Будь-яка війна — це щоденне змагання зі смертю. Успіх українських захисників залежить не тільки від їхнього бойового вишколу та досвіду, а й від рівня медичної підготовки. Вміння надати самодопомогу — це база, а наявність серед команди кваліфікованого бойового медика та стрільця-санітара — те, завдяки чому військові можуть якнайдовше давати відсіч окупантам, зберігаючи своє життя і здоров’я своїх побратимів.
Навчання таких фахівців відбувається безперервно, а в умовах повномасштабної війни стало особливо затребуваним. Марія Назарова — одна з досвідчених бойових медиків та інструкторка з тактичної медицини, яка не тільки постійно готує бойових медиків у різних регіонах України, а й долучилася до розробки програм із тактичної медицини Генштабу ЗСУ. За час викладання Марія підготувала вже тисячі бійців.
До 2014 року поняття «бойовий медик» в українській армії не було. Медпрацівників, які ставали до лав ЗСУ, найчастіше називали «санітарними інструкторами» або «санітарами» — поняттями, що лишилися як спадок радянської армії. Військово-облікові спеціальності, що стосуються тактичної медицини, офіційно з’явилися вже у 2017 році, хоча ще за рік до того перші українські військові пройшли курс із підготовки за стандартами Сухопутних військ США. Тоді ж, у 2017 році, спеціальність «бойовий медик» офіційно визнана наказом Міноборони України. Бойовими медиками можуть бути як жінки, так і чоловіки, з медичною освітою та без неї, що пройшли відповідну фахову підготовку. Бойовий медик працює безпосередньо на передовій: надає домедичну допомогу пораненим, здійснює їхнє сортування і організовує евакуацію.
Медичне сортування
Процес визначення пріоритету надання допомоги пацієнтам в залежності від складності їхнього стану. Потрібне, коли ресурсів не достатньо для надання допомоги всім і негайно.
Фото: Микола Тімченко.
До того, як стати бойовим медиком, Марія Назарова була активісткою, зокрема організовувала «Марш за Київ», на якому кияни вимагали від влади реалізувати близько 100 реформ у різних сферах — від врегулювання забудови до вирішення екологічних проблем. Також дівчина була заступницею директорки Українського ветеранського фонду і вела проєкт «РеаніМетро. РеаніМісто». В межах цього проєкту вони навчали людей домедичній допомозі і лобіювали встановлення у громадських місцях дефібриляторів, необхідних для надання екстреної допомоги при раптовому важкому порушенні ритму серця. Завдяки зусиллям команди проєкту у 2020 році на деяких станціях київського метрополітену нарешті з’явилися дефібрилятори. Дівчина каже, що це вже допомогло врятувати життя п’яти людей усього за пів року, двоє з яких — уже під час воєнного стану, коли метро використовували як укриття.
Фото: Таня Романюк.
Із початку повномасштабного вторгнення Марія майже без вихідних навчає військових тактичній медицині. Раніше працювала у благодійному фонді «Повернись живим», тепер допомагає йому як волонтерка, координує інших благодійників, щоб ті передавали захисникам якісні речі для домедичної допомоги. У приміщенні фонду Марія має окрему кімнату, де зберігає всілякі ліки та інвентар для навчання.
Від волонтерства до професії
За 9 років Марії Назаровій вдалося стати фахівчинею тактичної медицини з великим досвідом викладання і порятунку українських військових на фронті. Дівчина розповідає, що все почалося завдяки Революції Гідності. Тоді вона просто надавала першу домедичну допомогу і багато вчилася самостійно та в лікарів, фельдшерів і медсестер Майдану. Зараз Марія називає це ситуативним лідерством, але додає, що саме Революція Гідності вплинула на те, чим вона зараз займається:
— Я бачила перші жертви Небесної Сотні, вони були в нас у медпункті. Я сама надавала допомогу багатьом людям під час січневих і лютневих подій на Майдані. І потім, коли почалась війна (2014 року. — ред.), я почала перекладати протоколи з тактичної медицини і їздити також викладати, вчитися. І це, мабуть, привело мене в ЗСУ.
Уже в ЗСУ Марія здобула кваліфікацію бойового медика. У 2016 році вона навчалася у Міжнародному центрі миротворчості й безпеки на Яворівському полігоні:
— Нас навчали американці, така збірна група з різних видів військ. І відтоді в нас з’явилася така спеціальність як бойовий медик.
Після цих навчань дівчина працювала в Генштабі ЗСУ. Сусідство з країною-агресоркою постійно було викликом для України, а з 2014 року, коли РФ тимчасово окупувала Крим і вторглася на схід країни, виклики постали зовсім інші. Щоб українські захисники й захисниці могли якісно боронити землю і своє життя, було створено програму підготовки бойових медиків:
— В бойового медика стала краща, довша підготовка, набагато більше обов’язків (на відміну від санітарного інструктора. — ред.). Це і прийом пацієнтів, і тактична медицина, і інструкторська справа. І зараз підготовка бойового медика в Україні займає стільки ж часу, скільки в Штатах, у країнах НАТО — три з половиною місяці. На жаль, звісно, зараз (під час повномасштабної війни. — ред.) ми не маємо можливості готувати людей три з половиною місяці, і тому зараз відбуваються дуже скорочені курси.
