Як відновлюють Харків

За рік повномасштабної війни 500 будівель у Харкові були зруйновані і не підлягають відновленню, ще понад 5000 будинків були пошкоджені. Бойові дії тривають, тож зростають і обсяги втрат. Серед них житлові будинки, навчальні заклади, пам’ятки архітектури тощо. Часто ремонт пошкоджених будівель затягується через бюрократичні питання та нестачу ресурсів. Дискусії про доцільність відновлення під час війни тривають, однак людям уже зараз потрібно десь жити, а також оберігати свою культуру й спадщину. Тому небайдужі жителі Харкова об’єдналися в організації, заснували власні ініціативи, щоб працювати над відновленням свого міста.

Нині в Харкові працює чимало волонтерських і громадських організацій з відбудови — як всеукраїнських, так і місцевих. У межах проєкту «Відновлення міст» Ukraїner дослідив діяльність окремих людей, ініціатив та організацій, що відбудовують пошкоджені будинки у Харкові. Розповідаємо про роботу волонтерів над відновленням пам’яток архітектури, житлових будинків, навчальних закладів і про те, які труднощі доводиться долати на шляху. 

Save Kharkiv: захищати культурну спадщину

Ірина Гончарова — депутатка Харківської міської ради, лікарка й учасниця громадської ініціативи Save Kharkiv. 

Ініціативу створили 2017 року, щоб захистити культурну спадщину Харкова. До повномасштабного вторгнення активісти боролися із забудовниками, які зносили історичні будівлі, а тепер докладають зусиль, щоб зберегти й реставрувати пам’ятки архітектури, які зруйнували російські військові.

Ірина розповідає, що станом на вересень 2023 року через обстріли армією РФ у Харкові постраждали 76 історичних будівель. На жаль, процес реставрації дуже повільний — здебільшого через неквапливість влади та проблеми з документами. Перед реставрацією будівлі треба зробити зовнішнє й інструментальне дослідження, а потім подати документи до обласного Департаменту архітектури та містобудування, який надає дозволи на роботи з відновлення будинків. На цьому етапі треба показати паспорт пам’ятки. Однак на більшість із 76 пам’яток документація відсутня.

Трохи краща ситуація з відновленням пам’яток, які є житловими будинками. Іноді влада намагається діяти оперативніше, але часто процес теж затягується. Наприклад, у відомому будинку з вежею на Чернишевській, 25 досі не відремонтований дах.

— Попри обіцянки [мера Харкова Ігоря] Терехова відновити, зробити там дах до початку опалювального сезону, за весь період після руйнації будинку там зробили зовнішнє й інструментальне обстеження.

У цього будинку теж немає паспорта пам’ятки, і мешканці самотужки збирають гроші, щоб його зробити й усе ж завершити ремонт. 

Save Kharkiv також працює над консервацією будівель. Робота з відновлення пам’ятки не починається відразу після руйнування, адже пошук коштів від грантодавців або держави й підготовка документів займають час. Щоб пам’ятки краще збереглися до моменту реставрації, їх потрібно законсервувати.

— Це відносно дешевий і доступний варіант, коли робиться навколо пам’ятки певний захисний каркас. Після того туди не потрапляє вода, туди не проникають безпритульні люди, шукачі металу та інших цікавих речей. Пам’ятка в цей час не використовується, але вона захищена від усіх зовнішніх впливів, і це дозволить дочекатися вже повноцінної реставрації, дає певний час на пошук коштів.

Ініціативі Save Kharkiv уже вдалося знайти грантові кошти та законсервувати будівлю в стилі неоренесансу на вулиці Благовіщенській. 1889 року відомий архітектор Олексій Бекетов спроєктував цей будинок для купця Соколова. До повномасштабного вторгнення маєток був у хорошому стані, там працював шкірно-венерологічний диспансер.

Ірина розповідає, що нині ініціатива веде боротьбу за один із найстаріших збережених донині будинків Харкова, який 1832 року збудував відомий харківський архітектор Андрій Тон. У липні 2022 року сюди прилетіла російська ракета, яка зруйнувала передній фасад і дах. На жаль, наступного дня після прильоту міський голова Ігор Терехов заявив, що місто не буде реконструювати пам’ятку. На думку Ірини, районна адміністрація хоче збудувати щось на цьому місці, тому й планує ліквідувати будівлю.

