Ведмедя.

На Ведмедів найчастіше перебираються найдужчі чоловіки. Вони беруть участь у «борінці» — боротьбі між Ведмедями та Циганами з різних кутів. Перемогти у такому змаганні дуже почесно. І хоча під час самої «борінки» визначити переможця буває дуже складно, Олексій Попович розказує, що можна за зовнішніми ознаками відрізнити, з якого кута Ведмідь:

— Ведмеді зі Старого і Затепличного кутів здебільшого одягають маски, виготовлені з телячої шкіри і телячої, у нас кажуть, морди, обличчя. А от якщо взяти Горішній кут, то менше використовують ці матеріали. Бувають маски, зроблені із кабана. Була навіть маска колись, яка була зроблена із справжньої рисі.

Костюми Ведмедів відрізняються також кріпленнями. Після того як на Ведмедя вдягли кожух, у Горішньому куті на нього накладають ланци й перев’язують, а у Затепличному та Гнатишиному куті плетуть «перевесла» — косички з міцних шнурів, спелених з осоки. Кожух оперізують таким шнуром, порвати який майже неможливо.

Букшандар — це відсилка до солдат лейбгвардії Австро-Угорської імперії. Подейкують, що один із жителів села колись привіз такий костюм зі служби, і відтоді Букшандар став іще одним персонажем Маланки. І хоча його костюм дуже відрізнявся від оригінального вбрання лейбгвардійця, незмінними лишилися основні атрибути — шолом і пава (хвіст, прикріплений до шолома. — ред.), виготовлена із кінського волосся.

Найчастіше чоловіки одягають жіночі костюми, а жінки — чоловічі.

— В тому й істина переберії, щоб тебе не впізнали. Коли вже впізнають, то вже не цікаво.

Сьогодні склад Маланкової ватаги дуже розширився. Поруч із Козаком, Дідом та Бабою можна побачити сучасних політичних діячів, відомих співаків чи акторів.

Лідія Столяр розповідає про ще один атрибут сучасного маланкарського дійства, який також потребує своєрідного «костюма» і є частиною всієї процесії — автомобіль:

— Машини готовляться: одівають машини, декорують їх. Освітлення тоже дуже велику роль грає, бо якшо машина ноччю їде, то шоб було гарно видно, шо воно одіто.

Як триває Переберія

Маланкувати у Вашківцях починають ближче до вечора 13 січня. На вулицях потроху збираються молодші учасники, трохи пізніше до них приєднуються старші, звучить музика.

Пізнього вечора усі сходяться на кладку на межі Гнатишиного і Горішнього кутів на «борінку» між Ведмедями та Циганами. Цікаво, що «борінка» типова не лише для Вашківців. Залежно від місцевості, її правила також відрізняються: від поєдинків Ведмедів до боротьби між всіма учасниками Маланки. Василь згадує, що у Вашківцях віддавна така боротьба ведеться «лава на лаву»:

— Хлопці моцні се передівают на Циганів і вони збираються і борются на самій кладці: которий кут кого перепруть. Не б’ються, боронь Боже рукоприкладство. Просто турчиють.

Кут, який перемагає, може цілий рік пишатися тим, що він сильніший за інших. Такий обряд, вочевидь, — також символічна відсилка до прадавньої боротьби зими і літа, добра і зла.

Після «борінки» маланкові гурти починають ходити по хатах, розповідає Лідія:

— Колядують під хатою, танцюють. Заходять до хати, господар трошечки вгощає, і йдуть до другої хати. Кожен хоче показати своє, на кого він переодягнувся.

Кожен гурт може придумати власний сценарій Маланки. Наприклад, одного року це може бути весілля, яке розігрують за участі господарів. Наступного року — хрестини, іще через рік — похорон. Потім такий цикл повторюють.

Так колядують всю ніч, а під ранок колядники розходяться на кілька годин, щоб поспати, бо вже зранку 14 січня починається фестиваль «Вашківецька Маланка». Ряджені знову збираються у центрі міста, співають та розважаються. Якщо у цей час по вулиці проїжджає машина, святкова процесія спиняє її та залучає водія до своїх розваг. У цей день не прийнято на таке ображатися, і найчастіше усі пасажири радо долучаються до загального святкування. Тут же проходить конкурс на найкращу маску. Переможці отримують від сільради грошову винагороду.

