Населені пункти на півночі від Києва одними з перших почали оговтуватися після російської окупації та боїв за регіон, адже українські захисники звільнили їх у квітні 2022 року. Утім, за понад місяць присутності загарбників ці населені пункти сильно постраждали, а навесні кадри звідти розлетілися по світу як свідчення воєнних злочинів російської армії. Того самого року громади почали готуватися до відбудови першочергово важливих об’єктів, таких як медичні й освітні заклади, щоб люди могли повертатися додому. Інклюзивність, людиноцентричність і наявність укриття — три обов’язкові пункти в проєктах відновлення Київського Полісся.
У межах проєкту «Відновлення міст» далі розповідаємо про те, як повертаються до життя пошрамовані війною українські населені пункти. У цьому матеріалі розкажемо про те, як відбудовують Бородянку. Зокрема — про концепцію відбудови селища, яку розробила українська компанія UVT Group; виклики, що постали перед місцевою владою Бородянки під час відбудови; новий інклюзивний ЦНАП; Бородянський ліцей № 1, який відновила й покращила Литва.
Селище Бородянка розташоване за 50 км на північ від Києва. Воно сильно постраждало під час спроби російського війська захопити столицю й від початку весни 2022 року пробуло в окупації понад 30 днів. Росіяни вбили багато мирних мешканців і поруйнували селище, зокрема його центральну вулицю. Саме в Бородянці фотокореспонденти зняли легендарні кадри простреленого пам’ятника Шевченку й керамічного півника з Васильківського майолікового заводу, який уцілів на настінній шафці в розтрощеній обстрілом кухні багатоквартирного будинку.
Тепер Бородянка потроху відновлює пошкоджене й перебудовує знищене за принципом людиноцентричності — щоб мешканцям було комфортно жити й розвиватися.
Концепція відбудови Бородянки
Олексій Агафонов — співзасновник і архітектор компанії UVT Group, яка розробила концепт відбудови Бородянки після російської окупації. Його замовили Київська обласна держадміністрація та Бородянська об’єднана територіальна громада. Наразі концепція не впроваджена, її обговорюють на рівні громади.
UVT Group розробила передпроєкт центральної вулиці Бородянки, яка дуже постраждала під час окупації. У ньому заклали сучасні підходи до урбаністичного планування: безбар’єрність, наявність укриття, підземні паркінги замість наземних тощо. Розробили паспорти фасадів — як потрібно відновлювати пошкоджені історичні будівлі.
Концепція відбудови рамкована певними чинниками. Наприклад, житловий будинок можна відбудовувати лише на місці зруйнованого. Утім, Олексій підкреслює, що за основу взяли людиноцентричний підхід — щоб відбудована вулиця була комфортною містянам. Ідеться, зокрема, про велодоріжки, нові комунікації, парки.
— Ми розуміємо, що проєктуємо як архітектори не стіни й вікна. Ми проєктуємо середовище проживання людей.
UVT Group пропрацювала вже близько 50 об’єктів у центрі міста (зруйнованих, пошкоджених і тих, які потребують модернізації). Далі за них беруться інші підрядники. Серед інших проєктів компанії цей вирізняється залежністю від державних коштів, а також психологічною складністю.
— Складно морально, тому що на цих об’єктах ти щоразу бачиш людей, які втратили все. А все інше — як зазвичай на будівельних майданчиках.
Компанія Олексія також проєктує школу мистецтв у Бородянці, що називатиметься на честь фотодокументаліста Макса Левіна, який загинув під час повномасштабної війни. Олексій розуміє, що важливо відбудовувати не лише житловий фонд, а культурні заклади, центральну площу.
— Це потрібно, щоб люди поверталися. Без цих об’єктів люди не повернуться.