Ірина каже: щоб Харків не став напівмертвим містом, важливо відновити історичні будівлі. Заради них сюди приїдуть люди.

— Кожен фасад, кожна розетка (орнаментальна прикраса. — ред.), кожна ліпнинка — це все пам’ятки архітектури. І сусідні будинки всі різні, це все унікально. І тому ці красиві будинки, якщо ми їх відновимо, мають стати культурними центрами, рестораціями, готелями.

БУР: відбудова житла

Організація «Будуємо Україну разом» (БУР) влаштовує волонтерські акції, щоб допомагати потерпілим власникам відбудовувати житло. Координатор харківського осередку Святослав Терновський розповідає, що діяльність організації розпочалася ще 2014 року, коли три студенти УКУ поїхали до Краматорська допомагати тим, чиї будинки пошкодили бойовики, і за літо відновили 23 квартири. Згодом до них приєднувалося дедалі більше людей і організація почала розростатися. Спочатку займалися відбудовою на території, що тоді постраждала від дій російських загарбників, а потім і по всій Україні. 

Харківський осередок БУРу працює з 2019 року. Тоді Святослав уже рік допомагав у БУРі й активно долучився до діяльності в Харкові спочатку як волонтер, а потім — як частина команди.

— Будівництво — це інструмент для того, щоб об’єднувати людей, щоб підтримувати одне одного. Це про добросусідство, про взаємодію, взагалі про людей.

Один із принципів роботи БУРу — співпраця. Тобто волонтери працюють разом з родиною, якій треба полагодити житло, адже вдячність, яку вони бачать, надихає далі займатися цією справою.

— Ми зголошуємося на співпрацю з родиною, тільки коли є взаємодія. Вони з нами працюють, відпочивають, обідають. Коли ми вкладаємося на 70 процентів, родина вкладає свої 30 процентів. І дуже важливо, щоб волонтери, які приходять, бачили ту родину.

Від початку повномасштабної війни БУР допомагає відновлювати пошкоджене житло мешканців Харкова і не тільки. Святослав розповідає: їм важливо, щоб люди, яким вони допомогли, були готові допомогти іншим. Наприклад, нещодавно волонтери допомагали з ремонтом на Північній Салтівці у двох сусідніх квартирах, і їхні жителі відновлювали житло одні одних. 

Багато селищ, які потребують допомоги, розташовані на ще замінованій частині Слобожанщини. Тому БУР чекає офіційного дозволу від ДСНС — і тоді почне роботу й там.

Окрім допомоги постраждалим індивідуально, БУР бере участь у будівництві проєктів від організацій і державних установ.

— Ми допомагаємо також тим, хто допомагає іншим. Це може бути ДСНС-частина, як у Макарові, це може бути амбулаторія, як у Чернівецькій області, це [може бути] гуртожиток-шелтер для переселенців у Запоріжжі або на заході Україні, у Коломиї, у Дрогобичі. Це може бути навіть укриття в школах, громадські простори.

Для фінансування своєї роботи БУР використовує грантові кошти та кошти доброчинців. Усі охочі можуть оформити постійну підписку на БУР і вибрати суму щомісячного донату від 100 грн.

Для подання на гранти важливо дотримуватися умов донорів і правильно оформити документацію. Тому перед початком роботи важливо оцінити, який вид робіт потрібен, скільки волонтерів треба залучити та як довго триватиме будівництво. Згідно із цими даними складають кошторис і подають на тендер. Цей процес тривалий, тож не завжди вдається почати роботу швидко. 

Допомогти організації можна не тільки грошима. Якщо є можливість привезти якісь матеріали чи нагодувати волонтерів обідом — цьому завжди вдячні. Часто будівельні компанії, магазини роблять невеликі знижки для організації, однак усе одно доводиться вкладати значні кошти. Також іноді, окрім волонтерів, на будівництво за окрему оплату запрошують фахівців, щоб вони скеровували роботу й запобігали витратам матеріалів через помилки волонтерів. Тож донейтам і фаховій участі в будівництвах тут завжди раді. 