Життя після 24 лютого
Новина про повномасштабне вторгнення РФ в Україну застала Марію у США, куди вона поїхала по роботі з подругами. Дівчина пригадує, що тоді багато хто розгублено телефонував батькам і планував термінове повернення додому. Однак вона, пригадуючи події 2014 року, вирішила ще на кілька днів залишитися, щоб скупити у воєнторгах спорядження для бойових медиків:
— Через декілька днів ми зібрали 55 валіз вагою 1 тонна і полетіли з ними в Україну. Три доби добиралися. І це було дуже круто, тому що воно все прям дуже класно знадобилося: аптечки, плитоноски якісь. Звісно, ми не могли везти товари подвійного призначення, але привезли купу правильних класних речей, і всі встали на свої місця так, як і мало бути. Хтось викладає тактичну медицину, хтось призвався, мобілізувався, хтось воює, хтось волонтерить.
Марія не припускала, що Росія таки почне повномасштабне вторгнення в Україну, але, як виявилося згодом, таки готувалася до цього сценарію заздалегідь:
— Думаю, що готувалась до нього набагато більше, ніж деякі люди, які в нього вірили. І саме от півтора-два місяці до 24-го лютого в мене було найбільше запитів на тренінги з домедичної допомоги, з цивільного захисту, з тактичної медицини.
Бойовий медик 24/7
Іще з перших днів російсько-української війни Марія постійно працює. Каже, що досі перебуває у стані, коли не може просто взяти й покинути роботу й повернутися до життя в довоєнному ритмі:
— Буває, що п’ять, шість, сім, десять днів працюємо взагалі без вихідних. Їздимо вночі, приїжджаємо, пару годин поспав — і зранку вже нові заняття.
Марія пояснює, що передусім важливо зрозуміти принципову відмінність між домедичною допомогою для цивільних і для військових. У першому випадку — це менший ризик, адже людина, яка зголосилася допомогти, все ж делегує відповідальність за подальші дії на медиків, що прибувають на місце події. Натомість домедична допомога військовим відбувається в умовах бойових дій, саме тому її і називають тактичною. Від того, як бойовий медик надасть таку допомогу, залежить життя бійця. Іноді, як каже Марія, під час цього можуть виникати супутні травми, але все ж людина залишається живою, а це головне.
Марія пояснює, що бойовий медик — людина, яка працює в екстремальних умовах, а тому має діяти чітко за протоколами і мати якісне спорядження:
— Три основні правила тактичної медицини: вогонь у відповідь (для комбатантів. — ред.), власна безпека, тобто укриття, і тільки тоді надання допомоги.
Ще одна важлива людина на фронті — санітар-стрілець, який має бути у кожному військовому відділенні (тобто один такий спеціаліст на десять військових). Марія пояснює, що він виконує всі ті ж задачі, що й звичайний боєць, різниця лиш у тому, що санітар-стрілець має трохи більшу медичну базу знань, а тому може надавати трохи розгорнутішу домедичну допомогу і асистувати бойовому медику. Профільна медична освіта, за словами Марії, санітару-стрільцю не потрібна, достатньо щонайменше 40 годин (5 днів) належної підготовки, щоб він міг виконувати такі функції.
Самопальні, тобто виготовлені кустарним способом турнікети (засоби для зупинки кровотечі) — одна з основних проблем, на які вказує Марія. З її досвіду саме неякісний виріб і неправильне його використання є причиною багатьох прикрих випадків.
— У мене є музей (колекція. — ред.) хєрових турнікетів. Я вожу його з собою. Неповний склад, тому що в мене найповніша в Україні колекція. Показую, щоби знали, чим не можна користуватися.
Інструкторка застерігає всіх відмовитися від самостійного виробництва таких турнікетів і не витрачати гроші на їхню закупівлю, адже ціна помилки — людське життя. Тому радить або скерувати своє бажання допомогти в інше русло, або купувати тільки якісні турнікети («CAT», «SAM XT», «SOF TT», «TMT», «SICH»). Марія наголошує, що накладання турнікета — це єдине з домедичної допомоги, що можна робити під вогнем. У кожного бійця має бути один (а краще два) засіб для зупинки кровотечі, а у всього підрозділу має бути визначене місце носіння турнікета, адже допомогу пораненому мають надавати саме його джгутом. Бо кожна така річ — одноразового використання.