Про збудований з нуля ЦНАП і виклики під час відновлення Бородянки
Ірина Захарченко — депутатка, виконувачка обов’язків селищного голови в Бородянській громаді, у якій за час окупації було зруйновано понад 2 тис. об’єктів. За її словами, із 26 тис. зареєстрованих у громаді (багато хто проживає без реєстрації) близько 7 тис. людей ще не повернулися додому, а житла 5 тис. мешканців зруйновані й непридатні до життя.
— Молоді, особливо з дітками, нема куди повертатися. Станом на зараз (ідеться про лютий 2024 року. — ред.) у нас працює одна школа — № 2. Діти вчаться у дві зміни. Тому дуже складно.
У квітні 2023 року Бородянка стала одним із шести населених пунктів, вибраних для втілення експериментального проєкту, який передбачає пошук найбільш ефективних, прозорих, системних підходів до швидкого відновлення сильно постраждалих міст, селищ і сіл. Ірина зазначає, що предметно про відбудову почали говорити саме тоді. Після деокупації навесні 2022 року спочатку взялися за критичне: електрику, воду, газ, інтернет. Потім довго розбирали завали, вивозили спалену техніку, проводили інвентаризацію тощо.
— Оскільки це найзруйнованіша громада [Київського Полісся], тут тільки саме сміття треба було розчищати місяцями.
Громада подала 109 об’єктів для експериментального проєкту, дібрали 59 з них. Частина вже пройшла етап підготування документації, тобто є затверджені земельні ділянки, розробили проєктно-кошторисну документацію, підписали договір з підрядником тощо. Певна затримка робіт пов’язана з тим, що підрядники чекали інвестування від держави, не всі могли почати власним коштом, а потім отримати компенсацію.
Ірина повідомляє про всі етапи відбудови у своїх соціальних мережах, люди в коментарях можуть долучатися до обговорення проєктів. Віднедавна в Бородянці створили місцевий молодіжний парламент, який також долучається до обговорення проєктів відбудови, зокрема школи мистецтв. Ірина каже, що діти мають багато ідей, їх особливо цікавить тема спорту, і це не в останню чергу пов’язано з тим, що багато з них перебували в евакуації за кордоном і побачили, скільки можливостей для дітей є в інших країнах. За її словами, у Бородянці нині бракує приміщень, але діти все одно не покидають улюблених занять і посідають перші місця на розмаїтих конкурсах.
— Хоча Бородянка зруйнована, усе одно в нас велика кількість гуртків, які існують і працюють.
Один з об’єктів, який планують відбудувати, — центральна площа. Ідея в тому, щоб зробити під нею величезне укриття, яке буде водночас і паркінгом. Це забезпечить захист людям із довколишніх будинків, адже здебільшого в них є лише підвали, які не надто безпечні під час атак ворога.
За словами Ірини, деякі проєкти неможливо швидко реалізувати, бо навіть якщо вдається відбудувати будівлю, то це ще не кінець, адже потрібно відбудувати й систему водопостачання туди. Ще один трудомісткий і довготривалий процес — інвентаризація всього. Складність і в тому, що в громаді немає відповідного фахівця, тож адміністрація робить це своїми силами. Також проблемою є те, що не всі люди повернулися додому, тож немає можливості проінспектувати квартири будинків, які мають відновлювати.
— Не було можливості на кожну квартиру видати детальний акт пошкоджень. І тепер, коли люди повертаються, виявляється, що в того стіна тріснута, у того взагалі вона хитається, а в того котел розмерзся. І ми досі докориговуємо проєкти.
Ірина каже, що громада не отримує роз’яснень від держави, тож робота з документацією дається складно. Утім, вони вчаться на своїх помилках і вже пройшли багато етапів. Чекають, коли потепліє, і стартуватимуть безпосередні будівельні роботи.
— З квітня […], я впевнена, у нас стартують 34 об’єкти.
Щоб залучити підтримку іноземних партнерів, Ірина радить розробляти проєктно-кошторисну документацію, а тоді звертатися по фінансову допомогу.