Святослав каже, що стати волонтером БУРу означає долучитися до відкритої спільноти людей, де відчуваєш, що можеш бути корисним, не боїшся припуститися помилки, пробувати робити щось нове, працювати в нових для себе умовах та адаптуватися до них. Тобто певною мірою це і про особистий розвиток.

— Про те, що ти сьогодні прожив день дуже цікаво. А здебільше нині люди живуть таким одним днем, і як вони цей день наситять, як його проживуть, це актуально. І це спонукає до роботи і взаємодії.

«Лівий берег»: відбудова дахів як інвестиція

Мандрівник і будівельник Владислав Шарапа разом із флористкою Ксенією Кальмус і аудіовізуальним художником Ігорем Окунєвим на початку повномасштабного вторгнення організували фонд «Лівий берег». Влад пояснює:

— У нас два напрями. Це допомога цивільним (відбудова дахів) і допомога військовим (ми возимо машини, купуємо дрони). І от тепер ще третій напрям організували — це фандрейзинг-платформа X-Drones Ukraine, ми збираємо кошти на FPV-дрони.

Фонд почав працювати на лівому березі Києва, адже там було значно менше волонтерів, ніж на правому. Спочатку їздили містом і розвозили гуманітарну допомогу й ліки, потім почали збирати запити із сіл біля Києва й відвозити потрібне. А згодом зайнялися відбудовою в постраждалих населених пунктах Київського Полісся, Сіверщини та Слобожанщини. Нині працюють у селах і селищах Слатине, Цупівка й Прудянка на Слобожанщині.

Перед тим як почати роботу в селі, фонд контактує зі старостою. Той дає список будинків, де потрібні відновлювальні роботи. Фахівці обстежують ці будинки на відповідність критеріям вибору, і в тих, що підійшли, починають роботу.

— Ми оцінюємо, чи дійсно люди потребують допомоги саме зараз, і звертаємо увагу на деякі технічні сторони. Це те, щоб дерев’яна конструкція була ціла, тому що в іншому разі інколи займає багато часу відбудовувати, а нам потрібен темп усе ж таки. Якщо в нас буде достатньо фінансування, то ми будемо робити й дерев’яні конструкції. Але поки що робимо там, де вціліла чи трошки побита конструкція.

«Лівий берег» заїхав на Слобожанщину в листопаді 2022 року. Тоді Харків ще був майже пустий і темний. Коли волонтери приїхали в Слатине, де працюють і досі, там залишилося приблизно 500 жителів з 6,5 тис. Найперше фонд почав відновлювати дахи.

— Це основа збереження будинку. Важливіше даху на момент руйнації немає нічого, тому що за кілька тижнів дощів можна втратити десятки тисяч доларів. Тобто нині ми вкладаємо в збереження будинку. У середньому в нас дах, якщо статистично все взяти, — це €2 тис. Ми вкладаємо €2 тис., а зберігаємо €10 тис., €20 тис., залежно від ремонту.

За зиму волонтерам удалося врятувати 100 будинків. Вони працювали навіть у мороз, без світла й газу, бо хотіли швидше допомогти людям, які жили без тепла й світла. 

— Ми з генераторами працювали, і хлопці палили багаття грітися. Генератор дирчить, наші друзі-німці надали генератори, ми їх розподілили, і в селі теж були генератори, працювали на генераторах.

Владислав розповідає, що його захоплює організованість жителів Слатиного — вони дуже допомагають відбудовувати селище. «Лівий берег» навіть платить мешканцям, що вступають у будівельні бригади, якими керують професійні будівельники. Владислав каже, що це також спосіб підтримати людей, адже вони отримують маленькі зарплати й роботи в селищі майже немає. Тож для багатьох робота на будівництві — чи не єдиний спосіб заробити.

«Лівий берег» залучає кошти з іноземних фондів. Крім того, в організацію звертаються приватні донейтори й висловлюють бажання підтримати їхню діяльність. Усе завдяки тому, що бачать результат.

Показова історія про донейторів, які самі знайшли фонд. 