Важлива частина святкування 14 січня — купанка, яка символізує обряд очищення. Участь у ній бере уся ватага. У Долішньому куті купаються у річці Глибочок, а Горішній та Кошково купаються у Теплиці. Оскільки Ведмеді — це важкі костюми, найчастіше із кожухами, їм дозволяють просто зайти у воду на мілину. Дійство також супроводжують жартами, іграми.

— Річка Теплиця не замерзає, хіба дуже великі морози й то — хлопці беруть, якщо морози, й пропилюют, проколюют, пробивают, збирают лід і та вода є проточна. Які морози були люті 20–25 градусів, до 30 градусів ще не один не заслаб. І вони купаються, сидить трошки і далі — в воду, там трохи на люди ляпає. Бере відро, бере віник, бере корито старе бабине.

Раніше 14 січня відбувався ще один обряд — поховання Кози як символ прощання із цьогорічною колядою. Місцевий старожил Михайло розказує, як дійство проходило за його молодості:

— 14-го обійшли навколо села, зашли до тої глинниці, а там уже стали і начали там Медведі боротися. Маланки там, Цигани начали боротися, начали казати тій Козі, бо уже кінець — будуть ховати її: «Ну там наша коза добра була, молока кійки-то давала. То хорошо, шо їла, то прийшоов їй кінець» та й толкнули у копитце та й попалось. Стягнули Козу, чоловік собі пішов, то вони вже порозходилися ті перебер’я знову по кутам.

Сьогодні ж Переберія завершується у Будинку культури концертом місцевих виконавців та гостей свята. За словами Михайла, раніше Маланка також закінчувалася таким святкуванням:

— А вечором-то 14-го числа шукали якогось приміщення, якусь стодолю або в Будинку культури (вже в той час позволяли в таких общественних містах), то й вечорки робили: танцювали дівки, хлопці, ходили одні колядували за гроші.

Заборони

Історію своєї Маланки як відмінного від інших культурного явища самі вашківчани ведуть від ХІХ століття та барона Петрино. Попри те що саме за часів Петрино панщина зростала, а містяни мали віддавати йому все більше продуктів, сьогодні його згадують із теплотою. Причина тому — у підтримці традиції маланкування та її збереження у місті. Австро-Угорська імперія не була зацікавлена у розвитку регіону, тому довгий час у Вашківцях була тільки одна приватна школа. На початку ХХ століття у місті діяло три початкові школи, жодної середньої. Натомість з’явилися осередки спортивно-пожежних товариств «Січ», «Руська бесіда», «Руська школа».

Після Першої світової війни місто перейшло під владу Румунії, яка також не була зацікавлена у підтримці народних традицій, а тому населення міста виходило на неодноразові збори і виступало за возз’єднання з Радянською Росією. Проте приєднання до СРСР у 1940-му році не стало для вашківчан «визволенням», на яке вони чекали. Натомість радянська влада почала забороняти відтворення народних обрядів. Під заборону потрапила і Маланка через свою релігійну, на думку радянської влади, прив’язку. Михайло ділиться:

— То було йдеш зі школи й не дай Бог на коляду, то ходили вчителі і ганяли. Другої днини уже тут наказували, у школі. Ну той пішов у коляду, а заловили та й шось наказували.

За участь у Маланці міліція могла зловити на вулиці та відвезти маланкарів до району чи до лісу на цілу ніч. А звідти — відпустити пішки вертатися додому.

Проте населення зберігало традицію навіть за таких умов. Наприклад, оскільки продавати костюми і маски заборонялося, люди використовували для виготовлення маски Діда дозволені радянською владою маски Діда Мороза.

— Ну і звичайно, що будь-які заборони ні до чого не призводили, тому шо чим більше забороняли, тим більше людей переодягалося. Чим більше ганяли, тим більше назло робили.

Після фестивалю у Вашківцях місцева Маланка вирушає на започаткований у 2013 році фестиваль Маланок у Чернівцях. Групи змагаються між собою за найбільш креативну композицію.

Василь Столяр каже, що майстрів із виготовлення масок сьогодні стало значно менше. Ремесло все більше втрачає популярність. Крім того, міняються і традиційні персонажі, зникає звичай перевдягатися у них. Вони разом із дружиною думають про те, щоб створити у Вашківцях музей вашківецької Переберії:

— В нас у подальшому є, як то кажуть, мрія. Треба, шоби був музей. Дешо вже зібрали: коврики гуцульські ткані, жорна старі, якісь кросна, шо ткали. І масок цих старих хотіли також показати: тут Маланка, тут у нас старовина. Якось шоб воно зберігалося.