— Дуже мало західних компаній, які готові вкладатися не тільки в те, щоб щось побудувати, а й у те, щоб зробити проєктно-кошторисну [документацію]. В основному всі приходять на готовий проєкт. І коли Бородянка зіштовхнулася з тим, у нас ні на що не було проєктів.
Попри все, деякі об’єкти вже відбудовані. Наприклад, у березні 2023 року в Бородянці відкрили ЦНАП, збудований з нуля, адже попередній російська армія вщент зруйнувала прямим влучанням. Теперішня будівля ЦНАПу має багато покращень, як порівняти з минулою, зокрема вона безбар’єрна, тобто має ліфт і туалет для людей з інвалідністю.
Спершу послуги надавали в інформаційному кіоску, а в жовтні 2022 року розпочали зводити нову будівлю ЦНАПу й обладнувати її технікою в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки ЄС.
Новий ЦНАП — єдиний у громаді. Він надає 285 видів послуг. Їхня кількість значно зросла, як порівняти з періодом до лютого 2022 року, зокрема тому, що саме сюди звертаються люди, які хочуть отримати компенсації за знищене житло, внутрішньо переміщені особи. До того ж цей заклад обслуговує мешканців не лише Бородянської громади, а й Немішаївської. За словами Ірини, щодня звертаються понад 100 людей.
— [Також] зараз люди звертаються до нас не по послугу, а по допомогу. Це послуга, якої ми не фіксуємо, не приймаємо заяви, а людина приходить зі своїм смартфоном і не може подати [заяву] в Дії. Адміністратори допомагають: забивають інформаційне повідомлення, потім — заяву, відкривають картку в будь-якому банку, наприклад, для «єВідновлення», щоб людині пішли туди кошти.
Крім того, деякі послуги люди можуть отримати, звернувшись до адміністрації свого населеного пункту, адже старости мають повноваження надавати соціальні послуги.
— Ми хочемо, щоб послуга якісно надавалася саме в громаді. Щоб людина без виїзду могла оформити будь-що.
Як Литва відбудувала Бородянський ліцей № 1
Томас Матулявічюс — комерційний менеджер, представник литовського міністерства економіки та інновацій. Його роль в Україні — координувати двосторонні проєкти, співпрацювати з українськими підрядниками, місцевою владою і моніторити відбудову об’єктів, за які взялася Литва.
Томас знає декілька мов, серед них — українська.
— Навчався автоматично. Просто попросив своїх друзів, партнерів, співробітників, щоб зі мною розмовляли українською мовою.
Відбудова ліцею — третій проєкт, який Литва втілює в Бородянці із часу повномасштабного вторгнення. Перший — мобільний табір для переселенців, у якому живе 36 сімей. Другий проєкт ще триває — ідеться про благоустрій та обладнання дитячого садка «Піноккіо». Томас каже, що Литва сама запропонувала допомагати з відбудовою в Бородянці, Ірпені й Бучі. Не останню роль зіграла медійність цих населених пунктів після весни 2022 року. Утім, стверджує він, якщо якесь із міст, що постраждали, звернеться по допомогу, то литовці готові розглянути їхні проєкти.
За школу, яка стала ліцеєм, литовці взялися, тому що розуміють: пандемія, а потім повномасштабна війна сильно вплинули на освіту українських дітей, багато з яких не мають можливості ходити в школу, а офлайн-навчання важливе. Вони також усвідомлюють, що сім’ї охочіше повертатимуться в громади, де є навчальні заклади.
— Освітній процес — це один із критичних моментів, якщо ми думаємо про майбутнє.
Школа постраждала від численних російських обстрілів і ракетами, і танками під час окупації Бородянки. Були вибиті вікна, згорілі класи, знищений дах.
— Я досі пам’ятаю, як на стіні було графіті, намальоване російськими солдатами. Було написано, якщо я не помиляюся: «Россия — мать моя» (з рос. — «Росія — матір моя». — ред.). Є фото, і ми обов’язково показуватимемо, як було і як стало.