— Ми їхали в машині, я був за кермом. І я щось дивлюся, прийшов імейл: «Добрий день, я сімейний адвокат Девіда Ґілмора». Девід Ґілмор і група Pink Floyd вибрали нашу благодійну організацію однією з декількох, яким вони хочуть задонейтити гроші. Я не міг повірити, що це так.

На сьогодні фонд «Лівий берег» відновив уже 230 будинків. Він навіть презентував результати своєї роботи в Дюссельдорфі. На експозиції House of Hopes and Expectations (з англ. — «Дім надій і сподівань») показали руйнацію і відновлення села та збереження культурної спадщини. Виставка була покликана не просто показати результати роботи організації, а й нагадати за кордоном про наслідки війни в Україні.

Владислав каже: важливо, щоб більше людей в Україні долучалися до волонтерства й допомагали відновлювати країну.

— Допомагати можна зовсім по-різному: можна робити інформаційний контент, можна висвітлювати іноземцям ситуацію в країні, можна долучатися до волонтерських груп, які безпосередньо відбудовують своїми руками. Безліч, безліч напрямів, у які треба віддавати свій час. Це наш сучасний соціальний податок, і люди мають це розуміти.

Відбудова Харківського національного університету

Анатолій Бабічев — проректор із науково-педагогічної роботи в університеті ім. Каразіна. Він згадує, як росіяни руйнували будівлі університету, як постраждали наукові бази й насамперед люди. Війна згуртувала студентів і викладачів, і тепер вони налаштовані далі працювати й відновлювати свій університет.

Нині основне навчання в університеті проводиться онлайн, але є хаби в Івано-Франківську й Мюнхені, де студенти можуть учитися. Розробка проєктів відновлення будівель університету триває, однак для реалізації цих планів потрібні кошти, яких навчальний заклад не має. Свій бюджет університет вкладає в ремонт гуртожитків, заміну вікон, налагодження зруйнованих комунальних комунікацій.

Анатолій розповідає, що план відбудови залежить від типу руйнації та будівлі.

— Дуже різні будівлі й дуже різний їхній стан. Є частина будівель, зокрема вулиця Університетська, де колись починався університет. Там розташована наша будівля Центральної наукової бібліотеки рідкісних видань. Це пам’ятка архітектури. Головні корпуси також є пам’ятками архітектури, але набагато пізніше побудованими. Тому, звичайно, що стосується пам’яток архітектури, історії, містобудування, яких у нас більшість, там неможливо щось змінювати, тож ми плануємо саме реставраційні роботи. Є такі будівлі, як фізико-технічний факультет. Це не пам’ятка архітектури, тому плануємо побудувати там зовсім сучасний, новий комплекс для наших фізиків.

Сергій Махновський, виконавчий директор благодійного фонду Каразінського університету, розповідає, як у перші дні широкомасштабної війни фонд був гуманітарним штабом. Сам Сергій тоді евакуював студентів і викладачів, закуповував ліки для літніх людей, організовував розподілення допомоги від закордонних партнерів.

Нині фонд фокусується на зборі коштів для відновлення будівель університету ім. Каразіна. Мета фонду сьогодні — зібрати 500 млн грн. Удалося зібрати вже 6 млн. 

Над проєктами відбудови корпусів університету працюють архітектори й інші фахівці. Загалом за час війни постраждало близько 40 об’єктів університету.

— Перші втрати з погляду будівель і нашої інфраструктури — це корпус фізико-технічного факультету 25 лютого 2022 року. Влучання ракет, обстріли були танкові і таке інше. Потім 1 березня влучання по обласній адміністрації. Там поруч наші корпуси розташовані: Головний і Північний. Ми втратили в Головному корпусі 900 вікон, а в Північному — близько 150.

Це лише мала частина руйнувань. Сергій каже про руйнацію систем опалення й електрики, цілих будівель університету, пошкодження рідкісних книжкових видань. Потрібно ще багато коштів і часу, щоб відновити навчальний заклад. Це важливо для розвитку Харкова та для освіти українців, адже Національний університет у Харкові — один із найкращих в Україні.