— Завжди вожу кілька турнікетів, щоб поміняти, наприклад, на блокпостах. Там стоїть військовий з китайським турнікетом. Я кажу: «Давай мінятися». Вчора не відпускала одного біля Харкова на блокпосту, поки він не розпакує. У нього був оригінальний «CAT», але запакований. Я кажу: «Розпакуйте». І він такий: «Да-да-да». Я кажу: «Нє-нє, при мені розпакуйте, я хочу бачити, що ви його розпакували».
Інструкторка пояснює: треба постійно носити турнікет на броні, і обов’язково — розпакованим, щоб могти швидко ним скористатися. Інколи лічені секунди стають вирішальними. Тому мати якісний турнікет і вміти ним користуватися — база, якою має володіти кожен захисник чи захисниця.
Підготовка бойових медиків
Марія переконує, що викладати тактичну медицину можуть тільки люди з військовим досвідом, які розуміють, як працює армія, підрозділ і окремий військовослужбовець. Решта — постійне навчання та практика, навіть коли здається, що вже знаєш усе:
— І цинізм, і чорний гумор, і навпаки сльози, і надмірна емоційність — це все захисні реакції, тому що ніхто з нас не хоче стикатися зі смертю. Хтось обирає це (тактичну медицину. — ред.) своєю професією і тоді вчиться з цим якось впоратися. Тому склад характеру не підготує вас до того, щоб бути медиком. А от хороше навчання підготує.
За словами інструкторки, у виграші ті, хто вчиться навіть у тилу, адже так виграє час і у ворога, і у смерті. Марія додає, що зараз, на жаль, немає змоги проводити тривалі курси й інтенсиви, тому старається максимально підготувати бойових медиків за стільки часу, скільки їй виділяють на роботу з ними.
— Дуже важливо, щоби людина була готова переоцінювати свою експертність, фаховість. Я роблю це постійно. Я прям дуже хочу, щоб не було людей, які не вміють надавати домедичну допомогу, і щоб в армії була ще крутіша, ще класніша тактична медицина. Я думаю, що ми (українці. — ред.) можемо стати, можливо, найкращим постачальником «даних» для розвитку саме тактичної медицини.
Марія каже, що ця повномасштабна війна може значно підвищити рівень вишколу української армії, зокрема й бойових медиків. Досвід, який вони зараз мають на фронті — цінний для світової медичної практики, адже може підтверджувати чи спростовувати гіпотези надання домедичної допомоги в умовах сучасної війни. Саме тому важливо ще й подбати про фіксацію якнайбільшої кількості таких випадків:
— Коли ми їм (іноземцям-інструкторам. — ред.) показуємо своїх пацієнтів (якісь окремі картинки, бо в мене немає можливості їх фоткати чи знімати під час своєї роботи), то вони кажуть, як це круто, чи підказують, де розвиватися. Я хочу, щоб у всіх медиків були GoPro (модель екшн-камер. — ред.), зараз буду займатися тим, щоб роздобути їх.
Подальші плани
Зараз Марія активно навчає саме бойових медиків і менше — бійців. Іноді в неї просять провести спеціалізований чи поглиблений тренінг, тоді вона розробляє його індивідуально. Інструкторка каже, що дуже гнучко підходить до цього, бо дуже любить свою роботу:
— Я люблю викладати. Я прямо рахую кількість людей, які можуть мати більше шансів на виживання після навчання. Мені часто пишуть, дзвонять, дякують люди, які надавали допомогу самі, тому що я їх там чомусь навчила, і оце мені радує ще більше, ніж мої пацієнти, які мені дякують.
А ще до Марії часто звертаються люди, які хочуть допомогти захисникам, придбавши якісь ліки чи медобладнання. Дівчина каже, що часто її місія тут — порадити, як раціонально витратити кошти:
— Я роблю так, щоб люди тратили гроші на дійсно потрібні речі, а не на якусь дурню чи на китайські турнікети. Я просто переконую, що нам не треба ще коробку медичних масок чи фуру антисептика. Я кажу: одну штуку, але вона прям дуже класна — і вони купують.
Марія постійно їздить різними регіонами України, навчаючи бойових медиків у різних підрозділах. Планує робити це стільки, скільки буде потрібно. Жартує, що після перемоги продовжуватиме займатися своєю справою, тільки вже з більш комфортним графіком.
— Люди часто думають: от за що варто померти? Я думаю, треба думати — за що варто жити і боротися кожен день?
за підтримки
Ukraїner розповідає історії жінок-лідерок під час повномасштабної війни в межах проєкту «Як не ми, то хто?» спільно з ООН Жінки в Україні, а також Міністерством закордонних справ Канади та Урядом Данії. Проєкт має на меті розповісти про жінок, які працюють над прискоренням перемоги України. Це історії про українок, які кожна у своїй сфері захищає землю та свободу. Вони залишаються до останнього на робочому місці, щоб рятувати життя, волонтерять, забезпечуючи армію і цивільних людей найнеобхіднішим. Їхні історії заслуговують бути розказаними, а голоси — почутими задля подальшого розвитку України.