Литовці запропонували свою допомогу восени 2022 року, уже в лютому 2023-го почали роботу, а навесні 2024 року планують завершити.
— Якщо чесно, як ми першого разу прийшли й подивилися, який вигляд вона має, приблизно подумали, скільки це може коштувати, багато чого ми не побачили.
Томас має на увазі, що спочатку йшлося про ремонт даху, кабінетів, але коли почали детальніше приглядатися до руйнувань, то помітили тріщини в стінах і ще багато дрібних деталей. Так з’явилася ідея знести будівлю, розробити новий проєкт і побудувати її з нуля. Проте все ж зійшлися на тому, що обійдуться великим ремонтом. Томас думає: хоча будувати з нуля дорожче, це було б найкращим рішенням.
— Якщо маєш старий будинок, складно зробити, щоб він був дуже ефективним, дуже гарним. Але ми вивчили це як урок.
Литва ініціювала створення адаптивного проєкту відбудови українських шкіл. За ним міжнародна спільнота архітекторів у співпраці з Україною розробить проєкт відбудови школи, яким зможуть скористатися громади, школи яких постраждали.
Усе ж під час ремонту Бородянського ліцею вдалося покращити багато аспектів: облаштувати просторий атріум, що стане простором для неформального спілкування й перегляду фільмів, обладнати класи технікою, смартдошками та покращити енергоефективність завдяки новій котельні.
Атріум
Великий простір усередині будівлі, аналог внутрішнього дворика.
Один з ключових моментів відбудови — нове бомбосховище у внутрішньому дворі школи з генератором, ліфтом, туалетами, вентиляцією, можливістю фільтрувати воду. Воно створене для тисячі людей. Це більше, ніж потребує ліцей, тож туди можуть приходити люди і з ЦНАПу та інших сусідніх закладів. Томас наголошує, що є велика різниця між підвалом школи і сховищем, де діти зможуть не тільки ховатися під час повітряної тривоги, а й далі вчитися.
— Ми знаємо, що повітряна тривога може бути не тільки годину, півтори чи дві. Що це означає? Уроки, які мусили бути впродовж цих двох годин, просто втрачені, тому що ти не маєш умов там навчатися. І це такий підхід, що якщо вже інвестуємо або робимо, то робимо краще, ніж було.
Литва допомогла не тільки з відбудовою школи, а й з обладнанням: техніка, меблі, облаштування їдальні тощо. Крім того, діти з Бородянки їздили в три табори в Литві, де знайомилися й досі контактують з тамтешніми однолітками. Учителі також їздили, мали семінари про удосконалення навчального процесу. Коли відбудують спортзал, планують запросити сюди відомих спортсменів, щоб вони поспілкувалися й пограли в баскетбол з дітьми, адже цей вид спорту дуже полюбляють литовці.
— Не тільки будування, не тільки стіни.
Томас каже, що Литва своїм прикладом показала іншим країнам, що не варто чекати кінця війни, щоб почати відбудовувати, адже це дає людям надію, допомагає триматися в час жахіть навколо.
Томас зауважує, що перші делегації Литви приїхали в Україну вже в березні 2022 року, бачили руйнування, тому відразу вирішили, що допомагатимуть Україні.
— Нам було боляче бачити те, що твориться, і в яку ситуацію ми всі потрапили. Чому боляче? Тому що ми як країна ніколи не забували, що з нами зробив Радянський Союз, що вони намагалися зробити. Забороняти мову, закривати наші храми, закривати наші школи, тобто перебудувати всю державу, всю історію переписати. Ми ніколи не забували наших братів, які загинули після Другої світової війни. Ми не забували, як наших предків силою вивезли в Сибір. І те, що трапилося в Україні, нам було близьким. І ми зрозуміли: ми або зараз разом, або ніколи.