Відновлення спального району його мешканцями

Василь Єрьомін — архітектор з Харкова. Разом із дружиною Тетяною, теж архітекторкою, він створив фірму «Таєр». Василь і Тетяна проєктують будинки й допомагають утілювати ідеї в життя. 

Після 24 лютого 2022 року подружжя виїхало до Мукачевого. 16 квітня вони дізналися, що в їхній будинок прилетів снаряд. Згодом приїхали додому сфотографувати всі пошкодження й подати заяву до Європейського суду з прав людини. Однак довго жодна комісія не приїжджала, і тоді Василь вирішив складати план ремонту. Він намалював бажаний проєкт, купив метал, почав його зварювати, місити бетон і відновлювати стіну.

Василь показав, як його район, Північну Салтівку, відновлюють після «прильотів». Мешканці постійно ремонтують свої квартири, облаштовують подвір’я, допомагають одні одним.

— Це 121-й будинок, прильоти були ось у цю секцію. Вона вся опалена, і наскрізь прилітали снаряди — «Гради» чи щось таке. Усе забито ОСП (орієнтовано-стружковими плитами — багатошаровим композиційним матеріалом, що складається з деревної стружки, склеєної смолами. — ред.). Але вночі, коли виходиш на балкон, то бачиш, що світло горить у деяких квартирах, мешканці повернулися до своїх квартир. Це все скло [з вікон] було внизу. Потім приїжджали машини, все збирали. Зараз усе чистенько там, прибрано.

У квартирі в одному з будинків зруйнований санвузол, вибиті вікна, стіна пронизана слідами від «Градів». На сьогодні держава замінила вікна, а ремонт усіх інших пошкоджень ще триває. Найважливіше — відремонтувати стіну, на якій тримаються ще чотири поверхи. Мешканці будинку самотужки зібрали 32 тис. грн на відновлення стіни, адже вона може просто завалитися від чергового «прильоту» неподалік. 

Якби не пильність Василя як архітектора, запрошені зварювальники, що мали зробити каркас, на якому трималася б стіна, могли припуститися значної помилки. Василь помітив, що зроблена конструкція неправильна й не витримає навантаження. Архітектор запросив знайомого фахівця, і за 32 тис. грн, які зібрали мешканці, вони закупили потрібну кількість металу та зварили укріплення стіни.

Перший час після повернення в Харків подружжя Єрьоміних жило в знайомих у містечку Пісочин неподалік. Тоді Василь працював у комісії, яка оцінювала руйнування будинків, щоб зрозуміти, які ремонтні роботи потрібні.

— Ми сформували цю комісію. Там були три архітектори, ми вдвох і ще одна дівчинка. А також волонтери, юрист… І за цей час, як працювала комісія, зробили більш як тисячу актів по зруйнованих будинках. 

«Крізь війну» 

Архітекторка Ольга Клейтман із початком повномасштабного вторгнення заснувала громадське об’єднання «Крізь війну», яке спершу допомагало військовим засобами нічного бачення, дронами тощо, а трохи згодом почало піклуватися про самотніх літніх людей.

На думку Ольги, казати про відбудову ще зарано.

— От після перемоги може бути відбудова. Зараз усе, що ми будуємо, може дістатися ворогу. Наприклад, я вчора була в мами й побачила, що в тому селищі, де вона живе, ніколи не було доріг, і за цей місяць вони з’явилися. Для кого? Ми зараз маємо всі сили спрямувати на перемогу. Нам не потрібна зараз бруківка, не потрібен асфальт, нам треба зараз [думати] тільки про перемогу. Я розумію, що людям важливо давати роботу, але ж це може бути і випуск снарядів, і квадрокоптерів, і всього іншого. Це точно не дороги.

Ольга вважає, що сьогодні буде правильним законсервувати якомога більше будівель і вже після перемоги реконструювати їх.

— Дуже класно, якби ми свої сучасні рішення і потреби інтегрували в те, що залишиться, і точно не робили зараз якихось швидких і дешевих рішень, про які потім будемо жалкувати. 

Щодо житлових будинків, то до кожного потрібен свій підхід залежно від типу будівлі й пошкоджень. Ольга вважає важливою роботу «Лівого берега», адже людям, які повертаються до сіл, треба десь жити, а ресурсів відремонтувати своє житло самотужки в них просто немає.

Важливо, щоб громадські ініціативи й держава працювали разом. Для відновлення міст потрібні фінанси та зусилля з обох сторін. Часто державі не обійтися без допомоги волонтерів. Наприклад, коли представники держави бачать, що є людина, яка потребує допомоги й сама про себе не попіклується, вони дзвонять волонтерам, у такі прихистки, як в Ольги.

Нині Ольга та її організація працюють над новими проєктами. Вони вже створили реабілітаційний центр у Харкові на базі поліклініки й добудували ще три будівлі до свого прихистку. На думку Ольги, Харкову варто переглянути свою концепцію міста в майбутньому й більше орієнтуватися на громади.

— Під час роботи з групою Фостера [архітектори] Ільченко і Розенфельд провели дуже цікаве дослідження. Вони знайшли 115 ментальних районів Харкова. І оці громади, оце має в мера висіти. І спілкуватися він має саме з громадою Іванівки, Павлівки або ще якоюсь. І от так мають люди гуртуватися. Це дійсно те, що може рухати місто й давати йому отут альтернативу одноосібних рішень.

Поки що, вважає Ольга, це важко зробити через декілька чинників, зокрема неефективність влади, її відстороненість від того, що відбувається в громадському житті.

Водночас відбувається багато позитивних процесів. Формуються волонтерські ініціативи, громадські організації, через які люди можуть трохи впливати на владу, боротися з корупцією. Такий розвиток потрібен для успішного майбутнього нашої країни.

— Скажімо так: якщо ми не змінимося, нас захоплять. Не сьогодні, так завтра. У нас немає шансів не змінитися, просто немає.

Харківське відділення «Штабу порятунку спадщини»

Віктор Дворніков — архітектор-реставратор та очільник харківського відділення організації «Штаб порятунку спадщини». Він обстежує зруйновані будівлі в Харкові та навколишніх населених пунктах. Нині організація зафіксувала понад 300 пошкоджених об’єктів культурної спадщини.

Один із них — будівля Харківської ОДА. Її ансамбль добудовували й перебудовували декілька разів, відколи 1890 року звели площу навколо неї. Коли ж будівлю зруйнували під час Другої світової війни, її відновили в дусі сталінського ампіру. Сьогодні будівля цілком підлягає реконструкції. 

— Було багато спекуляцій на тему, зносити її чи не зносити. На мою професійну думку, точно ні, тому що інше питання, у якому вигляді вона має залишатися. Але те, що вона тут стоїть на своєму місці, це 100 відсотків. І натяків на те, що вона потребує якоїсь серйозної реконструкції, немає.

Будівлю законсервували, зробили тимчасову покрівлю, замінили вікна й двері. Це найкращий варіант для об’єктів спадщини, у яких ніхто не живе, адже якщо пошкоджено житловий будинок чи вузькопрофільний медичний комплекс, його доведеться відновлювати швидше, бо людям треба десь жити, лікуватися й лікувати. Згодом, коли будуть ресурси — фінансові та професійні, — треба повертатися до реставрації інших об’єктів спадщини. 

Нині ще триває дискусія стосовно того, що і в якому вигляді буде в приміщенні ОДА. 

— Я висловлю думку свою і колег, що загалом, оскільки ця будівля має велику кількість нашарувань і розташовується в такому символічному місці, тут можна було б зробити музей сучасного Харкова. Тобто розкрити всі ці нашарування й показати так історію, ну і зробити класний такий соціальний об’єкт і проєкт. 

На жаль, наразі немає чіткої стратегії роботи як із цією будівлею, так і з усіма іншими. Це складний процес, у якому мають враховувати багато факторів. Одна з ідей — план Фостера, який полягає в тому, щоб запросити до адміністрації світову зірку архітектури, Нормана Фостера, який би мав зібрати світові уми та втілити тут передові тенденції. 

Ця команда зробила великий шмат роботи, але це все ще не стратегія. Під час розгляду пропозицій дійшли висновку, що правильно було б надати можливість ще кільком командам показати їхнє бачення. На думку Віктора, це правильний варіант і свою думку мають висловлювати як професійні спільноти, так і ті, хто безпосередньо користувався зруйнованими будівлями.

— Наприклад, у нас дуже зараз багато розмов про Північну Салтівку іде. Зносити — не зносити, відбудовувати чи ні. Ми обов’язково маємо враховувати [думку] цих людей. Тому що ми не можемо їх викинути чи поставити перед фактом.

Побудувати стратегію та визначити бачення розвитку міста заважають два чинники: ракетні обстріли й нестача проактивних людей. Коли постійно є загроза обстрілів та літають ракети, важко будувати й утілювати в життя стратегію відновлення. Але до цього можна пристосуватися. Більша проблема полягає в тому, що люди виїжджають зі сходу України, зокрема з Харкова. 

— Якби ми з вами тут розмовляли два роки тому, то напередодні 1 вересня була б велика кількість студентів, а сьогодні їх зовсім немає. І, мабуть, це найбільший виклик, що в Харкові [нині] немає великої кількості проактивних людей, які могли б рухати його вперед.

Важливо знаходити шляхи залучення молоді, активних людей, які б працювали на відновлення міста. Вони зможуть рухати місто вперед і створювати комфортне місце для життя.

— Харків ми бачимо таким креативним центром, тобто це, можна сказати, мобільне місто, яке в разі загрози або переходить у підвал, або переїжджає на інші локації, але це таке середовище має бути, яке створюватиме інновації. До того ж ці інновації не високотехнологічні якісь, а здебільшого саме культурні. Ми маємо унікальне середовище, яке вже народило велику кількість таких неординарних особистостей — і науковців, і діячів культури, і письменників. І саме Харків майбутнього — це місто народження таких нових людей.

«ЛяТюШо»: відбудувати кав’ярню

Дар’я Лазарева — співзасновниця кав’ярні «ЛяТюШо». На початку березня 2022 року російська ракета влучила в Палац праці, розташований на одній вулиці з кав’ярнею. На щастя, у закладі тоді нікого не було й ніхто не постраждав, але приміщення зазнало значних руйнувань.

Почати відбудову спонукали люди. Дар’я каже, що було видно, як вони хочуть працювати. Причини були як фінансові, так і емоційні, адже постійно перебувати вдома, ховатися в укриттях, не маючи змоги відволіктися, морально важко. Тому вже за кілька місяців, у червні, заклад відновив роботу.

Дар’я згадує, що, коли вони відкрилися, не було конкуренції між закладами, а навпаки — усі допомагали одне одному, підтримували. Кав’ярня «ЛяТюШо» була одним із перших закладів, що відкрили в Харкові після повномасштабного вторгнення. Згодом почали активно відкривати й інші, бо побачили, що це можна й треба робити.

— Люди вже зрозуміли, хоч як це сумно, що це не два-три тижні, як усі, напевно, чекали. Тому, щоб відбудовувати місто, усі захотіли якось потрошки відкриватися. 

Спочатку в кав’ярні закрили дірки фанерою, потім утеплили її пінопластом, поролоном, щоб узимку не було холодно. Оскільки кав’ярня розташована в приміщенні технікуму, який є державним закладом, самотужки поміняти вікна там не можна. Треба чекати черги на відновлення від держави. Тому власники вирішили хоча б тимчасово відремонтувати будівлю, щоб відкрити заклад.

Тепер у кав’ярні проходять фотовиставки харківських митців, тематичні експозиції. Власники хочуть, щоб заклад ніс певну ідею, і вибрали показувати харківське мистецтво.

Дар’я вірить у подальший розвиток Харкова, збільшення інвестицій, які надходять у місто, приплив туристів.

— Я вірю дуже сильно, що сюди будуть заходити інвестиції та іноземні партнери, бо тут реально є цей потужний рух — люди, які готові навіть зараз відкривати нові проєкти, інвестувати. Тут то коворкінги, то ще щось відкривається. І після цього хочеться точно вірити: буде момент, коли сюди приїжджатимуть дивитися на студентів, промисловість, парки, нашу чистоту, ці всі смітнички й лавочки, які в усіх смішних мемчиках. Але це правда, бо Харків такий. І хочеться, щоб усі про це знали.